СЛОВНИК ТЕРМІНІВ

Амулет (від араб. «гамала» - носити) - предмет, якому приписується ма­гічна сила, здатна оберігати його господаря від хвороби та злих сил, якщо його носити при собі.

Ангоб - тонкий шар рідкої глини, яким покривалась поверхня сформо­ваного керамічного посуду або виробу перед випалюванням.

Анімалізм (лат. animal - тварина) - художнє зображення тварин крізь призму людського світовідчування, надання їм властивостей людського ха­рактеру. Цей напрямок художньої творчості відомий з пізнього палеоліту.

Анімізм (лат. anima - душа, animus - душа, дух) - одухотворення навколи­шніх предметів та явищ природи або наділення їх людськими рисами. Лежить в основі первісних релігій (див. магія, тотемізм, фетишизм).

Антропоморфний (грець, antropos - людина, morphe - форма) - предмет, що має, нагадує форму людського тіла, людиноподібний. Антропоморфні зобра­ження відомі з періоду палеоліту.

Артефакт (артифакт) (лат. arte - мистецтво і factum - зроблений) - пред­мет не природного походження, а зроблений людиною. Будь-який матеріаль­ний об'єкт, виготовлений або модифікований людиною минулого, який вико­нує певну характерну функцію. Артефактами називають знахідки, виготовле­ні людиною і знайдені під час розкопок.

Ашельська культура - археологічна культура населення, що жило в ран­ню пору кам'яного віку (палеоліту) в Західній Європі, у середній смузі та на півдні Східної Європи. Назва походить від Сент-Ашель, передмістя Ам’єна у північній Франції, де були виявлені кам'яні рубила овальної, круглої та витяг­нутої форм, а також дрібні знаряддя з крем'яних відщепів. Носіями ашельської культури були архантропи. Вони жили первісним стадом у печерах та за­хищених місцях річкових долин, займались збиральництвом, полюванням, користувались вогнем.

Багатоваликової кераміки культура - (або бабинська культура - від с.Ба- бине) - археологічна культура середнього етапу бронзового віку (16-15 ст. до н. е.), виділена С. Березанською. Ареал поширення: степова та лісостепова Укра­їна, Молдова, Подоння. Склалася на основі місцевих катакомбних культур. На Поліссі та Середньому Подніпров’ї змінилася східнотшинецькою та комарів- ською культурами. Для пам’яток характерні поселення і поодинокі похован­ня в курганах. При розкопках поселень виявлено залишки напівземлянкових і наземних глинобитних жител; в курганах відкрито поховальні ями, зруби, зрідка кам’яні скрині. Померлих ховали в скорченому положенні на боці. В мо­гили ставили посуд, клали крем’яні і металеві (переважно бронзові) знаряддя, кістяні вироби. Для посуду типові високі горщики біконічної форми, оздобле­ні наліпним валиковим (звідси й назва культури) і прокресленим орнаментом.

Біритуалізм - поєднання двох різних ритуалів, наприклад, на одному мо­гильнику поховання з кремацією та інгумацією.

Браслет - прикраса у вигляді циліндричної зігнутої пластинки, спіралі чи більш складної форми, який носили на руках чи ногах. Як прикраса відомий з палеолітичного часу, коли виготовлявся з кістки мамонта. Пізніше виготовля­лися з кольорових і коштовних металів.

Волино-люблінська культура (або люблінсько-волинська культура мальо­ваної кераміки) - ранньоенеолітична культура, населення якої проживало на теренах Малопольщі та Волині. Раніше вживаний термін - зимненська група лендельської культури чи культура Зимне-Злота. В археологічній літературі довоєнного часу вона відома під назвою моравська культура розписної кера­міки. Польські дослідники й тепер підкреслюють її важливу ознаку - мальова­ний посуд (класична фаза). Особливою своєрідністю вирізняється оздоблення кубків ВЛК - невеликих або середніх розмірів підокруглих виробів, які ще на­гадують кулясті форми лінійно-стрічкової кераміки. Деякі з них мають роз­писні деталі білою фарбою на коричневому або темному тлі у формі чотири­кутних, ромбоподібних полів із навскісними рисками біля вінець.

Волинська неолітична культура - археологічна культура, порівняно не­давно виділена і названа за ареалом поширення пам’яток - в межах Волин­ського Полісся, де зараз відомо близько 100 пунктів. Д. Телегін, О. Титова, Г. Охріменко відносять її до дніпро-донецької етнокультурної спільності (дні- про-донецького кола культур). Однією з характерних рис ВНК є тонкостінний посуд конусоподібної або профільованої форми з гребінцево-накольчастим орнаментом. Декор складався з горизонтальних рядів насічок, відтисків, зро­блених нахиленою паличкою («копитця»), сітчастої штриховки, прокреслених широких та вузьких ліній. Багатьом виробам притаманне смугасте згладжу­вання («розчісування») поверхні гребінцем або віхтем трави. ВНК склалася на основі ясніславицької мезолітичної культури і за свого існування пройшла умовно виділені три етапи: ранній, середній та пізній. У передвоєнні роки на­зивалася «гребінцево-накольчастою» (польськ. grzebykowo-dolkowa). У працях І. Свєшнікова, Л. Мацкевого цей термін зберігся до початку 90-х років ХХ ст.

Вотивні дари (дарунки) - предмет чи група предметів, тварини, інколи людина, залишені у священному місці як офіра (жертва) божеству. Назва похо­дить від латинського votum - жертва.

Вохра або охра - жовтий або червоний окис заліза. Широко використову­валася для розмальовування зображень у печерному мистецтві, керамічному виробництві. Червона вохра використовувалася в поховальному обряді почи­наючи з мезоліту.

Городоцько-здовбицька культура - одна з епішнурових культур, яка охо­плювала Західну Волинь та південь Західного Полісся в межах Волинської та Рівненської областей. Культуру виділено І. Свєшніковим за матеріалами дослі­джень 1959-1966 pp. Він же поділив відкриті пам'ятки на дві хронологічні фази - ранню (городоцьку) та пізню (здовбицьку). Кераміка доволі своєрідна. Для ранньої фази характерні в основному кулясті форми з підлощеною поверхнею, декоровані відбитками шнура та насічками. На пізній фазі форми посуду уріз­номанітнюються (амфори, горщики, кухлі, кубки), а в тісті помічено домішку потовченого каменю.

Дніпро-донецьке коло культур (або Дніпро-донецька культурно-істо­рична спільність) - основна за значенням і територією неолітична культура в Україні. Існувала протягом приблизно 2 тисяч років - у VII-V тис. до н. е. Сучасні датування радіовуглецевим методом вказують на такі дати існуван­ня цієї культури: 6500-4200 рр. до н. е. Дніпро-донецькі племена займалися рибальством, полюванням, збиранням, розведенням свійських тварина (бик, свиня), землеробством. Про зачатки землеробства свідчать відбитки зерен культурного ячменю, що були виявлені на кераміці з поселення Віта Литов­ська під Києвом та в комплексах на Волині. Культура характеризується так званою гребінцево-накольчастою керамікою, названою за основними типами орнаменту.

Жорства (рос. дресва) - товчений камінь, що використовувався як домішка у тісто глиняних посудин для збільшення вогнестійкості гончарних виробів та попередження розтріскування під час висихання.

Імпорт - умовна назва артефактів, виготовлених в іншокультурному се­редовищі та отриманих в результаті обміну.

Калібровані дати - дати, отримані радіовуглецевим методом, які були від­повідно оброблені, тобто відкалібровані, для отримання реального календар­ного віку пам'ятки.

Кельт - у широкому розумінні слова сокира, тесло або мотика з каменю чи бронзи з руків'ям, що вставлялось у втулку. У вузькому розумінні - різновид сокир бронзового віку з втулкою, розміщеною перпендикулярно до леза.

Кулястих амфор культура - археологічна культура кінця мідного віку. Свою назву культура дістала за характерними формами посуду - кулястими амфорами з циліндричною або конічною шийкою та невеликими вушками на плічках. Поховальні пам'ятки засвідчують, що покійників ховали у прямокут­них скринях з кам'яних плит у скорченому положенні. Співіснувала з культу­рами лійчастого посуду, пізнім етапом трипільської. Змінюється культурами шнурової кераміки. Знайдено на території Західної України, Польщі, на сході Німеччини. Українські пам'ятки віднесено до східної групи культури кулястих амфор.

Культ - (від лат. cultus - шанування, поклоніння) один з обов'язкових еле­ментів кожної релігії, сукупність, звичаїв, поведінки священиків (жерців) та віруючих, обрядів тощо.

Культова споруда - споруди, збудовані спеціально для богослужіння та інших культових відправ.

Культура Кереш (Криш) - ранньонеолітична археологічна культура, да­тується 5500-4500 рр. до РХ. Була поширена на території сучасної Угорщини (у басейні ріки Кереш (Криш), звідси назва) і Румунії. Культура Кереш входить у культурно-історичну область Старчево - Кереш - Караново І найдавнішого керамічного неоліту Південно-Східної Європи. В Сербії культура Кереш нази­вається Старчево культура, що не має значних розбіжностей. Різні назви куль­тури у трьох країнах зумовлені політичнми мотивами. Населення займалося скотарством (велика рогата худоба, кози, вівці), землеробством, полюванням і рибальством. Кераміка - кулясті й напівсферичні посудини на кільцевих під­донах або чотирьохпелюсткових підставах, а також сулії, плоскі з одного боку, опуклі - з іншої, з декількома вушками.

Культура Лінгбі - культура фінального палеоліту. Характерні однопло- щинні та двоплощинні нуклеуси, з яких одержували шляхом оббивки широкі масивні пластини. Основні знаряддя: скребки (кінцеві на пластинах та підок- руглі на відщепах), різці, а також найдавніші мисливські знаряддя фінального палеоліту - великі грубі черенкові наконечники стріл, виготовлені на широ­ких пластинчатих відщепах чи пластинах, - лінгбійські наконечники. Вони знайдені на стоянках біля сіл Гораймівка, Черськ Маневицького району, Лют­ка Старовижівського району та ін. Пам'ятки цієї культури відомі на території Швеції, Данії, Латвії, Литви, у басейнах Одри, Німану, Прип'яті. Назва похо­дить від місця перших знахідок в Норре Лінгбі на північному узбережжі Данії (запропонована Й.

Культурне коло - група генетично пов'язаних культур, що характеризу­ються одними і тими самими ознаками типів. Наприклад, культури Лінгбі, аренсбурзька, свідерська об'єднуються дослідниками в коло культур з листя- ками, оскільки культуровизначальними виробами є наконечники стріл, які за формою схожі на листя дерев, наприклад, свідерські нагадують листки верби, звідси й назва - верболисті наконечники.

Лендельська культура - пізня дунайська культура (сер. 4 - сер. 3 тис. до н. е.), що має багато локальних варіантів на території Угорщини, Австрії, Чехії, Словаччини, Польщі, Хорватії, Словенії й України енеоліту. Названа за поселенням у південно-західній Угорщині. В Україні представлена 30 посе­леннями та низкою могильників і поховань на Західній Волині і Поділлі. По­ховання грунтові, здійснені за ритуалом кремації або трупопокладення. Су­провідний інвентар: посуд, намисто з мушлі, мідні діадеми. обручки, браслети. Поховання домашніх тварин, посуд з антропоморфними та зооморфними ри­сами вказують на аграрні культи.

Лійчастого посуду культура - енеолітична культура, носії якої мешкали на території Побужжя в кінці IV - на початку III тис. до н. е. Ареал її поши­рення - від узбережжя Балтики на півночі до Чехословаччини на півдні, від Голландії на заході до басейну Західного Бугу на сході. На території Волині пам'ятки КЛП відкрив у 20-30-ті рр. ХХ ст. О. Цинкаловський. Зараз відомо біля 50-ти поселень, які розташовані на високих мисах або схилах, по берегах річок. Поширена в басейні р. Західний Буг та її правої притоки - р. Луги. Ос­новні заняття населення - землеробство та скотарство. Назва культури похо­дить від підлощеного посуду з лійчастими вінцями. Характерними ознаками кераміки є також крилоподібні або зооморфні ручки, заглиблений орнамент, наліпний валик, що оперізує горщик по горлу або розміщений на плічках у ви­гляді літери Л або М. Зникнення КЛП пов’язують з приходом населення куль­тури кулястих амфор, різних енеолітичних груп.

Лінійно-стрічкової кераміки культура, або дунайська (рос. культура ли­нейно-ленточной керамики, польськ. kultura wst⅞gowa ryta або kultura сегатікі wst⅞gowej) - археологічна культура раннього неоліту. Напівсферичні чаші, кулеподібні округлодонні посудини оздоблювалися прокресленими лініями, укладеними в стрічку паралельно до зрізу вінчика або у вигляді геометрич­них фігур (трикутники), спіралей, меандрів, шевронів тощо. На лінії наноси­ли ямки, що нагадує нотний запис. Культура займала ареал лісостепової зони Західної Волині і Верхнього Подністров’я. Споріднені культури поширені у Франції, Бельгії, Угорщині, Німеччині, Чехії, Словаччині, Польщі, Румунії, Молдові, які об’єднуються в коло лінеарних культур. За матеріалами відомих артефактів КЛСК було виділено такі пізніші її локальні варіанти: железовська група, відома, зокрема, у Словаччині; шарецький стиль або типу Шарка; ліній­но-ямкової кераміки (польськ. wst⅞gowa-kluta, словацьк. kultura wypichana). Уламки посуду останньої відомі з-над берегів р.Чорногузки.

Лісовий неоліт (субнеоліт) - зародження та поширення відтворювального господарства (землеробство, скотарство) у лісовій смузі Європи внаслідок за­позичення неолітичних новацій у більш розвинених південних сусідів. Прив- ласнювальне господарство надовго законсервувалося в лісовому Поліссі та на Сході України, тоді як наближене до Подунав’я Правобережжя рано перейшло до мотичного землеробства та скотарства. Археологічним критерієм його є ви­робництво найдавнішого глиняного посуду, хоча господарство базувалося на мисливстві та рибальстві.

Лужицька культура - археологічна культура племен пізнього періоду бронзового віку. Назва від історично-географічної області Лужиця, де в ХІХ ст. відкрито пам’ятки: залишки поселень, могильники, скарби, поширені від Одри до р. Стир. Високого розвитку досягло у них і бронзо-ливарне виробни­цтво. Між племенами лужицької культури та їхніми сусідами існував жвавий обмін. Носії цієї культури жили патріархально-родовим ладом з виразними рисами майнового та соціального розшарування.

Магія - (від грец. «чаклунство», «чарівництво») або чари - сукупність при­йомів і обрядів, що здійснюються з метою вплинути надприродним шляхом на явища природи, тварин або людину. Одна з найпоширеніших теорій похо­дження мистецтва якраз зв'язує його з магічними ритуалами, які здійснюва­лися над зображеннями тварин і повинні були забезпечити вдале полювання.

Майданчики жертовні - місця на поверхні ґрунтових могильників де відбувалися жертвоприношення та тризни. На них є вогнища, скупчення ка­міння, залишки посуду, кісток тварин, знаряддя праці і прикраси. Більшість предметів пошкоджено можливо з обрядовою метою.

Маліцька культура - ранньоенеолітична культура, старожитності якої ві­домі більше як у 20 пунктах на території Волинської, Рівненської, Львівської й Тернопільської областей. Общини МК займали територію від Вісли на заході до р. Горинь на сході; південною межею її є верхів'я рік Західний Буг, Стир, Іква та Горинь. Поселення цієї культури розташовані на мисових підвищеннях се­ред заплав, в місцях злиття двох річок, на острівних останцях. Кераміка при­крашалася карбуванням на зрізі вінець, плічках, перегині тулуба. Накольчас- тий орнамент укладений в геометричні композиції - трикутники, ромби.

Моделі жител - глиняні вироби, що зображають житла різноманітних ти­пів, їх інтер'єр, конструкція, оздоблення. Вважалось, що використання у магіч­них ритуалах, пов'язаних з культом предків та житла (найвідоміші трипільські моделі, а також у культурах Гумельниця, Лендель).

Неолітизація - поширення культурних ознак неоліту на різних територі­ях, наприклад, на землях, де основним заняттям населення було мисливство і рибальство.

Німанська культура - одна з неолітичних культур. Поширена в ареалі від Прип'яті до басейну Німану з переходом частини населення на захід (Куяви в Польщі), розвинулася на етнічній основі прапрабалтів. Обидві культури - во­линська неолітична та німанська - мають певну подібність в кераміці та декорі. Носії німанської культури були мисливцями та рибалками, що вели відносно рухливий спосіб життя. Назва походить від ареалу поширення - басейну р. Німан.

Орієнтація поховання - напрямок, куди похований обернутий головою. Її суворо дотримувалися відповідно до звичаєвих чи релігійних традицій. Важливий показник під час розкопок для визначення культурної, етнічної чи релігійної приналежності.

Орнамент - (від лат. Ornamentum - візерунок) живописна, графічна або скульптурна прикраса речі, побудована на ритмічному повторенні геометрич­них елементів, стилізованих рослинних чи тваринних мотивів. Для посуду доісторичного та протоісторичного періоду характерні такі орнаменти (за тех­нікою виконання: рельєфний - валик, пружок, проколи, перлини, пальцеві за- щипи, вушка, наліпи; штампований - відбитки шнура, гребінцевий, ямковий, ямково-гребінцевий, насічний, накольчастий; заглиблений - врізний, прокрес­лений, нігтевий; фарбований (розписний, мальований) - поліхромний, інкру­стований, графічний, печатний. За мотивами - прямі лінії, геометричні фігу­ри, метопний, шаховий, антропоморфний, зооморфний, спіральний, нотний, меандр, вовчий зуб, риб'яча луска, виноградне гроно тощо.

Орнітоморфні зобаження - зображення у вигляді птаха або з наданням його рис.

Перевитий шнур - вид штампованого орнаменту у вигляді палички з на­мотаним на неї шнуром. Короткі відбитки такого штампу називаються «гусе­ничками» або «личинками» (за подібністю). Короткі вигнуті відбитки широко використовувалися в орнаментації кухонного посуду пізнього Трипілля, де вони називалися «серпиками».

Пізньотрипільська культура - одна з основних давньоземлеробських культур мідного віку. Трипільські племена займали простори Східної Європи від Дніпра до Карпат, від Полісся до Чорного моря і Балканського півострова. В Україні виявлено понад тисячу пам'яток трипільської культури. Розвивала­ся ця культура в V- початку III тис. до н. е. (протягом 2500 років) і пройшла в своєму розвитку три етапи - ранній, середній та пізній. За пізнього періоду значно розширилася територія, заселена трипільцями: на землі східної Во­лині, сточища рік Случі й Горині, обидва береги Київського Придніпров'я та степи північно-західного Причорномор'я, де трипільці стикалися з носіями ін­ших культур. У культурі пізньотрипільських племен зникає багато рис, харак­терних для трипільської культури попереднього часу. Змінюється характер житлобудівництва, зникає спіральна орнаментація в мотивах розпису посуду і типові трипільські форми, натомість з'являється новий тип посуду, орнамен­тований відтисками шнура, схематизується антропоморфна пластика. Зміни в їхній культурі на землях Середнього і Горішнього Подністров'я пов'язані з появою на цій території племен культури кулястих амфор (рання бронза).

Пластика антропоморфна - (грецьк. plastike - скульптура, ліплення різь­блення) жіночі і чоловічі статуетки, відомі від періоду палеоліту (так звані па­леолітичні «венери»), дуже були поширені у трипільській культурі.

Пластика зооморфна - глиняні зображення тварин; бувають реалістич­ні та схематичні змалювання, фішки, зооморфні наліпи. Частина зображень входить як елемент до знакових систем, що включають орнаментацію посуду тощо.

Пластика міксаморфна - статуетки, що мають зооморфні та антроморфні риси. Найчастіше це прямостоячі антропоморфні фігури з рисами тварин (чо­тирилапі з антропоморфними рисами, птахоподібні та умовні), простежується зв'язок між образом жінки та бика. Поширені у трипільській культурі мідного віку України.

Поховальна пам’ятка - 1) спеціально оформлене місце поховання людей, поділяється на окремі поховання, поховальні комплекси (кургани, мавзолеї); 2) сукупність споруд, предметів, зображень, що мали відношення до поховаль­ного обряду.

Поховальний інвентар - предмети, які вміщувались у могилу разом з по­кійним. Це могла бути їжа, особисті речі, підношення духам підземного цар­ства.

Поховальний обряд - особливості вміщення людського тіла чи залиш­ків кремації у поховальну камеру, могильну яму чи землю, урну або саркофаг. Визначається за конструкцією могил та надмогильних споруд, положенням кістяка і розміщенням речей. Може бути здійснене на спині, на боці, у скорче­ному положенні, сидячи та ін. Поховання бувають грунтовими (без ознак на поверхні) та з надмогильними спорудами (кургани, стели, мегаліти), одиночні, парні чи групові. Над першим П., що вважається основним, споруджується по­ховальний пам'ятник. Після цього у кургані, здебільшого у його полах, можуть здійснюватися впускні або вторинні поховання. Термін «вторинне похован­ня» вживається також для визначення звичаю складати у могилу чи посудину кістки після розкладу тіла з порушенням анатомічного порядку. Поховання здійснювалися за обрядом інгумації чи кремації.

Свідерська культура - одна з фінальнопалеолітичних культур. На дум­ку Л.Залізняка, одним з імовірних ареалів виникнення свідерської культури, крім Польської низовини (виявлена біля Свідре Вельке в Польщі), могло бути Прип'ятське Полісся. Це припущення мотивується тим, що свідерських пам'я­ток на Волинському та Рівненському Поліссі велика кількість. Характерною ознакою є особлива зустрічна полога ретуш з боку черевця на черешку та ін­коли на кінчику (вістрі) наконечника стріли, а також наявність в комплексі човнуватого нуклеуса-заготовки. Свідерські наконечники мають характерну форму вербового листя, більш ранні типи - з виділеним черешком. Входить до кола культур з листяками. Поширена на території Польщі, Білорусі, у верхів'ях Дніпра, в басейнах Вісли, Німану, Прип'яті. Культуру виокремив Л. Козлов- ський (1923, 1926) і назвав її «пшемисл фалібоговіцкі».

Середньодніпровська культура - археологічна культура доби бронзи, яка входила до складу культур шнурової кераміки Європи. Ареал її охоплює Чер­каську, Житомирську, Київську, Чернігівську області України, Східну Біло­русь та прилеглі області Росії. Склалася вона на Правобережжі Дніпра. У кінці 3-го тис. до н. е. носії середньодніпровської культури розселилися на Верхньо­му Подніпров'ї й асимілювали місцеве неолітичне населення. Найбільше пред­ставлений матеріал цієї культури - тонкостінна кераміка (горщики, амфори з вушками, чаші, кубки). У верхній частині посудин наносився складний геоме­тричний орнамент: відбитки шнура, лінійного чи зубчастого штампу, насічки. Культура виділена В. Городцовим у 1927 р. і ним же названа середньодніпров- ською. Пізніше її досліджували І. Артеменко, С. Березанська, К.Бунятян.

Стжижовська культура (рос. стжижовская культура, поль. kultura Strzyzowska) - археологічна культура доби бронзи, що завершувала розвиток «шнурових» утворень, належить до епішнурових (кінець ІІІ - 1600 р. до н.е.). Поширена на Північно-Західній Волині та Люблінщині (Польща), де міститься епонімне поселення Стжижув, досліджене у 30-ті роки XX ст. Виділена А.Гар- давським у 1959 р. Український сегмент стжижовської культури досліджував І. К. Свєшніков. Відомо близько 100 поселень, майстерні з обробки кременю, скарби (зі Стеблівки та Липи), поховання (найбільший Торчинський могиль­ник - 19 поховань). Кераміка мала домішки шамоту в тісті та специфічну фак­туру поверхні від загладжування жмутом соломи чи трави. Типи посуду різні: амфори з високими шийками та парою вушок, кубки, миски, кухлі. Декор, ви­конаний відбитками шнура, нарізками, валиком, Багатий декор з вертикаль­них, горизонтальних, косих відбитків мотузки, наколів, насічок, валиків вкри­вав вінця та шийку з виходом на тулуб. На стжижовських поселеннях інколи знаходять кераміку бабинської культури та кістяні пряжки. Численні вироби з кременю та каменю представлені пласкими клинцевими сокирами, ножепо­дібними серпами, виїмчастими наконечниками стріл, свердленими сокирами.

Субстрат - (від лат. substratum - основа, підкладка) загальна основа різ­номанітних явищ. В археології - елементи місцевої культури, що увійшли до матеріальної культури прийшлого населення (те саме в лексиці ).

Тотемізм (від індіан. «тотем» - рід) - одна з давніх форм релігійних віру­вань, за якою існує надприродний зв'язок між людиною і певним видом тва­рин, рослин, предметів неживої природи, які вважаються кровним родичем, а пізніше - предком. У подальшому розвитку тотем стає емблемою роду.

Тризна - частина поховального та поминального обряду, під час похован­ня і протягом деякого часу після нього, що складається зі змагань, битви, тра­пези.

Тшинецько-комарівська культура (інша назва: східнотшинецька куль­тура - рос. восточнотшинецкая культура, поль. kultura trzciniecka) - культура доби пізньої бронзи, датується XVIII-IX ст. до н. е. Її носії заселяли терени Полісся та Північного Лісостепу. Це культурне явище західного походження, оскільки центром пам'яток тшинецької культури була територія Центральної та Південної Польщі, звідки і просувалися на схід, долаючи опір населення культур шнурової кераміки та культури багатоваликової кераміки. Представ­лена побутовими та культовими пам'ятками на теренах Польщі й України від Одера до Дніпра. Для речового комплексу характерний тюльпаноподібний посуд, вази з двома ручками, черпаки, «рогаті» прясла. Тшинецьку культуру виділив Й. Костжевський. В Україні пам'ятки тшинецької культури досліджу­вали С. Березанська, І. Свєшніков. Назва вказує на близькість із тшинецькою культурою Польщі, проте ці дві культури нетотожні. Східнотшинецьку куль­туру вважають місцевим утворенням, що склалося на ґрунті культур шнуро­вої кераміки. Посуд орнаментований прокресленими лініями, трикутниками, овалами, наліпними шишечками.

Фетишизм - (фр. fetichisme) одна із ранніх форм релігійних вірувань; по­клоніння предметам неживої природи - фетишам, які нібито наділені чудо­дійною силою. Фетишем може стати будь-який предмет, що вразив уяву лю­дини: камінь незвичної форми, шматок дерева, частини тіла (зуби, ікла, шма­точки шкіри, висушені лапки, кістки і т. д.). Фетишем іноді ставала частина чогось великого: наприклад, камінь з шанованої гори, шматочок священного дерева або зображення шанованої тварини. Фетиш міг бути просто малюнком і навіть татуюванням на тілі. Особлива група фетишів пов'язана з поширеним у багатьох народів світу культом предків. Їх зображення стають фетишами, яким поклоняються. Іноді це ідоли - людиноподібні фігурки з дерева, каме­ню, глини.

Шнуровий орнамент - орнамент, нанесений відбитком шнура по вологій глині (див. штамп). Шнуром обмотували паличку і наносили відбиток

Шнурової кераміки культури - коло археологічних культур середньо­го періоду доби бронзи (відомо 25 культур шнурової кераміки), що займали територію від Рейну до Верхньої Волги й від Швеції до Буковини. Виявлено залищки жител, поховання з трупопокладеннями і трупоспаленнями. Їх ще називали культури бойових сокир. Перші з них виділено ще наприкінці XIX ст. Спільною ознакою їх є оздоблення глиняного посуду шнуровим (звідси назва) і врізним орнаментом. Північ і Захід України були заселені носіями культур шнурової кераміки раннього періоду (середньодніпровська, прикар­патська, верхньодністорвська) та епішнуровими (межановицька, городоць- ко-здовбицька, стжижовська). На Волині здебільшого відкрито пам'ятки по- стшнурових (епішнурових) культур. Змінюються культурами епохи бронзи - тшинецькою, комарівською.

Штамп (штампований орнамент) - орнамент на кераміці, одержаний шляхом вдавлення на м'яку поверхню глини. Вирізався на дереві чи кістці, ви­користовувалися також природні об'єкти, напр., кістка чи раковина. Специ­фічним є відбиток перевитого шнура (шнуровий орнамент).

Яніславицька культура - одна з мезолітичних культур, яка впізнається за наявністю мікролітів: трапецій, сегментів, трикутників, та найбільше - за наконечниками стріл у вигляді косого трикутника, вістря яких формувалося особливим різцевим сколом. У похованні, виявленому в Яніславицях (Поль­ща), було знайдено серед супровідного інвентарю 21 наконечник стріли (або «збройнікі» за польською термінологією) особливої форми, які тепер відомі у фаховій літературі під назвою яніславицькі наконечники. Нуклеуси пірамі­дальні, одноплощинні. Техніка обробки кременю пластинчата. Зараховується до північного кола культур. Поширена на території Польщі, Білорусі, Україн­ського Полісся.