Пригадаємо коротко до тепер сказане:

Приходимо до колишніх земль Оріяни - Праукраїни.

Нам праправнукам тої великої вітчини, призвичаєними до роз­давленої, сплощеної до Карпат і Чорного моря території України, не може в голові поміститися, що Руська імперія - Праукраїна ще за короляВолодимира Великого простягалася від Кракова Карпатами (Басарабія і Молдавія) до гирла Дунаю. Побережжям Чорного і Азовського морів до Кавказу) Тмуторокань, f∖cπ), Волгою до ріки Об і рікою Вислою до Пруської землі (Заповіт княги-і ні Оди, ж. Мешкй). Це був простір 7 мільйонів квадратових кільометрів. За IOOO літ територія Володимирової Русі змаліла більш, як вдвадцятеро. Що століття ми втрачали пересічно понад 500.000 кв.км, території. Ніхто до нині не призадумався які причини привели нас до втрати стільки життєвого просто­ру нації ?

Цю тему ми докладно простудіюємо, коли прийдемо до Киів - ської Русі, а тепер повертаємо до Оріяни- Прасамарії - Кімерії, прабабки Київської Русі.

Трете отепління тривало від 140.000 до 110.000 літ до Xp. тоб­то безпереривних 70.000 літ і мало середземноморський клімат. Бігуни зем­лі були мабуть на теперішньому рівникові. У тому отеплінні рівник був на нинішних бігунах землі. У Сибірі була тропікальна жара. В Оріяні-Праукраїні, центральній Азії був теплий, без зими клімат, бо ж там жили теплолюбні мамути, носороги, леви, гіпопотами (2. ст. 32). У Старуні коло Солотвини (р. Бистриця Солотвинська, повіт Надвірна, Іванофранківська облась) відко­пано носорога (тепер в музею Дідушицьких у Львові), а в тундрі Сибіру від­копано косматих мамутів тих часів (ібід). Стає зрозумілим, що коли в Сибірі була горяч, в Малій Азії і Африці - студено, то люди тиснулися в теплий, не за гарячий і беззимний клімат Оріяни-Праукраїни. В травобуйних чорноземних

степах Оріяни було багато травоїдних звірів, а з ловів і риболовлі тодішна людина жила. Чистоводні ріки служили людям шляхами комунікації. За тих 70.000 літ виросла і розмножилася в ІІраукраїні Кроманьонська, Кавказької раси, біла висока людина.

Про трете отепління др. Я.Пастернак пише ось що: "У третій міжльодовиковій добі підсоння України було тепліше, на шо вказують теп­лолюбні рослини, що збереглися в торфовищах". В кінці третього отепління Оріяна - Кімеріяна була правдоподібно дуже густо заселена. Четверте зле- деніяян до гранць України не дійшло. Воно задержалося на 100 - 150 км від границь України на лінії Городно-Міньск-Вітебск-Твер- Ярославль Суздаль­ський, звідки льодовик повернув на північ до ріки і заливу Мезен у Баренце- вому морі. Зледеніння тривало (тобто почало насуватись) від 110.000, а за­кінчилося у 12.000 році до Xp. Лід грубий 1.000 - 3.000 стіп посувався що­року на південь около 40 - 50 метрів через 44.000 літ і стільки часу відсту­пав. Як з того бачимо на землях України від 180.000 літ не було льодовика, але зі зближенням його до границь України клімат ставав що раз холодніший,а розмножені племена білої раси з північних і західних районів Оріяни, близькі до льодовика, починають пересолюватись з Праукраїни до Чехії, Угорщини, Франції, Еспанії, Італії, на Балкани, у Середню і Малу Азію.

З південних околиць України народ не емігрував. Що промовляє за тим? Як було згадано - льодовик насувався 44 тисячі літ. Люди і звірі акліматизувалися. Люди вже мали тоді вогонь, шкіри звірів на одяг і шкіряні теплі шатра-хати, що ми бачимо в Мустерській, а далі в Оріняцькій добі від 100 до 25 тисяч літ тому. В Україні з Мустерської доби знайдено около 50 стоянок тодішньої людини, бо грубий чорнозем покрив їх. В Оріняцькій добі 40.000 літ тому знайдено тих стоянок більше, а в Костенках к. Вороніжа знайдено 43 жіночі кістяні різьблені фігурки матері- землі, богині родючости. Це свідчить про релігійні уявлення тодішньої людини. В Галичині знайдено 105 оріняцьких стоянок (2. ст. 63). Людина полювала тоді на Мамута, носоро­га, зубра, коня, оленя, вовка, борсука, зайця і бабака, (ібід, ст. 64).

Даймо слово ще одному археольоґові проф. Петрові Курінному. На 3—тій стороні його праці він пише: "З Ашельської доби (300 - 100 тисяч літ тому) маємо вже багато місць, де жила тодішна людина. В Касперівцяхв Галичині, в Житомирі на Волині, в Кодаку на Запоріжжю, Деркулі на р. Донець, в Чакурі в Криму. Український народ є антропольогічною, етнічною та еко­номічною єдністю на історичній карті Европи. Культурна тяглість на україн­ських землях не переривалася нігде, ніколи, аж до наших днів. (274, ст. 1 - 3).

Зачнемо від найдавніших вісток про нашу Оріяну - Праукраїну, її історичну назву й нарід.

Першу вістку знаходимо в Авесті. Авеста ділиться на 5 частей, а кожна обємом кількох грубих томів. Усіх томів є 21. Перша частина Авести називається "Ясна" й ділиться на 72 розділи, шо називаються "гати" -глави. Друга частина називається "Віспереда" й має 22 глави. Третя зветься "Вен- деда" - знання і має 22 глави. Четверта - "Яшти", має 19 яшт. Це релігій­ні довгі легенди-поезії. Вони розповідають про прапредків іранців - персів. Пята яшта називається "Хорда", - Авеста- це молитви. У 7—мій яшті є пісня, яка оповідає, що на північ від моря (Чорного ?) жили люди "Іми" а коли збли­жалася тисячлітня зима, то вони повандрували з північних областей Приморя в нову теплішу землю.

HIEMS • Чому така назва і що означає? Грецьке слово іма-лаія озна­чає Гімаляї. Це стверджує авестійський народ імів, іма-е. "Іма" - це по Нашому зима, санскритське гіма. Гіма-ляї - в нашій мові "зимигори" на Иких є вічний льодовик - зима- гіма. Тому, що наші предки в південній части­ні України пережили четвертий льодовик, вони звали себе і так звали їх су - о,іди зимарями. Вони около 40 тисяч літ жили в сусідстві льодовика і його Пережили. Це були люди т. зв. Мустьєрсько-оріняцької доби (100.000 - 25.000 Літ до Xp.). Знаємо, що наша мова перейшла великі зміни. В прасловянській мові зима звалась "сама" по кельтськи "кимграй" (257, ст. 263) по латині Н/ЕМб, по грецьки хеймон-геймон. Наше слово, сама, самар - зима, зимар греки вимовляли кіма, кімер. Геродот подає, що були дві самарсько -кімерські держави: царських хліборобсько-кочових західних і кочових схід - них кімерів. Це стверджують дві ріки Самари і дві столиці Самари (гляди книга І-ша) Іма - це найстарша назва зими і народу. Іма- гіма- сама - зи­ма.

Насувається питання з яких околиць виеміґрували "іми" в теплий край "амазонок"? Це частина самарів з західної Галичини, Люблин- щини, Мазовша, Полісся, Білоруси, Чернігівщини та від джерел рік Дніпра, Оки, Дону, Вятки, Ками і Печори., Цілий пояс яких 150 - 200 км.ширини від Карпат до ріки Печори тодішні мустьєрці -іми, одягнені в шкіри мусіли пере­селитися в Зауралля, Індію, Малу, Азію Закавказзя та Африку.

_e мяка, з хребта і боків - тверда. А тодішні "чреві" чи "чревії" були у формі приблизно теперішнього чобота; його застібали тонким ремінцем від пальців до колін. Такі "чревії" перетривали до часів середньовіччя. Череп убитих тварин, поки винайдено кераміку, служив за посуд. Назва череп походить також від кімерійського слова "чарапнути" - зловити, захопити, зловити пли­вучу воду, збіжжя (черпати) і т.п. Па Підкарпатті говорили "чарапнув обома руками скільки міг захопити. Череп - звірячий чарап, яким чарапали воду, навів кімерянок на думку виліпити такий череп з глини і випалити. Від слова "чарапнути" походить слово черпнути, назви черпак і черепаха, яка мала на хребті череп до черпання води.

Друга причина, що задержала наших кімерів в Україні - сіль. Вона була другою життєвою проблемою тодішньої людини. До.цієї проблеми ми небавом прийдемо. Тодішня людина відчувала діяння 4-ох пір року, а громи, блискавки, вулькани, землетруси, вихри, дош, град, сніг і зовсім льоґічно пояснювала ті дії існуванням вищої сили, що керує світом і життям людей. Людина старається привернути ласку елементарних сил природи різ­ними діями, фігурками, рисунками і виображеннями. Різбить фіґурки богині "Матері-Землі", яка за їх віруванням породила все, що живе на землі. Життям ловців пракімерів кермує "Матір Неба - сонце. Мати - земля і Мати наистан ша жінка роду - це’матріярхат. Усі ріки - це менші боги жіночого роду, бо виходять з лона матері землі. Вони живі, вони біжать, журчать-говорять, їх частини треба чарапати- ловити. Фіґурки матері, звірів, птахів кімери покривають меандром- безконечником. Це було їх перше маґїчие, тлпіГТм зрозуміле святе письмо, прохання до сил природи. Ті фіґурки матері землі та вола і оленя кімери з Праукраїни заносять в Сумерію, Египет, північну Африку, Азію, Індію, Індокитай, Індонезію, Філіпіни і Японію. їх не бачимо в расах чорній і монгольській (2. ст. 58). В оріняцько-мадленській добі (40-20 тисяч літ до Xp.) Пракімери удосконалюють кремінне знаряддя, будують зем­лянки-хати, освоюють пса, вівцю, вола й коня, засівають перші збіжжя: просо і ячмінь, пізніше пшеницю і жито, ліплять і випалюють кераміку,рибальчать, винаходять пращу і перші тканини. Учителем ткацтва був павук,а потребою лови. Часто при тодішнім примітивнім узброєні замість убитого звіря, при­носили тяжко покаліченого ловця. Першим ділом було затамувати уплив кро­ви. В землянці жінки обмивали рану, накладали зілля - масти на верству чистого павутиння (його жінки і діти літом обережно збирали й переховували - і прикладали до рани. На павутиння клали папку з глини, зверху вовни й обвязували мякою виправленою шкіркою з черева молодих звірят та обмотува­ли сухою кишкою овець. ( Ehcyklopedia of health v.vii. ).

На Підкарпатті до !.світ, війни затамовували кров з пораненого міщяпавутин-\>/ ням.

Перші тканини були вовняні. З довгої овечої вовни випрясти нитку не було важко. Пізніше наші пракімерянки, одні з перших на світі, винайшли льон і коноплі та перші почали виробляти полотна, красити їх при­родними фарбами (черчик) і вишивати меандром.

У тому часі зявляється віра в існування душі. Праведна душа йде до вираю, а грішна блукає по землі і страшить ночами людей. Тому мерцям звяеують руки й ноги, Около 8-6 тисяч літ до Христа ми вже зна­ходимо на наших землях предків історичних гіпербореїв-кімер, що в 6-тому тисячолітті до Xp. виринають, як вже зрізничковані групи кімерів ловців і скотарів лівобіч і хліборобів правобіч Дніпра, що в 6-тому тисячолітті зя- вляються як "Трипільська культура" або т. зв. українська мальована кера­міка (274. ст. 10).

ТРИПІЛЬСЬКА ДЕРЖАВА

Т. зв. "Трипільська держава мала своїх царів і високу куль­туру - це найстарша держава на українських землях, а може йна цілому сві - ті. Що з тієї держава, її культури й цивілізації осталися лиш керамічні череп­ки та моделі хат - це збіг обставин - ми їх докладно обстежимо але та висока культура цвіла й була старшою від сумерської, єгипетської та інших нам зна­них культур. Найстарші держави й цивілізації світу виростали там, де до того часу були тисячоліттями пригожі умовини. Ті умовини: І. торгові шляхи,

2. густота населення на них, 3. розвинена культура і племінна патріярхальна організація на них, 4. добрі природні границі,5. урожайна земля.з лісостепом, 6. підземні й наземні мінерально- металеві багатства. Ці всі вимоги мала Триполіяна - Праукраїни. Найстарші культурні держави зроджувалися над - чи між великими ріками, які були комунікаційними шляхами враз із сухо- путніми (шляхами) на перехресті (Сумерія, Єгипет, Індія і др). Триполіяна зродилася над і між трьома торговими шляхами: Сян-Висла, Дністер, Дніпро. Тими ріками була сполучена з морем Чорним і Балтиком. Ті шляхи перети­нали сухопутні з Карпатських переходів, які в околицях Львова перехрещу­валися, Київ-центральна Азія і другий причорноморський в Закавказзя з відгалуженнями на Балкани. Густота населення була в Триполітанії велика (2. ст. 150). Культура висока, з якою ми ознайомлені, патріярхально-цар- ський устрій (булави вождів в похованнях). Природні границі Карпати, Сян, Буг, Дніпро, лісостеп на півночі. Урожайна земля, рибні ріки. Сіль, як на­земні, золото й мідь в Закарпатті, як підземні багатства. Доказ: "Мізинська культура". (25 - 8 тисяч літ до Xp. - браслети, оленячі сопілки). Знайдено бурштин з над Балтику й мушлі з Чорного моря (ібід ст. 9 і 83).

Трипільська культура стала осколком зависти в очах сусідів, бо це була найстарша культура світу. Археольог Проф. Петро Курінний датує її від 6.000 літ (селище Зіваля) до 1.000 літ до Xp. (селище Усатово),(275 ст. 10). Ось чим відзначалася ця найстарша культура: 1. Трипільці перехоять зі стадії ловецтва до хліборобства. Сіють пшеницю, жито, просо ячмінь.

2. Розводять перші в Европі табунне полонинське господарство: довго і корот- ко-рогу худобу, вівці, коні, свині і домашню птицю та бджільництво (борті).

3. Виробляють молочні вироби: сир, масло, будз і, мабуть, бриндзю. Сир- ваткою, насінням дуба і бука годують свині. Це перетривало до І. світ, вій­ни. Тому насіння бучини підкарпатське населення називає до нині "жир". Роз­вивають рибальство, а ловецтво стає допоміжною галуззю господарства.

4. Розвивається - як на ті часи- наймодерніше в світі житло-будівництво.

5. За сіль з Перед- і Закарпатських соляних джерел і лиману Дніпра та за ке­раміку, мед, вік, пшеницю, шкіри й солону сушену рибу, ведуть широку об­мінну торгівлю із західною Европою, Прибалтикою, Малою Азією, Кавказом, Кипром і Троею. 6. Винаходять ткацький варстат, тчуть тонкі полотна і красять їх тривкими природними фарбами. (Початок Червенських Городів, Черче). 7. Для торгівлі-транспорту винаходять колесо, човен, сани, 8. Три­пільські хати - перші на світі на той час - мають підлоги, з обох боків мазані й мальовані стіни, вікна, двері на бігунах, жорна, хрешачі жертовники на покутті, призьби з надвору, лави в середині, стіл, ґанок на стовпах з причілка (вужчого боку хати) рис: 10. Перші муровані на ті часи - на світі печі, з комином на зовні. Ті хати і печі перейняли від трипільців усі словяни, що пе- "ретривали до нині. Не відомо нам, які назви мали їхні племінні політично-ад- м'.ністраційні центри - теперішні відкопані городища: Сушівка,Володимирівка Петрени, Більче Золоте та інші. їх поверхні, обведені валами, мають по 290 - 250 гектарів (2. ст. 122 - 152), 9. Трипільці у своїх керамічних рисун­ках малюють фантастичні істоти бико-левів, Грифонів, пастухів, воїнів (в шо­ломах) (міносці наслідують трипільську кераміку малюнки), за міносцями греки). Вони мають армію, в похованнях у Веремії кістяк має монарші від­знаки сокиру й булаву. Трипільські кістяки високої, довгоголової кроманьонь- сько - кавказської раси. 10. Трипільська культура і її творці не впали з неба, вони були автохтонами української землі, продовженням культури меандрово -мізинської, їхніх предків "Імів"-гіпербореїв-самарів-зимарів. грецьк. кі- мерів.

Трипільська культура була матірю кімерської, яка поступовими фазами, розвивалася в Україні около 5.000 літ.

Померлих в більшості палили. В могилу ставили їжу, модель хати, знаряддя праці покійника, статуетки слуг-рабів, худоби, які він мав за життя, щоб ті всі річи служили покійникові у вираї. То само робили для своїх покійників: сумери, єгиптяни, хати, етруски в Італії (276. розд 1 ). Та скити, які замість статуеток, убивали живих людей і клали в могилу.

Трипільці, як і всі орії - уявляли вирай і життя в ньому, як продовження земного. Цікаве, що триполітянки носили вінки, а може тапочки з крашеного піря. Трипільці на шоломах чи шапках пучки чаплиних пер, або космики кінської гриви. Це прикмета усіх оріїв. Сумерійки носили шапочки з піря, а Лугалі піря з чаплі,то само в Єгипті і в американських індиян, пиляскі -пірясті-палисті, римські старшини аж до наших карпатських леґінів, які за "крисанею" -капелюхом до І. світ, війни носили пера ґотура, пави або когу­та.

Проф. Курінний доказує, що на Волинському Поліссі дівчата прикрашували свої голови вінками з пер ще до ІІ.гої світ, війни (275. ст. 13). З Березовах на Підгірю молода під час весілля носила діядем т.зв. "чулок" з павиних пер. Перський прзстолонаслідник носив вінок з орлиних пер. Чаплине перо було мрією кожного козака, бо кошовий і гетьман носили на шапках чаплині пера. Яке це все старинне, тягле, наше від тисячоліть !

Трипільська культура кераміки, як було згадано, це матір культури кераміки мікенсько-грецької, з якої виросла культура римсько -європейська, В першому тисячолітті до Xp. трипільська кераміка і культура будівництва зникають. Над Чорним морем від У ралю по Дунай греки знають лише велике кімерійське царство. Ніхто до нині не старався розвязати за­гадки розквіту культури кераміки - трипільців, а опісля її занепаду і пере­міну в шнурову.

Ця Волжська держава кімерів вийшла зі згаданого лісостепу. Обі держави були братніми по мові і крові ордами-державами табунників-кочо­виків, так як за Руської імперії Володимира були кровними свояками сіверяни, поляни, тиверці і уличі, Проф. Курінний датує постання тих кочових кімер- ських Держав около 1.500 літ до Xp. Та дата є що найменше о половину спіз- нена. Як знаємо самари кочовики посипали своїх мерців червоною охрою. їх еміграція в степи мусіла початися що найменше 5.000 літ до Xp. коли вони 2.500 - 2.000 літ до Xp. заатакували зі степів трипільську державу в зеніті її розквіту. (2. ст. 174).

Трипільці також не були з картону чи ґуми, це була сильна тор­говельно - промислова держава, мала своїх царів, військо, але видно, напад був наглий, кочовиків було багато, а хлібороби-трипільці не сподівалися нападу, тому не мали часу і змоги перевести мобілізацію своєї армії і улягли насиллю степовиків. Степовики доходять аж до Самбора і Дрогобича, займають соляні джерела, а в Семигороді копаль-ні міді і золота. Трипільська кераміка і бу­дівництво хат бідніє. Степовики беруть в свої руки промисл і торгівлю, а на трипільців накладають дань.

Постараймося проаналізувати, що спонукало кімерів-кочовиків ударити на трипільців, хоч до 2.500 р. до Xp. а може і довше оба народи жили в згоді і взаїмно, як свояки торгували (2. ст. 174). Ми знаємо, що около 2.000 р. до Xp. Фенікія тримала торгівлю тодішнього світу у своїх руках. їхня торговельна фльота панувала на Середземному й Чорному морях. € гиптяни зустрілися з фенікіянами щойно 1.600 р. до Xp. Коли єгипетський фараон Амазіс І. здобув Сирію і ударив на Фінікію із суходолу (4. т. 17 ст. 764). Є дві можливі причини удару охровиків на трипільців: 1. торговельна конку­ренція фенікіян і 2. брак соли в царських кімерів, а можливо обі причини разом. Як відомо, около 2.000 літ до Xp. населення Малої Азії і Анатолії було дуже густе, Ціни на пшеницю були високі. Десь в тих часах трипільці опанували ли­мани рік Бога-Дніпра, Дністра та Дунаю. Як свідчить посвоячення кераміки, трипільці були а звязках з Троєю і островом Кретою, що мали свою фльоту та були найближчими торговельними сусідами трипільців. Троя контролювала своєю фльотою Дарданелі, а треїки-траки, свояки трипільців - Босфор. (4. т.,3 ст. 986 та 4. т. 22, ст. 159). До траків ми прийдемо. Це створювало велику конкуренцію для фенікіян, яких держава була на багато дальше від Трої і Крети. Фенікіяни мали на правому боці Дністрового лиману (степ Акерман) свою тор­говельну кольонію Тир, яка була матірю фенікійської держави Тири. Фенікій- ська Тира була самостійною державою, основана около 2.300 р. до Xp. кольо- ністами з Дністової Тири. Це були свояки кочових кімерів і траків. Гекатей називає їх торетами. Гекатей з Мілєту жив в. в УІ. ст. до Xp. Він уміщує торетів над Азовським морем. Вони звідти привандрували над Дністер. З над Дністра виеміґрувала якась їх частина в Ливан. Околиці Азова були їх матір­ним пнем, якого рій десь в згаданому часі виеміґрував в гирло Дністра, а з дністрової Тири до Фенікії. Гекатей у своїм творі " — ges ⅛>eriodos or Periegesis —" - (подорож доокола світу) згадує поміж іншими приозів- ськими племенами торетів (282. т. УII).

Фенікійські державки складалися, як усіх оріїв з багатьох пле­мен. Та найсильніші були три: бибельці, сінди-сидони і тирити чи торети. Про сіндів-індів знаємо з історії Індії, з книги першої, бибельці походятьз надсян- ня, яких столицею около 3.000 літ до Xp. було наше Библо в Перемиській зем­

-382-

-383-

пільцями 7-8 тисяч літ тому: Делятин, Библо, Самбір, Сянок, Коломия, Черче, Товмач, Тирас і т.п. доблюються аж в Камбоджі і Малій Азії. В Делятині ді­лилися - перехещувалися 5 шляхів: 1. Закарпаття - Звенигород - Буг - Висла -Балтик, 2. Львів - Київ, 3. Підкарпаття - Краків - Молдава - Дунай; 4. Га­лич - Дністер - причорноморя; 5. В Закарпатті шлях розгалужувався в Семи- город і р. Тисою провадив на Дунайську низину. Наші гіперборейки за Геродо­том долинами рік Тиси, через Дунай, р. Дріною везли дари до іллірів над Адрія- тик, звідти побережжям до св. пелясґійського міста Додони в Тесалії, де була пророчня, а далі до маляцького заливу коралбем на південний кінець о. Евбеї до м, Карісту, водою на о. Тенос, а з Теносу на о. Дельос. Ці зиґзаки ви­носять около 3.300 км. Чому гіперборейки не йшли долиною Дністра зі сходу ? 1. Причоірноморя було від 2.000 літ в руках кочових кімерів, а вони були б да­ри відібрали. 2. Хребти гір Балкану й Родопів високі й дикі перетинають шляхи з півночі на південь. Хребти Динарських гір є нижчі і долини р. Дріни отви- рають дорогу до Адріятику. Це була дорога мяка і більш низинна для волів з во­зом і худоби, яку гнали гіперборейці на дар для Аполльона й Артеміди. У 87 р. до Xp. Генерал Мітридата УII. понтійського - Менофан користае з того, що острів Дельос був вірний Римові, здобув Дельос, спалив, що далося спалити, забрав усе, що мало якусь вартість на кораблі і відплив до Цонту. Тої гра­бежі і знищення о. Дельос уже не пережив. З приходом християнства став ди­кою пустинею (285). Так ми основно обзнайомилися з островом Дельос, його найдавнішою історією, хоч не розвязали загадки чому гіперборейські дівчата не поверталися в Гіперборею-Триполіяну але вмирали на о. Дельос.

А тепер приглянемося до побуту та держави Гомерових і Геродо- тових кімерів. Геродот не подає докладної гранці величезної кімерської дер­жави, що простягалася від ріки Араксу - Волги, а може р. Яксарту -Сир-Дарії по Кавказ, ріку Сян і дельту Дунаю. На Правобічній Україні жили хлібороби, нащадки трипільців, на Лівобережжі пізніші сіверяни і гали також хлібороби, скотарі і ловці. Усі ті великі простори покривала від около 1.900 літ до Xp. збірна назва кімерів, а після них назва скитів, сарматів і др. Кочові кімери,як і скити пізніше, мали табуни худоби і коней, великі з будами вози та шатра. Перевозили родини на возах з місця на місце, а на нових постоях розставля­ли коло возів шатра (2. ст. 236). Па зиму поверталися зі стадами до зимовищ, обведених високими валами, а коло них є могили кімерських царів (275. ст. 20). Кімери знали письмо. Па кімерській кераміці знайдено написи (ібід ст. 22). Геродот пише, що перший кімерський цар Таргітай жив 1.500 р. до Xp. (Геродот кн. 4. розд. 5). Як звалися кімерські царі перд тим, Геродотові не відомо, а вони були. Це часи трипільців 6 2 тисячі літ до Xp. Розселення скотарських

народів вихідців з Кімерії-Праукраїни, звязало торговельно і культурно Три- поліяну з далекими краями, як Мала Азія, Єгипет, Північна Африка, Іран, Се­редня Азія, Індії, Індонез^:я, Індокитай, західню Европу, Балкани та Еґейсько -Адріятиціке і Середземне море. Вони рознесли нашу найстаршу мізияську культуру на цілий світ, що далеко пізніше ствердили Гомер, Геродот, Біблія, Ассирія, Сумерія, Єгипет та Індія.

В доказ високої культури самарсько -кімерської держави був скарб золотих мистецьких виробів, знайдених в селі Михалкове коло Борщева в 1878 і В97 рр. вагою около 7 кг. золота (2. ст. 440 - 442). Знайдена мистецько виконана корона кімєрського царя і друга менша цариці,4 золоті браслети., золотий нашийник, золота миска та багато інших мистецько зиконаних річей. Той скарб переховувався у Львівському банку, як власність музею графів Дідушицьких і був вивезений в Москву в 1949 р. Менша частина того скарбу зберігається у Відні. Корона царя прикрашена мініятурними баранячими ріж­ками, свідчить про спорідненість з орнаментикою трипільської кераміки тої околиці, що її знайдено в близьких до Михайлівни селах - Кошелівцях і Петре- нах. Цей скарб і кераміка стверджують правдомовність Геродота про дер­жаву царських кімерів 1500 - 700 літ до Xp. Геродот пише, що кімери хо­ронили своїх царів колоКімера- Тивера - Дністра. Археольоґ проф. Курін­ний твердить, що центр царських кімерів був на Запоріжських землях (ріка Самара), де знайдено багато кімерських рідних і бронзових виробів. Він пише: "Це була культурна держава могутнього і багаторевойовничого народу, що жив з табунного скотарства" (274 ст. 18). Вони мали міста і твердині та укріплені торговельні осередки - зимовища. Близько рік управляли збіжжя. Знайдено жорна, серни, сокири-кельти, мечі, кинджали, долота, шила, голки, уздечки. Посуд виробляли з аркушів кованої мідяної лбяхи, спованої нютами, та остро- денну кераміку (2.cτ. 233 - 236). Мали розвинене ткацтво, хати понад ріками і в зимовищах будували прямокутні, які не мали печей, але як в бурдеях,зви­сав зі стелі деревяний держак, на нього завішували мідяний котел над вогини- щем по середині бурдея (ібід). Безперечно, уміли переробляти молоко на "будз" і його назва походить від слова будити-вудити, бо сухий "забуджений" "будз" мав завуджену скірку і міг переховуватися довший час. Будз уміли виробляти калди-урарти в Закавказі 2.000 літ до Xp. Така кімерська хата в селищах і зимовищах, як і гуцульський бурдей мала комору й полиці для завудженого будза, перетопленого масла та вудженого й насоленого мяса. Муку перехо­вували в горшках, а зерно в ямах, виліплених розробленою глиною з половою і випалених до твердоти цегли. Мали високо розвинене мідне виробництво. В південній Україні знайдено дуже багато ливарних форм, а на Харківщині копаль­ню, міді. Форми бронзових кімерських виробів мають свій стиль. Знайдено також мечі, вістря списів, виріб великих мідяних кованих кітлів (275 ст. 18). Покійників хоронили на спільних цвинтарях роду, якого поверхня залежала від кількости членів роду. Будований за селом на соняшному сухому місці, спіль­ними силами членів роду в той спосіб: Звозили великі брили каміня до 10 м висоти й укладали з них велике правильне коло, символ сонця Дажбога. В тому колі в плитких ямах клали покійників скорчених, зі звязаними рукаїйтги ногами та посипали червоною охрою. Коли цвинтар був густо заповнений, насипали в середині камінного кола могилу. Камінні брили служили, як фундамент, щоб могила з чорнозему не розсунулася (ібід ст. 19). На деяких могилах стави­ли камінні плити, величини людини, з її рисунком, з якого бачимо, шо кіме - ріянки, як сумеріянки в Іраку, фенікіянки, вавилонки, хатянки та камбоджанки вишивали свої сорочки. Мали свої культові освячені місця, які викрито на За­поріжжю. Це був лабіринт дуже майстерно заплутаних доріжок, уложений з камінних брил, поверхнею понад два ари. Таких культових піль знайдено більше. Це доказує, що кімери мали віру в позагробове життя (274 ст. 20).

Істориків, чужих і наших дезорієнтувала мозаїка назв народів Праукраїни. Іми, самари-кімери, треки, кельти, гіппемолґи, абії, сари, скити мізи, гали та десятки інших, до яких ми прийдемо або з ними вже ознайомлені.

-386-

-387-

-388-

домашнього виробу "чемерка" зібрана в талії, довга що колін з чорного, домо­робного сукна, обшита синьою "волічкою" доповнювала стрій березівського боярина - леґіня. Та чемерка називалася "куцяк" в порівнанні до довгої (до кісток) т. зв. "опанчі" з кобеняком, також зібраної в талії і обшитої синьою волічкою. Опанча виходила в XIX. ст. з моди щоденного плаща і сивої шапки зв. "Киянка" через коштовність строю (народ біднів) Чемерка і опанча були строєм боярства. (37. ст. 100 - 102).

4. Кимери, а від них русини називали біль в животі "чемір" щоб той біль втихомирити, уживали "чемерівки". Чемерівка - кемерівка -це аль- коголь, в який вкидали корінь " чемериці" кімериці, яку кімери, а пізніше русини-українці вирощували на лікарство в своїх огородцях до І. світ, війни. В народній пісні приходить: "Будем пити мед-горівку. а потому "чемерівку". Чемериці є 3 роди: 1. Чемериця біла VERATRUM ALBUM 2, чемериця жовта V. LOBELIAHUM і з. чемериця чорна - V. NIGRUM.

Усі 3 роди мають грубий поземий корінь і високе стебло, а кві­ти а) Білі, б) жовтувато зелені, в) темно порпурові. Усі 3 отруйні (стебло), біла і чорна мають отруйний корінь. Корінь жовтої менше отруйнй, уживаний в медицині.

Самари - Чамари зауважили, що кусень кореня жовтої чемериці, настояний на алькоголю, впливає добре на травлення і втишує болі шлунка тому дали назву рослині "самариця - чемериця". (130 ст. 150 - 151).

Окрім чемериці маємоіце Зроди "чемерника" HELEBORUS L. ( Licopo-DIACEAE ) І. що цвіте брудно-біло, 2. ч. чорний HEL. NIGER і 3. ч. червонуватий HEL. PURPURASCEHS Усі 3 рослини отруйні від 10 - ЗО цм високі, багаторічні, мають в собі уживані в медицині два алькалої- ди: гелєборин та гелябореїн. Мабуть чемерника також уживали наші чемери до алькоголю (140. ст. 268 - 269). В народній мові Підкарпаття говорили на силь­но пяну людину: так "учемерився", що нічого не розуміє. Ще з назви самарів -чемерів осталася назва роду "Чемерис": Яків Головацький в XIXct; записав пісню, яка починається "Чемерис, Чемерис чом дівочок не любиш?" (Словар Грінченка т. ІУ. ст: 450 - 451).

Геродот говорить, що ще в У. ст. до Xp. по кімерах були такі назви, як кімерійський мур на перешийку сх. Криму. Кімерійський брід, Кіме- рійський Босфор (Керченська протока), Країна кімерів і місто кімерів. Можемо додати до Геродота, що святе місце поховання кімерійських царів над доліш- ним бігом Дністра звався Кімер-Тимер-Тивер, а ми галичани, нащадки тимер- ців. В масиві Казбеку на Кавказі є гора Джамар-давне самар-кімер, пок­рита вічним льодовиком гімою - зимою. Мабуть наша Говерля (це також давня Гімерля - студена зимна. То імя "самари" перетривало до упадку княжої держави, це руські, чеські смери, кмери, кмети. Це індійське емер - спра­ведливий, камбоджанське кмер і інші. Це найдавніша прадідна назва прару- сина. d‰ _{ι v}

Столиця, а рівночасно й релігійний центр траків-кельтів нази­валася "Бізія". В честь Діонізія і Бенди там відбувалися що року величаві свята продовження Генерації - сили кожного народу. Мужчина, перебраний за цапа, ніс в руках великих розмірів т. зв. "фалльос" символ мужеського ор­гану, як заохоту до продовження роду. Той ритуал був в індійських дравідів та кімерів-кельтів. Відгомін того ритуалу був, як нам відомо, в малоазій­ських людів і на Руси під назвою/’Купала". Наша Русь не знала обмеження народин і в тому була сила Руси. Нація, в якій родини обмежуються лиш до двоїх дітей вимирає. Траки-кельти около 500 р. до Xp. били власну ср4бну й золоту монету (4. т. 16. ст. 764). Інвазія Тракії персами, ґотами, Гунами, римлянами, а пізніше греками, вимішала, зроманізувала (Румунія) і згречила траків (Тесалія, Північна Тракія), лише в Болгарії залишилися останки мезів і ґетів. Як було згадано, траки були довгоголові і чорноволосі, ґети рудоволо­сі (4. т. 22. ст: 159).

Деж поділися наші самари-зимарі-кімери? Геродот подає та­кі дані: Масаґети натиснули на скитів (парнів), що жили між і повище Каспія та озером Араль, а ті ударили на (східних) кімерів, так говорить Геродот (Кн. ІУ. розд. 11). Дальше Геродот говорить, що масаґети витиснули скитів із за ріки Аракс, правдоподібно р. Ураля, що цілком льоґічним. Скити жили за Ура- лем в закаспійсько-уральських степах (ібід). Масаґети з перенаселення(що були також скитами) з браку пасовиськ для своїх табунів натиснули на скитів, щоб зайняти травні й урожайні пасовиська між Каспієм і Аму-Дарью. Це ціл­ком льоґічне переміщення кочових орд на що маємо посередній доказ. 1. Роз­множені масаґети в 529 р. розгромили побідоносну, дуже сильну перську армію Кира II. королевою масаґетів Томиріс - Тамарою. Перський цар Дарійі. (панував рід 522 до 486 р.). Около 513 р. воює зі скитами-саками зв. 'Тигра- хавда", гальське CAOC - XAOS- це меткий-скорий (257.ст. 63) тобтотигро -скорі. В тій війні Дарій взяв в полон їх вожда Скупку. (Рис ). Ті скити носили дуже високі островерхі шапки. Паші скити парні носили шапки низь­кі. (Рисунки на скитських вазах) гл. рис.. З наведеного ясно, що остро­верхі скити 200 літ пізніше, після приходу скитів в Україну, жили дальше на схід від р. Сир-Дарья. В той спосіб льоґічно можна пояснити докази Геродота. Археольоґ проф. П. Курінний говорить, що скити жили лівобіч р. Волги, тобто, що Араксом звалася ріка Волга. Однак в часах перед Христом Араксом зва­лася Сир-Дарья і р. Ураль (70. т. І. ст. 107). Волга в давнині звалася Pa RHA в лат. письмі, тому в Єгипті був бог Pa/, гр:"ОАРУС"- хозарське ітиль, фінське Pay, татарське Етіль, словянсько-самарське "Велга" від слова велій -великий (найдовша і найбільш водна ріка в Европі). (4. т. 23 ст. 243 А).

Повертаємо до оповідань Геродота. Коли кімери почули, що надходять скити, зібралися обі армії східніх і царських кімерів на велеику "Чорну Раду", подібну з опису до ради Бруховецького під Ніжином в 1663 р. Така доля нашої знедоленої України, що її діти від Геродота в переломових історичних моментах кермуються Чорними Радами, які тягнуться в історії на­шої землі від 690 р. до Xp. до 1917 - 1918 років по Xp. (уже 2600 літ). Ми обчислимо при описі "Чорної Ради"’під Ніжином докладно скільки за той час тих "Чорних Рад" на нашій братньою кровію политій землі відбулося. Беручи до уваги лиш три "Чорні Ради" Кімерську, Бруховецького і Центральну Чорну Раду в 1917 - 1918 роках, усюди валила свою власну державу чернь т. зв. люмпен нролєтаріят з анти - державницькими ідеями анархії степу, з особою вождя бунтаря, антидержавника-анархіста. Слуга, що чистив Богданові коня і чоботи, підняв січову голоту за вкрадені в Богдана гроші до бунту, вирізав і заслав в Сибір по - державницьки виховану Богданом - козацьку старшину, оженився з московкою і став московським наймитом та започаткував т, зв. "Руїну Козацької Держави", В 1917 - 1918 роках наша "Центральна Чорна Ра­да" розігнала своє військо, обрабувала хлібороба з прадідної землі, розпочала терор хлібороба босяком і взаємну конкуренцію отаманів, з гаслами мос - квофільських "червоних" ідей. Тодішні часи характеризує вірш: "На май­дані, коло церкви революція іде. Хай чабан, усі гукнули, за отамана буде!...Зашуміло, загуділо, тільки прапори цвітуть "І цвіли тоді по цілій Україні червоні москвофільські прапори, і цвітуть до нині, а наші отаманчики з"Чорн4Х бунтівничих Рад" утікли за границю та лишили обдурений народ в неволі,гіршій єгипетської, тягнути московський державний віз. (Проф. Дм. Дорошенко: "Мої спомини про недавно минуле" ст. 400 - 441).

Читач може подумати: Осуд за острий. Ні! - осуд за легкий! Хай чабани ніколи не пхаються в отамани, нехай будову дуржави віддають фахівцям з військовою і політичною академіями. Ми в 1917 - 1918 роках мали своїх фахівців, але чабани-отамани з "Чорної Ради" не допустили їх до будови своєї держави.

Після цієї болючої правди по вертаємо до "Чорної Ради" кімерів. Відбулася вона десь між ріками Донець-Дніпро. Лівобережні царські скити, тобто Генералітет царської орди був за тим, щоб разом боронити степи України рідні укріплені зимовиська і літовиська, своє майно і табуни. Східня орда, що своїх царів не мала (мала виборних племінних отаманів) були проти опору скитам. Та орда була сильніша числом від царської орди, хоча перед нападом скитів була в федерації з царською ордою. Прийшло до сварки і бійки як на Чорній Раді під Ніжином (2.353 роки пізніше) і кімери - чернь вирізали усіх своїх царів і лівобічну аристократію. Аристократія і царі воліли полягти в рідній землі, як утікати зі соромом на чужину з жебрачою торбою Стали до бою зі своїми "чабанами" за рідний край і полягли. Осиротілі "чабани" похо­вали свою вирізану провідну верству (царів) коло гирла Дніпра на Правобереж­жі, полишили скитам без бою рідний край і "понесли Европі для виду торбу жебрачу і лице без встиду". Східні кімери зайнялиIlричорноморя, західні втек ли на Балкан до свояків траків і на Угорщину.

Заки приглянемося кімерським утікачам, хочу зазначити,що хлі­боробське населення, нащадки трипільців з Правобережжя і Сіверщини нікуди не втікало. Утікали причорноморські кочовики зі степів Приозівя і Причор- номоря. Хліборобське населення Приозівя і Підкавказзя осталося. Вони, хлі­бороби Правобережжя і Прикавказзя були кочовим скитам, як перед тим кіме- рам, потрібні ізза хліба і збіжжя. Вони платили дань кочовим кімерам а опіся скитам. Це були предки Праруси Київсько-галицької і Тмутороканської. Во­ни і кочові кімери мали майже ту саму мову, лиш інший спосіб життя. Кочовий кімер полишив степи своїм мовним побратимам скитам. Хлібороб самар, руський емер остався на прадідній землі. Так було від тисячоліть, так ста­лося і в 1918 р. Безклясова українська марксівська інтелігенція не звяза- на ідеєю самостійности, після повалення своєї держави, утікла з грішми за границю, як кімерські орди, що вирізали свою аристократію, а хлібороб України остався за їх гріхи покутувати-Віддає все збіжжя московському наїздникові, а в наслідок того в одному році згинуло з голоду 1/6 населення України.

Наперед розглянемо всі можливі причини, чому скити вдарили на східніх кімерів. Могло бути перенаселення масаґетів ї їх натиск, як подав Геродот. Тодішні історичні події в Малій Азії і Закавказзі насувають інші дуже правдоподібні здогади. Геродот, про ті події, що відбулися 350 літ скорі­ше не знав. Підчас походу Кира на масаґетів, вони жили приблизно на тере- нах; вказаних Геродотом, що жив 200 літ пізніше тої події. Тому його докази є дуже правдоподібні. Пригляньмося ходови воєн, що велися в УПІ ст. по Xp. в Закавказзі. Мусимо зробити малу дегресію і пригадати ті події. Ми знаємо, що від 900 р. до Xp. кальди, гр. халди, уарти-кельти, ведуть з Ассирією жорстокий змаг за існування. Урарти-кельти, були рільники і скотарі. Вели рільничо-полонинське господарство. Прибули в Закавказзя зі західньої сто­рони гір Ураля і Приуралля около 1.500 літ до Xp. Це були брати кельтів -кімерів сіверсько-приуральських. Виеміґрували в Закавказзя зі своїм табунами з перенаселення - браку паші для табунів, мабуть під натиском кочової східньо—кімерської орди. Заложили свою державу на пласкогірю по­між озерами Ван, Урмія і Севан та в долині Ур- ракс, Аракс, недалеко гори Аррарат. (Па памятку р. Аракс-Ураль в Европі). Принесли зі собою знання ви­топлювання металів. Називали себе русами, кальдами-кімерами зимарями. Заложили столицю держави з назвою Руса-Русь. Мали сильну державу і ар­мію, що складалася в 3/4 з кінноти, мали піхоту і будівничо-саперські від­діли. Кілька їх царів носили імя Руса-Русин. Воювали з ассирійцями за торгові шляхи, в Індію і Закавказзя в землю своїх братів кімерів Оріянни -Праукраїни. Війна з ассирі йцями була довга. Руси-кальди в більшости пе­ремагали ассирійців. Цар Pyc 1. (730 - 714 рр. до Xp. зговорився з каль- ським царем Вавилону Миродахом) мир-даючий (і викинув ассирійців з двох кальдсько-руських князівств Уріяни-Оріяни і Mycaipy - країни месів- кезів та прилучив ті кровно споріднені князівства до своєї держави Руси. Це зов­сім відтяло ассирійську торгівлю від сходу) Індії і Китаю -т.зв. шовковий шлях до Китаю (73). Ассирійський цар Саргон II. найняв за великі суми схід- ню орду кочових кімерів, братів кальдів-Русів, що витиснули їх колись з Приуралля, і ті в 714 р. до Xp. (коли Pyc 1. воював з ассирійцями) напали під­ло-несподівано на братів урартів, здобули безборонну столицю "Русь", вирі­зали всіх мешканців, а місто ограбили і спалили та вивезли велику здобичу в Кімерію (східню),(73). Коли цар Русин І., що в той час відбив напад ассирій­ців, дізнався про знищення столиці кровними братами, з якими він був у доб­рих взаєминах, з розпуки пробив себе мечем (72), 3 того скористав Сарґон II. і відірвав згадані князівства від русів та отворив для Ассирії торговельний шлях в Індо-Китай. Мабуть зрада східньої орди викликала реакцію лівобереж- ньої царської орди кімерів на східню, бо внук Русина І. Русин II, 5 літ пізніше в 709 р. до Xp. уже в союзі зі східньою ордою кімерів вдарив на ассирійців і розбив їх. (73.76 і 31). Сарґон II. наймає правдоподібно за золотоскитів і вони вдарядть на кімерів. Зрушена скитами східня орда кімерів ударила на русів-кальдів, але цар Русин II. розбив їх і вони були змушені стати його союзниками-васалями (157,67 кн; І.).

Ці події відбуваються десь в роках від 714 до 690 до Xp. Удар скитів в причорноморя відбувався в цих роках. Маючи східніх кімерів своїми васалями, Русин II. ударяє 679 р. до Xp. на Ассирію. Проводив тоді кімерами, за вавилонською хронікою, вожд Теубша (за хронікою еламів - Шишпиш). Асси­рійський цар Асаргадон, з допомогою вірних васалів фригійців, відбив удар Русина II. і кімерів близько джерел р. Тигра (31). Щоб віддячитись фригійцям, Русин II. і східні кімери вдарили на багату Фриґію 676 р. Вони цілком зруйну­вали Фриґію. ЗФриґії Кімери разом з Русином II. бють дальших васалів Ассирії. Це грозило існуванню Ассирії і Асаргадон спроваджує через Босфор з України в 672 р. орду скитів царя Бартатуа, якого Геродот називає Прото- фієм, проти східніх кімерів у Фриґії. Асаргадон видає за нього свою дочку, чим (як пізніше греки Анною Володимира) привязав Бартатуа-Протофія на вірність Ассирії. Це другий доказ, шо ассирійці натровили скитів на кімерів і що вони дальше були в тісному союзі.

Греки, від знищення хатської Федерації і Трої, були сталими союз никами ассирійців. Після 672 р. до Xp. (оженення Бартатуа) ассирійці разом зі скитами натискають сильно на кімерів у Фриґії. Війна ведеться 18 літ. В роках 654 - 652 східні кімери під проводом вожда Тугдама, гр-Лігда- ма (Геродот) знищили другого сателіта Ассирії Лідію і зруйнували багату столицю Сарди. Та з того, що кімери виправилися на Лідію, скористали асси- ро-скити і зайняли південну Фриґію. Кімери з жінками і дітьми відступають на південь. Вони хотіли переселитися поза пасмо стрімких і легких до обо­рони т. зв. Кілікійських Таврів над Середземним морем. Відступ кімерів тривав кілька літ. Цього дуже боялися ассирійці. Вони заступили кімерам дорогу в горах. Тугдам був в короткому бою убитий 645 р. до Xp. (76 т.. УПІ.ст. 242). Кімери вибрали вождем його сина Сандахсарда, який дальше пробував перейти гори із земель арзавів. Війна тягнулася від смерти Тугда­ма від 645 до 630 р. до Xp. Не маючи сили продертися за гори Таври (Сан- дахсадр був кілька разів побитий, (намагаючися перейти гори). Кімери вер- тоються на північ в околиці бувшої Трої. В тій мандрівці згинув Сандахсар. Послідний вожд кімерів звався "Коба" чи "Коб". Бартатуа від ассирійської царівни мав сина, що називався Мадий (імя скитське). Той Мадий, як міша- нець ассирійсько-скитської крови, був здібним вождем. В році 630 до Xp. він розбив кімерів, убив Коба, а рештки осироті лих східніх кімерів піддалася на ласку Мадия (ібід). Жінкою Мадия була "Зоряна" царівна скитська з країни Русонака чи Роксонака в центр. Азії (ібід). Так ми обзнайомилися з кі нцем східньої орди кімерів.

Розглянемо ще одну причину удару скитів на кімерів зі сторо­ни ассирійського союзника, підлих і хитрих греків, що панічно боялися по­літичної стабілізації ІІричорноморя і Праукраїни-Руси від кі мерійських часів, аж до здобуття Царгороду турками. Це було питання життя чи смерти Ві­зантії і греки такий стан, до кінця своєї держави задержали. Докази: Греки, знищивши хатську федерацію і Трою, кольонізують побережжя Анатолії,вздовж південного побережжя Чорного і Еґейського морів. За 400 літ від упадку Трої, населення Греції, гр. кольоній в Малій Азії та згреченого населення людів, ліків, карів, фриґів і др. сильно зросло. Подібно зросло населення Сирії,Ме­сопотамії, Вавилону, Палестини і Ассирії. В Персію прийшли племена медів і персів. Ціни на збіжжя в Малій Азії зросли (74). Ассирійці і ігреки удержують великі армії, а Ассирія і Греція, як нам відомо, жили купленим або зрабо- ваним збіжжям, як нині москалі, (ібід). Єдиним продуцентом дешевого збіжжя, доброякісної риби і білої соли була Україна-трипільці від 4.000 літ до Xp. Кімери, автохтони ГІричорноморя знають збіжеву ситуацію в Ассирії і Греції і підносять ціни на українську пшеницю. Греки вміють самі управляти землю, сіяти пшеницю, ловити і солити рибу. (Сушена риба і пшеничні сухарі були єдиною поживою в походах ассирійських, вавилонських і греко-візан- тійських армій.),(ібід). Кімери не дають дозволу грекам закладати кольонії в Причорномі і хочуть торгівлю збіжжям і рибою та сіллю держати в своїх руках ’без грецьких посередників. Треба було автохтонів кімерів викинути з При- чорноморя та умовитися зі скитами про право закладати кольонії і вести віль­ну торгівлю в Причорноморї. Це була одна з точок договору між ассиро—грека­ми і скитами. Греки мали велику торговельну фльоту і доставляли через Чорне море пшеницю з добрим зарібком ассирійцям, Вавилонові та всім, хто потребу­вав. На це скити погодилися і ми бачимо вже в першій половині УП століття масову грецьку кольонізацію північного Причорноморя. Ось чому скити Барта- туа і Мадий та ассирійці з грецькою фльотою добили до кінця в 60 - літній війні східньо кімерську орду.

Повернемо тепер до західньо - кімерської царської орди,що втек­ла на захід. Геродот говорить, що східні кімери втекли і сховалися на пі­вострові, де пізніше було місто Синопа. Той півострів є докладно по середині між Боспором і Батумом. Цей півострів, в часах 720 - 715 р. до Xp. тобто в часі утечі кімерів (за Геродотом), належав до царських кімерів. Коли б кі­мери, змучені утечою, тягнулись з таборами - возами через Кавказ, гористим побережжям на півострів Синопи, фригійці і ассирійці мали б час приготовитись і розбити східніх к і мерів.

Погляд на карту старинного "Близького Сходу" (Малої Азії) від другеоїполовини IX. ст. до Xp. (824 - 625 рр.) доказує, що від ріки Струми до Тесальонік і Еґейського моря була границя Тракії. До Тракії належали оба береги Бос пору. Малоазійська частина була простором 100 х 50 км, тобто 5.000 кв. км. Траки - це брати кімерів. Від тої тракійської провінційна схід від Bocnopy, на північ від 40 рівнолежника, між ріками Санґарія (тепер Ca- карія), почерез ріку Галіс (тепер Кізільірмак), почерез ріку Келькіт, поза Tpa пезунд до ріки Корук на сході (яка була границею держави Урарту), на просторі довгому 1920 км і в пересічі понад 300 км широкому (577 500 кв.км) видніє напись: Cimmerian Gomera Hammond atlas of world history яз. Та кімерська держава відтяла північні провінції держав Фриґії і Кападокії(ібід).

Коли кімери мали там свою державу 824 р. до Xp. то це були царські кімери, витиснені кочовими з Причорноморя в ХНІ. стол. до Xp. Вони заложили на південному побережжі Чорного моря три міста, які назвали Тієм, Синопа і Трапезунт. Як переконаємося, це кімеро-гальські, а не грецькі назви. З назв гальської мови, нам стають зрозумілі три важні докази. 1. Усі назви грецьких кольоній доокола Чорного і Озівського морів, цеста- ринні кімерські назви. 2. Це були кімерські торговельні порти для торгівлі збіжжям, медом, воском, шкірами і т.п. 3. Кімери - це наші гали, бо мали гальську мову. Знаємо з першої книги, що 586. р. до Xp. вавилонський цар Набо-ходо-назар (Укр. імя-небо ходило назором (доглядало), вивів до вавилон 'ської неволі дванадцять племен юдеїв. [ 3 неволі добровільно повернулолиш два племена. Щоб ті два покоління також не винародовились, рабіни уклали "Талмуд" і передання Старого завіту (біблію). З Вавилону вони торгували з кімерами і по повороті з Вавилону, знали, де жили кімери в Малій Азії і уложи ли біблійну мапу предків народів світу, почавши від трьох синів Ноя: Яфета, Хама і Сема. Ной був рільником, і як кожний орій, любив вино За їх мапкою, Яфет мав 7 CHHiBi ⁿGOMER " - кімери MAGOG - полянин рільник _r хлібо­роб (трипілець), гальське MAGH - це рівне поле (257. ст. 168). Нас буде ці­кавити, що в часі 500 літ до Xp. рабіни знали, що Кімер -GOMERжив на землях України від смерти Ноя, між ріками Дніпро - Дон в Причорноморрї (тобто споконвіку) і що синами Кімера - Гомера були: Скит - ASCHKENAZ Ріфей -RIPHAT і Torap TOGARMAH,(∣LL. ENC. OF LIVING BIBLE*P.'37>,

Згідно з твердженням Геродота, витиснення кімерів скитами з центральної Азії відбулося в кінці УШ. стол. до Xp. масаґетами. Заки роз­глянемо деякі точні і деякі менше точні виводи Геродота, мусимо пригля­нутись ще одній причині, що змушувала народи до вандрівки, яка не була ві­дома Геродотові ані Гомерові, уродженцям Середземноморя.

ДРУГА ПРИЧИНА ВАНДРІВОК НАРОДІВ.

Четвертий ледняк, 12.450 літ тому, покинув Европу. Від того часу було чотири кліматичні етапи з різним підсонням: і. етап - це т. зв. Арктична доба з холодним підсонням та рослинністю тундри. Тривав 1.500 літ 11. етап - це Субарктична доба тривала до 7.500 р. до Xp. В тій добі був холодний і сухий клімат. Ці обі доби носять назву т. зв. Иольдіевої від наз­ви мякунів. В тій добі люди освоїли худобу. Тому, що рени (північний олень) відійшли за ледняком в тундру і тайгу, населення, що осталося в Праукраїні освоїло коня і худобу та почало рибальчити. Найстарший рід худоби освоїли і виплекали, як окрему расу наші самари-кімери. В лісах східньої Европи жили зубри і тури. Схрещення обох родів цих тварин дало довгорогу, найстаршу на світі расу, звану по латині " BOS TAURUS " (віл таврійський). Таври це наші трипольо-самари. (4.т. 16. ст. 1.176). Другу, короткорогу расу худоби вивели, схрещуючи зубра ( BISON BONASUS ) з яком ( BOS GRUNNIENS ). Це витворило чорну, невибагливу на пашу, витревалу на холод і до запрягу славну на весь античний світ короткорогу расу. "Як", вітчииою якого є Ти­бет, живиться твердою травою, а в зимі мохом і гілками дерев-кущів. (4. т. 23 ст. 869). Зубр доживає 40 - 50 літ. Бики зубра і яка мають по 6 фітів ви­соти, важать понад 900 кґ. Корови на 1 фіт нижчі. Зубр темнобрунатної барви, одинокий з дикої породи худоби, має 14 пар ребер (інші 13 пар). Тому чорна раса худоби є довша. Зубр жив стадами. Всі члени стада оберігають телят від вовків. Тур і зубр мали густу і довгу шерсть. Оба уміли вигрібати з під снігу зісохлу траву, а зубр, мешканець лісів живився теж галузками корчів і опалими листями з дерев (4. т. 3. ст. 725 - 726).

Наш зубр - це американський боффало. Наші предки винищили тура, а зубрів доховалося в Біловежській пущі до тепер кілька десятків.

Чорну расу худоби, схрещення зубра і яка завезли наші скити в Скотляндію - Шкоцію. Та раса, витревала на зимно і невибаглива^ на пашу, нази­вається "ANGUS BULL " дає мясо, найкращої якости. (4. т. 5. ст. 87).

Індійські брамани схрестили новий рід худоби з індійським буйво­лом і нашим зубром і ту расу назвали "Зебу BOS INDICUS " від нашого сло - ва зубр, чи може наше "зубр" звалося колись зебу. Зубри, як про це згадано, мають темно - брунатну барву, але трапляються випадки що родиться білий зубр. Це атавізм (одідичення) охоронної краски зубрів з четвертого ледняка, що тривав 90.000 літ. Такий білий зубр в американських індіян і індусів, що походять з Праукраїни, був святим звірям, як в єгиптян чорний бик "Апіс". В індів звався "Зебу". Американські індіяни почитали білого зубра, як Єги­птяни апіса. Вони його не убивали, а коли "білан" згинув, його шкіра в амер, індіян уважалась святощами племени. (4. т. 3. ст. 725). Те саме було в індусів. Схрещуючи століттями білі "зебу" (зубри) з індійським буйволом, брамани діставали що раз більше білих телят. Виеліміновуючи білі і паруючи лишень білі, браманам удалося витворити за століття расу святої білої худоби-зеба.

Тому, що біла раса худоби є свята, її не вільно убивати -рі­зати і тому сьогодні в Індії блукає буквально мільйони сухоребрих, старих, беззубих, нічиїх, білих коров. Вони виїдають засіви індусам і голодують ко­рови і індуси.

Ще треба згадати, що з поміж около 100 різних рас худоби, від­мічена червона українська степова раса ( UKRAINIAN RED STEPPE COW ). (4. т. 5. ст. 88 - 89, образок У.).

Після цієї дигресії повертаємо до змін клімату, що впливав на вандівку народів. Для скотарських племен (зараз після зникнення ледняка, коли хліборобство було ще в пеленках, домашній скот становив ціле майно. За 2.500 літ від уступлення ледняка з України (около 10.000 літ до Xp.) настає в Европі Субарктична доба з холодним, сухим підсонням та карловатими сосно­вими лісами. Зимні вітри віяли без перерви з Балтійського і Північного морів в Европу. Худоба не мала паші у вітрові безсніжні зими, Висихали і вимерза­ли ріки.

В тих часах скотарі з північої Европи почали відходити зі стада ми за У раль в Індію, Малу Азію в південну Україну, Італію, Угорщину, Балкан та Еспанію. Тоді переселюються в Індію т. зв. "дравіди", в Малу Азію т. зв. "убайди", й на Балкани - пелясґи-пірясті, траки та другі. Дуже можливо, що тоді увійшли індіяни в обі Америки. Назв тодішних народів не знаємо, (2.cτ.94).

На правому боці Дніпра, в Таврії і Криму осталися кімери, пред­ки трипільців. Від 7.500 - 6.500 літ до Xp. настає т.зв. "Бореальна" доба з сухим і теплим підсонням. Появилися листкові ліси (буки, дуби, ясені, явори). Лісостеп знова оживає, скотарі переходять в лісостеп Праукраїни. (2. ст. 94).

ПОЧАТКИ ХЛІБОРОБСТВА- Початки першої в світі найдав­нішої трипільської культури (6.000 літ до Xp. село Зіваля в Київщині),(274 ст. 10),(4.т. З ст. 54 - 55),(2. ст. 94).

Від 6.500 р. до Xp. почалася т.зв. Літоринова доба, що триває до нині, назва від мякунів в Балтійському морі (ібід). В Літориновій добі, знова в нерегулярних відступах від 500 - 600 літ появляються циклі зимних і теплих століть. Хліборобство, вірніше його початки, почалося в т.зв. Кампін- ській культурі 8.000 до Xp. Назва походить від місцевости "CAMPIGNE" у франції, де ту культуру викрито в перше.

Це зрозуміле, що від уступлення останнього ледняка, скотарі пересувалися враз з своїми стадами з Праукраїни в різні сторони і повер­тали кілька разів за тисячоліття. Вандрувати зі стадами - не робить трудно щів. Так постали льокальні зони культур в краях центральної і західньої Ев­ропи. (274. ст. 6 - 7 ).

В Україні знайдено багато стоянок Кампінської культури. Там сіяли просо і ячмінь, (ібід). Ще слід згадати, що археольоґічні досліди дока - зали, що Мала Азія, Іран, Ірак, Палестина і Арабія не мали культур оріняцькоїі салютрейсько - мадленської (від 40.000 до 8.000 літ до Xp.). Не мають і мустєрської культури (100.000 літ. до Xp.). Це доказує, що біла людина не прийшла в Україну з Азії (ібід ст. 8). Культурна єдність розвивалася в Европі (Праукраїні) від Ашельської доби (300.000 - 100.000 літ до Хр.)до Тарденуазь- кої культури" (10.000 літ до Xp.) і це найкращий доказ європейського поход­ження культури і фізичного типу українського народу - (ібід ст. 8), В часі від 8.000 - 6.000 літ до Xp. творяться місцеві культури на просторах Европи, від Еспанії до Уралю. В тих часах твориться балтійсько-білорусько україн­ська культура. Витвором її е т. зв. "ямково-гребінцева" кераміка, ню стала основою словянської кераміки (ібід ст. C₀. Та кераміка, в часі около 6.000 літ до Xp. розпадається на льокальні культури. На землях України появляється культура з ямним похованням (ібід ст. 9).

В лісостеповій зоні України пересувань населення не було. Буйні, густі ліси творили затишя від північно-західних вітрів. Це було причиною, що вже від 8.000 літ до Xp. в лісостепі появляється, найстарше на світі Хліборобство трипільської культури. Кочували, скиталися зі своїми стадами скотарські степові племена, Скотар жив на возі і в шатрі, хлібороб, будує буду, а опісля хату. Зрубати матеріял на хату кремінними сокирами вимагає тяжкої проці, тому хлібороб ніколи не покинув добровільно рідної хати і в поті чола, зорану землю-цілину. Наші племена самаро-кімерів мали т. зв. поховання "катакомбної культури" (2. ст. 236 - 240), яку знайдено на терені між Волгою і Дніпром. Це було чотирокутна яма, в стінах якої видов­бувано комори зв. катакомбами на поховання інших членів родини. Це був примітивний, родинний гробовець, В катакомбних могилах хоронили чолові ка і жінку або цілу родину 4-7 осіб (ібід ст. 241). Яму накривали коленими ко­лодами і присипали землею, що творило невеликі могили. Після похоронення останнього члена (кожний раз могилу отвирали), насипали високу могилу. Усі кістки померлих знайдено в скорченому виді (потрібно менше місця), посилані густо червоною охрою (ібід). Катакомбна культура розвинулася з ямних три­пільських поховань. Трипільські поховання датуються від 6.000 літ. Ямні поховання перейшли в катакомбні в часі від 2.000 до 1.250 р. до Xp. (ібід ст. 246).

Археольоґія виявила міжплемінні звязки обабіч Дніпра, від Чернигова і Києва до р. Волги і Підкавказзя (ібід ст. 246 - 247). Приблизно від другої половини XIII. стол. до Xp. катакомбну культуру поховань розри­ває скитська культура поховань т. зв. "зрубна". Носіями катакомбної куль­тури поховань були усі ті згадані кімеро-гали, будини, чорноубрані, тиса- ґети, кімери кочові і царські, нащадки трипільців, оті Геродотові скити орачі, каліпіди, тирети та скити хлібороби і неври. (ібід).

Слід приглянутись кліматичним змінам, що відбувалися, як бу­ло згадано, від уступлення четвертого ледняка. Стверджено кілька причин кліматичних змін: 1. послаблення радіяції сонця, 2. космічні забурення, 3. Пересунення бігунів землі, що давало зміну напряму струї - гольфа і ледо- ві доби. (4. т. 5. ст. 915 - 927).

Не будемо розглядати зміни клімату від 8.000 літ до Xp. що повтаряються періодично що 500 - 1.000 літ. Вони були причиною поруч пере­населення, міграції 5.000 літ до Xp. сумерів в Месопотамію, дравідів в Індію, кашітів в Ягипет і Африку. Зачнемо від охолодження 2.200 літ до Xp. боте охолодження заторкуе вже історичні події нашої Праукраїни.

Від 2.250 - 1.900 літ до Xp. був один з чергових 300 літній цикль сухого і зимного клімату в північній Европі і Азії (4. т. 5 ст. 927).

Тоді зявились в Малій Азії племена з нашої Праукраїни-хатської держави, трояни, карі, люди -ліди та дестятки інших. Тоді правдоподібно а може 500 літ скоріше, виеміґрували з північних степовин районів Праукраїни (49 рівнолежника на північ) наші кімеро-скити за У раль. Тоді 300 літ віяли хо­лодні північно-західні вітри. Коли 1900 літ до Xp. клімат змінився на вологий і теплий, північні райони зайняли розмножені південні кочові кімери своїми табунами. Катакомбні поховання зайняли простір від Саратова по Київ, Чорне море і Кавказ.

Другий безвологий і гарячий відступ часу почався в ХНІ. стол. Вітри не доносили вологости (хмар) в Азію за Ураль. За 1000 літ скити розмно­жили свої табуни і зросли популяційно (ібід, т. 5 ст. 915 - 927). Та посуха тривала до 1000 р. до Xp. (ібід). В центральній Азії трава вигоріла. Скити ударили на кімерів, розірвали катакомбні поховання і витиснули, племена зі шнуровою та гальштадською керамікою на захід і в лісостеп України. Тзй натиск створив ланцюхову реакцію. Одні натискали на других. Скити зайняли, з важкими боями, травністепипівнічної Праукраїни-Кімерії.

Цей удар скитів варта докладніше розглянути, бо він заважив на майбутности України-Руси. До ХІП. стол. до Xp. в ІІраукраїні жив нарід з од­ною мовою, хоч може й поділеною на племінні діялекти, і приблизно тою са­мою культурою. Коли б не було удару скитів, за пів тисячкц літ, була б вийшла на історичну сцену Европи могутня нація, споріднена кровно і мовно, від У ралю по Вислу. Яке імя носила б ця могутня держава, залежало б від племени, яке зуміло б обєнати інші племена доколо себе. Той сильний нарід був в змозі, замкнути уральські ворота від монголів.

Заходить питання, чому скити з їх кочовиськ в районі рік Тавда, Тобол, Іртиш та Ішім, не перейшли вододілом рік Ішім - Тобол в південні, теплі степи, заслонені горами від північно-західних вітрів? Той простір - це степи понижче Аральського моря, від Каспія до гір Тієншану мав понадІООООО кв.км поверхні. Скити вибрали далеко трудніший шлях (за Геродотом - доб­ровільно). Не без важких зусиль, перейшли вони зі своїми тяжкими возами і стадами гори Ураль, широководну Волгу і почали тяжкі бої з кімерами, які бо­ронили свою вітчину. Є підстави твердити, що був збіг обставин,які заставили скитів вибрати той західний, а не південний напрям.

Від 1275 - 1250 р. до Xp. хатська держава, під проводом царя Хатусіля ПІ. дійшла до зеніту могучости. її границею зі сходу була ріка Евф­рат, з заходу джерела рік Меандру і Гермуса. Поза Евфра'гом зросла в силу Ассирія, яка жила з торгівлі, лихви і-розбою. Щоб увільнити державу від сто- літної ассирійської економічної залежности, Хатусіль III. видав свою дочку за найславнішого з фараонів Рамзеса IL і спільно з Єгиптом взяли всюсередно- морську торгівлю в свої руки. Це грозило Ассирії економічною смертю. Змі­на клімату вплинула на зменшення урожаїв. Ціна збіжжя пішла в гору. IIpa- україна (трипільці), Єгипет і Картаґіна були в тому часі одинокими продуцен­тами збіжжя для еґейських (грецьких) племен і Ассирії. Торгівлю збіжжям з ГІраукраїни мали в своїх руках царські і причорноморські кімери. Кімери - тав­ри з Криму мали торгову фльоту. Хати, разом з тавро-кімерами контролюва­ли Чорне море і перевозили збіжжя через те море до хатської держави. Ціле південне побережжя Чорного моря від ріки Сакарії, аж до джерел р. Евфрату було границею хатської федерації. Збіжжя в тих століттях було життєвонай- важнішою галуззю торгівлі. Історія ствердила, що брак хліба для людей і паші для худоби був найбільшим двигуном мандрівок народів.

Ахайці (греки) не мали ще тоді кольоній і були вповні здані на

-399-

наемники в єгипетській армії і брали участь а армії Рамзеса II. в славній битві під Кадеш (4. т. 8. ст. 47 і 20 ст. 242 - 243). Шардани мали шоломи з ро­гами (ібід). Шекелі - сицилійці - наші кімери - сікули. (ібід). Пелесет - це наші пелясті-пірясті, юдейське цілішім. (Носили шапочки з піря, голили голо­ви, бороди і вуса). Коли зайняли Палестину (Пірястину), виробляли прекрас­ну, близнючу трипільській, мальовану кераміку (ібід). Данаї - мешканці по­бережжя Чорного моря, на південь від дельти Дунаю і фризи - фригійці, що прибули з Тракії.

Третій, добре досліджений цикль голодних століть був в часі около 750 - 500 літ до Xp. Це був сухий і гарячий цикль. Тоді в Ірляндії, Німеччині, Австрії і цілій Европі повисихало багато озер і малих рік. В тому циклі були великі вандрівки народів (4. т. 5 ст. 926 - 927). В 500 р. до Xp. клімат нагло змінився на дощевий і гарячй-, його назва: Субатлянтичний, (в ґеольоґії). В тому столітті повені і дощі потворили-багна та нові озера, (ібід). В 400 - 700 рр. по Xp. був знова сухий цикль. Тоді дуже змалів Кас­пій, була велика посуха і голод в Китаю та Африці. Дуже змалів Піль в Єгипті. Була теж велика посуха на заході Америки (ібід). Про ці усі кліма­тичні зміни, наука знає з останків моху висохлих трясовин, з китайських і єгипетських літописей і з річних наростів тисячолітних дерев. В Каліфорнії є рід дерева "BRISTIE CONE PINE ", що має 4.900 літ Коло 800 літ по Xp. клімат змінився на дощевий і теплий. Норведи і давці кольонізували Ґрен­ландію. Такий клімат тривав до 1200 р. В східній Европі і в Україні були в XIlL ст. по Xp. великі бурі з вихрами, хмароломами і повенями. В Англії і Голяндії море змило великі простори землі, (ібід).

Від 1250 р. по Xp. почався знова холодний клімат. В північній Европі і Азії постають довгі зими. Ледняк почався розростити (з північного бігуна). Цей ледняк розростався поволі до половини ХУ1. стол. а до половини ХУII стол. поширювався скоріше. Той час називають часом малого ледняка. По короткій перерві знова росте до 1850 р. Від того часу почав поволі від­ступати, до 1965 р. (ібід).

Ми задержались на кліматичних змінах, бо вони викликували вандрівки народів і неспокої-війни між народами. Загально відомо, що в Ме­сопотамії, в Сумерії розвивалася і цвіла висока культура від 4.000 літ до Xp. Рівночасно розвивалась і тодішна цивілізація. Десь в 2250 р. до Xp. зявилися, амури, біблі йні амореї і ассури-ассирі йці Около 2 180 р. до Xp. зявились елаші і багато інших племен. В багатій Сумерії править третя династія м. Ур. Амури і еламіти, за 200 літ скріпилися і в 2030 р. до Xp. граолять, нищать і руйнують сумерську цивілізацію. Сумерська держава зникає з лиця землі. Амури в 1890 р. основують Вавилон. Твориться вавилонська держава Амур -Абі - амурів батька (Гамурабі). Як бачимо, згаданий 300 літній зимний цикль нагнав в Малу Азію около сотні менших і більших племен. Геродот 1300 літ пізніше начислив в Малій Азії ще ЗО племен. Той зимний цикль століть вигнав за Карпати та в центрально-західню Европу усі ті племена з гребінцевою, нордійською, шнуровою та под. кераміками. Але не з цілої України, виеміґрува ли лише племена, що жили на північ від 48 рівнолежника. Тоді інди здобули Ін­дію.

В 1900 роках до Xp. скінчився зимний, а почався теплий і во­логий цикль. Густе населення Праукраїни, що жило на південь від 48 рівно-

лежника, знова рушило на північ в порожні зелені ліси і буйнотравні степи. Предки скитів перейшли ріку Волгу і Ураль та зайняли степи центральної Азії. Починається буйнотравний, хлібородний, теплий і вологий 800 літний цикль. Населення Праукраїни сильно розмножилося. Гали оснували Галон. В Малій Азії розрослися Вавилон, Ассирія, хати.

Той згаданий 300—літній зимний цикль, правдоподібно змусив якусь частину трипільців вивандрувати в провінцію " KANZY" над рікою Веї. Там трипільська кераміка перетривала від 2200 до 1300 р. до Xp. Також схід- ньоіндійська кераміка з провінції " AHIIAM " _e трипільського походження. Того самого роду є мальована кераміка Японії, стилю "ЙОМОН" з останнього тисячоліття до Xp., як і жіночі трипільські фігурки (ібід,ст. 226).Слід ще до­дати, що того самого трипільського походження є кераміка острова Крети і пірястих (пелясґів) в Палестині. Існує ще більша правдоподібність, що з Ки­таю, чи Японії, якась хвиля трипільців занесла мальовану кераміку в Мекси­ко, де вона розвинулась в державі інків і маїв. Тої думки є американські професори, ґеольоґи і дослідники старини, як H. SPINDEN, D. DAVIDSON, G. ELHOLM, R. HEINE - GELDREM, C. SHUSTER tα G. CARTER Як бачимо, наша Праукраїна промінювала в праісторичних часах і несла світло культури і цивілізації в усі закутки світу. (ібід),(ст. 228).

Від 2200 до 1900 р. до Xp. була велика культурна міграція з Праукраїни на всі сторони світу.

Другий цикль ми обстежили. Геродот, що жив 800 літ пізніше від описаного другого кліматичного циклю, як і його розповідач Тимнес, не знали про ті події, з причини передавнення.