XIV. Література питаная. Погляди на раду народницько-общинної школи. Погляди на раду М. Грушевського й Н. Васнленка. Дослід М. Слабченка. Розвідка І. Крип’якевича.

Ми не маємо на увазі подати тут усі без вийнятку згадки про генеральну раду на Гетьманщині. Спеціяльно цьому інститутові не при­свячено жадної праці. Але побіжно про ради часто згадувалося.

В. Антонович вже в „Моей исповѣди" вважав, що шляхетство було формою, що її виробило польське суспільне життя; громадське самоврядування — постійна мета, що до неї прагнув український народ²). Згодом у своїх дальших творах він розвинув погляд про притаманне українській нації тяжіння до „громадського самоврядування", яке

') «Рада Старшинська на Гетьманщині*. Україна. 1924, кн. І, с. 22—23. ’) Основа. 1862, кн. І. с. 88.

в XVl й XVIl ст.ст. виявилося в общиннім ладі. Раду він уважав за орган громади (общини). В своїх літографованих лекціях „Исторіи Юго-Западной Руси" 1879 р. він пише таке про Запоріжжя, ототож­нюючи раду з общиною: „Вирішення політичних питань було в руках общини; коли Лясота вніс запороацям свої пропозиції, Микошикський, що був на той час старшим, скликав збори; оскільки голоси в цьому питанні розділилися і важко було з’ясувати наслідки, то було обрано депутатів, що погодилися поміж собою та потім суть справи з'ясували решті членів общини" ^,)∙ В передмові до ч. IlI т. І Архива Юго-Западной Россіи він пише про місцеве походження козаків та общинний устрій України, що це доводить „зрештою, — те що козаки у внутрішнім своїм устрої є начало слов’янських общин, що цілком збереглися та підляга­ють, як вищій владі, присудові віча, що тепер зветься рада (розбивка авт.)" *)··. Звичайно погляд про общинний лад на Україні XVI—XVlI в в. пізніша наука одкинула^а) й тепер важко полемізувати з думкою, що ототожнює козацьку раду з давнім вічем. Нам вже доводилося вказу­вати, що це є інститути різних епох, різних соціяльиих типів.

На тій-же по суті позиції, що й Антонович, стоїть І. Каманін, який присвятив раді кілька цікавих рядків у своїй розвідці „Къ вопросу о козачествѣ до Богдана Хмельницкаго". Він тут пише: „Органом ви­щого суспільного управління була рада..Ми не маємо даних, щоб про­стежити в часі її народження та розвиток; але в кінці XVI в., судячи з опису її Ериха Лясоти (1594 р.), вона є інститут, що цілком склався вже в той час; без сумніву рада, як і саме козацтво, дуже давнього по­ходження і, можливо, має тісний звязок з вічем великокнязівської доби. На збори ради згодом маємо вказівки у літописах та в офіційних доку­ментах XVII в.; отже, напр., у щоденнику походу проти козаків р. 1625, 12 жовтня; в універсалі гетьмана Григорія Чорного р. 1630, у 1632 р., 1634 ρ., за донссіннями російських людей та самих узятих у полон чер­касів, і в 1638 р. за Діяріушем Окольського. В одзначені у нас роки рада збиралася з причини надзвичайних подій, хоч нема підстави ду­мати, що її збори були постійні та скликалися у певні терміни. До складу ради ввіходили усі люди, що були у військові, якщо рада зби­ралася підчас самої війни, щоб вирішити питання про те, приймати чи не приймати умови миру, як було, напр., 1625 р.; або щоб прийняти пропозиції сусідньої держави, що запрохувала козаків на війну в союз­ники, як було в 1594 р., але козацькі ради в таких випадках швидше мали характер військової наради, можливо це були малі ради, в одміну від усенародніх, як бували раніш великі та малі віча; в мирниЙ-же час, коли обмірковувалося справи, що стосувалися до внутрішнього управ­ління та розпорядку, як ми бачимо 1632 р., до складу ради ввіходили

’) с. ЗО.

Ί Передмова до ч. Ill, т. І. прх. Ю.-З. Россіи, с. XXV.

³) Згодом його зрікся й сам Антонович.

/З/

„лутші люди", полковники та „товариство", „письменні лутші люди" по п’ятьох чоловіка від кожного міста; опріч козаків у раді беруть участь київський мітрополіт та луцький епіскоп, коли обговорюється питання про боротьбу з унією.

’) Чтенія въ О-вѣ Нестора Лѣтописца, кн. VIII, с. 99—101.

відомий Каманінові. Ми вже знаємо, що це були котли та бубни. Два кола на раді мабуть були не завсіди. Коли-б було так, то цей звичай перейшов-би і в добу після Богдана Хмельницького, а тут ми Його не зустрічаємо. Скидати гетьмана можна було-б звичайно і без суду. Це — позбавлення повноважень, а не суд.

Наведені думки стосуються до рад українського козацтва перед 1648 р. Про раду після Богдана Хмельницького згадує О. Кістяківський у своїй давній статті „Характеристика русскаго и польскаго законода­тельства о крѣпостномъ правѣ по отношенію къ Малороссіи". Він каже: „після повстання та перевороту, що ставсь у південній Русі, за прово­дом Богдана Хмельницького, руйнувалися всі обмеження волі україн­ського хлібороба, і йому відкрився вільний шлях до здобуття тих осо­бистих та майнових прав, що з їх користувалися козаки та шляхта. Разом з иншими станами закликалося грамотами російських государів до обрання гетьманів і малоросійське поспільство. Воно брало участь на радах, а тому останні звалися чорними або черневими" ’)· Тут хоч і немає ототожнення з вічем, але так само хибне ставлення до ради, як до органу всестанового. Ради України-Гетьманщини з віча виводив О. Левицький, який гадав, що „стародавнє бурхливе віче відродилося в формі чорної ради з правом зверхньої влади в країні" ^a).

О. Лазаревський — дослідник побуту давньої України-Гетьманщини не описав і не досліджував її державної організації. Тільки один раз довелося йому ширше зупинитися на цім інституті. Це було в Його „Замѣткахъ о Мазепѣ" - широкій рецензії на книгу про Мазепу Ф. Уманця. Уманець писав про Коломацьку раду 1687 р.: „Обрання Мазепи з су­часного погляду може показатися неправильним. — Воєнний табір, що випадково зібрався на берегах Коломаку і кількістю становив незначну частину людности, майже відірваний від країни, — не тільки говорить за всю Малоросію, але, за два дні після того, як скинено гетьмана, без

') Основа 1862, № 1. с.с. 4—5-

’) Очеркъ внутр, исторіи Малороссіи во втор. пол. XVlI в., 1875 p., с. 11.

ⁱ) Древности русск. права, т. II, Птб. 1903, с.с. 125—126.

26. Зб. процг. Ком. >a∖.∙p. то укр. право, в. 6. /5- будь-яких уповноважень, не опитуючи країну, обирає нового господаря,— але гетьманство Мазепи, як раз у цьому пунктові, ніколи жаден з су­часників, не заперечував. Річ у тім, що вибори, на взірець коломацьких, цілком погоджувалися з історичними переказами „Малороссіи". Козацтво XVI та XVII віку було постійним військовим табором; воно зосереджу­валося там, де був навсправжки цей табір.

Уманець у своїй книзі про Мазепу ще в однім місці згадує за раду. Він каже: „саме питання — що таке правильна рада — ще (р. 1669) не було вирішене (Малоросійська республіка перестала існувати, не встиг­нувши його вирішити)'* *)■ Нам здавалося, що це становище викликано тим, що тоді мало досліджувано цей інститут. Певна річ, цілком окрес­лених рис правильности й законности генеральна рада не мала. Але це загальна властивість установ звичаєвого права, що саме цим відріз­няються від заснованих на підставі писаних законів інститутів нашого часу. Точно окреслені не були форми, скажімо, таких установ як віче, боярська дума князівської та Московської Руси, рада великого князів­ства Литовського, сойми цієї держави і т. ин. і т. ин.

\І Акад. М. Грушевський двічі згадує про раду. Про козацьку раду до 1648 р. й про раду України-Гетьманщини по 1648 р. Про першу він пише в т. VlI „Історії України-Руси": „невідмінним участником всяких справ являєть ся саме військо, через свою раду. Сей принцип зазначує й звичайна формула гетьманських листів, де поруч самого гетьмана зга- дуєть ся звичайно й військова старшина й військо '(„з усїм військом запорозьким")... Всі важнїйші справи дають ся на рішеннє загальній військовій радї. Звичайно скликає її гетьман, збираючи через своїх есаулів все військо, яке є на місцї. Але вона збираєть ся часом і з влас­ної інїціятиви. Коли виникають труднїйші питання під час наради, рада для докладнїйшого обміркування делегує або делегатів з поміж себе, або старшину — тїснїйшу раду, яка результати своїх нарад прекладзє загальній радї. Загальна рада розбиваеть ся таким чином на дві ради — тїснїйшу й ширшу раду демосу, що жде докладу тїснїйшої ради. Буває одначе й так, що рада загальна рішає справу, не жду.чи докладу тїснїй­шої ради й накидає своє рішеннє їй. Взагалі' на радї демос поводить ся супроти старшини вповні свобідно й безперсможно, і ся похопність вій­ська зараз радити була трохи слабкою стороною козацької організації; вона одначе з часом ослабла трохи. Ultima ratio — гетьман зрікаеть ся проводу, то значить ставить питаннє про довірє. Рішенець обявляєть ся криком і киданнєм шапок. Докладнїйшого раховання голосів, або кон­статований більшости нема — се міркуєть ся на око. „Як вибираєть ся гетьман без порядку (tumultuario modo), не подачею голосів, а самим криком і киданнєм шапок на кандидата, так і позбавляєть ся власти часто капризом черни", каже пізнїйший Собєський. В принципі рішеннє, очевидно, має бути одноголосним, і більшість силкуеть ся прихилити до своїх гадок незгідних з ними, навіть погрозами й терором. Форм пред­ставительства нема. Взагалі' своєю примітивністю й хаотичністю вій­ськова рада сильно пригадує старе українське віче (впливи конфедера­ційних практик жовнірських, теж досить правдоподібні, очевидно, пішли в тім же напрямі)" ’). Тут стисло, але досить виразно й яскраво сха-

’) У м а и с ιj ⅛, op. cit., с. 5^r.

-J М. Грушевський, Історія України·Руси, т. VJl. с. 235—287. рактеризовано козацьку раду України перед Богданом Хмельницьким. У цій характеристиці не погоджуємося тільки з вказівкою на вплив жов­нірських конференцій, про що вже вище писали. Про раду української держави — Гетьманщини акад. М. Грушевський пише в свойому „Очеркѣ исторіи украинского народа*': „Гетьман обирається вільним обранням військової „ради" — зборів козаків, що не знали, як і їх прототип — староруське віче, ніяких спеціяльних норм представництва. В раді брали участь, голосуючи кожний за себе, усі козаки, що на неї з'явилися. Хоч згодом зверталося увагу на те, щоб, для правосильних ухвал ради, в ній брали участь представники від усіх полків (відсутність цієї умови давала привід не визнавати ухвал ради тим полкам, козаки яких у ній участи не брали), проте жадних норм пропорційного представництва,, обрання депутата чи представницьких повноважень не було ні тепер, ні пізніше. Ця-ж військова рада мала вирішувати і найважливіші питання політичного життя. В принципі їй належали власне всі важливіші пи­тання поточного управління, війни та миру. Але з того часу, як з ко­зацтва стала Така велика маса, розсіяна на такій великій території, військова рада стала важким мех'анізмом; функціонування її ускладню­вали різні формальності, що ніколи не здобували цілком певного вирі­шення. Через це обмірковування та вирішування питань поточного управ­ління й політики фактично перейшло до ради старшини, а за військовою радою залишилися найкардинальніші питання: обрання та скидання геть­мана, встановлювання відносин до сюзеренної держави, визнання її зверхности, санкція форм залежности від неї" ’).

Акад. Н. Василенко торкався ради в своїх „Очеркахъ по исторіи Западной Руси и Украины". Він пише: „Московський агент, путивлянин Гладкий повідомляє, що рада збиралася звичайно в урочищі Маслів Став над р. Росавою (тепер, приблизно, Маслівка, Канівського повіту...). Властиво певного місця для зборів ради не було. Рада збиралася і в Кор­суню, і в Черкасах, і в Переяславі. Збиралася вона звичайно за уні­версалами, що їх по полках розсилав гетьман. В універсалах признача­лося місце та час зборів ради. На раді мали право брати участь як старшина, так і всі рядові козаки. Така рада називалася загальною (валь­ною). Звичайно на раді, здається, брало участь по декілька чоловіка від полку. Хто їх обирав, ми не знаємо. Участь у раді, як видно, була обов’язкова. За неприбуття на раду полковник Скидан загрожував у своїм універсалі від 24 жовтня 1637 р. „військовою карою"... Рада, як видно, вважалася за законну при всякій кількості. Загальна рада відбувалася з певними формальностями. Отже для відкриття ради вимагалися, зда­ється, корогва (прапор) та бунчук (комишина), як симбол військової влади. Тому, коли незавдоволені козаки робили свою раду, без стар­шини, то вони хапали корогву й бунчук та й ішли геть. Рада, що її збирали сами козаки, без участи старшини, називалася чернецька. Вона

’) с.с. 263-264. Вид. 1911 р. відбувалася звичайно у випадках суперечностів та непогоджень на раді загальній (вальній). Таку раду описував Лясота у кінці XVI в. Описує її й Адам Кисіль у своїх донесениях. Через обставини, що в них чер­нецька рада збиралася, вона була небезпечна для спокою держави. Чернецька рада легко могла стати за ядро для бунту. Тому на соймі 1635 ρ., під страхом кари на горло й заборонено було скликати чер­нецьку раду. На практиці ця заборона жадного значіння не мала. Примі­ром, Адамові Киселеві довелося бути за свідка такої чернецької ради над річкою Росавою в серпні 1636 р. Керували радою гетьман і стар­шина. Важливу ролю грав і писар, що читав перед радою письмові документи. Правильного обмірковування питань на раді, очевидячки, не було. Сучасники кажуть про крики, що бували на радах. Згоду свою учасники ради виявляли тим, що кидали шапки догори. Ті. що не по­годжувалися, инколи відходили і, як ми вже казали, робили свою власну чернецьку раду** ’). В цій характеристиці мабуть не цілком правдиво ототожнено „чернецьку** раду з радою без участи старшини. З пізнішої практики видно, що це не зовсім так і „чернецька**, „чорна** рада — це рада широка з більш-менш значним складом рядового козацтва.

Ми досі наводили думки або чистих істориків, або думку історика права в суто-історичнім творі („Очерки по исторіи Западной Руси и Украины** акад. Н. Василенка). Але ради торкається й історично- юридична робота відомого історика українського права проф. М. Слаб- ченка. Ми маємо на увазі книгу „Центральныя учрежденія Украины XViI—XVIIl ст.ст.^м, що вийшла р. 1918 в Одесі. „Народній раді** тут присвячено двацять дві сторінки друку. Що правда, частина з них каже про раду старшини, але в чималій частині звернено увагу саме на раду генеральну. Ми, на жаль, не можемо процитувати думки й до­води азтора цілком і наводимо та розглядаємо думки проф. Слабченка в нашім конспекті. Автор каже нам спочатку, що революція 1648 р. перевела в життя давні українські народні ідеї про „участь народа в управлінні на місці й політичнім житті країни загалом**. Це мислилося „за типом, що здавна увійшов у його (тоб-то українського народа) світогляд, тоб-то за типом, що сполучався з визнанням волі за всіма верствами, волі комунікації, слова, політичних прав, права на вільний вибір праці, придбання нерухомости, то-що“ ²) (в цьому реченні ми вбачаємо певні відгомони Антоновичевих ідей). Далі автор, навівши погляди Кавє- ліна на Січову раду й акад. М. Гру шевського на генеральну раду Гетьманщини, дає своє визначення ради: „під назвою ради треба розу­міти збори рівноправних громадян України скликувані за певним порядком, для розгляду, обміркування та ухвали різних справ, що мали то загальне, то приватне значіння й що відбувалися в певних обставинах** ³). Різні класи й згодом стани мали й різні права. Про рівно-

') Акад. Василенко, op. cit∙, с. 383—33S. •J с. 12. ³J с. 14.

правність можна говорити лиш у межах кожної групи. Автор тут також забуває за те, що генеральна рада є орган і генетично і фактично передусім козацької організації. Ми-б визначили генеральну раду трохи инакше. Генеральна рада на Гетьманщині є, на наш погляд, збори козацького війська чи делегатів від. нього, и H- коли за участю инших клас України’)» Для розгляду Гі ухвали найважливіших питань зовнішньої та вну­трішньої політики країни й зокрема для обрання гетьмана.

Далі проф. М. Слабченко переходить до характеристики окремих рад на Україні. Він знає кілька видів їх. Отже спочатку він каже про „повні чи виборчі*' ради. „Повними вони звалися тому, що склад їх був найповніший (представники України та Запоріжжя), виборчими-ж їх можна назвати тому, що вони здебільшого розвязували питання про обрання гетьмана й старшини. Але виборчі „звичайні ради" насправді могли бути і неповні, складаючися з представників однієї України, без представників Запоріжжя. А втім, від запорозців, які гадали, що без їхнього відому нічого неможливо розпочати, влада Гетьманщини нама­галася здобути втрачену повноту. На повній виборчій раді були при­сутні представники всіх станів Гетьманщини, хоч-би в особі старшини й деякого числа козаків" ⁱ). На виборчих радах після 1648 р. запорозці бувають дуже не часто. Письмову згоду давали вони лиш за непевними документами Величка. Певна річ, що „всі стани" не вкладалися на Гетьманщині в старшину й козаків. Ці повні ради, каже проф. Слаб­ченко, звалися ще „великими". Від них відрізнялися ради „малі", з обмеженим представництвом, з представників однієї партії. Ці ради були непопулярні на Гетьманщині, а втім розвязували ту· ж категорію справ, що й великі ради. „Серед малих рад окреме значіння мали ради воєнні, що збиралися для розгляду й вирішення воєнних справ. Склад їх був суворо військовий. Воєнні ради проте набували инколи значіння і в справах не воєнного характеру. До воєнних рад слід застосувати й ради ватажків, що обмірковували воєнні операції з погляду тактич­ного чи стратегічного. Воєнні ради Рігельман не без підстави вважав за ради суто-старшинські"³). Далі рада чорна. „Назву ради „чорна" по­яснювати треба не присутністю черни, а наслідком, що супроводив раду цього виду, рада могла складатися з самої черни, але якщо на ній не відбувалося суду, її за чорну не вважали. Як карну справу вва­жали за чорну і книги з записами карних справ названо чорними, так на такій-же підставі і раду вважали за чорну. Побоювання кривавого кінця примушувало старшину уникати присутности на таких радах. От

^l) Участь ця не була обов'язкова для законности ради, обов'язкова була лиш. участь козаків, тільки без козаків не можна уявити собі ради.

-)с. K. Ibid.

I^[206]). Місце ради, каже автор, не було визначене; тривала рада один або кілька днів. Далі описує проф. М. Слабченко самий порядок засідання. Тут звертає на себе увагу твердження, що „для обмірковування справ рада поділялася на групи, які, щоб уникнути кроволиття, не могли з’являтися на раду озброєні**^s). Заборона озброє­ними бути на раді стосується тільки до конкретного випадку ради 1663 року.

V^zHa раді для виборів гетьмана головував генеральний обозний. Міг головувати, сказали-б ми, бо з одного тільки факту, коли головував генеральний обозний (П. Забіла), ще не можна робити цілком катего­ричних висновків. Певніше-ж, головування було колективне.

Компетенція ради за проф. Слабченком — законодавча, установча (основні закони країни), питання адміністраційного та міжнародного ха­рактеру, оборона традицій козацтва (це не ясно)... Закінчує характери­стику військової ради проф. Слаб.ченко розглядом питання про комісії й депутації, іцо їх обирали ради „з найдавніших часів". З викладу-ж видно, що тільки депутації инколи обиралися на генеральних радах. Було це по суті тільки висновком компетенції ради в міжнародніх спра­вах. Такі депутації після 1648 р. сливе ніколи не обираються.

Таке можна сказати про сторінки присвячені козацькій раді в творі проф. М. Слабченка. Ми-б не хотіли, щоб у читача з'явився погляд, буцім ми трохи не всі висновки цього вченого заперечуємо. Це не так. Таке вражіння може бути тільки тому, що в нашім викладі ми, за бра­ком місця, мусіли зокрема підкреслювати наші конкретні непогодження в цім питанні з українським вченим-марксистом. Але цілу низку думок автора, зокрема його економічне обґрунтування питання, ми поділяємо. До того-ж треба пам’ятати й про самий характер книги „Центральныя учреж­денія Украины XVII—XVIII ст.ст.". Це є конспект лекцій, читаних р. 1918 для вчителів середніх шкіл. Як така — книга має характер уривчастий, не всі твердження міг автор обґрунтувати. Більшість покликань у ній — на Костомарова й Яворницького, що инколи не вельми кри­тично ставляться до джерел. Треба думати, що проф. Слабченко ще вернеться до цієї теми в суто-дослідчім творі/

Про Генеральну Раду говориться ще в новій праці галицького вче­ного І. Крип’якевича „Студії над державою Богдана Хмельницького (І. рада. II. генеральна старшина)" '). Але тут власне генеральній раді присвячено тільки неповних п’ять сторінок. Автор каже про давні тра­диції козацької ради. її скликав гетьман; самочинна-ж рада звалася чернецькою (ми з цим не погоджуємося). Найчастіше скликувано раду над річкою Росавою, зокрема на урочищі Маслів Став. Право участи на раді мав кожний козак, згодом відомі ради на репрезентативній основі. „Компетенції ради були дуже широкі. Рада встановлювала ввесь устрій війська, давала війську закони і порядок. Вона рішала про війну Й мир, вела переговори й заключала умови, висилала посольства й укладала інструкції для них, приймала чужих послів і давала їм відповіді. Рада вибирала гетьмана і всю старшину і по своїй волі відбирала від них уряди. Рада відбувала суд над козаками і мала право карати їх, навіть карою смерти"'[207]). Це цілком вірне визначення ради до 1648 р.

Переходячи до ради часів Богдана Хмельницького — основної теми.своєї роботи,— автор згадує такі ради. Р. 1648 в червні рада в Білій Церкві за участю 20.000 козаків, що розглядала справи перемир’я з по­ляками й союзу з татарами. Наприкінці червня того-ж року була повна рада в Чигирині. Але ці ради відбувалися серед „галасів і фурій". Отже

гетьман намагається правити без широкої ради, а чернь з цього не вдо­волена. Далі автор називає ще раду в 1651 р., що обмірковувала питання союзу з Польщею. Року 1653 ради козацькі вирішували справу союзу з Туреччиною й справу допомоги ханові. Нарешті згадує й описує ще автор раду 1654 р. в Переяславі.

Загальну характеристику козацькій раді часів Богдана Хмельниць­кого 1. Крип’якевич дає в таких словах. „Загальна чи повна рада за гетьманства Богдана Хмельницького з формального боку не змінилася. Так само як в давні часи, скликувано її ударением в бубни, так само чернь заявляла свою згоду криком,— тому’таку раду називають чернець­кою. Але чернецька рада поволі почала тратити своє значінне. Зібрати в одно місце десятки тисяч козаків, управнених до участи в раді, се була вже річ неможлива. І ніхто не змагав до сього. Інтерес до участи в раді зменшився. Загальна рада відбувається при все меньшім числі учасників; в Білій Церкві 1648 р. мало бути 20.000 козаків, в Переяславі 1654 р. було їх не багато більше як 200. Рада залишається тільки як традицій­ний церемоніях, потрібний до легалізований важливих справ,— але не як тіло, що рішає. Гетьман скликає повну раду тільки для справ, що вже вповні дозріли, де непотрібні ніякі довгі мірковання і наради,— рада аклямацією приймає внесення гетьмана. Але в суті речи повна рада вже віджила свій вік і стала занепадати. Справжнє вирішеннє державних про- блемів і ведение державних справ се завдання, що переростають сили чернецької ради. Переймає їх инше тіло: рада старшини'^1,). Тут не можна погодитися з тим, що на раді в Переяславі 1654 р. було тільки трохи більше од 200 осіб. Це — як слушно вже зазначив М. Петровський²) — була лиш кількість приведених до присяги. І справді в літопису Само- видця-Ракушки читаємо „на чомъ на той то радѣ въ томъ місяцю генварѣ и присягу виконалъ гетманъ Хмелницкій зо всѣми полковни­ками, сотниками, и атаманею и усею старшиною войсковою"³). Як видно, Самовидець правий і 284 — це лиш кількість козацької старшини, а ря­дового козацтва могло бути (й певно було) багато більше. Загалом-же занепад ради за Богдана Хмельницького не такий повний, як малює автор, і не такий остаточний. Цей інститут справді поступивсь своїм місцем раді старшини, але сталося це геть пізніше після багатьох намагань під­нести авторитет широкої козацької ради.

На статтю І. Крип’якевича є рецензія М. Петровського в кн. V „України" за 1926 р. М. Петровський дає певні корективи деяким твер­дженням львівського вченого. Він цілком правильно каже, що „чернецька" рада — це зовсім не рада своевільна, за ініціативою черни. ;Він наво­дить низку даних про чорні ради, які скликав уряд. До того-ж, щоб скликати раду без згоди старшини, треба було „захопити в свої руки головні гетьманські клейноди — корогву і булаву, або принаймні корогву" ’). З цим завваженням треба цілком погодитися.

Правий М. Петровський і тоді, коли, як ми вже вище зазначили, доводить, що число 284 на раді є лиш кількість осіб, які присягли мо­сковському цареві. Цитата, яку ми вище назвали, з Самовидця свід­чить, що присягала тільки старшина.

М. Петровський закидає І. Крип’якевичеві те, що він не порівняв козацької ради з стародавнім вічем та з жовнірськими конференціями. Ми думаємо, що ці закиди трохи занадто суворі. Адже розвідку Кри- п’якевича присвячено конкретній обмеженій добі і про раду генеральну в цілому вона не говорить.

Загалом-же коротка рецензія М. Петровського є замітка корисна й цінна для характеристики нашого інституту²).

№ 1.

Переклад з універсалу Київськ. полковника В. Дворецького

13 червня 1662 р.

Василей Дворецкій, полковникъ Царского Пресвітлого Величества войска Запорожского Киевский.

Вамъ сотникомъ Белогородскому да моему наказному полковнику, сотнику Вышегородскому, сотнику Броварскому і всему товарству моему в тѣхъ сотняхъ пребываючимъ от Господа Бога здоровья доброго же­лаю вамъ. Симъ универсаломъ приказываю вамъ, чтобы есте той час до меня, до Нѣжина, хто коней имѣет, приѣзжали, а посполу со мною до рады с ыншими полковниками против указу его Государского Вели­чества до князя Ромодановского и до ратных людей царьскихъ для по­рядку и обрання гетмана пойдемъ. Которые рати к намъ зближаютца для отпору неприятелского. Еще и вторицею вамъ приказываю, чтоб есте никакими недосугами домашними не отговариваючи, яко скорѣе до нас приѣзжали, иного не чинячи. А в десятку каждомъ имѣйте себѣ возки з борошномъ. А хто из вас осадных людей борошню имѣти не будет мы имъ дать обещаем; толко без мешкания приѣзжайте до нас. За тѣмъ вас Господу богу поручаю. C Нѣжина. Июня 13-го. Году 1662.

Вамъ всего добра желателный Василей Дворецкой, полковникъ Киевскій

А есть ли есте в Ніжине нас не застанете, с полкомъ Нѣжинским к нам будте до той рады, инако не чинячи. Оставляю вам писмо свое в дому своем в Нѣжинѣ ’)·

№ 2.

Лист Київського полковника В. Дворецького до воєводи I. Чаадаева 13 червня 1662 р.

(Переклад).

Благодателю моему Івану Івановичю Чаадаеву нижайшій поклон мой отдаю и благодать Бога и доброго здоровья желаю. За посещение вѣ­домости листов де много милости твоей челом бью. Мы ныне с отцем Епископом и полковник Нѣжинскій по указу его Царского Пресвітлого Величества до князя Ромодановского ѣдем для полные рады, чтоб есмя

*) Древлехранилище РСФСР. Столб. № 82 „Розных Столов" Розряда, а. 19.

имѣли прямого себѣ Гетмана выбрать. І вельможности вашей по заступе бью челом до князя и до всѣх бояр при нем пребываючих и до пол­ковников войска запорожского, чтоб Киев без полковников Киевских и помочи войска запорожского не был, какъ ныне есть. А как Киев единъ будет без водности от Стрелецкой, иноземской, то на всѣ про­житки нужнеѣ будет и до розширення на том боку Днепра метшие дела будут. Что велможность твоя высокимъ своимъ разумомъ то разсмо­тритъ, какъ бы лутше Его Царскому Пресвѣтлому Величеству с при­былью имѣло быть. Писал до своих казаков универсалъ, которые в,эамку Киевскомъ есть оба мнѣ no (sicl) могли вмѣсте со мною ѣхать на тую раду для обрання гетмана, чтоб нами Переяславцы не владѣли і воло­стями до Киева здавна будучими, потому что и Переяславль до Киева належит со всѣмъ Заднеприем. Что Киевъ столица Малой Росіи. Одно что через моих казаков листы заступные велможность ваша изволь прислать до князя і воєвод и до войска Запорожского что ж и до своих посланцов добрых, а яз велможности вашей отслужу. А потом велмож- ности вашей вѣдомо буди, что есмя писали и послали до Его Царского Пресвѣтлого Величества чтоб как скорѣе войска и рать царская насту­пали к Днепру для ради обрання· Гетмана и отпору неприятелского. А после листа сего по указу ѣдемъ до рады. Велможности вашей пи­сано в Нѣжине июня въ 13-го 1662.

Василей Ѳедорович Дворецкий полковникъ его Царского Пре­свѣтлого Величества войска Запорожского Киевский ’).

№ 3.

Лист еп. Методія у вересні р. 1662 до царя Олексія Михайловича з пропозиціею скликати генеральну раду в м. Прилуці.

Государю царю и великому князю Алексѣю Михайловичу всея Ве­ликим и Малыя и Бѣлыя Росин Самодержцу. Богомолецъ твой Мефодий епископъ Мстиславский и Оршанский, блюститель митрополии Киевской бога молит и челом биет. В нынѣшнем Государь въ 169 годе (?) сен- тебра въ 13 день по твоему великого Государя Царя и великого князя Алексѣя Михайловича всея Великия и Малыя и Бѣлыя Росии Само­держца указу въ Зѣнковъ с твоим околничим и воеводою и намѣстни- ком Бѣлагородским с князем Григорием Григорьевичем живот свой мучу ожидая рады, которую договорилися были с Гетманом Кошевым в Пол­тавѣ учинить. Толко ж городовые Полковники и сотники, так Переяслав­ского, Нѣжинъского, Лубенского полков, отнюд нехотят в Полтаву ити, потому что далеко от всѣхъ тѣх городов. А просят милости через мене в околничего, чтоби раду учинитъ посеред городов: в Прилуки, либо где недалеко от Прилуки, чтобы всѣмъ съѣхатися мощно. Запорожци теж бес твоих великого Государя людей, не хочут ити в Полтавы, для того, чтобы межи ними самими с городовыми смущения якого не учинилося. А Сомъко и самъ в Полтаву ити нс хочет и другим полковником ити заказует, бо отнюд той радѣ, на которой Запорожци будут, не рад. По­неже выход Гетмана кошового Івана Бруховецкого и запорозкихъ Козаков велми ему печален. А какъ Запорожци опять в Запороже вернутся, а околничий в Бѣлгород, не вчиня совершенной рады и не обрав Гет- мана, добра не чаять. Умилосердися Милостивый Великий Государь Царь

') Столбец № 82 „Розных Ctoaob^m Розряд а.я. 20—22. и великий князь Алексѣй Михайлович всея Великия и Малыя и Бѣлыя Росии Самодержец, пришли свой Государевъ указ к околничому къ князю Григорию Григоръевичу, чтоб, снятся с гетманом кошевым Іваном Бру- ховецким и с Запорозкими козаки и учинить раду в тѣх городѣх, в ко­торых бы мочно всѣмъ съѣхатися; а наипаче в Прилуку, где буде мощно всѣм, такъ Переяславского полку, Чернѣговского, Нѣжинского, Лувен­ского и инъших, приѣхати. И Сомкови нѣчим отмовитися и ни якому полковнику. А будет не схочет поѣхати,— и та, Сомъко, любо инъший який полковникъ и козакъ, рада и обране гетмана не росорвется, а он объявится явный врагъ и противникъ богу и тебѣ великому Государю. Айв Прилуки Государь радѣ быти мощно и мѣсто крѣпкое и хлѣбное, а неприятелей боятися нѣчого; кгды ж и наперед сего и сам Сомъко с полковники милости в тебе великого Государя просил, чтобы быть радѣ в Прилуки. А какъ рада, великий Государь, не состоится, отнюд никакова добра не чаяти. Повторе и подесяте милости в тебе великого Государа прошу — пришли яко наскорѣй свой великого Государя указ къ околничому, такъ же и къ Гетману кошовому и Запороэким козаком, чтобъ, посовѣтовав с собою и со мною, богомолцем твоим, тамъ учинили раду где бы мочъно всѣм со всѣхъ городовъ съѣхатися. А в Полтаву Государь либо в Зѣнков нихто з далних городов не поѣдет, потому что нынѣ татарове с Хмелницким Измѣнником за Днѣпром; а отказуют что случнѣй околничему к нам приближатися с болшими ратмы, а нежели намъ, старшинъ, покинув городы за полтораста верстъ, а инъших и да­лей, ѣхати. А какъ Государь околничий знову в городы не повернет, а городовый козаки к нему в Зѣнков не пойдут певне и радѣ не быть и добру не быть.

Помітка: 171 г. сентября в 28 день с Обакумом Иевлевым ’).

№ 4.

Записка Київського полковника В. Дворецького в Приказ „Малые Росіи".

В приказѣ Малоросійском выписать листы,

що э Киевской рады писали до Его Царского Пресвѣтлого Величества отецъ Епископъ через протопопу Нѣжинского Симеона, а Сомко, Васюта и Черниговскій через Горкушу Романовского и Карпца Писара Чернѣ­говского, щобы люб самый ориѣнал вынять, люб его переписать. Для того же они сами о тое били чолом и присилали просить, жебы, зупол- ная рада была и абы Запороэци из Запорожа зъ Бруховецким на тую раду вышли писали до них листы на Запороже и городовые абы все поспулство и чернь, зкупившися под Прилукою, полными голосами выбирать могли гетмана, кого Бог позволит. А тепер не вѣдати отколя им тое прибыло, же зуполное рады не хотят чинить; толко сами ся самовла­стием своим обирают гетманами и полковниками. А войско Запорозкое и вся чернь и ратныя люди Царскія того нѣхто не вѣдает и на их радѣ нѣхто не бил. А то для того жебы драли по мѣстам и селам убогих людей незносными податками: стаціѣ берут вшелякими пашнями, а тое ратным людем в грошах дают; и скарбы собѣ з людей бѣдных вби­рают Сомко и Васюта. А войску Запорожскому и хлѣба на Запороже непропущают возить, и ратные люде голодом помирают по мѣстах. А они

') Древлехранилище РСФСР. Малор. Подлинные Акты № 12?.

нѣкому жадной речи дармо не дадут; тилко у них все купить потреба. И то заказали всюды абы грошей люде мѣдяных не брали не за що. И нынѣ стацію на Осударскія люде збирают и собѣ на пожиток оборо- чают, на грошѣ продают и обогащаются ’)·

№ 5.

Одписка кн. Д. ВеликогоТагіна перед радою 1663 р.

Государю Царю і великому князю Алексѣю Михайловичи) всеа Be- ликия и Малыя и Бѣлыя Росіи Самодержцу холопи твои Данилко Вели- кого-Гагин с товарищи челомъ бьютъ. Пришли Государь мы холопи твои с твоими великого Государя ратными с конными и пѣшими людми в Нѣжин майя въ 24 день. И майя ж Государь въ 23 день, по твоему великого Государя Царя и великого князя Алексѣя Михайловича всеа Великия и Малыя и Бѣлыя Росіи Самодержца указу, к Меѳодию епи­скопу и къ гетманом к наказному Якиму Самку і к кошевому Івану Брюховецкому и к полковником, и к сотником, и к отаманом, и къ еса­улом, и ко всей черни, и к мещаном листы мы холопи твои послали, чтоб они ѣхали в Нѣжин для обраня совершенного Гетмана не эамотчав. А какъ Государь мы холопи твои ис Путивля ѣхали в Нѣжин черкаскими городами и с нами холопи твоими в черкаских городѣх сотники и ота­маны и есаулы и мещанѣ говорили в разговорных речах —Гкоторые де Государь городы близко к Переяславлю и к Нѣжину, и тѣх городов пол­ковники, і сотники, і отаманы, і есаулы и чернь, и мѣщанѣ хотят в гет­маны обрать Якима Самка. А которые де Государь городы близко Пол­тавы и Гадича,— и тѣх городов полковники, и сотники, и отаманы, и есаулы, и чернь, и мѣщаня хотят в Гетманы выбрать Івана Брюховецкого. I Гет­ман де Яким Самко и Іван Брюховецкой с обе стороны збирают войска и хотят в Нѣжин для обранья совершенного Гетмана на раду прийти з болшим собраньем. Да намъ же холопем твоим в Нѣжине сказывали казаки и мѣщанѣ, что на раде хотятъ де Государь выбрать въ Гетманы Полтавского полку казака Костянтина Суличича или Нѣжинского казака Григорея Кобылецкого [§§§§§§§§§§§§§§§§§§§§§§] [***********************]).

№ 6.

Чорна рада 1663 р. під Ніженем.

Государю Царю і великому князю Алексѣю Михайловичи) всеа Великия и Малыя и Бѣлыя Росіи Самодержцу холопи твоі Данилко Be- ликого-Гагинъ с товарищ: челом бьет. В нынешнем Государь во 171 году по твоему Великого Государя і Великого князя Алексѣя Михайловича всеа Великия и Малыя и Бѣлыя Росіи Самодержца указу велено нам холопем твоимъ быть на твоей Великого Государя службе в Нѣжине для обранья совершенного Гетмана. А на раде указал ты, Великій Го­сударь, быть для подтвержения Меѳодію Епископу Мстиславскому и Ор­шанскому и Блюстителю митрополіи Киевской, и для гетманскаго обранья Гетманом Наказному Якнму Самку да Кошевому Івану Брюховецкому, и полковникомъ, и казакомъ, и всей черни всѣхъ городовъ. И Іюня Го­сударь въ 17 день по твоему Великого Государя царя і великого князя Алексѣя Михайловича всеа Великия и Малыя и Бѣлыя Росіи Само­держца Указу у Нѣжина за Московскими вороты мы, холопи твої, раду учинили. А на раде Государь был Меоодій Епископ. А в обозы Госу­дарь к наказному и к кошевому Гетманомъ къ Якиму Самку и к Ивану Брюховецкому посылали мы, холопы твої, говорить, чтоб они Гетманы полковником, и сотником, и атаманом, и есауломъ, и козаком, и черна, и мещаном приказали быть на раде без ружья, для того чтоб между ими ссоры и убивства не учинилось. И наказной і кошевой Гетманы, и полковники, и сотники, и атаманы, и есаулы, и чернь на раду пришли с ружьем. И по твоему Великого Государя Указу мы, холопы твои, на раде им говорили, чтоб они ружье с себя сняли. И они ружье с себя сняли и отдали держать челядником своим. И наказному и Кошевому Гетманом и полковником и сотником, и атаманом, и есаулом, і казаком, и всей черни твою Великого Государя вѣрующую Грамоту на раде вычли. А выслушав твою Великого Государя Грамоту Наказной и Кошевой Гетманы, и полковники, и сотники, и атаманы и есаулы, и казаки, и чернь на твоем Великого Государя жалованье, на милостивом слове челом ударили. Да мы ж холопи твои на раде твой Великого Государя Указ Наказному и. Кошевому Гетманом, и полковником, и сотником, и атаманом,и есауломъ, и козаком, и черни против наказу учали гово­рить рѣчь. И не выслушав твоево Великого Государя Указу с Ывановой стороны Брюховецкаво полковники, μ сотники, и атаманы, и есаулы, и казаки, и чернь обирали в Гетманы ево Івана и по своему казацкому обычаю вверхъ шапки метали. А съ Якимовой стороны Самка полков­ники ж, и сотники, и атаманы, и есаулы, и казаки, и чернь в Гетманы обирали ево Якима Самка. И на том, Государь, Гетманскомъ обиранье полку Якима ж Самка конные люді съ ево Якимовым бунчуком и с ли­тавры и со многими знамены в пѣшие люди, в раду скочили, а пехота ево ж Самкова с ружьемъ прибежала. I в раде люди замешались. А нас холопей твоїх с мѣста збили. И с обе стороны меж себя бой учинили, и многих людей казаков переранили; а иныхъ и до смерти побили; и раду разорвали и разошлись в свои обозы. А назавтрее Государь того числа посылали мы холопи твої рейтарского строю Іванова полку Шепелева майора Василья Непейцына к Наказному и к Кошевому Гет­маномъ говорить, чтоб они, Гетманы, на раду были, а в войскахъ своих:· приказали накрепко чтоб на раде былі без ружья и меж ими б ссоры и задору, и убивства не было. И после Государь того вскоре с маеором с Васильемъ Непейцыным к твоему Великого Государя шатру прибежал к нам холопем твоимъ из своево обозу Наказной Гетманъ Яким Самко, с полковники: с Нѣжинскимъ Васильемъ Золотаренкомъ, с Чернигов­скимъ АнИКИеМЪ СиЛИНЫМЪ. C Пере^СЛОВСКИМ C ОпОНаСЬеМ LUypOBCKHM, с Прилуцким з Дмитрием Чернявскимъ, с Киевским Семеном Третяком. И били челом тебѣ Великому Государю, а нам холопем твоим сказали, что ихъ полковъ сотники и атаманы, и есаулы, и казаки, и чернь, ко­торые были при ихъ, отошли в обоз к кошевому Гетману к Ивану Брю­ховецкому, а ихъ де хотѣли побить до смерти, и чтоб ихъ Якима с то- варыщі черни убить не дать. И мы холопи твої ихъ отослали в городі» к столнику і воеводе к Михаилу Дмитрееву, чтоб ихъ уберечь и побить не дать. I велѣли им быть до твоево Великого Государя Указу. И того ж Государь,числа прішслъ из обозу к твоему Великого Государя шатру

и к нам, холопем твоим, Кошевой Гетман Іаанъ Брюховецкой с полков­ники, и сотники, и с атаманы, и с есаулы, и с казаки, и со всею чернью. А по смѣте Государь людей пришлі на раду сорок тысячъ и болши. И мы холопі твої полковником, и сотником, і старшине твой Великого Государя Указ сказали, чтоб они обрали Гетмана волными гласы кого излюбятъ. И они, выслушав твой Великого Государя Указъ, милостию Божиею і твоим Великого Государя нашего Царя и великого князя Але­ксѣя Михайловича всеа Великия, и Малыя, и Бѣлыя РосІи Самодержца и детей твоихъ Государей нашихъ благовѣрного Государя нашого Ца­ревича и великого князя Алексѣя Алексѣевича всеа Великия и Малыя и Бѣлыя Росіи, і благовѣрного Государя нашего Ѳеодора Алексѣевича всеа Великия и Малыя и Бѣлыя Росіи счастьем обрали тихо и безмя­тежно всѣми волными гласы в совершенные Гетманы Івана Брюховец­кого. И того ж Государь числа в Соборной церкве о вашем Государской многолѣтим здоровье в соборне Бога молили. И совершив Государь мо­лебное пѣние при Епископе Меоодие, мы, холопи твої, Гетмана Івана Брюховецкого по записи к вѣре привели, и твои Великого Государя Грамоты на подтвержения Гетманства и на булаву на староство Гадиц- кое отдали ему Гетману. И гетман Івакъ Брюховецкой, после· вѣры, при­няв твои Великого Государя Грамоты чесно бил челом тебѣ Великому Государю. А нам холопем твоим говорил, чтоб ему, гетману, дать твою Великого Государя булаву и знамя, тѣмъ бы ему в войске означить твою Великого Государя к себѣ милость. И по твоему Великого Государя Указу мы, холопи твої, Гетману Івану Брюховецкому говорили, что бу­лава и знамя дана ему будетъ в то время, какъ онъ, гетманъ увидит твои Великого Государя царские Пресвѣтлые очи. И Гетманъ Иванъ Брюховецкой сказал нам, холопем твоим, что онъ на твою Государскую милость во всем надеженъ и твої Великого Государя нашего царские пресвѣтлые очи видети рад вседушно. А которые, Государь, полковники преж сего тебѣ, Великому Государю, креста не целовали, и мы, холопи твої, тѣхъ полковников к вѣре привели. А кого Государь имяны і тѣ имена написаны в статейномъ списке. А Яким Самко и полковники: Черниговской Аникей Силинъ, Переяславской Аѳонасей Шуровской, по многим причинам тебѣ, Великому Государю, невѣрны. И о том Го­сударь ихъ невѣрствіи и тебѣ, Великому Государю, писали мы, холопи твої, в Приказ Малые Росіи в особой отписке. А к тебѣ, Великому Государю, с сеунчом мы, холопи твої, послали рейтарского строю маеора Василья Непейцына июня въ 20 день. А мы, холопи твої, с твоими Ве­ликого Государя ратными людми из Нѣжина пойдемъ июня въ 24 день.

На отписці помітка: Послать Государева Грамота с милостивым словом’)·

№ 7.

Рада на Росаві, що її р. 1665 проектував скликати полковник Децнк. Список с листа белоруского писма.

Милостивый господине полковник Его Царского Пресвѣтлого Величества войска Запорожского Бряславскій.

Доброго от Господа Бога желаю здоровья. А потом обьявляю о нашем гетмане: когда приѣхал с войском под Бѣлую Церковь и до­казал такую славу, как по сю пору сѣдя в Каневе что доброе иэдѣлал?

^l) Столб. № 6672 Сибирск. Приказа, а.а. 125 — 130.

27. Зб. праць Кои. ∙ατ.∙p. та укр. пра»·. ·· 6. 769 Понеже все войско по городам засадил. Как и ныче надѣлав вѣрный людем і всѣм городкам около Бѣлой Церкви і всѣмъ городам на сей сторонѣ Днепра вѣруючи листам ево, как и ныне укеверсалы и листы ево, в которых обьявляет вам и нам помочь даючи. Толко он самъ с москалями и с калмыками, собрався с под Мотовиловки, и тот час за Днепръ с неславою великою пошол. И здѣсь нас на сем боку на погибель оставил, чтоб нам тож было что иным в иных городках. Тогда я тебѣ обьявляю: потому что вся старшина Заднепръская ко мнѣ при­слала, чтоб я тебѣ объявил; а просят плачючи меня и тебя, чтобы вмі­сте на Расавѣ были до десятого дня. А старшина Заднѣпрская вся с полками будет. I выразумѣеш что имѣет быть, как увидимся на на­значенном мѣсте? О том и посланцы наши Іванъ Лисенко і Василь иа- усно скажут. Толко немедля на назначенное мѣсто изволь поспѣшать, чтоб о добром посовѣтовати и достойного человѣка обобрали, чтоб по­вод добро держал, чтоб болши крови християнские не проливали, а городов непустошили. Толко прошю листам симъ непротився і на назначеное мѣсто приѣзжай. Дан ис под Мотовиловки 1 августа 1665 года.

Вашей милости желателный приятель Датцко Васильевич, полков­ник вѣрного войска Его Царского Пресвѣтлого Величества Запорож­ского Овруцкій, со всѣми сотниками *)·

№ 8.

Свідчення капітана Головача про інцидент в эвязку з згадкою про раду в Чернігові р. 1667.

175 году июля въ 6 день в Киеве в Приказной избѣ перед бояри- эм і воеводы перед Петромъ Василевичем Шереметевым с товарыщи злдацкого строю Яганова полку Купера капитан Михайло Мартынов эловач сказал: Черниговской де полковник Демко Игнатевъ с полком своим, из Чернигова вышед, стоит за рѣкою Десною от города в пяти верстах. А слышел де он Михайло от Черниговского бывшего полков­ника Івана Аврамова, что полковник де Демко Игнатевъ по писму бо­ярина и гетмана Івана Мартыновича почал де полку своево казакам говорить, чтоб от приходу неприятелских людей стать бы гдѣ в крѣп- ких мѣстех. И Пѣсоцковской де атам ін Сава Орловской при всем полку ему полковнику почал говорить: идем де мы в раду, а не против непри­ятелских людей. И полковник де Демко атамана Саву Орловского за тѣ ево слова бил ослопьем и говорил де ему атаману і всем казакам: пора де вашим казацкимъ раіамъ перестать, а о войсковых де дѣлах бояринъ и гетман Іван Мартыновичъ, буде что надобно, станет де думать с одними полковники без вашей козацкой рады²).

’) Древлехранилище РСФСР., Croлб. Мал. Прик, № 5872/61, а. 171—172. В роз­ділі 7.информации* гетьмана Брухоѳецького до Москви а посланцем Ів. Бнховченком (без дати) гетьман так і розумів збори «а Росаві, як раду для обрання нового геть­мана. Він пише:.Посылает б >ярин и Гетман список с листа незборного Дсцыка слово в > лоаоі который лист писал без бытности боярина и Гетмана на Украину из Мотовилонкі до Дрозда, призиваючи его на Росаву в раду для обранья промеж собою Гетмана. А на то гетманстао он Децыкъ сам назывался, чтоб дурное учинить над Государевыми ратными людмі*. Ibid., в. 176.

’) Столбец № 656. Білгор. Стола Разряда, а. 893.

№ 9.

Рада 1668 р., що на ній забито Бруховецького.

Государю Царю и великому князю Алексѣю Михайловичю всеа великия и малыя и бѣлыя Росіи Самодержцу холопи твоі Гришка Ромо­дановской с товарыщи челом бьют. В нынешнем во 176 году июня въ 10 посылали мы, холопи твоі, ис под Котелвы в под’ѣздъ для языков за реку Ворскль под Апошню Ахтырского полку Богодуховой Гати сот­ника 1 ерасима Яковлева, а с нимъ черкасъ тритцать человѣкъ да Дон­ских казаков двадцать человѣкъ. И іюля Государь по 11 число в ночи сотникъ Герасимъ с послаными людми къ намъ, холопемъ твоимъ, под Котелву привели дву человѣкъ взятых языков Опошенских черкас Ob- дюшку Сопронова да Мишка Івахнова. А сказал, что они тѣхъ черкас взяли под Апошнею от города в верстѣ на далних подволках. А взя­тые Государь черкасы намъ, холопемъ твоимъ, в распросе сказали. Июня 8 числа Івашка Брюховецкой с войскомъ своимъ, которое с нимъ было, и с татарами ис под Зинкова пришол к Петрушке Дорошенку к селу Будищам. И того ж де Государь дня у казаков, которые были с Петрушкою Дорошенком и пришли с Ывашкою Брюховецкимъ, и ко­торые были в Опошне с Кошевымъ с Ывашком Берковским, была рада. И на той де раде выбрали с обѣих стороны в Гетманы Петрушку Дорошенка, а Івашку Бруховецкого да нового ево бунчюжного, да запо­рожского полковника Саху, которой былъ у Нежинского полку пол­ковником, на той раде казаки убили. А договорились Государь на раде, что Дорошенку со всѣмъ войскомъ казацкимъ и татаромъ, которые пришли на раду з Брюховецкимъ, и которые были при Дорошенку, ити на сю сторону реки Ворскль для выручки Котелвы на нас холопей твоих и на твоих великого Государя ратных людей. А татар де з Брю­ховецкимъ пришло к Дорошенку шесть тысячь человѣкъ; а с Дорошек- комъ пришли многие -люди, и тѣ де всѣ татарове соединились имѣете и учели быть з Дорошенкомъ. И іюня Государь въ I Петрушка Дороше- нокъ с черкаскимъ со всѣмъ войскомъ и с пушки и татарами от села Будищъ мимо город Опошню прошол к рекѣ Ворсклу к мосту, через которой мост ѣздятъ от Опошни к Котелвѣ. И того Государь дни мимо городъ Опошню слободами шли во весь день. А Крымского Хана на помочь к себѣ ожидають вскоре. I июня ж Государь въ И через реку Ворскль на сю сторону к Котелвѣ многие неприятелские люди пере­брались и стали за переправами у реки Ворскла обозами, от нашего, холопей твоих, обозу в десяти верстах и под’ѣзды на отѣзжие сторожи были. И с тѣми их под’ѣзды у твоих великого Государя ратных людей, которые были на отѣзжих сторожах, был бой и с бою Государь тѣ их под’ѣэды пошли к своимъ обозамъ. А что Государь у нас, холопей твоих, впредь учнет чинитца и к тебе великому Государю Царю и великому князю Алексѣю Михайловичю всеа великия и малыя и бѣлыя Росіи Самодержцу мы холопи твои писать станем тотчас.

Помітка: „Великому Государю чтена" ^,)∙

') Столбец № 613. Білгор. Столе Розряда, а.а. 61—63.

№ 10.

Рада 1669 р. на Правобережжі, що ухвалила підданство Туреччини.

Распросные рѣчи.

177 г. апрѣля въ 15 день въ Приказѣ Малыя Росіи войска Запорож­ского козак, которой был на раде у Петра Дорошенка, в распросе сказал.

Рада де была у Дорошенка под Корсуномъ въ поле на Богуслав­скомъ гостинце. А на той раде было казаков человѣкъ с восмь сотъ. И турецкого салтана и волоского господаря послы были. А рада была в четвергъ на третей неделе великого поста.

И на той раде Дорошенко подлинно поддался Турскому салтану и посол чугу ему дал.

А поддались на словах, а не на писмѣ.·

Да посол же говорил: буде имъ надобно знаки какие войсковые и салтан де то к ним пришлетъ.

Да Дорошенок же говорил полковником своим чтобъ ему дали по коню чѣм ему дарить посла.

И полковники коней ему дали.

А до салтака Турсково в раде постановили послать послов — Бело­церковского казака Половца.

О войске постановили: буде хто станет наступать и он учнет по- моч чинить. А буде Турской салтан отпишетъ и он бы дал войска против Кандіи. И они отказали — когда будетъ в прежних своих силах і в то время станут давать.

Подданство Дорошенково не всѣм началным людем и козаком надобно.

Уманской полковник говорил чтобъ быть при великом Государе или при Полском королѣ — однако ж християнской Государь — и за то отнял булаву и отдал иному.

Серденецкие полки всѣм велѣл разойтись.

О Полтавскомъ и о Миргородскомъ полку чают — вскоре быти.

А у Суховѣя з Дорошенком совѣту никаково нѣть, и чает меж ими войны.

Гоголь полковник Могилевской на раде не былъ.

Сщербина полковникъ Торговицкой не был же.

Серко на раде не был же.

И пошли всѣ к Богу рекѣ близ Очакова для языков татарских ')·

№ 11.

Лист Прилуцького полковника І. Маценка до гетьмана Д. Многогрішного р. 1669.

Велможный милостивый пане Гетмане войска Его Царского Пре- сѳѣтлого Величества Запорожского, добродѣю мой милостивый.

Которого часу повелене велможности твоей ко мнѣ дошло и я того ж часу в Батуринъ изготовился. А как поѣхалъ — учинился всполох: вѣ­домо намъ учинилось, что войско из-за Днепра идетъ от Чернух и іа

^,) Тобто, очевидно, Гоголь, Щербино й Сірко. Ku. № 1 Мэлор. Приказа а. а. 48—50. ыных тамошних мѣстъ. За повелением Дорошенковым пошли было ему на посилокъ, на раду и не могли назад к нему перейти. Татаровя всѣ и Суховѣеяко с войски в полутретье верстъ от Дорошенка; оттого они и поворотились. Ныне ихъ в Повстини за Пирятиным имянуют. И тѣмъ нас войском много всполошили, люди в поль! без душъ бежали. Затѣмъ намъ и іная подлинная вѣдомость учинилась. Нашъ человѣкъ Прилуцкой из Дорошенкова табору в суботу пришол. Которой у Дорошенка четыре недели за караулом былъ. Есть тому болши четырох недѣль — шестеро коней у него ис дубового гаю Прилуцкого, не под’ѣэдомъ, но кражею, поймали; за которыми вслѣдъ пошолъ в Пирятин. И будучи в Пирятине нашолъ свои лошеди в Черкасехъ. И ево в Черкасех посадили в вязане. А потом послали к Дорошенку в Чигирин. И Дорошенко ево держалъ и до сехъ часов до тѣхъ мѣстъ, какъ ему Дорошенку самому тѣсно стало; оттого какъ ево Суховеенко с татары из Чигирина вызвали на раду на Расаву. Хотя нескоро, а вышел на. Расаву из Чигирина, взяв пушек 18, — четыре по шти лошедей, а иные по четыре везли. Серде­нят всѣхъ пехоты імѣет при себѣ полторы тысячи, а у нихъ 16 знамен. Чигириццов і полковника ихъ при немъ нѣт, толко своимъ дворомъ. И іные всѣ полки от него отступили; толко Черкаского и Каневского полков по пятидесят человѣкъ казаков. И какъ пришол к Черкасом,— послал от себя к Суховеенку, даючи вѣдать что на Росаву идет. I тот посланник недалеко от Черкасъ с Суховѣенкомъ і с татары встретился, ідут к Чигирину, невѣдаючи того что Дорошенко ис Чигирина вышелъ. И хотел пустошить около Чигирина. А увѣдая от посланного, что До­рошенко ис Чигирина вышел, татаровя і Суховѣенко поворотились на­зад. I салтан Дорошенкова посланного держалъ у себя в вязяне блиско недѣли. И Дорошенко, минув Мошны, в Михайловке рѣку Рось πeρe- шолъ с своим войскомъ в Канончю. I того ж числа посланецъ ево от салтана пришол; а с ним салтан і Суховѣенко к Дорошенку пісали чтоб на Расаву шел с поспешением. 1 Дорошенко писал ис Конончи, что он стоит, а на Расаву нейдет. А чтоб они, салтан і Суховѣенко, шли к нему къ Дорошенку. И тот посланецъ, будучи у салтана, виделъ что тата­ровя готовят сырое ремене, а говорят — везать серденятъ. А потомъ Сухо­вѣенко присылалъ к Дорошенку полковника’Оршанского, а с нимъ толко четырехъ человѣк.казаковъ, чтоб Дорошенко шел на Расаву на­спѣхъ. Да полковник же Дорошенку говорилъ: мы вчера весь день раду имѣли, чтоб он Дорошенко конечно серденят от себя отослалъ, а они дс татар отошлютъ. И мѣжъ себя городовые Гетмана оберут. А ево де Дорошенка войско Гетманом імѣть не хотят. А серденят чтоб болши меж ими казаками не было, на томъ конечно постановили. А какъ де тот полковникъ поѣхалъ и к Дорошенкову табору пришед многия тата­ровя учинили бой, Черкаского Воронченка ранели, бунчюжного Доро­шенкова сквоз насып изъ яныченки поранили и пулия ротомъ вышла. И тотъ нашъ человѣкъ отплакался в Канев. А какъ іс табору отпущон і после ево вскоре всѣ войска на Дорошенка пришли, и о полудни до вечера в таборъ Дорошенков были; невѣдомо что ныне чинитца. Тот нашъ человѣкъ множество говорилъ об осторожности от татар. А как де учинят то з Дорошенком, — будутъ и на сю сторону. Которого че­ловѣка хотѣл послать к велможности твоей, и он плакал от той нужи. И я ево подлинно распрося, обявляю тебе сим писмом. А за всполош­ный времянем і за упрошенем тутошних жителей еще я в своем городе. А что впред будет каких вѣдомостей, — того ж часу к велможности в нашей (?) писать буду к велможності вашей. Скоро буду для росправы с Кияшком; которой, невидя от меня измѣны, оглашает. Неизволь вел- можность ваша, добродѣй мой ему вѣрить. Завсегда то бываетъ, хто на кого держит гнѣвъ. Присмотрился і вѣдаеть про то Домонтович. А я вѣдаю, что желателство мое к велможности твоей явно будетъ. А что Хмелницкой Гетманомъ, — того еще нѣтъ. А подлинно к Cyxo- вѣенку и к татаромъ из Суботова тайно уѣхалъ. В недѣлю перед Петро­вым днемъ в Чигирине у Дорошенка былъ и обѣдалъ, а в колко дней тамъ обявился. Татаровя и чотки к Суботову привезли, показывали.

Ис Прилуки. 1669 году.

Велможности вашей, добродея моего всего добра желателиой и ни- скій слуга Іванъ Маценко, полковникъ Его Царского Пресвѣтлого Ве­личества Запорожского ПрилуцкіЙ ’)·

№ 12.

Записка о прибытіи в Глуховъ Тайного Совѣтника и Министра Ѳедора Васильевича Наумова и о обраніи Гетмана. *

Сентября 18 дня прибылъ оной министръ в Глуховъ, которого встречали Генеральной Канцеляріи Правители и Глуховской сотник с ха- ронгою и с товариством верстъ за дватцать.

Под городомъ встретилъ Миргороцъкой полковникъ, что ныне Гет­манъ, с своею старшиною и с товариством, и проводили до квартиры.

Какъ прибыли в город, была стрелба от Малоросійских Правите­лей ис пушек.

В 19-м числѣ малоросійскихъ полков к полковником посланы Указы. А к архирею Черниговскому и Киево-Печерской Лавры архимандриту от него Тайного Совѣтника и министра посланы писма чрезъ нарочных Глуховского гварнизонного полку аеицеровъ, в которых обявлено всеми- лостнвѣйшее Его Императорского Величества соизволение, что в Малой Росіи указалъ быть Гетману; которого обрать цо ихъ обыкновенію пол­ными голосами. И чтобъ к тому обранню съезжались на показанной тер­мин. А Киевской архиерей был в Глуховѣ; которой тогожъ дня прибылъ на квартеру к нему министру. И оному от него тайного советника и ми­нистра всемилостивѣйшее Его Императорского Величества соизволение обстоятельно обьявлѣно, и какъ будетъ обрание Гетману ему сказано.

Которой, благодаря Бога за милость Его Императорского Величе­ства билъ челомъ и хотѣлъ ожидать того обрання под Глуховымъ; и стоялъ в полѣ.

I сентября зъ 25 числа начали полковники с старшиною сьежатца в Глуховъ, и бунчуковое товарыство и духовенство. И приходили в домъ к нему тайному совѣтнику и министру. Которымъ от него Мило­стивой Его Императорского Величества Указъ, что велѣно у нихъ быть по прежнему Гетману, которого б онѣ выбирали волными голосами и о эборахъ, кои положены были на нихъ вновь, — тѣ указал Его Импе­раторское Величество отставить, — сказывано.

И притомъ говорено, чтоб онѣ за такую Его Императорского Ве­личества превысокую милость были в непоколебимой верности и при

> Древлехранилище РСФСР. Кн. № ] Малор. Приказа, а.а. 419—421. подданическомъ покореніи служили Его Величеству верно. Також, что и суду велѣно у нихъ быть по их прежнему обыкновенію, имъ говорено жъ. Которые, как генерално, такъ и каждой партикулярно, за Его Импе­раторского Величества такую милость единогласно били челомъ и ра­достно благодарили Бога всѣ.

И о Гетману просили, чтоб у нихъ быть Миргороцкому Полков- нику. А окромѣ ево никого не желали до послѣдняго человѣка.

А сентября 29 от него тайного совѣтника и министра полковникомъ и старшинѣ, и сотникомъ, и бунчуковымъ объявлено, чтоб были к нему для совѣту. И архиереям Киевскому и Черниговъскому и протчимъ духовнымъ послано о том объявить.

В 30-м числѣ какъ духовные такъ и свѣтские — полковники и стар­шина для общаго согласия о выборе Гетмана прибыли в домъ ево тайного совѣтника и министра. И по собраніи о всемъ Его Император­ского Величества всемилостивсйшее соизволение и призрение к ним онъ тайной совѣтникъ и министръ паки им объявил, что указал Его Императорское Величество быть у них в Малой Росіи Гетману по преж­нему; которого б они выбрали из Малоросійского народа волными го­лосами по прежнему обыкновенію.

А зборы, кои положены со определения Малоросійской Колегій по доношениям генерала-маэора Вельяминова вновь, — тѣ Его Импера­торское Величество указалъ отставить вовсе, и впредь с них не збирать; а збирать тѣ, кои збирывались при прежних Гетманах по пунктамъ Богдана Хмелницкого.

И спрашивалъ он господинъ тайной совѣтникъ и министръ у нихъ, кого похотятъ выбрать себѣ Гетмана. Которые единогласно всѣ, какъ духовные такъ и свѣтские, просили о томъ же Миргородскомъ полковнике.

И к тому обранію господинъ тайной совѣтникъ и министръ назна­чилъ имъ терминъ, чтобъ октября 1 числа, то есть в неделю, всѣ собрались в город на показанеє место.

1 в томъ же числѣ в Глуховѣ и по таборамъ в Малоросийских полкахъ приказалъ с церемониею публиковать; и публиковано.

Посыланъ определенной аеицер с трубачем и с литаврами и данъ ему обьявителной Указъ, чтоб, какъ духовные такъ и свѣтские, собра­лись всѣ и были готовы в помянутомъ числѣ и слушали сигналу ис трех пушекъ.

И октября 1 числа Глуховской гарнизонной полкъ поставленъ в порад, и городовые пушки изготовлены по балваркам, а малых нѣ­сколько мартировъ поставлены близ Церкви, гдѣ было обрание.

А пополуночи в седмомъ часу сигналъ ис трех пушек показанъ.

И архиерей с архимандритами и с протчими духовными сьѣхалися в город к церкви Николая Чюдотворца.

А полковники с старшинами, приведчи полки свои, поставили на показанном месте; и протчие малоросійской народ собрались. И, учредя полки, они полковники з знатным товариством пришли в домъ ево господина тайного совѣтника и министра.

И из дому оного министра на то мѣсто, гдѣ обрание Гетману было, весъ Его Императорского Величества присланную к малоросій- скому народу милостивую грамоту секретарь Непеинъ в корете цукомъ на серебреномъ блюде, в руках, с великим почтением?», публично.

Перед тою коретою была музыка от малосійских полков: трубы и литавры. А трубачи и литаврщики ѣхали на лошедяхъ в убранствѣ. Около той же кореты шло с ружьем гварнизонных солдатъ двѣнадцать человѣкъ.

За тою грамотою шли:

З знамямъ Глуховъской сотник Іванъ Мануйлоѳичъ.

З гетманскою булавою бывший полковникъ Левеяецъ. А оная бу- лова несена на подушке, покрытою таотою красною.

3 бунчукомъ судья наказный Ѳедоръ Гречаной.

C войсковымъ прапоромъ сотник Іван Гамалѣя.

C войсковою печатью бунчюковой товарыщ Андрей Миклашевской. А оная печать несена на серебреномъ блюде и на подушке покрытою красною'таотою.

За оными клейнотами шли бунчюковые товарищи и генеральной войсковой канцелярии реэнтъ с канцелярскими служителми.

За оными ж Его Императорского Величества Грамотою и гетман­скими клейнотами ѣхалъ в корете цукомъ господинъ тайной совѣтникъ и министръ, да с ним сидѣлъ по лѣвую сторону полковникъ Мирого- роцкой Данилъ Апостолъ, что ныне Гетманъ. И прибыли на означенное место, гдѣ обраиие Гетману было; куда и архиерей и архимандриты с протчими духовными особы из церкви пришли.

А на показанномъ мѣсте поставленъ был стол с приступами, ко­торой покрытъ былъ сукномъ краснымъ.

И он, господинъ тайной совѣтникъ и министръ, какъ архиереом, архимандритом и протчимъ духовным, так и Малоросійских полковъ полковником и старшине і всему Малоросійскому народу обьявилъ вы­шереченную Его Императорского Величества присланную к нимъ мило­стивую Грамоту о выборе Гетмана по прежнему обыкновению водными голосами.

И приказалъ тое Грамоту всемъ вслух честь секретарю Непеину; которой, ставъ на помянутомъ столѣ, читал всемъ вслухъ.

И потомъ министръ, ставъ на тотъ столъ, говорилъ чтоб весь Мало- російской народ, видя такую превысокую монаршескую Его Император­ского Величества имъ милость, были б всегда в нѣпоколебимой вѣрности и при подданическомъ послушании служили Его Императорскому Вели­честву вѣрно.

Которые, выслушавъ, какъ духовные особы, такъ и полковники с старшиною і весь Малоросійской народ, за такую к ним нечаянную милость Его Императорскому Величеству всѣ били челомъ и кланялись, и о Его Императорскомъ Величестве здоровье просили Бога и обѣща­лись в вѣрности служить до последней капли крови своей.

Потомъ спрашивалъ министръ всехъ вслухъ: кого себѣ избирают Гетмана.

I все единогласно сказали что желают Мирогороцкого полку полковника Данила Апостола: и долгое время всѣ ево просили до по­слѣдняго человѣка. А оной Мирогороцкой полковник отрекался и всемъ говорилъ, что онъ старъ и такого великого правления понести неможетъ.

И тайной совѣтникъ и министръ Ѳедоръ Васильевичъ Наумовъ объявил, что по обранію Малоросійсько народа Его Императорское Величество в Гетманы ево жалуетъ.

И какъ то народ услышалъ, и полковники, взявъ ево под руки, поставили на тотъ столъ и поздравляли ему всѣ собрание и шапками на него махали. Которой за Его Императорского Величества милость бил челом и народу кланялся.

И от него тайного совѣтника, и министра та Его Императорского Величества Грамота ему і вышереченаые принеченные гетманские клей- ноты (віддані?)

И какъ онъ тѣ клейноты принелъ, то была палба из мартиров, как около того мѣста стояли, а из города из пушекъ. А потом всемъ полкомъ Глуховского гарнизона и казацкие полки.

И какъ палба окончалась то архиерей и протчие духовные пошли в церковь, а за ними слѣдовали оной новообранной Гетман с минист­ромъ: Гетманъ по правую, а министръ по левую сторону. Перед Гетма­номъ несена вышереченная Грамота и булава. I в церквѣ, гдѣ оной стоялъ грамота и булава держана подлѣ ево; а потомъ внесены в цер­ковь знамя и бунчюкъ і войсковой значокъ. I все собрание в церкве было у литургіи, которую отправлялъ Киевской архиерей с протчими.

И по окончаніи Божественной литургіи Киевской архиепископъ и Черниговской епископъ и Киево-Печерской и протчие архимандриты и священники всего города Глухова пели соборомъ благодарствѣнной молебенъ о здравіи Его Императорского Величества і всей его высокой ѳамиліи. И в то молебное пение, по окончаніи святого евангелия ис пу­шек і из мелкого ружья была палба.

А по окончаніи того благодарственного молѣбна было казанье Киевъской епархии от каэнадея иеромонаха Арсения о высокой Его Императорского Величества к Малоросійскому народу милости с начало восприятия престола Російского, какъ призрилъ на нихъ милостиво; приводя многие похвалы и благодарения къ Его Императорскому Вели­честву и подтверждая народ, чтобъ, смотря того, были в непоколебимой верности.

А послѣ того казанья новообранной Гетманъ привоженъ к присяге всеми архиереами при присудствіи тайного совѣтника и министра Ѳе­дора Васильевича Наумова. * *

⅛H по окончаніи того ис помянутой церкви министръ с нимъ Гетма­номъ пошли в домъ Гетманской, которой былъ убранъ от бывшей Гетманши изрядно.

А какъ шли и у воротъ ево Гетманских стояла гопътъ-вахта и отдана ему честь обыкновенная. Полковники и протчая старшина и знатное товариство шли за нимъ Гетманом в домъ ево.

А от церкви до двора ево и на дворе до крылца стояли малоро- сійские полки; и какъ шли—отдавали обычайную честь и играли на трубахъ і на литаврах били.

Потом пришли в домъ Гетманской архиерей и протчие духовные особы.

И оной Гетманъ ево тайного совѣтника и министра и архиереевъ с архимандриты, такожъ и полковниковъ и старшину просилъ чтоб у него абѣдать.

I во время стола была пушечная стрелба.

На другой день Гетман и архиереи с протчими духовными и пол­ковники с старшиною и бунчюковые и знатные товарищи званы к нему тайному совѣтнику и министру Ѳедору Васильевичу Наумову в четвер­том часу пополудни. И какъ съѣхались, на столах поставлено было кушенье; и продолжились до десяти часовъ.

Надпис: 1727 г. ноября въ 25 день, записав, отдать к Гетманскому повытью.

Скріпив: Канцеляристъ Михайло Новоторжъцовъ ’)·

Лев О кин те вин.

’) ДрепАсхранилнще РСФСР. Кн. Малор. Экспед. Сената, ·№ 53/1780, а.а. 123—130.

У Марковича в т. 1(1, „Исторіи Малороссіи** (с.с. 389—382) надруковано „Доно- шсніе** Наумова про обрання Апостола. Це в одыінне оповідання від оповідання „За­писки", що тут друкується: воно якачію коротше за ню.

^δ) Аибр. Ґрабовський.,,Ojcz. spominki*, т. II. № 16, с. 31.1845.Бо стягнути все військо до ради й табору в певний шум і не дав надії на спокій". Окремо по пол­ках записати козаків у реестр, не записуючи туди поспільства. Або-ж.склади, ваша милість, роду за волостю в степах, коло Чигирина або Кризова, чи Черкас, і тільки по­відом козаків на Україні, універсалів своїх не надсилаючи за волость, і там, ваша милість, упорядкуй військо Запорозьке... Тоді й таким способом очиститься чернь просте поспільство від війська Запорозького**.

*) Ibid., с. 119. ^a> Ibid., с. 120.

. ’) Липинський. Україна на переломі с.с. 272—273, прим. 116-а. „Хміль хоче «годи. Чернь-же проти нього. То не мало, що з черню ряди не має, чого перед тим не було, бо заосіди чернь домагалося того, що а ними раду мали, а тепер мав пін ради з самою тільки своею старшиною*.

⁴) Т. Korzon. Dzicjc wojen. т. II, с. 335.,Хміль... дав ніби звільненій Україні устрій військовий як найбільш од оолі і сиобід суспільних далекий, яоясім не мов на увозі теж визнати за чорною радою давнього прана чи звичаю, що його давніше практи­ковано, обирати гетьманів (кошових). Бажав для себе князівської плоди, й навіть засну­вання династії, бо май три дочки й двох синів**.

*) Древлехранилище Р.С.ФС.Р. Столб. Мвлор. Прикааа № 5849, а. 10.

^ь) А. Ю. и 3. Р. т. V, с. 50.

·) А. Ю. и 3. Р. т. IV, с. И.

*) Ibid., т. XI, ¢. 802.

’) Липин ський, op. cit. С. 230 та А. Ю. и 3. P. т. IV, с. 57.

’).Стани України заховають всі вольності згідно з своїми правами та стародав­німи законами* *.

’) „переконаються в безперечнім праві Станів України обрати п. Пилипа Орлика ва свого гетьмана*.

’) „вільно обрали (на гетьманство. Л. О.) й проголосили Стани України*. Стара Україна. 1925, кн. I-II_t стор. 5—9.

*) Колекція Судіанка в рукоп. відд. б. К. Ун-та, № 101. Копії указів Ген. Військ. Канцел., т. І, а. 6.

^,) А. Лазаревскій, Павелъ Полуботокъ. Р. Архивъ. 1880, № 1, стор. 194.

’) Дневникъ Як. Марковича. Вид. К. Стар., ч. II, crop. 170. К. 1895.

^,) Очерки изъ истор. и юрид. бытъ Ст. Малороссіи. Суды земск.. гродск. и подк. в. XVIIJ в., с 42. V. 1895 г.

’) К. Старино, 1883 ρ., червень, crop. 325.

*) К. Старине, 1883, № VI, crop. 325.

⁶) Древлехранилище Р.С.Ф.С.Р. Стовп. № 6672 Сибірськ. Прикаву, а.а. 269—273.

’) Про цю раду (вона відбулася в лютому 1662 р.) наводить такі дані В. Ейигорн: „...Методін надіслав декому з полковників запрошення прибути до нього у Київ. 20 лю­того приїхали до Киїоа полковники: Ніжснський Василь Золотаренко та Чернігівський Оиикій Силін з сотниками своїх полків та з козаками; не приїхав полковник Переяслав­ський, він-же н наказний гетьман, а надіслав замість себе сотииків Бзришпільського Григора Горкушу й Воронківського Данила Кирилова. Старшини й козаки, що з’їхалися до Методів, прожили у Київі потири дні і була в них ради. На цій раді, що відбулася в присутності Київського воєводи Олексія Мещерінова, ухвалено надіслати до вел'икоґо государя посольство прохати, щоб було незабаром делеговано боярина для прмсутности на раді, де мають обирати „совершенного"· гетьмана**. О сношеніяхъ молор. духовенства. Чтенія Моск. О-ва, 1893, кн. II. с. с. 171—172.

^ft) А. Ю. и 3. P., τ. XV. с.с. 83-84.

∙) ∏. К. К., τ. IV, Від. Ill, с.с. 37-38. Вид. 1859.

= ) Древлехранилище РСФСР. Столб. Малор. Приказа № 5859, а. 5.

·) „За Московскими вороты^-, Додаток № 6.

^β) А. Ю. и 3. Р. т. V, с. 56.

’) Древлехранилище РСФСР. Столб. № 5859 Малорос, ∩pιικβan, ·■ 76.

^s) Додаток № 3.

^β) А. Ю. н 3. Р. т. VIII. с. 50.

·) Костомаровъ. Ист. мокогр., т. !X—X. 'Додаток.

’) Додаток № 1.

*) П. K. K., т. IV. Від. ПІ, стор. 39—42..Дня 9 листопаду в неділю чорна рада. Є майдан великий коло Спасько? церкви, там' зібралося э двацять тисяч черни. Хмель­ницький (про що я не знав) з полковниками затримайся у себе (побоюючися черни)*. Беньовський послав по гетьмана і він.прийшов з полковниками за звичаєм з непокри­тою головою, клаияючися на той й инший бік, увійшов у коло. Там-же, поклавши на шзпку на землю булаву, що у них в за ознаку зречення, скозав кілька слів до черни* про надіслання королівського комісара, щоб скасував московські накази. Потім була про­мова Беньовського, що наприкінці її.скасувавши царські уряди, взявши з землі булаву, віддав η від їмсни Його Королівсько? милости Хмельницькому, а Другу — Носачеві на обозництво. З великою подякою і з оплесками прийняли Хмельницького. Поставив тоді вимогу, щоб чернь одразу-ж ствердила свою вірність присягою в церкві**. Цс було вико­нано, потім був обід у гетьмана, де.сами дивувалися й визнали, що не сподівалися на на таку згідливу чоряу раду і що П боялися*.

’) Літопис Самовидця, стор. 72—76. К. 1878.

*) А. Ю. и 3. P., т. V, с. 56. ^,) crop. 171.

’) Акад. М. Груїпевським, Історія України-Руси, т. VIII, ч. І, с. 230.

*) K от гоп, Op. cit∙. т. II, с. 372.

⁶) Дневникъ Гордона, Чт. М. O∙βcι 1892, НІ. с. 37. Також додаток № 6.

') Древлехранилище Р.С.Ф.С.Р. Столб. № 5859 Малор. Приказа, а. 80.

’) П. K. K.. т. IV. З, с. 39-45.

') Древлехранилище РСФСР. Столб. № 499 Білгор. Стола Розряда, а. 126. ’) А. Ю. и 3. P., т. VIII, стор. 83- 96.

^lcj Літ. Самовидця, с. 75—76. Цс могла бути булава Сомка, бо Велнкого-Гагін казав Бруховецькому „что булава и знамя дана ему будетъ в то время, какъ онъ, Гет­манъ, увидитъ твои великого Государя Царские пресвѣтлые очи’. Додаток № 6.

”) Tagcbuch, II, с. 191.,язяв боярин булеву (den Commando-Stab), бунчук і царські ^корогви, що були за ознаку гетьманської гідности й передав їх новому гетьманові, який їх віддав кільком з тих, що стояли біля нього*.

”) Б.-К а м е и с к і й, Исторія Малой Россіи, ч. Ш, с. 400.

”) Літ. Самовидця, с. 48—51.

'⁴) А. Ю. н 3. P., т. IX₁ с. 944 -950.

^,) Gordon, II. с. 190:.покладені були на маленькому, вкритому цінним кили­мом столі".

’) Б.-К а м е к с к і й. Источники, ч. 11, с. 179.

’) Самовидець, 75—76. І в XVlH ст. при обранні Апостола полковники його.по­ставили на... столъ". Додаток № 12.

⁴) П. K. K., т. IV. Відд. ПІ, с. 39-42.

*) с. 23.

*) Записки Наук. Т-ва ім. Шевченка у Львові, т. CXXXVI∣l-CXL.

«) с. 68.