2.Третейське самоврядування
Державна влада в У країні здійснюється на засадах її поділу' на законодавчу1 виконавчу та судову. Відповідно до ст. 126 Конституції України судові органи виконують свою функцію незалежно від законодавчої і виконавчої влади в установлених Конституцією межах і згідно із законами України.
Відомо, що відповідно до теорії та практики розподілу влади судова влада є самостійною та незалежною сферою публічної влади й становить сукупність повноважень із здійснення правосуддя, яке ґрунтується на єдиному та обов'язковому для виконання тлумаченні норм права.Ще 28 квітня 1992 р. було прийнято Концепцію судово- правової реформи, яка започаткувала досить значне вдосконалення судової системи, що поступово знаходило своє відображення в утворенні Конституційного Суду, появі спеціалізованих та третейських судів, введенні апеляційних судів та судів присяжних, побудові розгалужених органів суддівського самоврядування тощо. До речі, саме за цей проміжок часу' громадянське суспільство остаточно сприйняло та відобразило у чинному' законодавстві сподівання юристів-професіоналів, правників та науковців, які переймалися ідеями суддівського самоврядування як гарантії незалежності будь-якого судочинства. Наприклад, у Закон України «Про судоустрій» неодноразово вносилися зміни (найсуттєвіші відбулися 21 червня 2001 р. на основі яких стало можливим удосконалення процесуальних кодексів, тобто тих нормативних актів, що регламентують процедуру розгляду
справ). Вагомим внеском у розбудову судової системи України можна вважати прийняття 7 лютого 2002 р. нового Закону України «Про судоустрій України», і, нарешті, 11 травня 2004 р. був прийнятий довгоочікуваний Закон України «Про третейські суди» за № 1701- IV (далі - Закон), який, незважаючи на складний шлях свого створення, відкрив підприємствам і громадянам реальну можливість вибирати між звичайним і арбітражним судами
Третейське судочинство - явище для України не нове.
Інститут арбітражів було впроваджено Положенням про третейські суди ще 1975 року, спеціальні посилання на нього містилися в І осподарському процесуальному і Господарському кодексах, а також у Законі «Про виконавче провадження». До того ж сторонам, між якими виник спір, завжди надавались доволі широкі можливості вибору приватного суду. Як відомо, незаперечною перевагою третейських судів перед державними є насамперед, оперативність у вирішенні судових спорів Якщо державна система дає змогу затягнути справу на кілька років, то в арбітражних судах її можна залагодити в термін від двох тижнів до двох місяців. Причому винесене рішення перегляду вже не підлягає (винятком є випадки, коли в процесі розгляду спору було допущено грубі порушення судової процедури). Утім послуги українських арбітрів досі були практично незапитаними.Основною причиною, що ще донедавна стримувала розвиток інституту третейського судочинства «всередині» України, фахівці визнавали відсутність сучасної нормативно-правової бази, яка б регулювала необхідні механізми створення й процедури діяльності третейських судів, а також можливості примусового виконання їхніх рішень. Адже, як відомо, саме така ознака, як виконуваність судового рішення, є найважливішою при визначенні ефективності того чи іншого механізму судового захисту' порушеного права і, як наслідок, судової системи загалом. А з прийняттям зазначеного Закону' більшість цих проблем була вирішена. Власне ще під час першого читання неодноразово зазначалося, що норми законопроекту спрямовані на всебічне та повне врегулювання діяльності і сприяння розвитку в Україні третейських судів як специфічного інституту врегулювання спірних правовідносин шляхом досягнення згоди між сторонами без втручання органів державної влади.
Так, Закон детально регламентував питання формування та реєстрації третейських судів, фінансування їх діяльності, укладення третейських угод, виконання їх рішень тощо. У зв'язку з великою роллю договірних відносин та самоврядних моментів у функціонуванні третейських судів Закон має достатню кількість норм, які дозволяють сторонам самостійно визначати процедурні питання розглядуй спору або користуватись чіткими вказівками щодо всіх етапів діяльності третейського суду за умови, що сторони не зможуть досягнути повної згоди у процедурних питаннях чи будуть недостатньо обізнані у питаннях функціонування третейських судів.
Також Закон урегулював процес розгляду спору третейським судом, права сторін, процедури доказування, укладання мирової угоди, перелічив коло осіб, які не можуть бути третейськими суддями та коло юрвдичних осіб, які не можуть створювати третейські суди і звертатися до діючих арбітражів. Натомість надзвичайно важлива (як з точки зору новаторського підходу, так і з позицій абсолютної нагальності захисту своїх прав га інтересів) проблема третейського самоврядування виявилася майже неохопленою (відповідний розділ Закону містить лише дві статті), що, зрозуміло, породило певні складнощі при створенні першого не лише в Україні, але і в Європі найвищого органу арбітражної автокефальності.Відомо, що престиж третейського суду підтверджується законністю його діяльності та дотриманням ним стандартів верховенства права. Своїми рішеннями третейський суд сприяє зміцненню авторитету та верховенства права, навчає поваги до закону, показує невідворотність настання відповідальності за порушення закону. Узагальнюючи, можна сказати, що законність у третейському розгляді - його фундаментальний демократичний принцип, ідеологічно-правова основа діяльності. Те ж саме стосується і найвищого виконавчого органу третейського самоврядування - Третейської палати України, основними питаннями створення та діяльності якої переймалися учасники «круглого столу» «Третейське самоврядування: проблеми становлення», який провели 28 квітня ц.р. за сприянням «Юридичної газети» Український Національний комітет Міжнародної торгової Палати та Спілка третейських суддів України.
На думку відомих правників, проявом принципу верховенства права та закону слід вважати вимоги ст. 21 Закону, де йдеться про відповідальність за невиконання чи неналежне виконання третейськими суддями своїх обов’язків. На засадах законності має будуватись і рішення третейського суду, на що спрямована ст. 45 проекту Закону, в якій як обов'язковий елемент рішення визнано посилання на норми законодавства, якими керувався суд при прийнятті такого рішення.
Тим часом, вже аналіз сьогоднішньої ситуації навколо арбітражного судочинства дає змогу припустити, що третейські суди потребують органу, який би представляв та захищав соціальні і професійні права та інтереси суддів, здійснював методичну та видавничу роботу, аналізував практику правозастосування третейських судів тощо. Саме таким органом відповідно до ст. 58 Закону і виступає Третейська палата України.За загальним правилом створення належних умов для забезпечення діяльності, гарантія забезпечення незалежності суддів є прерогативою лише органів суддівського самоврядування, компетенція та обов'язки яких викладені в Конституції України, законах «Про судоустрій України» та «Про статус суддів», «Про третейські суди». Так. останній у ст. 4 зазначає, що арбітраж в Україні утворюється та діє на принципах: і) законності: 2) незалежності третейських суддів та підкорення їх тільки законові; 3) рівності всіх учасників третейського розгляду перед законом і третейським судом; 4) змагальності сторін, свободи в наданні ними третейському суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; 5) обов'язковості для сторін рішень гретейського суду; 6) добровільності утворення третейського суду; 7) добровільної згоди третейських суддів на їхнє призначення чи обрання у конкретній справі; 8) арбітрування; 9) всебічності, повноти та об'єктивності вирішення спорів; 10) сприяння сторонам у досягненні ними мирової угоди на будь-якій стадії третейського розгляду; 11) самоврядування третейських суддів тощо.
Фактично це означає те, що арбітраж як мотивація має спиратися на певні вихідні правові засади. Ними саме і виступають принципи права. Не будучи жорстко зв'язаними певними процесуальними переобтяженнями (порівняно з державною юрисдикцією) для третейського суду як для ніякого іншого органу розгляду правових конфліктів винятково важливим є додержання принципів права, які відображають дух права, верховенство права, глибинну' екзистенцію права.
Рівнісгь учасників перед законом здатні забезпечити лише незалежні та неупереджені третейські судді. Така незалежність третейських суддів забезпечується низкою гарантій, які передбачені Законом; процедура утворення третейських судів, яка забезпечує можливість створення третейського суду незалежно від впливу державно-владних структур (ст.
8); затвердження регламенту (правил) та статуту третейського суду, що надає суддям правове підгрунтя для прийняття легітимних рішень; вибір третейських суддів за добровільним волевиявленням сторін, що включає можливість передачі справи призначеному упередженому судді (як це іноді трапляється у державних судах); наявність процедури самовідводу для суддів, що дозволяє залишатись неупередженим при відправлянні третейського розгляду; наявність відповідальності для третейських суддів, що стимулює суддів залишатись незалежними та неупередженими; наявність чіткого економіко-правового механізму забезпечення діяльності суду, що забезпечує економічне підгрунтя незалежності суддів. Проте найбільш тісно пов'язаним із принципом незалежності суддів є принцип суддівського самоврядування, який фактично є продовженням принципу незалежності. Загальні засади третейської самоврядності відображені у розділі VHI Закону, де пропонується створення Третейської палати України, яка утворюється на Всеукраїнському з'їзді третейських суддів, що стане вищим органом третейського самоврядування.За неофіційними даними, в Україні нараховується кілька десятків третейських судів (офіційної статистики немає). 3- поміж них — третейські суди, створені в межах професійних чи галузевих союзів та об'єднань підприємців; так звані одноразові третейські суди, які створюють для розгляду однієї справи; міжнародні арбітражі. Зазначимо, що спеціально для Міжнародного комерційною арбітражного суду (MKAC), створеного при Торгово- промисловій палаті України 1994 року, було ухвалено Закон «Про Міжнародний комерційний арбітраж». Проте MKAC розглядає лише спори, пов'язані із зовнішньоекономічною діяльністю, тому не завжди: підходить для підприємців, які працюють тільки в Україні.
Не секрет, що суддівське самоврядування і його органи в зарубіжних країнах мають суттєві повноваження, зокрема, у сфері
управління справами судової влади Так, голова MKAC Юрій Михальський нагадує, що згідно із положеннями пунктів 8 і 9 Принципу «Свобода слова і асоціацій», затверджених у 1985 р.
Генеральною асамблеєю ООН, судді, як і Інші громадяни, мають поряд із свободою слова, свободу організовувати і вступати у вже існуючі асоціації суддів та інші організації з метою захисту своїх інтересів, вдосконалення своєї професійної підготовки і збереження своєї суддівської незалежності. Аналогічні положення є і в європейських документах, що регулюють статус судді і суду в демократичній державі. На практиці розрізняють два види подібних асоціацій - національні і міжнародні, і ті й інші можуть мати загальний характер, тобто об'єднувати всіх суддів, то в повному сенсі слова є професійними об'єднаннями в їх традиційному розумінні, або бути спеціалізованими і об'єднувати суддів заради якоїсь однієї ідеї. Іншими словами, суддівські об'єднання являють собою одну з основ сучасною громадянського суспільства. Не слід, однак, забувати, що такі об'єднання мають різну силу та повноваження. Скажімо, асоціації арбітрів деяких європейських країн та CIILA мають певні важелі впливу на організацію роботи арбітрів власних країн, проте частіше займаються видавничо-методичними питаннями, аніж захистом інтересів третейських судів. Так, американська асоціація арбітрів більше тяжіє до такого альтернативного вирішення спірних питань, як медіація, що є нетиповим для господарських правовідносин нашої країни. Певну близькість українській ситуації складають, як це не дивно, події навколо асоціації третейських арбітрів Киргизстану, яка мала б бути першим на теренах СНД органом, що мав законні підстави лобіювати інтереси третейського арбітражу' на всіх рівнях та мати відповідний авторитет у суспільстві, його політичному та бізнесовому житті. На жаль, вже більше двох років така асоціація існує лише на папері. Створення 28 квітня ц.р. у Києві організаційного комітету з підготовки та скликання першого Всеукраїнського з'їзду третейських суддів дає змогу сподіватися на те, що нашій країні вдасться перебороти таку негативну тенденцію.Нагадаємо, що ст. 7 Закону зазначає, що в Україні можуть утворюватися та діяти третейські суди як для вирішення конкретного спору (суди ad hoc), так і постійно діючі третейські суди. Саме для
представництва та захисту інтересів третейських суддів постійно діючих третейських судів і утворюються органи третейського самоврядування. Як відомо, вищим органом третейського самоврядування є Всеукраїнський з'їзд третейських суддів, який обирає Третейську палату України. Палату, в свою чергу', очолює голова Третейської палати України, який обирається вищим органом самоврядування третейських суддів терміном на три роки та представляє відповідні інтереси у взаєминах з органами державної влади та органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особамти; організовує діяльність Третейської палати України та Всеукраїнського з’їзду третейських суддів, має право бути третейським суддею у вирішенні спорів третейським судом тощо. Це - теоретично, натомість практична реалізація задуманого стикнулася з деякими проблемами.
По-перше, досить важко було визначитись із тим, яким саме представництво від третейських судів повинно бути. Насамперед, малося на увазі те, обрати схему' «один суд - один представник», або «один регіон - один суддя від усіх третейським судів даного регіону». По-друге, зненацька постала проблема так званої сепаратизації, позаяк певні третейські суди (можливо, навіть з кращих міркувань) вирішили проводити власні всеукраїнські з'їзди, але...на регіональному рівні. За інших умов така ініціатива лише схвалювалася б, натомість, і це відзначили абсолютно всі учасники «круглого столу», навряд чи Третейська палата у Вінниці чи, наприклад, у Чернівцях змогла оперативно та авторитетно вирішувати питання захисту професійних інтересів усіх судів України на належному рівні. Тим часом, з'ясування таких та подібних бюрократичних моментів погрожувало перерости в третю проблему, а саме - зволікання у прийнятії конкретних рішень могло б спровокувати бездіяльність і цього (другого з подібної тематики) «круглого столу», що мав започаткувати активізацію української правової спільноти щодо проведення Всеукраїнського з'їзду третейських суддів. За словами Заслуженого юриста України, голови постійно діючого третейського суду при Українському Національному комітеті Міжнародної Торгової Палати Віктора Самохвалова, такий з'їзд обов'язково потрібно провести вже у вересні-жовтні цього року. Крім того, пане Самохвалов ще раз нагадав присутнім, в чому саме може полягати представництво і іахист інтересів третейських суддів.
Так, на третейського суддю постійно діючого третейського суду може впливати голова суду в силу того, що останній розподіляє справи між суддями, визначає межі (розміри) третейських гонорарів, а також здійснює інші процесуальні повноваження щодо іретейського розгляду. Тому активна діяльність органу іретейського самоврядування на рівні суду виключає можливість будь-яких посягань на незалежність третейського судді та втручання у його професійну діяльність.
Взагалі, для ефективної роботи Третейська палата України має складатися з голови, 20 членів, комісій (по підвищенню рівня кваліфікації третейських суддів, по методичному забезпеченню грстейських судів, по аналізу практики третейських судів, тощо) та Секретаріату. Таким чином, третейське самоврядування, на думку Віктора Самохвалова, є невід'ємною складовою демократизму в організації і діяльності третейських судів та покликане відіграти значну роль у розробці та прийнятті рекомендацій по організації та діяльності третейських судів: встановленні демократичних стандартів іретейського судочинства; кваліфікаційних вимог до третейських суддів; удосконаленні законодавства, яке регулює організацію та діяльність третейських судів, шляхом направлення відповідних пропозицій до органів законодавчої ініціативи.
Крім того, представницьке самоврядування на рівні всієї держави забезпечить реальний захист третейських суддів і судів від посягань на професійну діяльність, заявить про себе силою, яка може якісно виконувати завдання по захисту' майнових і немайнових прав фізичних та юридичних осіб.