Коментований покажчик імен і назв

Коментований покажчик імен і назв основну увагу концентрує на таких наукових проблемах «Слова»:

1. Невідповідність географічної термінології «Слова» сучасним топонімам.

2. Автентичність пам’ятки.

3. Т. зв. «скептики» і критика їхніх поглядів ученими.

4. Дослідження «Слова» як лінгвістичного джерела, зокрема тлумачення «темних місць».

5. Унікальність пам ’ятки: вживання слів і лексем у давньоруській мові і слов 'янських мовах.

6. Співвідношення «Слова» із «Задонщиной».

7. Дослідження видання «Слова».

8. Характеристика основних персонажів.

9. Дослідження орієнталізмів «Слова»: широта етно-лінгвістичного фону в галузі тюркських мов і літератури, тюрксько-монгольська порівняльна граматика.

10. Авторство, стиль і жанр «Слова» —літературної пам’ятки Гали­цької школи «доби орнаментального стилю».

11. Заклик Кормильчича — зразок риторики «доби орнаментального стилю» української літератури.

А

Абдразаков К. С. 288

Абизово, Xabassem₅ чуваське сели­ще 194

Абрамович Д. І. 48, 277

Авари (обри), ююз племен, переважно тюркомовних, що прийшли з Цент­ральної Азії в середині VI ст. до басейну середньої течії Дунаю, в Паннонію, де утворили держав­но-політичне об’єднання в 40-х роках, Аварський каганат. Саме з цими аварами перекладачі і ко­ментатори «Слова» зіставляли названі у пам’ятці «шеломы аварь- скыя» (с. 13) 83

Австрійська Ґаліція 105 Австрійська імперія 254 Австрія 116, 264

Агафія Мономахівна, жінка Всево­лода Давидовича, князя Городен- ського 191

Аґуда, провідник династії Olbarlii з південної Маньчжурії через Мон­голію до Ала-куля 39

Адам, архієпископ Гамбурга і Бре­мена 95

Адріанова-Перетц В. П. 11,49,283, 286, 288

Адріянополь, місто Едірне в Туреч­чині 34, 35

Аєпа (Боняк), Половецький хан, син Гіргеня 38, 42, 241

Аєпа, Половецький хан, син Осіня 241

Аєпичі, Кай-опа, ординці з роду хана Аєпи, сина Гіргеня 240, 241

Азгулуй, Половецький хан, Тарев- ський князь 182, 195

Азійські Гуни (Hsiung-nu), племена, які запровадили систему «лест- вичного восхождения» у III ст.

Азія 72, 196

Айюбіди, арабська держава 181 Академічний список Лаврентіїв- ського літопису 184, 200

Академічний список Новгород­

ського І літопису 219

Акішев К. А. 277

Аккерман, колоніальна Нова Русь, нині місто Білгород-Дністров- ський, районний центр Одеської обл. 108, 198

Аклан, Половецький князь 182

Акуш (Akus, Aq-Qus), провідник племен Кунів, поселених в Угор­щині 35, 180

Ала-куль (AmTl), озеро й рефуґій Монгольської імперії у Східному (китайському) Туркестан! на кор­доні з Казахстаном VII—IX ст. 39, 221

Алани, конфедерація 30,45,217,220

Алексеев А. О. 46, 284

Алексеев М. П. 226, 277

Алим, Казанський хан 223 Алма-Ата 46, 277, 282

Алп Арслан (Alp Arslan), Сельджу­цький (Тюркський) хан 96

Алтунопа (Altun-oba), Половецький хан 40

Альта, ріка, права притока Tpy- бежа 32

Амиров Г. С. 246, 288

Анастасія, донька Ярослава Муд­рого 113

Анатолія (Мала Азія), держава ана- толійських сельджуків 96, 257

Англія 53, 75

Андрій І, Угорський король 113

Андрій II, Угорський король 148— 152, 159

Андрій Юрійович (Китан), Ростово- Суздальський і Володимира-на- Клязьмі князь, онук Володимира Мономаха 241, 244, 245

Андронік Комнен, імператор Ві­зантії 140

Андрусяк М. 272

Анна, жінка Володимира Вели­кого 113

Анна Комнена (Анна Комнина), дочка імператора Візантії Олек­сія І Комнена, автор праці «Алек- сиада» 35,36,47,48,243,244,246,282 «Аннали», французька історична

школа 18, 260

Анфімов М. В. 99, 277

Арабський Халіфат 134 Асадук, Половецький хан 33 Асадуллін А. Ш. 288

Асень, династія Болгарських царів 46, 167, 242

Асень І, цар Болгарський 42,43,220, 240, 241

Асень II (Іван), син царя Болгар­ського Асеня І, цар Болгарський (1218—1241) 36

Асенев, город 222

Асинь (Осінь), Сакзя, Багубарс, По­ловецькі хани (три брати) з ди­настії Кай 36

Аспрон (Aspron), Біла твердиня улучів на Дністрі 207

Астрахань 244

Acyn, Половецький хан 40

Атрак (Отрок, Atrak), Кіпчацький володар, син Половецького хана Шаруканя 44, 229, 242

Аттіла, король Гунів 203 Ахінжанов С.

Ахмед Ібн-Фадлан, посол Аббасид- ського Халіфа до Східної Європи (921—922 рр.) 134, 136, 282

Б

Бабкін О. М. 268

Багдад 73, 294

Багубарс, Половецький хан, брат Осіня і Сакзя 36

Баку 234

Баласаґун, Давня Ісламська держа­ва 31

Балтійське (Варязьке) море 95

Бамматов 3. 3. 230, 282

Бантиш-Каменський Микола Ми­колайович, історик, джерелозна­вець, архівіст, перекладач, фа­хівець у галузі палеографії дав­ньоруських рукописів. Брав участь у підготовці тексту «Слова» до першого видання (1800 р.), пра­вив коректуру разом з О. Ф. Ma- линовським, «а граф Пушкин не имел права помарывать». Працю­ючи (з 1762 р.) в Московському архіві Колегії іноземних справ, зробив опис грамот новгород­ських і великих князів, написав ряд досліджень з історії Росії XVII— XVIII ст. Завдяки Бантиш-Ка- менському збереглися цінні руко­писи і друковані фонди Москов­ського архіву Колегії іноземних справ, що були відправлені вче­ним із Москви до Нижнього Нов­города у 1812 р. 22—24, 26, 51, 59, 284

Барак, Половецький хан (князь) 45 Баран В. Д. 103, 277

Бардін А. І. 251, 266, 281

Барлик, гори поблизу озера Ала- куль у Східному (китайському) Туркестан! на кордоні з Казах­станом 39

Бартольд В. В. 199, 277 Баскаков М. О. 186, 233, 277, 281 Басмили, династія, протомонголь- ське плем’я Qay 31

Бела III, Угорський король 53, 67, 68, 113, 128, 148

Бела IV, Угорський король 116 Белкегегин, Половецький хан (князь) 33 Белукович Ізай, Половецький хан (князь) 45, 243

Бельдузь (Beldiiz), Половецький хан (князь) 40, 41

Белюк (Begliik), Половецький воєна­чальник династії Бурчевичів 182, 185, 237

Бережков Н. Г. 10, 60, 167,174,176, 177, 277

Берендії (земля і народ), кочові й на­півкочові тюркські племена; в літописі часто ототожнюються з Чорними Клобуками, це була відособлена орда Правобереж­них Половців, оселились в основ­ному в басейні Росі, нині південна частина Київської та південно- східна частина Вінницької і Чер­каської обл. 40, 41, 192

Берестечко, з кінця XI ст.

Берлін 14, 15, 278 Бернштам О. H. 2Т!

Бертинські Аннали, офіційна Хро­ніка західних (французьких) Ka- ролінгів 83

Бесараби, династія у Валахії 167 Бескровный Л. 287

Бешарова Юстина (Besharov Justina), американський учений, фахівець з давньоруської літератури. За­пропонувала дослідити і класи­фікувати давньоруські поетичні образи в світлі твору візантій­ського граматика IX ст. Георгія Хіровоска. Дослідниця, слідом за Д. Чижевським і Р. Якобсоном, віднайшла в «Слові» орнамен­тальний стиль («ornatus difficilis»), і це стало щодо XH ст. загальноєв­ропейським відкриттям 153, 278 Бешевлієв В. 87, 277 Бегунов Ю. К. 265, 277

Белград 279 Белоброва О. А. 59, 277 Беляев В. І. 282

Биковський Йоіль (Іван), архіманд­рит Спасо-Ярославського мо­настиря 23, 24

Бистриця, ріка 100 Бібліотека Св. Марка 214, 215 Бігбарс, Половецький хан 182 Біла Вежа, Біла Вежа стара, город у Чернігівській землі на правому березі верхнього Остра, нині горо­дище між с. Біловежі Перші та селом Біловежі Другі Бахмацько­го р-ну Чернігівської обл. 36 «Біла» Куманія, не-«дикі» Половці 184

Білорусь 64

Більґе Каґан, династія давніх Tiirkut- ів середини XIII ст. 193

Бісмарк 217

Близький Схід 271

Блок Марк, французький історик і соціолог, засновник французької історичної школи «Анналів» 18—21, 157, 158, 278

Бобович А. С. 21, 289

Бобров О. Г. 46,69,98,184,185,278 Богдан Хмельницький, гетьман української держави Військо За­порізьке 151

Бокмиш (Токмиш), Половецький хан (князь) 45, 181, 243

Болгари чорні (земля і народ), решт­ки кочових тюркських племен Великої Болгарії (давнього держав­ного утворення на території схід­ного Приазов’я), що жили в Чор­ній Болгарії — на Таманському і Кримському півостровах, нині Тем- рюцький р-н Краснодарського краю Російської Федерації і Крим­ська обл.

Болтін Іван Микитович, російський історик, державний діяч, перший видавець «Руської правди», автор праць з історії, географії, джере­лознавства і давньої російської історії 51, 59, 284

Болуш, Половецький хан 31 Боняк, Половецький хан, брат Ta- аза 34, 35, 37^12, 228, 242—244 Борис Всеволодович (Всеволодко- вич), князь Городенський, син Всеволода (Всеволодка) Давидо­вича 191

Борис Вячеславич, князь Тмуторо- канський, Чернігівський, син Вя­чеслава Ярославича 33

Боровкова Т. А. 215, 280

Боспорська держава, антична держа­ва в Північному Причорномор’ї в V ст. до н. е. — IV ст. н. е. Сто­лиця — Пантікапей. Об’єднува­ла грецькі міста-держави (Фео­досія, Фанагорія, Горгіппія). Правителі: Археанактиди (480— 438 рр. до н. е.), Спартокіди (до 107 р. до н. е.). З кінця II ст. до н. е. була частиною Понтійської дер­жави, потім васалом Риму. Зни­щена Гунами 79, 80, 278

Боян (XI ст.), давньоруський поет- співак. У «Слові» Боян названий «творцом песен». Сім разів автор «Слова» згадує Бояна. Крім «Сло­ва», він згадується в «Задонщи- не». Загальноприйнято, що Боян— ім’я власне, яке належало поету- співаку, попереднику автора «Сло­ва». Більшість дослідників від­носять творчість Бояна до Черні­гівського відгалуження князів­ського роду. Творчість Бояна (стиль і жанр) пов’язана з епічни­ми традиціями: «Боян был, по­видимому, самым талантливым в Киевской Руси создателем ли­рико-эпических кантилен как второй ступени развития песен­ного героического эпоса, кото­рый характерен для следующей, «былинной» его стадии» (Дмит­риев Л. А. Боян ZZ Энциклопедия «Слова». — Т. 1. — С. 145—153) 147,211,212,213, 269, 279, 289

Браничево, дунайське пограниччя Візантійської імперії 36

Бремен, місто 95

Брід, Броди, согдійське місто 194 Брно, місто 116

Броджі-Беркофф Джованна, відо­мий італійський славіст, інозем­ний член НАНУ 4

Бродники (Деремела, Дармала), мандрівні люди, переважно схід­нослов’янського походження, які в XII—XIII ст.

Буг, Бог, ріка, впадає через Бузький і Дніпровський лимани в Понт (Чорне море), нині Південний Буг 160, 181,184, 262

Будапешт 215

Буланій Д. М. 59, 60, 153, 278, 290 Булахов М. Г. 278

Бумин, династія в Давньоперській імперії 82

Бурчевичі (Burcogli, Burc-otfli), рід хана Бурча, зокрема Єлдечюк, Ізай і Осулук Бурчевичі, Поло­вецькі хани, жили між Лівобе­режжям середньої течії Дніпра і річкою Вовчою (ліва притока Дніпра), нині східна частина Дніпропетровської обл. 36, 40, 179—183, 185, 195

Буслаєв Федір 15, 278

Бухарест 215

В

Вавілон («божі ворота»), столиця Вавілонії, город обабіч старого русла Євфрату, нині не існує, руїни — за 6 км на північ від Гілли, мухафаза (губернаторство) Бабіль, Ірак 121

Вавілонія, Стародавній Вавілон, стародавня держава у південній і середній Месопотамії, нині пів­денно-східна частина Іраку (біля міста Багдада) 121

Валахія, держава 167 Валахо-Болгарське повстання 46 Валк С. Н. 131, 132, 279

Василій І Македонии (Македоня­нин), македонський селянин, імпе­ратор Візантії (867—886), заснов-

ник Македонської династії 83 Васильєвський В. Г. 47,167,176,278 Василько Романович, служебний

князь Володимира Васильковича, воєвода, князь Слонімський, Острозький, син великого князя Романа Даниловича 65,166 Василько Ростиславич, князь Tepe-

бовльський, син Ростислава Во­лодимировича 34, 38

Великий Дон, ріка, впадає в Меоти- ду (Азовське море) див. Дон

Великий князь, титул «великий» є епітетом, як хоробрий, сильний, і стосувався кількох князів Київ­ської Русі, тому «великий» пише­ться з малої літери. Поняття «вели­кий» як інституція виникло в XV ст. у Московському царстві 7,44,45, 64, 89, 90, 100, 101, 124, 131, 166, 172—174, 176, 210, 255

Великий Устюг, місто 223

Велін, вендський (слов’янський) город Юмне, розташований у дельті ріки Одри 95

Вельфи, німецький княжий рід у Саксонії 150

Венедиці (земля і народ), жителі те­риторії міста й держави Венеції у південно-східній Італії, нині область Венеція, Італія

Венеція, світ-економіка 78,115,214, 215

Верещагін Арсеній, архієпископ Ростовський і Ярославський 23 Верона, город на півночі Східної

Італії, на обох берегах Адідже, нині місто Верона, центр про­вінції Верона, область Венеція, Італія 72

Верхуслава-Анастасія Всеволодівна, дочка князя Всеволода Юрійо­вича Суздальського, жінка Рости­слава Рюриковича 148

Видобицький, Михайлівський, Все­володів, Всеволода Ярославича чоловічий монастир на території урочища, нині Видубичі 43,259

Видобич, урочище біля правого бе­рега Дніпра, нині Видубичі, уро­чище внизу Центрального бота­нічного саду ім. М. М. Гришка НАНУ 43, 244

Визна, город у Волинській землі на правому березі Нарева, нині с. Віз- на у гміні Ломжанського воєвод­ства, Польща 166

Виноградова В. Л. 10,127—129,131, 212, 257, 287

Висоцький С. О. 84, 88, 278, 286 Вишата, воєвода 105

Вишгород, Ольжин град, город у Київській землі, центр удільного князівства на правому березі Дніп­ра, нині м. Вишгород (городище, вали, рови), районний центр Київ­ської обл. 142

Відень, город, столиця герцогства Австрія обабіч Дунаю, нині м. Ві­день, столиця Австрії 13, 107

Відін, дунайське пограниччя Візан­тійської імперії 36

Візантія, Візантійська імперія, хрис­тияни (земля і народ), народність (елліни), що жила в державах Ста­родавньої (Античної) Греції, а також давньоруська назва Візан­тії, Візантійської імперії, середньо­вічної держави Внутрішнього (Середземного) моря і Понта (Чор­ного моря) з столицею Констан­тинополем (Цесароградом), нині (в межах 1025 р.) південна части­на Італії, Болгарія, Греція, Ту­реччина і південна частина Крим­ської обл. ЗО, 32,34,35,37,46,72, 83,85,86,90,96,97,117,128,129, 131, 140, 167, 168, 210, 257, 258, 261, 267, 281

Вінітар, Готський король 228 Владіміров П. В. 188 Владімірцов Б. Я. 278

Владислав (Володислав) II, князь Чеський (1140—1158), король Чеський (1158—1172), син Влади­слава І 116

Вобоурцевичі, початкове Bo—дито- графія, йдеться про назву племін­ної групи Половецьких князів династії Бурчевичів 183

Вовча, ріка 185 Водолазкін Є. Г. 278

Воїнь, город у Переяславській землі на правому березі устя Сули, нині затоплене Кременчуцьким водо­сховищем городище, дитинець, вали на підвищенні біля заплави Сули, поблизу с. Воїнська Гребля Глобинського р-ну Полтавської обл. 31,34, 42,210

Войтович Л. В. 185, 278

Волга, ріка, впадає в Хвалійське (Каспійське) море 127,223,240,282 Волзька Болгарія, булгари, тюрко­мовні племена, поєднані з угро- фінськими племенами, що жили у Волзько-Камській Болгарії, держава обабіч середньої течії Волги і в басейні нижньої течії лівої притоки Ками, нині східна частина Чувашії, Татарстану, південно-східна частина Улья­новської і північна частина Са­марської обл. Російської Феде­рації 31, 127, 223

Волинська земля, східний слов’ян­ський союз племен (пізніше кня­зівство), що жили в басейні пів­денних приток Прип’яті та у вер­хів’ї Західного Бугу, нині Во­линська обл., північна частина Львівської обл. і східна частина Хелмського та Замойського воє­водств, Польща 192

Волинь, город, перша столиця Волин­ської землі на лівому березі Захід­ного Бугу біля правого берега устя Гучви, нині с. Грудек Над- бужний (городище на горі Зам- чисько, сліди валів) Грубешів- ської гміни Замойського воєвод­ства, Польща 41, 101, 150, 174, 190, 191

Володимир (Волинський), город, друга столиця Волинської землі на правому березі Луги (права притока Західного Бугу) обабіч устя її правої притоки Смочі, нині місто Володимир-Волин- ський (городище-дитинець, вали у південній частині міста), ра­йонний центр Волинської обл. 84, 191, 192

Володимир-Василій Всеволодович Мономах Великий, князь Ростов­ський, Смоленський, Володимир- Волинський, Чернігівський, Пере­яславський, великий князь Київ­ський, син Всеволода Яросла­вича 33,34,36—38,40—42,44,57, 85,86,102,106,113,116—119,148, 169,178,180,182,183,191,195,220, 229, 240, 241, 244, 245, 281

Володимир-Василій Святославич великий, князь Новгородський, великий князь Київський, син Святослава Ігоревича 79, 83, 84, 86, 113

Володимир Глібович, князь Прон- ський, син Гліба Ростиславича 57,92,94,119—121,127,176,179, 189, 190, 255, 259, 262, 264

Володимир Давидович, князь Чер­нігівський, Берестійський, Доро- гичинський, син Давида Свято­славича 199

Володимир-Петро Ігоревич, князь Путивльський, Галицький, син Ігоря Святославича 21, 124, 125, 145—147,149—151,155,158,170, 171, 173—175, 260, 261

Володимир Ярославич, князь-ізгой, князь Галицький, син Ярослава Володимировича Осмомисла 125, 128, 140—145, 148, 150, 153, 154, 158, 168, 173

Володимир (Володимирко) Волода- ревич, князь Перемишльський, Звенигородський, Галицький, син Володаря Ростиславича 106

Володимир-Суздальський ізвод 259 Володислав Кормильчич (Коснятин Сірославич), боярин Галицький, воєвода Ярослава Володимиро­вича Осмомисла, голова гали­цьких боярів і деякий час фактич­ний князь Галича, прихильник кандидатури Володимира Irope- вича як легітимного Галицького князя, онука Осмомисла. Автор «Слова» і літописної повісті про похід Ігоря Святославича на По­ловців у 1185 р., син Коснятина Сірославича8,21,60,97,139,141, 142, 144—147, 149—156, 158— 160, 174, 259—262, 265

Володислав (Владислав) І Локетек, князь Ленчинський і Куявський, Серадзький, Великопольсько- Поморський, Сандомирський, Кра­ківський, король Польщі (1320— 1333), син Казимира І, онук Конд­рата (Конрада) 1113

Володислав (Владислав) III Старий Тонконогий, князь Великополь- ський і Краківський, син Меш­ка III Старого 154

Вороняк, гора у Галицькій землі поблизу правого берега витоку Західного Бугу в околиці Пліс- неська, нині городище (бл. 60 га) на північний захід від хутора Пліснесько, біля с. Підгірці Бро- дівського р-ну Львівської обл. 101, 102

Ворскол, ріка, ліва притока Дніпра, нині Ворскла 43

Ворт Дін C. (Worth Dean S.), амери­канський філолог, учень Р. О. Якоб­сона, професор Каліфорнійсько­го університету в Лос-Анжелесі, дослідник «Слова», котрий роз­глядав його як видатний лірич­ний твір, за винятком того, що автор «Слова» практично ігнорує реальний час і простір: «В центре этой сложной коммуникативной системы, связывающей старое и новое, друга и врага, человека и природу, находится сам безымян­ный автор». Ворт висуває гіпо­тезу, що «Слово» написано дав­ньоруською мовою під впливом старослов’янської писемності. Проблемі співвідношення «Сло­ва» і «Задонщины» Р. О. Якоб­сон присвятив спільну з Вортом працю: Jakobson R., Worth D. So- fonija’s Tale of the Russian-Tatar Battle on the Kulikovo Field. — The Hague, 1963; див. також: Ja­cobson Roman. Selected Writings. — P. 540—602 59, 72, 177, 204, 212, 265, 294

Воскресенський літопис (Летопись по Воскресенскому списку) 125, 200, 286

Вратислав, князь Брно 116

«...время Бусово», половецьке сло­во: -«бус» — корінь слова, озна­чає «знищити», із половецьким суфіксом -ов- та слов’янським закінченням на -о. 1107 р. сталася трагедія: Половецького хана UIapy- каня перемогли Руські князі. З того часу, що названий у «Слові» «...время Бусово», золото пере­стало надходити до готських дів Таврії 227—230

Вручий, город у Деревлянській землі, потім у Київській землі, центр удільного князівства на лівому березі Норину (ліва при­тока Уші-Ужа), нині м. Овруч (го­родище), районний центр Жи­томирської обл. 65

Всеволод Глібович, князь Прон- ський, син Гліба Ростиславича 92 Всеволод Давидович, князь Муром­ський, син Давида Святославича 44, 191,218

Всеволод Мстиславич. князь Воло- димир-Волинський, Белзький, син Мстислава Ізяславича 190,192 Всеволод Святославич «буй тур», князь Трубецький, брат Ігоря Святославича, героя «Слова», син Святослава Ольговича 123, 124, 170, 173—175

Всеволод-Данило Святославич Черм- ний (Рудий), князь Чернігів­ський, великий князь Київський (середина серпня 1206 — жовтень 1206; квітень 1207 — кінець жовт­ня 1207; весна 1210—бл. VII. 1212), син Святослава Всеволодовича 102,124,148,149,151,173,174,260 Всеволод-Дмитрій Юрійович Вели­

ке Гніздо, князь Городець-Остер- ський, Володимир-Суздальський, великий князь Київський, голова династії Рюриковичів, син Юрія Володимировича 89, 91, 92, 94, 127, 143, 148, 172, 173, 255, 256 Всеволод Ярославич, великий князь

Київський (1.1.1077—15. VII. 1077), удруге (З.Х.1078—13.ІѴ.1093), батько Володимира Мономаха 31—34, 36, 85, 86, 172, 189, 210 Всеволод Ярославич, князь Кур­

ський, Луцький, син Ярослава

Ізяславича 172, 189—191 Всеволодовичі, підручні князі стар­шої лінії Мономаховичів 191 Всеслав Брячиславич, князь Поло­

цький, великий князь Київський, син Брячислава Ізяславича 32 Вщиж, город у Чернігівській землі

(Подесення), центр удільного кня­зівства на правому березі Десни біля правого берега устя без­іменного ручая, нині с. Вщиж (городище) Жуковського р-ну Брянської обл. Російської Феде­рації 141, 172

Вягр, ріка, права притока Сяну, нині В’яр 34

Вячеслав Володимирович, князь Смоленський, Туровський, Пере­яславський, Київський, Пересоп- ницький і Дорогобузький, Виш- городський, великий князь Київ­ський, разом з Ізяславом Мсти- славичем, потім зі Святославом Всеволодовичем, згодом з Рости­славом Мстиславичем, син Воло­димира Всеволодовича Моно­маха 41

Г

Г абсбурзька династія 13

Гайдукевич В. Ф. 80, 278

Галицька волость, земля, князівство, держава, Галичина, нині Львів­ська, Івано-Франківська, Терно­пільська, Чернівецька обл., пів­денна частина Хмельницької обл., Жешувське, Пшемисльське та східна частина Красненського воєводств, Польща 13,14,24, 53, 67, 100, 145, 146, 148, 150, 200, 258, 260

Галицизми, слова чи мовні звороти, запозичені з французької мови. Т. зв. «скептики» шукали гали­цизми в «Слові», щоб заперечити давньоруське походження пам’ят­ки. Крім того, в літературі про «Сло­во» під галицизмами іноді розу­міють запозичення не тільки з французької, а й латинської мови. Незважаючи на абсурдність цієї версії, вона має тривалу історію. Ранні т. зв. «скептики» (О. Сен- ковський у статтях, М. Каченов- ський у лекціях) виходили з ідеї про неможливість появи в Давній Русі поетичного шедевра світової літератури (відносили «Слово» до XVIII ст.), а художність «Сло­ва» заперечували. їхні послідовни­ки (А. Мазон, О. Зімін, Е. Кінан) змушені були узгоджувати свої погляди із сучасним системним аналізом образної виразності «Сло­ва», намагалися знайти приклади квазігалицизмів, які повторю­ються у художній тканині пам’ят­ки. Всі ці приклади переконливо пояснені в цій монографії, вихо­дячи з давньоруської поетики і менталітету суспільства Давньої Русі XII ст. 48, 50, 51—60

«Галицькі вигонці», галичани, що оселились на «вигоні», на серед­ній течії Дністра 160, 262

Галицько-Волинський літопис 65, 113, 140, 158, 160, 260, 279

Галич, город, столиця Галицької землі між правим берегом Лукви біля впадіння її в Дністер (справа) і лівого берега її правої притоки Мозолевого потоку, нині горо­дище на горі с. Крилоса Гали­цького р-ну Івано-Франківської обл. 20,60,101,102,106,110,118, 125, 128, 141, 143, 145—153, 159, 169, 170, 173, 174, 261

Гамбург 95

Ган (Хань), імперія династії Хань (206 р. до н. е. — 200 р. н. е.), яка здійснювала експансію проти су­сідніх народів (сюнну, держави в’є- тів, південно-західних племен, Ко­рейської держави Чоюн та ін.) 193 Гарвардський Університет 5,16,17, 59, 209

Гарней Ю. 60, 290

Гафуров Б. Г. 277

Гедеонов С. О. 134, 136, 278 Генгсорський А. І. 114, 279

Генріх II, король Англії 75

Гермонасса, давній культурний центр, заснований давньогре­цькими колоністами, пізніше один з центрів православного християнства, осередок автоке­фального архієпископа, який підлягав Царгородському патрі­архові 79, 128

Гертруда Бабенберг, дочка Генріха Бабенберга, герцогиня австрій­ська, жінка (другим шлюбом) Германа V, потім—перша жінка (третім шлюбом) Романа Дани­ловича 116

Гефталіти, Тюркська династія 82,87 Гза, Гзак, Коза, Кза Бурнович, Половецький хан 9, 164, 235— 237, 269, 281

Гиргень (Овчина), Половецький хан династії Асень 42, 240—242

Гліб Всеволодович, князь Городен- ський, син Всеволода (Всево- лодка) Давидовича 191

Гліб Ростиславич, князь Рязанський, син Ростислава Ярославича 92, 256

Гліб Святославич, князь Тмуто- роканський, Новгородський, син Святослава Ярославича 79, 84, 148, 173, 174, 256

Гліб-Пахомій Святославич, князь Канівський, Білгородський, Чер­нігівський (разом з братом Мсти­славом), син Святослава Всево­лодовича 148, 173, 174

Гліб Тирійович, Половецький хан 45

Гліб Юрійович, князь Дуброви- цький, Туровський, син Юрія Ярославича 190

Гліб Юрійович, князь Городець- Остерський, Переяславський, Ка­нівський, Пересопницький, До- рогобузький, великий князь Ки­ївський, син Юрія Володимиро­вича 178, 179

Глібів, город у Переяславській землі на правому березі Трубежа, нині городище і поселення на північ­ній околиці с. Пристром Пере- яслав-Хмельницького р-ну Київ­ської обл. 75

Голеніщев-Кутузов І. М. 279 Головатий Антон, чорноморський кошовий 79, 256

Головенченко Ф. М. 189, 198, 279 Головін Микола Гаврилович, істо­рик, автор праць з генеалогії (Ро­дословная роспись потомков ве­ликого князя Рюрика. — M., 1851 (укладач М. Головін); Несколько слов о роде греческих князей Комниных. — M., 1854). У1846 р. (під псевдонімом Н. Г.) опублі­кував книжку «Примечания на «Слово о полку Игореве», в якій подано передмову, текст «Сло­ва» з поширеним коментарем і генеалогічною таблицею. У перед­мові Головін зробив важливий висновок, що «Слово» ближче до давньоруської мови (до малоро­сійської). Це була відповідь на спро­би т. зв. «скептиків» знайти в «Сло­ві» полонізми; він негативно ста­вився до скептичного погляду на

«Слово» 131,132,227,228,279,288 Голта, ріка, ліва притока Псла, нині Говтва 34, 43, 180

Голубий ліс, рефуґій ординців з роду Половецького хана Улаша 183, 184

Гольден Пітер 240

Гомій, город у Чернігівській землі на правому березі Сожу біля пра­вого берега устя Гомеюка, нині м. Гомель (городище-дитинець біля краєзнавчого музею), облас­ний центр Білорусі 172

Горбач О. 88, 279

Городенське удільне князівство у Київській землі на західному березі озера Городенського, нині городище Замчисько Столін- ського р-ну Брестської обл. Біло­русі 191, 192

Готи (земля і народ), плем’я схід­них германців, що первісно (на початку н. е.) жило на острові Готланді у Варязькому (Балтій­ському) морі на південному узбе­режжі моря та на пониззі Вісли, нині о. Готланд, Швеція, та пів­нічна частина Кошалінського, Слупського, Гданського і Ель- блонгського воєводств, Польща 28, 29, 227—229, 287

Гранаграф, Хронограф, або всесвіт­ня історія. Директор архіву Коле­гії міністерства закордонних справ у Москві і видавець доку­ментів О. Ф. Малиновський і історик-архівіст М. М. Бантиш- Каменський встановили, що руко­пис «Слова» є копією, зробленою у XV—XVI ст. «Слово» дійшло до нас у конволюті з восьми руко­писів. Першою складовою части­ною конволюту був Хронограф, який називається там Гранаграф 22, 23, 25—27, 59, 251

Гранський архієпископ 200 Гребінка Євген 248

Греки, у «Слові» греки згадуються у пасусі: «Ту нѣмци и венедици, ту греци и морава поють славу Святьславлю, кають князя Иго­ря». В Київській Русі греками іменували основне населення Ві­зантії. В часи створення «Слова» між Давньою Руссю і Візантією існували добросусідські еконо­мічні, політичні і культурні зв’яз­ки 78,79,85,86,94—97,115—117, 127—129

Греков Б. Д. 200, 279

«Грецький вогонь», «рідкий вогонь», тогочасна «атомна зброя», за­пальна речовина,яка складалася із сирої нафти, сірки та інших не­відомих хімічних елементів 91, 95—97

Грецький шлях (путь), Дніпровий шлях, Гречник, дніпровська час­тина водної «Путі із Варягів у Греки» 95

Грибовський P. Т. 103 Григорій IX, папа Римський 200 Грузія 44, 229

Грушевський Михайло Сергійович, український історик і філолог. Свої погляди на «Слово» вчений виклав у II—III тт. «Історії Укра- Їни-Руси», більш докладно у II т. «Історії української літератури», зокрема стосовно «Боянової» традиції в художньому повіству- ванні XI ст. 49, 85, 88, ПО, 114, 153, 167, 176, 199, 200, 212, 228— 230, 239, 276, 279

Гузєв В. Г. 204, 279

Гуни, номади Євразійського степу 29, 82, 203

Гуно-болгари 30, 82

Гуревич А. Я. 19, 21, 278, 289

Ґ

Ганка Вацлав (Hanka Vaclav), че­ський славіст і поет, перший бібліотекар Чеського Національ­ного музею в Празі, автор фаль­сифікатів старочеських текстів, з яких велику роль відіграли ру­кописи: Краледворський («знай­дено» в 1817 р.) і Зеленогорський. Для цих фальсифікатів Ґанка використав «Слово», яке він переклав у 1821 р. Це було перше друковане видання «Слова» че­ською мовою (тут друкувався і німецький переклад) 51, 52, 56, 249, 250, 285

Ґалїндо, єпископ міста Tpya 83

Іазї («борець за віру»), Караханід- ський принц al-^ςAbbas Muham­mad з титулом Arslan Tigin (Лев) 31

Ґан-су, Уйгурська держава 29, ЗО Ґеттінгенський університет у Ні­меччині 15

Готська затока (oytun), на геогра­фічній карті XII ст. «Марра Mun­di» арабського географа al-’IdnsT знаходилося місто Троя, на схід від ріки Танаїс, біля її впадіння в Готську затоку 71

д

Давид, біблійне, помер 965 р. до н. е., восьмий син Ієссея, пастух, воїн, псалмопівець, мудрець, пророк, Святий, цар Ізраїльсько-Іудей­ський 121

Давид III, цар Грузинський 44

Давид IV Будівельник, цар Грузин­ський (1089—1125), син царя Грузинського Георгія II 44,45

Давид Ігоревич, князь Туровський, Тмутороканський, Олешський, Володимир-Волинський, Дорого- бузький, Червенський, Сутійський, Луцький, Бузький, Острозький, Чорторийський, син Ігоря Яро­славича 34, 38, 43

Давид Святославич, князь Новго­родський, Смоленський, Черні­гівський, син Святослава Яро­славича 38, 40—42, 44, 142, 143, 183, 241

Давид Уссішкін (David Ussishkin), провідний археолог, завідуючий кафедрою археології Тель-Авів- ського університету 120

Давидович!, сини Давида Святосла­вича (поіменно не названі) 141

Д’Авіньйон Таня 4

Дагоберт І, правитель франків 71 Даль В. 58, 135, 153, 224, 265, 268, 279

Даниїл, ігумен одного з Чернігів­ських монастирів, у 1106—1107 рр. відвідав Палестину; автор «Хоже- ния Даниила игумена», єпископ Юр’євський, f 9.Х1.1122; існує гіпотеза, що він Данило Паломник 85,88,279

Данило, хан Половецький 45

Данило-Іван Романович, князь Га­лицько-Волинський (князювання в різних городах, перебування за межами Русі), князь Галицький, великий князь Київський (1239— 1240; через посадника тисяцько­го Дмитра), король Галицький (кінець 1253—1264) 65,113,116, 150, 151, 153, 166, 168, 189, 198

Дармала, Деремела див. Бродники Двіна (Західна), Даугава, ріка, впа­дає у Варязьке (Балтійське) море 269

Держикрай Володиславич, боярин Галицький, воєвода Мстислава Мстиславича, син Кормильчича 160, 262

Дерзіна, провінція, де знаходилося ро­довище нафти поблизу с. Сапікій за фортецею Тмуторокань 95

Десна, ріка, ліва притока Дніпра 33 Джанашвілі М. 49, 279

Джупгарія, провінція в Монголії224 Джурджени, прототунгузькі пле­мена 245

Джучі, перший син Чінґґіз хана, улусний Монгольський хан (1223— 1227) 83, 226, 245, 278

Дикі Половці, Хинова, непідвладна Русі орда з різних родів і сімей; одні жили в басейні середньої

течії Дону, нині північно-західна частина Воронезької обл. Ро­сійської Федерації, інші — між верхів’ям Росі і верхів’ям Бога (Бугу), нині північна частина Він­ницької обл. 64,163,178,184,204 Дмитрієв Л. О. 59, 72, 122, 153, 213, 266, 267, 279, 280, 287 Дмитріева Л. В. 215, 280 Дмитріева Н. Л. 280 Дмитріева Р. П. 122, 280 Дмитро Іворович, боярин Переяслав­ський, воєвода Володимира Все­володовича Мономаха 42

Дніпро, ріка, впадає в Понт (Чорне море) 41, 42, 65, 79, 84, 140, 145, 160, 168, 178, 179, 182, 184, 185, 256, 262

Дністер, ріка, впадає в Понт (Чор­не море) 160, 168, 196, 206— 208, 262

Добриня Ядрійович (Андрійович, у ченцях — Антоній), і 1231 р., новгородець-паломник, автор подорожніх записок «Паломник», згодом — архієпископ Новгород­ський 169, 177, 277

Добровський Йосеф, один із заснов­ників слов’янознавства, філолог, історик, діяч чеської Просвіти. На початку 90-х років XVIII ст. був одним із відомих дослідни­ків історії слов’ян, їх мови і літе­ратури. Є підстави вважати, що, працюючи в Петербурзі, Добров­ський міг бачити в «Собрании русских древностей» О. I. Myci- на-Пушкіна рукопис «Слова», про це мовби свідчать його ви­словлювання про те, що «русские совершенно не поняли «Слово» (Энциклопедия «Слова». — Т. 2. — С. 127). Він вважав його величною пам’яткою давньору­ської літератури: «Поэма об Иго­ре, рядом с которой ничего нельзя поставить!» 24—26, 50—52, 54— 60, 66, 98, 119, 120, 122, 135, 232, 237,247—254, 256,257,263—266,

268, 284, 290

Домажир Юрій, воєвода, боярин Галицький, посол Романа Мсти- славича до Константинополя 160 Домид (кінець ХШ—початок XIV cτ.), псковський священик, книгопи- сець Пантелеймонова монастиря, в 1307 р. переписав «Апостол» ап- ракос (пергаменная рукопись, устав, в 4°, на 180 л., ГИМ, Синод собр., № 722). Домид в одному пасусі написав про князівські між­усобиці між Михайлом Яросла- вичем Тверським і Юрієм Дани­ловичем Московським, що досяг- ли свого апогею в 1306—1307 рр. Вперше на це звернув увагу К. Ф. Ка­лайдович і знайшов подібність із фрагментом «Слова», де йдеться про міжусобиці Олега Святосла­вича, князя Чернігівського. На сьогодні існує 7 точок зору на характер запису Домида в «Апос­толі» і текст «Слова». Цей факт переконливо свідчить про мен­тальність кінця XII ст. — почат­ку XIII ст. Акад. М. М. Тихо­миров вважав, що джерелом для автора «Слова» і для Домида був письмовий твір Бояна про Олега Гориславича: «Запись в «Апосто­ле» могла быть выписана не из «Слова», а из произведения Бояна» (Тихомиров М. Н. Боян и Троя- нова земля.—С. 182). Т. зв. «скеп­тики», зокрема А. Мазон, вважа­ють, що запис Домида не може свідчити про давність і автентич­ність «Слова» 24, 25, 27, 50, 54, 77, 79, 90, 249, 251, 266, 280, 287 Дон (Танаїс), Великий Дон, ріка, впадає в Меотиду (Азовське мо­ре) 71,72,127,166,183,261,269,282 Дональд Е. Квеллер 71

Донець, Дон, ріка, нині Сіверський

Донець і нижня течія Дону 71,183 Доростол(в), город у пониззі Дунаю 106, 134

Дримба В., сходознавець, тюрколог, вперше в Бухаресті 2000 р. здій­снив факсимільне видання Co­dex Comanicus, а також додатки— точне дипломатичне видання цього тексту із відповідними ко­ментарями 214, 215, 234

Дробленкова Н. Ф. 287 Дрогобич, місто 73, 285 Друге Болгарське царство 46, 167, 168, 240

Дужа Ольга, меценат 5, 17

Дужий Ярослав, доктор, меценат 5, 17

Дунай, ріка, впадає в Понт (Чорне море) 31,32,35,78,101,104—111, 168, 206, 262, 269, 288

Дунайська Русь, митна структура 106 Дунайсько-Дністровські території 108

E

Ель-Тут, «держи державу», князь Західно-Половецької держави ди­настії Асень 242

Энциклопедия «Слова о полку Иго- реве», довідкове видання в п’яти томах, що підсумовує двохсот­літнє дослідження і художнє опану­вання «Слова». У ньому є статті про історію відкриття, публікації і дослідження «Слова», реальний коментар до пам’ятки, тлумачення «темних місць», а також бібліо­графічні статті про дослідників, перекладачів й ілюстраторів «Сло­ва» 11, 46, 58—60, 69, 72, 76, 80, 88,98,103,111,122,125,132,136, 153, 184, 185, 204, 213, 228, 229, 233, 237, 265—267, 277—290

Епіскопій, село у провінції Дерзіна в околиці фортеці Тмуторокань з родовищем нафти 95

Ердман Ф. І. 119, 122, 264, 290

Є

Євразійський степ, Степ 7,28,32,33,

39, 200, 220, 271

Євразія 8,9,81,82,112,114,163,216 Європа 72,83,90,105,107,115,135, 140, 196, 197, 254, 255, 258, 271, 287

Євстафій Мстиславич, князь Тьму- тороканський, син Мстислава Воло­димировича 79, 84

Євстратій Постник, монах Києво- Печерської Лаври 38

Єгипет, Єгипетська земля, стародав­ня держава у Північно-Східній Африці в долині р. Ніл 68, 181, 182, 185

Єйльський університет (Yale Uni­versity, USA) 121

Єлагін Іван Перфилійович, літератор, активний діяч «Кружка А. И. My- сина-Пушкина», підготував 8 час­тин (22 книги) «Опыта повест­вования о России», зокрема «древ­ний» манускрипт из «книгохра­нительницы» О. I. Мусіна-Пуш- кіна. За його словами, ману­скрипт мав «похвальне слово» Іго­рю, «в его время, то есть в начале XII века писанное». Єлагінська цитата із «Слова» — це одне із найдавніших свідчень про пам’ят­ку у рукописній збірці О. I. My- сіна-Пушкіна (Энциклопедия «Слова». — Т. 2. — С. 164—165) 26,51,55,247,248,250,251,253,282 Єрель (Угол), ріка, ліва притока Дніпра, нині Орель 243

Єрмак 222

Єрмолаєв Олександр Іванович, палеограф, археограф, нумізмат. У 1811 р. Єрмолаєв служив у Публічній бібліотеці в Петер­бурзі, з 1812 р. хранитель Депо манускриптів до кінця свого життя і за сумісництвом викону­вав обов’язки конференц-секре­таря Академії мистецтв. О. X. Вос­токов повідомляв, що Єрмолаєв бачив «Мусин-Пушкинский сбор­ник» із текстом «Слова», бо ви­знав, що рукопис написаний як

«полуустав XV века» (Глаго­лев А. Умозрительные и опыт­ные основания словесности. — СПб., 1834. — Ч. 4. — С. 24). Су­часники цінували досвід Єрмола- єва: до нього зверталися О. X. Вос­токов, К. Ф. Калайдович, М. М. Ка­рамзін. О. С. Пушкін називає Cp- молаєва серед учених, які вважа­ють автентичною «Песнь о полку Игореве» (Пушкин А. С. Полное собрание сочинений. — M.; JI., 1949. —Т. 12. —С. 147)51,277 Єрусалим, Божий город у Палестині, на правому березі потоку Кед­ров, певний час столиця Іудеї, Іудейського царства, нині тери­торія Ізраїльської держави 52,54, 66, 68, 85, 87, 120

Єтебичі (jete-oba), Половецька ди­настія, хани 33, 34

Єфимія, дочка князя Моравії (Оло- моуцького) Отто II Чорного, жінка Святополка Мстиславича, князя Новгородського 116

Єфросинія Мстиславівна, королева Угорщини, жінка короля Гейзи II, дочка Мстислава Володими­ровича 53, 148

Єфросинія Яросла[ві]вна, дочка Ярослава Володимировича Ocmo- мисла, жінка Ігоря Святославича; Ярославна зі «Слова», див. Яро- славна

Ж

Жуков Є. М. 11

Жулинський Микола Григорович, доктор філологічних наук, профе­сор, академік НАНУ, Лауреат Державної премії ім. Т. Г. Шев­ченка, директор Інституту літера­тури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, автор близько 600 наукових праць (книг, статей, брошур) з питань історії української літератури, теорії літератури, культури 4

З

Завихвост, город у Лядській землі (Мала Польща) на лівому березі р. Вісли, нині місто Тарноб- жегського воєводства, Польща 150

«Задонщина», давньоруська літе­ратурна пам’ятка про перемогу Дмитрія Донського над ханом Мамаєм на Куликовому полі 1380 р. «Задонщина» — ліричне відлуння, яке емоційно віддзер­калює окремі моменти збору ро­сійського війська, бойових дій, радість росіян з приводу пере­моги. На сьогодні вченими вста­новлено, що «Задонщина» дійшла до нас у 6 списках. У заголовку списків Синодального ізводу на­звано ім’я автора «Задонщины»: «Писание Софона старца рязан­ца» (ПСРЛ. — СПб., 1863. — Т. 15. — С. 440). З відкриттям «За­донщины» у 1852 р. за списком із зібрання В. М. Ундольського (№ 632) почався новий етап у вивченні «Слова», який поясню­вався текстуальним зв’язком обох творів. «Задонщина» зняла скеп­тичне відношення щодо автентич­ності «Слова». Дослідження вче­них довели залежність «Задонщи­ны» від «Слова» (Соловьев С. М. История России с древнейших времен. — 1854; 1988. — Т. 4. — Кн. 2. — С. 617—618; праці Срез- невського 1.1. — див.: Дмитри - ева Р. П. «Задонщина» // Энци­клопедия «Слова».—Т. 2.—С. 204). Першим з короткими заувагами до т. зв. «скептиків» А. Мазона і Л. Леже виступив Р. О. Якобсон. У рецензії на працю Л. Леже («Les chants epiques des Slaves du sud») P. О. Якобсон відзначив, що скеп­тичні погляди французьких учених стосовно «Слова» свідчать «об их недостаточном знакомстве с древ-

нерусской литературой» (Jakob- son R. Selected Writings.—Vol. ΓV. — P. 49) 23, 26, 50, 54—56, 78, 120, 122, 250—253, 263, 264, 280, 289 Залізні ворота, Желѣзная врата,

Дар’ял, за стародавніми грузин­ськими даними (Життєпис царя царів Давида), — Аланські во­рота, ущелина на Кавказі, утво­рена рікою Тереком, нині Дар’яль- ська ущелина в Північній Грузії 44

Заклинський Роман 102, 103, 280 Зарембо JI. И. 287

Зарічеськ, город у Київській землі (Погорина) на лівому березі Стубли, нині с. Заріцьк Ровен- ського р-ну Ровенської обл. 41

Заруб, город у Київській землі на правому березі Дніпра, нині горо­дище в урочищі Церковщина біля колишнього хутора Монас- тирка, за 2 км на північний захід від с. Зарубинців Канівського р-ну Черкаської обл. 40,41

Захаров В. О. 99, 267, 280 Західна Європа 71, 74, 113 Західний каганат, знаходився в

Туркестані на р. Чу з рефуґієм Суяб 83

Звенигород, город у Галицькій землі, центр удільного князівства у вер­хів’ї Білки, нині с. Звенигород (городище в урочищі Вали-Го- родище) Пустомитівського р-ну Львівської обл. 146, 158, 261

Здислав (Збислав) Жирославич, син Жирослава Нажировича, боярин Київський, воєвода Мстислава Ізяславича, потім Рюрика Рости- славича, згодом — Мстислава Мстиславича 64

Зирін О. О. 215, 280

Зімін Олександр Олександрович, російський історик, автору числен­них фундаментальних досліджень із історії Русі XV—XVI ст., а також концепції про час створен­ня «Слова» і про його автора. Згідно з нею «Слово» було напи­сано у 80-х роках XVIII ст. архі­мандритом Йоілем Биковським. Свою концепцію Зімін опубліку­вав у книзі: «Слово о полку Игоре- ве»: Источники. Время написа­ния. Автор.— M., 1963.—Т. 1— З (видано ротопринтним накла­дом, 99 прим.). У Відділенні іс­торії AH CPCP 4—6 травня 1964 р. відбулося з цього питання обго­ворення, на яке було запрошено 50 фахівців: філологів, істориків, мовознавців. Вчені обгрунтова­но піддали критиці основні поло­ження гіпотези Зіміна, але, незва­жаючи на цей факт, автор опублі­кував головні погляди своєї кон­цепції у статті «Когда было напи­сано «Слово»? (Вопросы литера­туры.— 1967. — №3. — С. 135— 153). Зімін вважав, що «Слово» — блискуча імітація давньоруської літературної пам’ятки («пастиш»), створена освіченим і таланови­тим богословом Йоілем Биков­ським. Цей твір, на думку Зіміна, є відгуком на актуальні проблеми сучасності, а саме, як «призыв к присоединению Крыма и победо­носному окончанию русско-ту­рецкой войны» («Когда было на­писано «Слово». — С. 149). Зімін стверджував, що джерелами «Сло­ва» є «Задонщина», руські літопи­си (переважно Іпатіївський), пам’ят­ки російського, українського і біло­руського фольклору. У створенні остаточного тексту «Слова» брав участь, згідно з гіпотезою Зіміна, і О. І. Мусін-Пушкін: граф мовби вставив фрагмент, подібний до приписки у псковському «Апос­толі» 1307 р. (див. Домид), а також згадки «о ногате, резане и Тмутараканском болване». Зімін, без сумніву, мав більш обгрунто­вану систему аргументів серед т. зв. «скептиків» щодо «Слова» 10,24,

25,27,50,.54,77,79,90,249,280,288 Зіхія див. Черкесія

Златарски В. Н. 167, 176, 177, 245, 280

Золота Орда, Улус Джучі, феодаль­на держава XIII—XV ст., розташо­вана на території від пониззя Ду­наю до Фінської затоки — на заході, до басейну рік Іртиша та Обі — на сході, від Понта (Чор­ного моря), Хвалійського (Каспій­ського) моря і до Аральського мо­ря — на півдні, до Полярного ко­ла — до півночі 82,200, 223,236, 238, 244, 279

І

Ібн-Фадлан, офіційний посол Абба- сидського Халіфа до Східної Єв­ропи (921—922 рр.) 134

Івакін І. М. 240, 245, 281

Іван Безземельний, король Англії 53, 75

Іван II Комнен, імператор Візантії 36

Іван III, великий князь Москов­ський 90

Іван IV Грозний, великий князь і цар Московський 10, 25, 90, 280

Іванко Захарович, боярин Київ­ський, хозарин, воєвода Свято- полка Ізяславича 41

Іван Ростиславич, князь Берлад- ський, претендент на Галицький престол 106, 141, 168

Івля, ріка, права притока пониззя Дніпра, нині Інгулець 64

Ігор Глібович, князь Брянський, син Гліба Ростиславича 92

Ігор Святославич, князь Рязанський, син Святослава Ярославича, ін­формант автора літописної по­вісті 11, 22, 23, 26, 42, 45, 56, 75, 76, 79, 86, 97, 100, 101, 108—110, 116,119,123—125,127,140—144, 146,147,170—176,183,195,210— 213, 236, 238, 258—262, 265, 283,

286, 288, 289

Ігор Ярославич, удільний князь Чернігівський, син Ярослава Всеволодовича 190, 191

Ігоревичі 150,151, 174, 191 ал-Ідрісї, арабський придворний географ XII ст. 71

Ізай Бурчевич, Половецький хан, брат Осолука Бурчевича 180 «Ізборник Святослава» (1073), «під­ручна енциклопедія» (М. С. Гру- шевський), це копія Ізборника Болгарського царя-просвітителя Симеона (825—927) 85, 88, 279

«Ізборник Святослава» (1076) 85 Ізмаїл, син Авраама від Агарі, родо­начальник ізмаїльтян 38

Ізраїль, Єврейське царство, ізраїль­тяни (земля і народ), загальна назва ряду народностей, що по­ходили від давньоєврейського населення Палестини і жили в різних землях, сповідуючи іуде- їзм 121, 122

Ізяслав Володимирович, князь Пу­тивльський і Галицький, син Ігоревича і Кончаківни, дочки Половецького головного хана Кончака 124

Ізяслав Давидович, князь Чернігів­ський, Київський, син Давида Святославича 172

Ізяслав Мстиславич, князь Кур­ський, Полоцький, Туровський і Пінський, син Мстислава Воло­димировича 148, 191

Ізяслав Ярославич, удільний князь Володимир-Волинський, син Ярослава Ізяславича 32, 190

Ізяславичі 191

Іларіон (Ларіон), священик церкви Апостолів на Берестовім у Києві, перший русин-митрополит Київ­ський (1051—1052), автор «Сло­ва о законе и благодати» див. ще Никон Сухий 83, 84, 88, 269, 284 Іліюполь (Heliopolis), нині місто Баальбек у Лівані 95

Ільїнський Г. А. 188, 198, 281

Інгвар Ярославич, князь Дорогобу- зький, Київський, Володимир- Волинський, Луцький, син Яро­слава Ізяславича 143, 189—192

Іоан, ігумен Києво-Печерського монастиря 85

Іоанн Воїн (Стратилат), воїн, муче­ник, Святий 45

Іпатіївський літопис, це південно- руське літописне зведення, що охоплює хронологічний період від 1292 р. і складається з трьох частин: третьої редакції ПВЛ (від 1118 р.), Київського літопису (1119 р. до 1198 р.) і Галицько- Волинського літопису (від 1205 р. до 1292 р.). Найдавніший Іпатіїв- ський список першої чверті XV ст. (БАН, 16.4.4.), але пізніший Хлєб- ніковський список XVI ст. (РНБ, F.IV.230) часом подає краще читання і заповнює прогалини Іпатіївського списку, а Галицько- Волинський літопис зберіг пер­вісний вид повіствування без річ­ної сітки. ПВЛ увійшла до Ina- тіївського літопису у складі Київ­ського літопису, який вважається великокняжим зведенням Рюрика Ростиславича, відредагованим ігуменом Видобицького монасти­ря Мойсеєм у 1198—1220 рр. (Шахматов А. А. Обозрение лето­писных сводов XIV—XVI вв. — М.—Л., 1938. — С. 70—71; При­селков М. Д. История русского летописания XI—XV вв. — Л., 1940. — С. 47—49; Рыбаков Б. А. Русские летописцы и автор «Сло­ва о полку Игореве».—M., 1972. — С. 7—8). Серед джерел Київсько­го літопису дослідники назива­ють сімейну хроніку Ростислави- чів, літописець князя Перея- славля-Південного Володимира Глібовича, Чернігівський літопи­сець Ігоря Святославича (закін­чується повідомленням 1198 р. про смерть Ярослава Всеволо­довича і княжіння в Чернігові Ігоря), літопис «Мстиславова пле­мени» (написано, ймовірно, Петром Бориславичем). Складовою части­ною літопису є оповідання про похід Ігоря 1185 р. О. О. Шахма­тов відзначав, що в тексті Київ­ського літопису, починаючи з 40-х років XII ст., бачимо вкраплення з Галицько-Волинського літопису, який в свою чергу є пам’яткою, що базувалася на різних джере­лах 23, 32, 33, 42, 44, 48, 53, 54, 57, 67, 68, 75, 76, 92, 93, 100, 101, 106, 107, 113, 116, 119, 125, 128, 129, 131, 132, 141, 143, 146, 147, 152—154, 156, 158, 160, 166, 168, 175—179,182,184,188—190,192, 198—200,218—220,224,225,228, 230, 235—238, 242, 244, 246, 250, 254, 255, 257, 260—262, 286

Ірак 258

Іран 28, 258

Іркутськ, місто 226, 277 Іртиш, ріка в Сибірі 30, 33, 222—224 Ісаєвич Ярослав 4, 268, 281

Іскал (Сокал), Половецький во­лодар 32

Ісландія, країна на півночі Західної Європи 74

Істемі, володар Давньотюркської імперії 82

Італія 134, 209

Ітлар, Половецький хан, ↑ 24.11.1096 р. 34, 180, 195

Ітларевачадь 34, 180, 184 Ітларевич, син Половецького хана 34,

36, 37, 180

Ішим, ріка, притока Іртиша 223,224

Й

Йонссон Карл 74

Йордан, історик готів VI ст. 228, ~ 229,281

Йосіас Фрідріх, імператорський го­ловнокомандуючий, принц Зак- сен-Кобург-Заальфельд 100

K

Кавказ 44, 49, 87, 96, 279, 284

Кавказькі Алани, держава короля Грузії Давида IV 45

Каган М. Д. 237, 266, 281 Каждан Олександр 20, 267 Казанський ханат 223

Казань 244

Казахстан 46, 221, 222, 277

Казимир І Відновитель (Великий), Мніх, син Мешка II Ламберта 113 Казимир II Справедливий, князь Сандомирський, Куявський, Ma- зовецький, Краківський і вели­кий князь Польський, син Боле­слава Кривоустого 102, 148

Кай, династія Половецького союзу на чолі з ханом Боняком 35, 36, 39, 42, 43, 167, 240

Калайдович Костянтин Федорович, філолог, історик, археограф, мав за мету довести, що «Слово» «на­писано наречием, сходным с биб­лейским и летописями». Калай­дович наводить численні лексич­ні паралелі із давньоруських пи­семних джерел (Евангелия 1144, Синодальной кормчей 1280,Лав- рентіївського і Новгородського літописів, «Слова о воскресении Лазаря», «Хожения Даниила игумена», «Русской правды» та ін.). Велике значення мали його праці для вивчення обставин, які допомогли віднайти «Слово». Ка­лайдович підготував до друку «За­писки для биографии...» О. I. My- сіна-Пушкіна (Вестник Европы. — 1813. — Ч. 72. — № 21-22. — С. 76—100; див.: Библиографичес­кие сведения о жизни, ученых тру­дах и собрании российских древ­ностей гр. А. И. Мусина-Пушки­на И Записки и труды Общества истории и древностей россий­ских.—M., 1824. —Ч. 2.—С. 18— 39) 26, 254, 267, 281,288

Калка, ріка, права притока Каль-

міусу, що впадає в Азовське море, нині Кальчик46,64,168,196,255 Каллиник, візантієць родом із Helio- polis-a (нині Баальбек у Лівані), винахідник «грецького вогню», основою якого є нафта і сірка, інші елементи невідомі. «Рідкий вогонь» зберігався у керамічних сифонах, що вкладалися у носову частину корабля, і ним стріляли на далекі відстані за допомогою катапульти у VII ст. 95

Кама, Челмата, ріка, ліва притока Волги 223

Кам’янка, поселення поміж ріками Бог і Кодима, в районі міста Ольго- поль Вінницької обл., де знахо­дилися літні кочовища Полове­цької династії Ітогли 181

Канів, город у Київській землі, нині м. Канів Черкаської обл. 179

Караїми, Половці з Троків 207 Кара-Китани, належали до племін­ної організації Kimak Монголь­ської імперії 216, 221

Карамзін Микола Михайлович, письменник, поет, перекладач, публіцист, історик, автор багато­томної праці «История государ­ства Российского». Карамзін ще на початку своєї діяльності звер­нув увагу на «Слово». В листі 1797 р. вчений подає загальну ха­рактеристику «Слова». Захоплю­ючись у цей час Оссіаном, якого тоді ще не сприймали як оригіналь­ного поета давнини, Карамзін порівнює «Слово» з «прекрасней­шими произведениями» Оссіана, говорить, що ім’я творця «Слова» невідоме і що в «Слові» згадується Боян. Це дало підстави Карамзі­ну зробити висновок щодо автора «Слова», який написав свій твір у XII ст.: «В России были великие поэты, творения которых погло­щены временем». Карамзін вва­жав: «Слово» написано в кінці XII ст., «без сомнения, миряни-

ном, ибо монах не дозволил бы себе говорить о богах языческих и приписывать им действия ес­тественные» (История государ­ства Российского. Репринтное воспроизведение 5-го изд., выпу­щенного в трех книгах с прило­жением «Ключа» П. М. Строева. — M., 1988.—Т.З.—Гл. 7.—С. 131) 51,59, 72, 251,279

Караханіди, Караханідські кагани, династія тюркських володарів з титулом «каган». Західний кага­нат із рефуґієм Суяб на р. Чу в Туркестан! у 840—1220 рр. ство­рив державу Караханідів 83,221, 225, 272

Карл Великий, імператор, Відно- витель Західної Римської імперії 112, 134

Карл Лисий, династ, спадкоємець династії Каролінгів 73

Карлуки, столиця резиденції Giiyiik-a, знаходилася біля м. Чуґучак над озером Ала-куль у Східному (ки­тайському) Туркестан! на кордоні з Казахстаном 221

Каролінги, династія, спадкоємці імперії Карла Великого, які були володарями тодішніх країн: Фран­ції, Італії, Німеччини 73,134—136 Карпати, Гори, Кавкасійські гори, Угорські гори, гірська система у Східній Європі 105

Карський Є. Ф. 286

Катерина II, Екатерина II, імпе­ратриця Російської імперії 23,52, 77, 78, 80, 108, 119, 135, 170, 232, 234, 251, 252, 255, 256, 265, 267, 280, 284

Катерининська копія, Катеринин- ський рукопис 52, 119, 170, 232, 234, 252, 265, 287

ал-КашгарТ Магмуд, видатний тюрк­ський філолог і етнограф, автор словника давніх тюркських мов 214

Кашлык, город Сибирь 226

Каяла, ріка, ліва притока Сюурлія,

нині Макатиха, права притока Дону (Ci^,>^βpcbκoro Дінця) 75,204 Келер С. 6θ' 290 Кельн 72

Кембрідж, місто в США, штат Мас­сачусетс, де розташований один з найкращих університетів світу — Гарвардський 276

Керч, місто на березі Кримського півострова 96, 256

«Києво-Печерський патерик» — найдавніші рукописні збірки XV ст. оповідань про Києво-Печер­ський монастир, його побут, зви­чаї, життя Києва 38, 48

Кизик, місто-фортеця 95

Кызыл Тура (qizi'l tura), «червоний город», що знаходився при впа­дінні річки Ішим в Іртиш 223

Київ, столиця Київської Русі і Київ­ської землі, город на правому березі Дніпра, нині Київ, столи­ця України і центр Київської обл. 15,16, 32, 37, 38.43,45,71,79, 84, 101, 105, 108, 118, 170, 171, 173, 178, 179, 189, 192, 211, 215, 241, 244, 256, 259, 262, 272, 276

Київська земля, Русь, Давня Русь, Руська земля, племінна, потім державна назва східних слов’ян, що жили в Середньому Подніст­ров’ї, та їхні землі; на південь до Росі і Тесменю; на південний схід — до Сули і Сейму; на північ — до середини течії Десни і устя Сожу; на захід — до середини течії Тетерева і пониззя Прип’яті, нині Київська і Чернігівська обл., південно-східна частина Житомир­ської, північно-східна частина Черкаської і південно-західна частина Полтавської обл. 41,71, 178, 179

Київська Печорська Лавра, пра­вославний чоловічий монастир, заснований 1051 р. Антонієм Печорським у печерах біля літньої князівської резиденції у с. Берес­товому поблизу Києва. В XI ст. монастир став центром поши­рення й утвердження християн­ства в Київській Русі. В XII ст. дістав назву Лаври 80

Київська Русь, давньоруська дер­жава 4, 7, 8, 22, 23, 29, ЗО, 72, 85, 105, 116, 159, 206, 249, 258, 287

Київський літопис (Видобицький) 124, 176, 259, 260

Київський Синопсис, перший на­вчально-історичний твір, виданий в 1674 р., де подаються відомості про походження, побут слов’ян, історію Давньої Русі 246

Київщина 41

Кий, брат Щека, Хорива і Либеді, князь Полянський, за літописом, один із засновників Києва у другій половині V ст. — першій третині VI ст. 105

Кирило Святий (світське ім’я Костян­тин), слов’янський просвітитель, брат Св. Мефодія 116, 117

Кирпичніков А. Н. 134—136, 281 Кисань, околиця города Пліснеська у Галицькій землі, «Дебрь (Глу­хой овраг) Кисень», нині відомий під назвою Кискарки 8,100—103, 287

Китай, сіри, сиреси, сереси (земля і народ), за грецькими та римськи­ми даними, жителі історичних областей Серіки у Східній Азії (від грецьк. шовковичний черв’як), нині територія, еквівалентна Китаю 28—30, 39, 82, 197, 203, 207, 245

Китан (Китанопа), Половецький князь, начальник племені Кита- нів, які в XI ст. володіли Північ­ним Китаєм 34, 39, 40, 224, 245

Кичин (Kicig «малий»), Полове­цький князь 40

Кімак, Кімаки, Кімакський каганат, конфедерація номадних племен кількох правлячих кланів: Кіма- ків, Половців (Кіпчаків). УIX ст. правлячим кланом цього Рах-у стали Кімаки, правителем — Кі­мак. Вони створили державу Кімак­ський каганат з центром на р. Ірти­ші 30—33, 46

Кінан Едвард, американський вче­ний, історик, професор Гарвард­ського Університету, вивчав епоху Івана ГѴ Грозного, вважає «Сло­во» фальсифікатом XVIII ст., автором якого є визначний че­ський славіст Йосеф Добров- ський. Кінан написав працю «Jo­sef Dobrovsky and the Origins of the Igor’ Tale» 24—26,50—58,66, 77—80, 97, 100—105, 108, 119, 122, 247—254

Кінчак, володар держави із династії Olbarlii 222

Кіпчаки, Кіпчак, найбільшою части­ною союзу кочових племен у Кімакському каганаті були По­ловці (Кіпчаки), тюркська частина Рах-у Кімаків. Центр Кіпчаків знаходився у Південно-Східному Приураллі 31,34,44,45,181,203, 214, 240

Кза (Гза, Гзак) Бурнович, Поло­вецький хан 235

Кліматів, візантійська провінція в Криму 38

Кляшторный С. Г. 199, 281

«Книга Роджера», визначний твір арабського географа ал-Ідрісї 73 Кобан, Половецький князь з племін­ної групи Урусобичів 182

Кобяк Карлийович (Данило Кобя- кович), Половецький хан, помер 1184 р. 45,242,243

Ковалевський А. П., український сходознавець, автор праці «Кни­га Ахмеда Ибн-Фадлана о его путе­шествии на Волгу в 921—922 гг.: Статьи, переводы и коммента­рии. — X., 1956. — Прил.: Фото­типическая репродукция текста «Книги Ахмеда Ибн-Фадлана» по Мешхедской рукописи» 136,282 Кодекс Куманікус (Codex Comani- cus), Кодекс Степу, кодекс зако­нів половецького народу Кумани (Комани) 36, 180, 215, 229—231,

234, 237, 244, 272, 292

Кодима, ріка 181

Коза, Козел Сотанович, Полове­цький хан, помер влітку 1181р. 237 Козельськ, город у Чернігівській землі (у Вятичах), центр удільного князівства на лівому березі р. Жиздри (ліва притока Оки) 171, 172

Козлов В. П. 58,59,247,248,265,282 Коктусь, Половецький хан 182,235 Колдечі, три Половецькі хани 182 Коломан (Кальман), Угорський принц, Галицький король, син Андрія (Ендре) II 53, 67, 113

Колофон, кінцева частина давніх і середньовічних літературних тво­рів, у якій переважно подається дата написання та ім’я автора 8, 123—125, 254, 258, 260—262, 269 Комани (Кумани), половецькі ко­чові і напівосілі племена, що на­селяли степи між Волгою і Ліво­бережжям (частково Правобереж­жям), середню та нижню течії Дніпра, нині південно-східні об­ласті України (Кримська, Хер­сонська, Запорізька, Дніпропет­ровська, Донецька, Харківська), північна частина Краснодар­ського та Ставропольського країв, Ростовська, Волгоградська, Бєл­городська, Воронезька обл. Росій­ської Федерації 9, 29, 34—36, 38, 40, 163,214,215, 269

Кононов А. Н. 186, 277

Кончак, син Отрока (Атрака), Поло­вецький хан 9, 92—94, 124, 125, 148, 164, 170, 174, 229, 235—239, 242, 244, 256, 260, 269, 281

Кончаківна, дочка Половецького хана Кончака, жінка Володими­ра Ігоревича, учасника походу князя Ігоря 1185 р. 170

Копітар Варфоломій, філолог, діяч словенського національного від­родження, колега чеського сла­віста Йосефа Добровського 56, 264, 266, 268, 290

Копульч (Kopulch), воєначальник відділу Кунів (Половців) у вій­ськовому поході на Угорщину (початок XI ст.) 35

Кормильчичі, бояри Галицькі, при­хильники синів Ігоря Святосла­вича 146

Королівство Галіції і Лодомерії, назва Галичини після другого поділу Польщі у 1772 р., яку Австрія дала окупованій тери­торії 264

Корсунські Половці, розташовува­лися на кордоні Руської (Київ­ської) землі, названі в джерелах Руськими або Корсунськими По­ловцями від назви города на Дніпрі; це не-«дикі» Половці 179 Корсунь, город у Київській землі, центр удільного князівства на лівому березі Росі біля правого бе­рега устя Корсунки, нині м. Kop- сунь-Шевченківський (городище в урочищі Замчище), районний центр Черкаської обл. 38, 127, 179, 269

Корязь Калотанович, Половецький хан, помер 30.VILl 184 р. 45

Коснікова С. С. 278

Коснятин (Костянтин) Сірославич, боярин Галицький, воєвода Яро­слава Володимировича 141—146, 262

Кострин К. В. 99, 282

Костянтин (Константан) Бородатий, імператор Візантії 95

Костянтин (Константан) ѴП Порфіро- генет (Багрянородний), син Льва (Леона) VI Мудрого, імператор Візантії (913—959 рр.; з 945 р. — самовладно), вчений, письмен­ник, автор праці «Про управлін­ня імперією» 94—97,99,206,257, 274, 282

Котляр Микола Федорович, укра­їнський історик, фахівець із історії Давньої Русі і нумізматики, почина­ючи з 60-х років, досліджує давньо­руську проблематику «Слова» за літописними джерелами (Даниил Галицкий. — K., 1979; Формиро­вание территории и возникнове­ние городов Галицко-Волынской Руси XI-XIII вв. —К., 1985; стаття 1985 р. «Древняя Русь и ее эпоха в «Слове о полку Игоре- ве»). Вчений вважає, що автор «Слова» — сучасник описуваних у пам’ятці подій, який досить гли­боко знав взаємовідносини По­ловців з Ольговичами, до роду яких належав Святослав 282

Котян, володар Половецького пле­мені Тертер-опа, яке асимілюва­лося з угорцями 46

Кочайовичі, чотири Половецькі хани 182

Кочкар, Чернігівський боярин, улюб­ленець (милосник) Святослава Всеволодовича 31

Кочові імперії номад (Pax), давні Тюрки (550—800 pp.), Pax Пече­нігів (IX—X cτ.), Pax Половців (X—XII ст.). Розпізнавальними характерними рисами Кочових імперій були 3 елементи: 1) ста­більний елемент—ідея Pax, тобто конфедерація номадних племен, в яких пастуралізм був основним джерелом існування, військова аристократія, племена переклада­чів для функціонування міжна­родної торгівлі, контроль тор­говельних шляхів; 2) змінний еле­мент — Pax був конфедерацією кількох правлячих кланів; 3) змін­ний елемент — територія повин­на знаходитися близько до центру хліборобської держави: Китай, Іран, Рим, пізніше — Київська Русь 28—33, 204, 205

Крачковський Ігнатій Юліанович, визначний російський арабіст і семітолог, академік PAH 122, 264, 282

Крбец М. М. 59, 284

Кримський Агатангел Юхимович, видатний український сходозна­вець: арабіст, іраніст, тюрколог, семітолог, ісламознавець, славіст, орієнталіст, філолог, історик, полі­глот, володів усіма європейськи­ми і більшістю мов народів Бли­зького Сходу, академік AH УРСР 15,187

Кримські готи, нащадки Ерманарі- ха, короля остготів. В X—XI ст. Готія (так йменували Крим у ві­зантійських джерелах) знаходи­лася під владою Візантії. У сере­дині XI ст. південноруськими сте­пами і частково Кримом заволо­діли Половці і володарювали до початку XIII ст., до нашестя татар. За свідченням мінората Вільгель- ма де Рубрика, котрий подорожу­вав у 1253 р. з Константинополя до татар, він бачив на південному узбережжі Криму замки, в яких жило багато готів, мова яких була німецькою. Виходячи із тексту «Слова», йдеться про те, що «гот­ські діви» з’явилися під «Синім морем» (Азовським морем), прожи­вали в районі Тмутаракані і на­зивалися «готами-татраксита- ми» 227—230, 287

Крип’якевич Іван Петрович, учень М. С. Гру шевського, історик Ко­заччини й Хмельниччини, істо­ріограф, професор Львівського університету, академік AH УРСР, представник Київської докумен­тальної школи 15, 187

«Критика», видавництво в Україні 17 Кснятин, город у Ростово-Суздаль­ській землі на лівому березі устя Нерлі (права притока Волги), нині с. Скнятино Калязінського р-ну Тверської обл. Російської Федерації 41

Кубійович В. 268, 280

Кубіляй, Монгольський хан, онук Чінґґіз хана, зробив Китай своїм володінням під іменем династії Юань 245

Кудряшов К. В. 43, 49, 186, 282

Кузеля 280

Куликовська битва 56

Кумаки, народ, належав до Китай­ської групи Половців, що жили у північно-східному Китаї 39

Кумекав Б. Е. 46, 282

Куни, гілка Китайської групи По­ловців, колишня Половецька держава Кунів 34, 39, 42, 186

Кунтувдій,Чорноклобуцький (Торч- ський) хан, васал Рюрика Рости- славича 180

Кунуй, Половецький воєначальник 33

Курськ, город у Чернігівській землі, центр удільного князівства на пра­вому березі устя Тускарі (права притоки Сейму) і лівому березі устя ручая Kypy, нині м. Курськ (городище), обласний центр Ро­сійської Федерації 130,171—173

Куртка, Половецький хан 40

Куря, Половецький хан 37

Кут (Koht) Гальвдан, філолог-скан- динавіст, історик 74, 76

Кучера М. П. 103, 283

Кучма В. В. 99, 283

Кюль Тігін, монгольський вчений, дешифрував орхонський напис І половини VIII ст. з Монголії про події 712—713 рр., зміст яко­го полягав у тому, що західний пункт імперії Тюрків називається kaηii tarban 193, 194

Л

Лаврентіївський літопис, один з най­давніших руських літописів, який дійшов до нас (давніший за нього Синодальний список Новгород­ського першого літопису XIII — початку XIV ст.), зберігається в Російській національній бібліо­теці в Санкт-Петербурзі. Рукопис писано з 14.1 по 20.ІІІ 1377 р. з благословіння єпископа Суздаль­ського, Нижньогородського, Topo- децькогоДіонісія для Нижньогород­ського великого князя Дмитрія Костянтиновича. За ім’ям «Лав- рентея мниха», який написав напів- уставом у дві колонки основну його частину з припискою, літо­пис названий Лаврентіївським. У статті під 1186 р. дається коротке оповідання про похід князя Ігоря Святославича на Половців у 1185 р., яке відрізняється за наве­деними фактами від оповідання Іпатіївського літопису. У Лаврен- тіївському літописі подаються ві­домості про похід Ігоря з більшості інших руських літописів в загаль- норуських ізводах (Софійського І і Новгородського — чотирьох літописів), а також «Степенной книги» 11,32,88.98.124.129,131. 147, 154. 166, 167, 170, 174, 176, 177, 184, 185, 189, 190. 198—200, 218—220,224,225,245,259,262,286 Лант Горацій, відомий філолог- славіст, професор Гарвардського університету, колишній Голова департаменту славістики. Вчений вважає «Слово» автентичним лі­тературним твором доби Київ­ської Русі, написаним у XII ст., а точку зору т. зв. «скептиків» щодо «Слова» — ненауковою 26

Ласло І Святий, Угорський король (1077—1095), син Бели І 35

Лачиш (Lachish), давньоєврейське місто, розташоване у державі Юда (Judah), за чисельністю жи­телів було на другому місці після Єрусалима, нині м. Лачиш, Ізра­їль 119, 120

Лев Алуатес, візантійський стратиг (намісник) 128

Лев Данилович, князь Галицький, Перемишльський, Дорогочин- ський, Мельницький, Холмський, Белзький, Червенський, син Да­нила Романовича 170

Лев (Леон) VI Мудрий, син Василія І

Македонина, брат Олександра, імператор Візантії 97

Леже Луї, французький літературо­знавець, т. зв. «скептик» щодо «Сло­ва». В книзі «Russes et Slaves» (1890) подав гіпотезу, що «рукопис «Сло­ва» не був сфабрикований в кінці XVIII ст. під впливом Оссіанових поем, бо він не відповідає сучас­ним подіям, які в ньому прослав­ляються». На думку Леже, «Слово» не є продуктом народної твор­чості, автор «Слова» брав натхнен­ня із «Задонщины», це «творение эрудита, кабинетного ученого, увлеченного средневековой лите­ратурной и народной поэзией» (Дмитриева H. JL Мазон Андре // Энциклопедия «Слова».—Т. 3. — С. 137—138) 23, 280

Лєрхер Фердінанд 14 «Лествичное восхождение», система

сеньйорату, рангів князювання на Русі, що була запозичена у Хозарів і давніх Тюрків VI— VIII ст. н. е. Вперше ця система засвідчена в Азійських Гунів у III ст. до н. е. 171,192, 199

Летопись по Воскресенскому списку див. Воскресенський літопис

Лєшко (Лестько) Білий, князь Сан- домирський, Краківський, син Казимира II Справедливого 148— 150, 152, 159

Лже-Діогенович, авантюрник, пре­тендент на ім’я сина імператора Візантії Романа IV Діогена 35, 37 Лысенко Е. М. 21, 277

Листвен, городу Чернігівській землі на правому і лівому берегах верх­нього Боловоса, нині два городища біля с. Малого Листвена Ріпкин- ського р-ну Чернігівської обл. 79 Литва, балтійські племена аукштай- тів та жемоїті-жмудів, що жили в басейні правої притоки Німану 7, 63—65, 188, 269

Лихачов Дмитрій Сергійович, визнач­ний російський філолог, дослід­ник давньоруської літератури, видавець і перекладач «Слова». Вчений встановив, який літопис можна було читати у складі «Му- син-Пушкинскогосборника>>зіу питанні про автора «Слова» вчений виклав у монографії «Про автора «Слова о полку Ігоревім» (1989). Він вважав, що ним міг бути тільки князь Воло­димир Ярославич Галицький, а також що Володимир Галицький був учнем Бояна, творчість якого на­лежить до середини XII ст. Вче­ний відтворив видання: Літопис руський за Іпатським списком. Переклав Л. Махновець (К., 1989), відзначене Державною пре­мією України ім. Т. Шевченка. «Слово» посідає значне місце у науковій і перекладацькій діяль­ності вченого 10,49,60,65,67,69, 76, 92, 93, 98, 103, ПО, 114, 117, 125, 128, 129, 140, 153, 158, 160, 174, 176, 177, 183—186, 225, 230, 242, 243, 246, 266, 279, 283

Мединцева А. 0.79,80,257,267,283 Меліоранський Платон Михайло­вич, сходознавець-тюрколог, вивченню тюркізмів «Слова» при­святив дві статті, в яких дослі­див за арабо-персько-татарськи- ми джерелами 18 лексем, серед яких: «болван, Боян, боярин, бу- сый, быля, див, жемчуг, коган, кощей, ногата, орьтьма, салтан, харалуг, хоругвь, чага, шереши- ры, япончица, яруга». Вчений не встиг завершити свого досліджен­ня власних імен східного похо­дження в «Слові» 93,98, 278,284 Менандер Протектор, візантійський історик 246

Менгес Карл Генріх (Menges K. H.), німецький славіст і тюрколог, переїхав до США, був професо­ром алтайської і слов’янської фі­лології Колумбійського універ­ситету. З 1950 р. вивчав орієнта- лізми в «Слові», автор праці «Вос­точные элементы в «Слове о пол­ку Игореве» (JI., 1979). Це етюди про походження 40 лексем «Сло­ва» 46, 69, 93, 98, 136, 204, 208, 215, 237, 238, 284

Меотида (Азовське море) 127,184,228 Мефодій Патарський, єпископ Па- тарський, Святий, письменник 37, 38

Мефодій Святий, архієпископ Мо­равський, слов’янський просвіти­тель, брат Св. Кирила 116, 117

Мешко III Старий, князь Велико- польський і Краківський, вели­кий князь Польський, син Боле­слава Кривоустого 154

Мешхедський рукопис, у 1924 р. в Ірані у Мешхеді було знайдено рукописний збірник «Сообще­ния о странах», до складу якого ввійшов Мешхедський рукопис: «Книга Ахмеда Ибн-Фадлана о его путешествии на Волгу в 921— 922 гг.». Її автор був у той час офіційним послом Аббасидсько- го Халіфа до Східної Європи. Ук­раїнський сходознавець А. П. Ko- валевський відтворив авторизо­ваний переклад, подав історич­ний коментар і статті до тексту цієї книжки у своїй науковій пра­ці, див. Ковалевський А. П. 134— 136, 282

Миллер Г. Ф. 226, 284

Митуса, славетний співак єпископа Перемишльського, який не захо­тів служити князю Данилу Рома­новичу 168

Михалко (Михайло) Юрійович, великий князь Київський (V. 1171— VII.1171), князь Торчський, ве­ликий князь Київський (бл. 18.11.1173—23.III.1173), номі­нально, фактично — його брат Всеволод Юрійович, князь Торч­ський і Переяславський, Володи- мир-Суздальський, син Юрія Во­лодимировича 143, 181

Михальський Францішек 14

Мишанич Олекса Васильович, доктор філологічних наук, член-кор. НАНУ, український літературо­знавець і фольклорист, зав. Відді­лом давньої української літерату­ри Інституту літератури ім. Т. Г. Шев­ченка НАНУ, Лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка, автор близько 400 наукових праць (книг, статей, рецензій). Миша­нич — укладач і автор комента­рів до тексту «Слова» у виданні пам’ятки в 1986 р., вченому нале­жить ряд статей про «Слово». У 2003 р. підготував факсимільне відтворення першодруку «Слова» 1800 р., Катерининську копію, переклади і переспіви 16, 17, 73, 234, 278, 284, 285, 287

Міллер Всеволод Федорович, росій­ський фольклорист, мовозна­вець, етнограф, археолог, акаде­мік Петербурзької Академії наук 188

Мінґ, Монгольська династія Мінь (II половина XIV ст.) 197

Мінськ, город у Полоцькій землі, центр удільного князівства до кінця XI ст., стояв на правому бе­резі Мени (Менки, лівої притоки Прип’яті), нині м. Мінськ (го- родище-дитинець Замчище), обласний центр і столиця Біло­русі 33

Мозлер Моріц 13, 14

Моісеєва Галина Миколаївна, літе­ратурознавець, автор гіпотези, що «Мусин-Пушкинский сбор­ник» із «Словом» може бути ото­тожнений з рукописом під назвою «Хронограф», згаданий в описі 1788 р. Спасо-Ярославського мо­настиря. В книзі «Йозеф Добров- ский и Россия» Моісеєва зібрала всі аргументи, які б дозволили стверджувати, що відомий че­ський славіст бачив рукопис «Сло­ва», але, на думку О. Пріцака, ці дані свідчать лише про його зна­йомство з друкованим виданням пам’ятки. Час написання «Слова» Моісеєва обгрунтувала у вис­новку: весна—літо 1186 р. 23,25, 27, 59, 60, 268, 284

Мойсей, ігумен Михайлівського Видобицького монастиря у Києві, письменник, упорядник-редактор Київського літопису (літописного зведення 1199 р.) 76,176,259,262 Молдава, ріка, притока Серету 100, 196

Молдован О. М. 88, 284

Монголи, Монгольська імперія, назва у XIII—XV ст. ряду мон­гольських, тюркських і маньч­журських народів, що брали участь у походах Чінгґіз хана та його наступників і мали свої держави у Середній Азії та Схід­ній Європі 29,82,83,114,186,193, 194, 197, 201, 208, 216, 217, 221— 224, 245, 283

Мономаховичі, Володимировичі, онуки, нащадки, рід Володимира Всеволодовича Мономаха Велико­го, князя Ростовського, Смолен­ського, Чернігівського, Володимир- Волинського, Переяславського, Київського 148, 149, 185, 191

Морава, історична область Мора­вія в басейні ріки Морава, де жили західнослов’янські племе­на, предки чехів і словаків, нині Північноморавська і Південномо- равська обл. у Чехії 8, 115—117, 269, 288

Москва, Кучкове, город у Ростово- Суздальській землі (у Вятичах), центр удільного князівства, на лівому березі Москви і лівому березі устя Неглинної, нині м. Моск­ва (городище і поселення на тери­торії сучасного Кремля), обласний центр, столиця Російської Феде­рації 11,12,22, 26,49, 54, 56, 250, 255, 277—290

Мстислав Володимирович, князь Дорогобузький, син Володимира

Мстиславича 190

Мстислав-Федір-Гаральд Володи­мирович великий, князь Новго­родський, Ростовський, Білгород- ський, великий князь Київський, син Володимира Всеволодовича Мономаха Великого 41, 42, 44, 53, 79, 83, 84, 169

Мстислав-Костянтин Володими­рович Красний, князь Тмуторо- канський, Чернігівський, шостий син Володимира Святославича 213, 256

Мстислав Всеволодович (Всево- лодкович), князь Городенський, син Всеволода (Всеволодка) Да­видовича 183, 189, 191

Мстислав-Федір Давидович, князь Новгородський, Вишгородський, син Давида Ростиславича, жінка— дочка Половецького хана Тоглія 181, 185

Мстислав-Федір Ізяславич, князь Переяславський, Дорогобузький, Луцький, Переяславський, Пере- сопницький, Володимир-Волин- ський, Трепольський, Торчський, Білгородський, Канівський, вели­кий князь Київський, син Ізясла- ва Мстиславича, ↑ 19.VIII.1170 142, 169, 191

Мстислав-Федір Мстиславич Удат­ний, князь Трепольський, Торч­ський, Торопецький, Новгород­ський, Галицький і Пониззя, син Мстислава Ростиславича 46

Мстислав Романович, великий князь Київський (15 липня 1212 — кі­нець липня 1212 — 31.V. 1223) 45, 64

Мстислав Романович, князь Смолен­ський 92, 148, 149

Мстислав-Пантелеймон Святосла­вич, князь Ковельський, Чернігів­ський (разом з братом Глібом), син Святослава Всеволодовича 46, 47, 171, 173, 174

Мстислав Ярославич Німий, князь Пересопницький, Бузький, Гали­цький, Луцький, Чорторийський, син Ярослава Ізяславича 189,192 Мстиславичі 191, 192, 198 Музалони, візантійська династія 211

Муравйов А. В. 212, 289

Муром, город у Муромо-Рязанській землі, одна з двох її столиць на лівому березі Оки, нині м. Муром (Старе Городище, де стоїть Благо­віщенський монастир), районний центр Володимирської обл. Росій­ської Федерації 171

Мусін-Пушкін Олексій Іванович, археограф-любитель, колекціо­нер, видавець давньоруських пам’я­ток. Рано захопився вивченням вітчизняної історії. Він об’єднав професіоналів, створив «Кружок любителей отечественной исто­рии», який в історіографії нази­вався «Кружок А. И. Мусина-Пуш­кина». До нього вход или І. М. Балтіи, І. П. Єлагін, О. Ф. Малиновський, ММБангиш-Каменський, М. М. Ка­рамзін, які под іляли погляди В. М. Та­тищева. У знаменитій колекції гра­фа був єдиний відомий список «Слова», який потрапив до нього між 1788—1790 рр. Саме тоді Му­сін-Пушкін вирішив видати текст «Слова» за допомогою професіо­налів свого «Кружка». Підготов­лене Мусіним-Пушкіним і його однодумцями видання «Слова» вийшло у світ у 1800 р. 22—24, 26, 27, 51, 55, 58, 59, 79, 80, 170, 248, 251, 253, 257, 265, 282, 284

Мюллер Йозеф, німецький літера­турознавець, славіст, учень Йо­сефа Добровського, за завданням якого Мюллер переклав на ні­мецьку мову «Слово» 56, 60

Мюнхен 88, 274, 275, 279, 280

H

Надєляєв В. М. 233

Накамура Есікадзу, японський фі­лолог і перекладач. Коло науко­вих зацікавлень ученого—вивчен­ня давньоруської літератури і переклади, сприйняття росій­ської літератури і культури в Японії. Накамура зробив пере­клад «Слова» на японську мову. Основою перекладу є давньо­руський текст, підготовлений Л. О. Дмитрієвим. Окремі статті Накамури присвячені японським перекладам «Слова», особливос­тям поетики пам’ятки, питанню його автентичності 265, 277

Наливайко Дмитро Сергійович, док­тор філологічних наук, член-кор. НАНУ, літературознавець, зав. Відділом компаративістики Ін­ституту літератури ім. Т. Г. Шев­ченка НАНУ, фахівець з світової літератури, провідний україн­ський компаративіст 4

Нарев, ріка, права притока Захід­ного Бугу 66

Насонов А. М. 11,47, 88, 267, 284

Настаська, жінка (друга, нешлюбна) Ярослава Володимировича Ocmo- мисла із боярського роду Чаргів (тюркського походження) в Га­личі 142, 143

Нестор, чернець Києвського Печер- ського монастиря, письменник, літописець, автор-укладач першої редакції ПВЛ 259

Не-«дикі» Половці, тюркські кочові і напівосілі племена (Кіпчаки, Ko- мани), що населяли Степ між Вол­гою і Лівобережжям, межували з Переяславською землею 9, 40, 178, 183, 184

Никифор Бріенні, полководець ім­ператора Візантії Олексія І Ком- нена 35

Никифор Василакі, претендент на корону імператора Візантії 34,47 Никон Сухий (Великий Никон), ігу­мен Києвського Печерського мо­настиря, Святий, укладач-автор літописного ізводу 1072—1073 рр. 80, 84, 85

Никонівський літопис (Патриар­шая летопись) 125, 226, 286

Німеччина 134

Німчук Василь Васильович, доктор фі­лологічних наук, член-кор. НАНУ, український мовознавець, директор Інституту української мови НАНУ, автор досліджень з історії росій­ської і української діалектології, ономастики, видавець пам’яток давньоруської і давньослов’ян- ської писемності. У статті «“Сло­во о полку Ігоревім” і народна мо­ва» йдеться про можливість від­найдення лексичних і фразео­логічних паралелей «Слова» із закарпатським народним діалек­том, в якому збереглася «значна частина архаїчних рис», зокрема автор пам’ятки додав до народ­ного прислів’я «ни хитру, ни го- разду суда Божьего не минути» слово «птицю», тим самим розбив хибну ідею старого язичниць­кого вірування у безсмертя пта­хів (Мовознавство. — 1967. — № 4. — С. 79—81). У статті «Лек­сика і фразеологія “Слова о полку Ігоревім” із погляду сучасної діа­лектології» (Мовознавство. — 1987. — № 6. — С. 24—31) Нім­чук підкреслює значення діалект­них матеріалів для тлумачення тексту «Слова», особливо його «темних місць». Праці вченого від дзеркалюють погляд на автен­тичність «Слова», а тлумачення вченим «темних місць» у «Слові» свідчить, що він вважає твір лінг­вістичним джерелом, а автора — свідком подій XII ст. і галича­нином

Ніш, місто на Дунайському кордоні Візантійської імперії 36

Новгород Великий, город, столиця Новгородської землі обабіч Вол­хова, нині м. Новгород (городи­ще-дитинець), обласний центр Російської Федерації 16,131,132, 169, 259, 279

Новгород-Сіверський, Новий город, город у Чернігівській землі, центр удільного князівства на правому березі Десни біля правого берега устя ручая Цубрицького, нині м. Новгород-Сіверський (горо- дище-дитинець і окольний город), районний центр Чернігівської обл. 16, 26, 3.3, 142, 145, 146, 170—173

Новгородская Первая летопись, Нов­городская Первая летопись стар­шего и младшего изводов 11, 32, 47,73,107,110,115,117,131,151, 154, 200, 219, 225

Новосельцев А. П. 87, 99, 282, 284 Новосибірськ 208, 283

Ногай (Нокай), темник Золотої Орди, хан, син Татара (Тутара) 238

Норвегія 74, 135, 136

Нормандія, північно-західна частина Франції 71

Нормани (земля і народ), староскан- динавські північно-германські племена датчан, шведів і норвеж­ців, що оселилися в IX—X ст. у північно-західній Франції (Нор­мандії), потім — в Англії і пів­денній Італії (з Сицилією), нині північно-західна частина Франції (Нормандія) 83

Норов А. С. 88, 279

Нью-Йорк 118, 255, 268, 273—276, 280

O

Обези (земля і народ), історична область на північно-східному узбережжі Понта (Чорного моря), на відрогах і передгір’ях Голов­ного Кавказького хребта, насе­лена абхазами, нині Абхазія, Гру­зія; давньоруська назва Грузії і

грузинів 229

«Обереги», видавництво, засноване 1991 р., видає історичну, культу­рологічну, народознавчу, довід­кову і художню літературу 17 Об’єднані Арабські Емірати 258 Обри (земля і народ), протомонголь- ський племінний союз аварів (жуань-жуанів), що прийшли з Центральної Азії до басейну серед­ньої течії Дунаю, в Паннонію, де утворили державно-політичне об’єднання Аварський каганат 83 Огоновський Омелян 228, 229, 285 Огузи (земля і народ), ірано-тюрк- ські племена, що жили на півден­ному заході Середньої Азії і в IX ст. створили державу Ory- зьких туркменів Ябгу (ПВЛ нази­ває їх Торками (Tiirk), нині Турк­менія і північно-східна частина Ірану 31, 33

Одеса 177, 200, 278, 289 Одон Мєшкович 143 Одра, ріка, впадає в Щецінську затоку Варязького (Балтійського) моря 95

Озеро, море, навколо якого відбува­лася битва Ігоря Святославича з Половцями, очевидно, біля лівого берега устя Сюурлія, нині, мабуть, водойма на західній окраїні м. Сло­в’янська, районного центра До­нецької обл. 45, 75

Окладніков О. П. 208, 226, 281, 283 Олег Віщий, воєвода, князь Нов­городський, великий князь Ру­ський (Київський) 90

Олег Святославич, князь Древлян- ський, син Святослава Ігоревича 42

Олег Святославич, князь Чернігів­ський 33, 34, 37, 38, 40—42

Олег-Михайло Святославич-«Гори- славич», князь Ростовський, Bo- лодимир-Волинський, Тмуторо- канський, був засланий в Кон­стантинополь і на о. Родос, князь Тмутороканський, син Свято-

слава Ярославича 79, 81, 84—86, 97,172,180,210,211,213,255,257 Олег-Павло Ігоревич, князь Новго- рода-Сіверського (частина уділу), син Ігоря Святославича, учасни­ка походу 1185 р. 123, 170, 173

Олексій І Комнен, імператор Візан­тії, син Іоанна, брата імператора Візантії Ісаака І Комнена 35, 85, 96, 97, 106, 131,257, 267

Олена Ростиславівна, дочка Рости­слава Мстиславича, жінка (дру­га) Казимира II Справедливого 102

Оленін О. М. 80, 285

Ольбери (Olbarlu), Половецька ди­настія ханів відгалуження Кунів, що поселилася біля гір Yu-lui-pei- Iu (Olbarlu) і прийняла назву цих гір як ім’я династії 39, 240

Ольга-Олена, псковитянка, жінка Ігоря Рюриковича, регент біля сина Святослава Ігоревича, велика княгиня Київська (осінь 945 — 957) 105

Ольга (в черницях Єфросинія) Юрі- ївна, дочка Юрія Володимирови­ча, жінка (перша) Ярослава Воло­димировича 143, 144, 149, 153

Ольговичі, сини, плем’я і нащадки Олега-Михайла Святославича «Го- риславича» 80, 146, 173

Ольгополь, місто поблизу річок Бог і Кодима 181

Опава, город у Моравській землі на правому березі Опави, нині м. Опа­ва в Чехії 116

«Опыт повествования о России» 51 Ордос, согдійські торговельні по­селення на північ від Китаю, у «китайському» Степу 197

Орлов Олександр 140, 145, 153, 285 Оруджев А. А. 234, 289

Орус-оба, Правобережні Половці 41 Орхон, ріка у Монголії 83, 216, 217 Оселук, Половецький хан, син Гір- геня 45, 49

Осінь, «Овчина», Половецький хан, див. ще Aena 42,43, 220, 240, 241

Осети 30.

Оскол, ріка, ліва притока Дону 183, 237

Оссіан (Ойсин, Oisin), легендарний кельт, воїн і бард, за переказами, жив бл. III ст. н. е. і створив цикл поем про свого батька—короля Фінгале і його сподвижників. Тво­ри Оссіана начебто були знай­дені і перекладені з кельтсько- шотландської мови вчителем і колекціонером творів фольклору Джеймсом Макферсоном (1736— 1796). У 1760 р. в Едінбурзі вихо­дять анонімні «Отрывки древней поэзии, собранные в Нагорной Шотландии и переведенные с гэль­ского». Приписані Оссіану поеми стали популярними в європей­ській літературі. T. зв. «скептики» порівнювали «Слово» з творінням Оссіана. О. І. Сенковський писав, що «над “Словом о полку Игоре- ве” носится в нашем уме сильное подозрение в мистификации, оно крепко пахнет Оссианом, его фра­зы словно выкроены по Макфер- соновым». Це повторив і А. Ма­зон (Le Slovo d’Igor. — Paris, 1940. — P. 45, 46, 52—54, 71). Д. С. Лихачов вважав ці аргу­менти ненауковими, а «Слово»— автентичним твором 23,50

Остапчук Віктор 239

Остер, ріка, ліва притока Десни 36 Осулук Бурчевич, брат Ізая Бурче- вича, Половецький хан 180, 243

Отто II Чорний, Моравський (Оло- моуцький) князь, син Отто і Кра­сивого 116

Отто Пі, Моравський (Оломоу- цький) князь 116

Оттон, єпископ із Фрайзінга 75

Отрок (Атрак), Половецький хан, син Шаруканя Старого, брат Сирчана 44, 229, 242

Охмакевич Наталія 17 Охріменко Павло 16

П

Пакослав Лясотич Авданець (Мо­лодший), воєвода і каштелян Кра­ківський, Сандомирський, Вис- лицький 159

∏aκc (Pax) Половців (Кімаків), конфе­дерація номадних племен Полов­ців, Кімаків; у IX—X ст. Рах-ом керував харизматичний клан Кі­маків ЗО

Палестина, Палестинська земля, історична область у південній частині Передньої Азії на сході від східного узбережжя Внут­рішнього (Середземного моря), нині Ізраїль 67

Панасенко В. В. 212, 285 Панченко О. М. 60, 285

Пагі, родовище нафти в районі Па­нагії за фортецею Тмуторокань 95

Париж 215, 268, 274, 276, 280

Парістріон (Paristrion), провінція Ві­зантії 36

Пастернак Ярослав 102

Патриаршая летопись див. Нико- нівський літопис

Пашуто В. Г. 116, 117, 212, 285, 287 Пелешенко Ю. В. 73, 285, 287 Пелліот Поль 236, 237

Перемишль, город у Галицькій зем­лі, центр удільного князівства на правому березі Сяну, нині м. Пе- ремисль (Перемишль, Замкова гора, Старе місто), центр воєвод­ства, Польща 102, 152, 155, 168, 169, 261

Пересопниця, город у Київській землі (Погорина), центр удільно­го князівства на правому березі Стубли, нині городище на око­лиці с. Пересопниці Ровенського р-ну Ровенської обл. 41

Перетц В. М. 198, 277, 281

Переяславль (Переяслав), город, сто­лиця Переяславської землі на пра­вому березі Трубежа біля лівого берега устя Альти, нині м. Пере­яслав-Хмельницький, районний центр Київської обл. 37, 42, 43, 57, 75, 79, 85, 108, 118, 119, 150, 179, 257, 259, 264

Переяславська земля, Переяслав­щина, князівство 24, 33, 36, 179, 225

Переяславський ізвод 176, 259, 262 Переяславські Половці 179 Перм 223

Петро І 90

Петров В. А. 212, 285

Петрушевич А. С. 140, 153, 285

Печеніги (земля і народ), тюркські племена, що кочували між Вол­гою та Яїком (Уралом), потім — у степах між пониззям Дону і гирлом Дунаю; частина їх згодом осіла на Пороссі, див. також Чор­ні Клобуки 29—32, 34, 35, 38,40, 185, 274, 285

Північна Африка 68

Північна Вей, китайська династія 207

Підгірці, с. Бродівського р-ну Львів­ської обл., поблизу города Пліс- неськ 101

Піккіо Р. 72, 285 Пінчук С. П. 285

Пісочна (Пісочен), город у Пере­яславській землі біля заплави лі­вого берега Дніпра, нині городи­ще біля с. Городища (частина його має назву Піщанка) Пере- яслав-Хмельницького р-ну Київ­ської обл. 179

Платон 22

«Плач Ярославни» 108—110, 288 Плетньова С. О. ЗО. 46,185,237,238, 278, 285

Пліснеськ, город у Галичині на пра­вому березі витоку Західного Бугу, нині городище (бл. 60 га) від хутора Пліснесько поблизу с. Підгірці Бродівського р-ну Львівської обл 8, 24, 100—103, 118, 119, 255, 269, 283, 289

Плоскиня, вождь Бродників, хрис­тиянської організації населення

Половецького поля 196 «Повесть временных лет» (ΠBJI)/ Ed. Donald Ostrowski 245,286 «Повість временних літ» (ПВЛ) 11, 34, 47—49, 71, 73, 80, 86—88, 90, 110, 114, 117, 122, 134, 135, 136, 184—186,206—208,240,246,259, 286

Полное собрание русских летописей (ПСРЛ) 11,200, 286

Половецьке поле, Половецький Степ, Степ 33, 34, 38, 40, 42—44, 114, 194—198,216—218, 220

Половці, половецька земля, поле, земля невідома, тюркські кочові і напівосілі племена (Кипчаки, Кумани), що населяли Степ між Волгою і Лівобережжям (частко­во — Правобережжям), по серед­ній та нижній течії Дніпра, нині південно-східні області України (Кримська, Херсонська, Запорі­зька, Дніпропетровська, Донецька, Харківська, Луганська), північні частини Краснодарського та Став­ропольського країв, Ростовська, Волгоградська, Бєлгородська і Воронезька обл. Російської Феде­рації 7, 9, 29—38, 46, 63—65, 92, 114, 124, 146, 149, 166, 168, 169, 175, 176, 178, 179, 183, 188, 189, 194, 195, 203, 204, 210, 215, 220, 222, 228, 229, 239, 241, 243. 244, 255, 260, 261,275, 285, 288

Полоцьк, город, столиця Полоцької землі на правому, потім на лівому березі устя Полоти, нині м. По­лоцьк (городище, городище-ди- тинець на Верхньому замку, по­сад на Нижньому замку), район­ний центр Вітебської обл., Біло­русь 33

Польща 13,20,34, 113, 150, 260, 264 Понт-море, Понтійське море, Ру­ське море, нині Чорне море 31, 51, 168, 181, 184,211

Поппе Андрій 108, 111, 286 Поросся, волость, природно-істо­рична область у Київській землі в межиріччі Росі і Стугни, нині південна частина Київської обл. і північна частина Черкаської обл. 36, 37

«Поучения» Володимира Монома­ха 34,36—38,47,59,119,182,184, 195, 240, 255, 281

Правобережні Половці див. Половці Прага 25, 64, 65, 247, 272, 283 Прийма Ф. Я. 284

Прилук, город у Переяславській землі на правому березі Удаю (права притока Сули), нині м. При­луки (городище), районний центр Чернігівської обл. 36

Приселков М. Д. 80, 177, 267, 286 Приходько В. С. 278

Пріцак Емілія, викладач Тернопіль­ської школи № 1, володіла україн­ською, російською, польською, німецькою, турецькою, латин­ською мовами, мати автора 14

Пріцак Лариса, член-кор. УВАН у США, доктор історичних наук (все­світня історія), жінка автора 17

Пріцак Омелян Йосипович, профе­сор Гарвардського Університету, доктор філологічних наук і все­світньої історії, лінгвіст, філософ, сходознавець, орієнталіст широ­кого профілю світового масштабу, джерелознавець, поліглот, інозем­ний член ПАНУ. Великим внеском в українську науку є діяльність ученого над створенням Україн­ського Наукового Центру у систе­мі Гарвардського Університету, відновлення Інституту сходознав­ства H АНУ і понад 1000 наукових праць (книг, статей, рецензій) із різних розділів всесвітньої історії і філології Євразії. У своїй нау­ковій роботі використовував дже­рела більш як на 60-ти мовах народів світу, особливо у порів­няльній лінгвістиці. Пріцак трьо­ма томами «Походження Русі» заповнив прогалину у праці «Іс­торія України-Руси» М. Грушев- ського, «...який так точно вивчав епохи за джерелами, якщо це були грецькі, латинські чи старо­руські, але цілком був безпорад­ним, коли йшлося про джерела східних народів. А прецінь до XVIII ст. майже половина укра­їнської національної території— це Степ, в якому творили свої держави та культурні структури т. зв. кочові або півкочові наро­ди, звичайно тюркські» (Пріцак О. Історіософія та історіографія Ми­хайла Грушевського. — С. 66). Результатом дослідження «“Сло­во о полку Ігоревім” і Євразій­ський степ» є рукопис майбутньої книги, частково опублікований у цьому виданні. Дослідження здійснено методами французької історичної школи «Анналів» і завдяки структурально-функціо­нальній теорії автора 2,4,14, 17, 46,49,73, 80,87,99,135,153,156, 215,224,246,265,268,271,281,287 Протолчі, урочище на правому бе­резі Дніпра, вище від ріки Хор­тиці, островів Великого і Малого Дубових (на початку XX ст. Пу- рисові острови) і нижче від Віль­ного порога Дніпра, нині затоп­лені водами, піднятими греблею Дніпрогесу 160, 168, 182, 262 Прохоров Г. М. 122, 125, 280, 286 Прут, ріка, ліва притока Дунаю 196 Псевдо-Фредегар Схоластик 71 Псков, город у Новгородській землі, центр удільного князівства на правому березі Великої (впадає в Чудське, чи Псковське озеро) біля лівого берега устя Пскова, нині м. Псков, (городище-дити- нець), обласний центр Російської Федерації 132, 279

Псковське Євангеліє 254 Путивль, город у Чернігівській землі, центр удільного князівства на правому березі Сейму біля лівого берега устя Путивльки,

нині м. Путивль (городище-дити- нець у центрі міста в урочищі Го­родок), районний центр Сумської обл. 16, 109, 124, 173, 174, 260 «Путь із Варягів у Греки», система річкових шляхів і волоків між Ва­рязьким (Балтійським) морем і Понтом (Чорним морем) через Західну Двіну, Волохов, Ловоть, Дніпро 95

Пшеничний Є. В. 285

P

Раданія, міжнародна Єврейська тор­говельна компанія IX—XI ст. у Східній Європі 134,135, 281

Радзивіллівський список Лавренті- ївського літопису 4,184

Радлов Василь 214

Радянський Союз 20

Ратибор-Климент, боярин Пере­яславський, посадник Всеволода Ярославича у Тмуторокані, воє­вода Володимира Всеволодови­ча, посол його до Давида Irope- вича, Володаря й Василька Рости- славичів 85

Редедя, князь Касозький (черкесів), який у війні з Мстиславом Воло­димировичем у 1022 р., щоб не винищувати військ, запропонував закінчити конфлікт двобоєм, у якому Редедя загинув; ця подія знайшла відгомін у «Слові у пол­ку Ігоревім» 84, 213

Рейн, ріка у Західній Європі, в ме­жах Швейцарії, на кордоні її з Ліх­тенштейном та Австрією, у Німеч­чині та Нідерландах, частково на кордоні Німеччини з Францією 134

Рибаков Борис Олександрович, ака­демік РАН, історик, археолог, історик культури слов’янських народів, директор Інституту схо­дознавства РАН. Основні його праці присвячені історії Давньої Русі: Ремесло Древней Руси. Древ­няя Русь: Сказания. Былины. Ле­тописи. — M., 1963; Первые века русской истории. — M., 1964; Рус­ские карты Московии XV — на­чала XVI веков. — M., 1974; Ки­евская Русь и русские княжества XII-XIII вв. — M., 1982; Язы­чество Древней Py си.— M., 1988. Автор обгрунтував погляд про невідповідність географічної тер­мінології «Слова» нашим сучас­ним топонімам (зокрема у «Сло­ві» рікою Доном називається річ­ка Сіверський Донець). Він учас­ник діалогу стосовно часу напи­сання «Слова» з О. О. Зіміним, виступив проти гіпотези Л. М. Гу- мільова, який вважав «Слово» політичним памфлетом XIII ст. Рибаков автор фундаментальних досліджень пам’ятки, він є одним з кращих знавців «Слова». Особ­ливо важливі його погляди на іс­торію створення пам’ятки, про її автора, на історію тексту, він по­дав також численні коментарі і тлу­мачення тексту «Слова». Вченому належить глибокий аналіз історії Русі у другій половині XII ст. і русько-половецьких взаємин того часу, рельєфні характеристики основних персонажів пам’ятки. Рибаков виступив проти точки зору Д. С. Лихачева у 80-х роках, згідно з якою «прямодушный и честный Игорь решительно рвет со своими прежними союзника­ми — половцами, становится их яростным противником (Лиха­чев Д. С. «Слово о полку Игоре- ве». — С. 43). Навпаки, Рибаков вважає, що Ігор залишився со­юзником Кончака і що Кончак лише під тягарем обставин висту­пив проти Ігоря. У трактуванні тексту «Слова» автор висуває но­ві тлумачення й інтерпретації. Без сумніву, не всі погляди і гіпо­

тези Рибакова прийняті в науці, але внесок ученого у дослідженні «Слова» вагомий. Рибаков вважає «Слово» автентичним твором XII ст., написаним із літератур­ною майстерністю, його історич­ний коментар про дії основних героїв «Слова» віддзеркалює мен­тальність Київської Русі XII ст. (Творогов О. В. Рыбаков Борис Александрович // Энциклопедия «Слова».—Т. 4.—С. 246—251) 284 Рибінський 15

Рильськ, город у Чернігівській зем­лі, центр удільного князівства на правому березі Сейму біля лівого берега устя Рила, нині м. Рильськ (городище на Сіонській горі), районний центр Курської обл. Ро­сійської Федерації 123,172 Рымарович С. 60, 290

Римів (Рим, Урим), город у Пере­яславській землі на правому бе­резі Сули біля правого берега ус­тя Бурімки, нині городище біля с. Велика БурімкаЧорнобаївсько- го р-ну Черкаської обл. 8,24, 51, 57,64,117—122,255,264,270,286 Річард Левове Серце, король Англії

67, 75

Робінсон А. М. 265, 287

Рогволод (Василько) Борисович, Половецький князь, син Бориса Давидовича 86

Рогнідь-Горислава, Рогнєда (в чер­ницях Анастасія) Рогволодівна, дочка Рогволода (Рогвоода), жінка (друга) Володимира Святосла­вича 86

Роджер II, король Франції 71 Родос, грецький острів у південно- східній частині Егейського моря 85, 211

Рождественська Т. В. 80, 267, 286 Рожнай С. 56, 60, 285

Роман IV Діоґен, імператор Візан­тії 35, 96

Роман Глібович, князь Рязанський, син Гліба Ростиславича 92

Роман Данилович, князь Чорної Русі (Новгородський, Слонім- ський, Волковийський), третій син Данила Романовича 107,116 Роман Ігоревич, князь Звенигород­ський, Галицький, ув’язнений в Уграх, син Ігоря Святославича 146, 150, 173, 174, 261

Роман-Борис Мстиславич, князь Новгородський, Володимир-Во- линський, Галицький, Торчський, Корсунський, Богуславський, Трепольський, Канівський, вели­кий князь Київський, син Мсти­слава Ізяславича 8,20, 21,44, 65, 125, 140—143, 145, 146, 148, 150. 151, 157, 158, 166—169, 173, 174, 176, 188—192, 198, 262, 265, 282 Роман-Борис Святославич Красний, князь Тмутороканський, син Свято­слава Ярославича 34,85,210,213 Романів торг, брід при гирлі ріки Молдави в Серет 196

Романов Б. О. 11, 286

Росія, місто в околиці Тмуторокані, де була архонтесою візантійська аристократка Феофана Музалон 56

Росія 10,16,24,90,247,248,253,279,280 Ростислав Всеволодович, князь Пере­яславський, син Всеволода Яро­славича від другої жінки Анни 36 Ростислав Давидович, удільний князь Чернігівський, син Давида Свято­славича 42, 43

Ростислав Ізяславич, князь Смолен­ський, син Ізяслава Мстиславича, князь з Волинської лінії 191

Ростислав-Михайло Мстиславич, князь Смоленський, Новгород­ський, великий князь Київський, син Мстислава Володимировича 182,183, 191

Ростислав-Михайло Рюрикович, князь Лучинський, Білгородський, Торчський, Богуславський, Тре­польський, Корсунський і Виш- городський, великий князь Київ­ський (1204—1205), князь Вишго- родський, Галицький, син Рюри­ка Ростиславича 64, 65. 148, 182

Ростиславичі 191, 192

Ростовець, город у Київській землі на лівому березі верхньої Роста­виці (ліва притока Росі), нині два городища в урочищі Замчисько біля с. Білилівки Ружинського р-ну Житомирської обл. 179

Ростовський ізвод 259

Рось, ріка, права притока Дніпра 38, 40,41,64, 179

Руан, економічний і політичний центр нордійців XI ст. герцогства Нормандія у Франції 71

Румунія 107

«Русская правда» 59

Русь, Руська земля, руси, русини, русичі, Русь (земля і народ), пле­мінна, потім державна назва всіх східних слов’ян, що жили у Схід­ній Європі, державно-етнічна назва жителів Галицької і Волин­ської землі, нині Волинська, Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська, Хмельницька і Чернівецька обл., північна части­на України, східна частина Поль­щі, Білорусі, західна частина єв­ропейської частини Російської Федерації (до Ладозького і Оне- зького озера) 16, 28, 30—36. 38. 41, 43, 44, 46, 54, 60, 63—65, 67, 73, 77, 79—81, 83, 86—90, 92, 99, 102, 104, 105, 108, ПО, 112—118, 124, 127, 129, 131, 134—136, 139, 143, 150—153, 167, 168, 171, 176, 178, 179, 181, 183, 196, 199, 200, 203, 204, 207, 208, 210—213, 224, 228—230,236,239,243,244,254— 262, 265, 276, 278, 279, 285, 287

Рюрик, брат Синеуса і Трувора (за літописом), князь Руський, за­сновник князівської династії Рю- риковичів 32

Рюрик-кир Василій Ростиславич, князь Пороський і Торчський, Bpy- чийський, Новгородський (вигна­ний звідти, знову повернутий і ще

раз вигнаний), великий князь Київський (24.ІП.1173—6.ІХ.1173), князь Білгородський і Вручий- ський, великий князь Київський (кінець липня 1176 — початок серпня 1176 р.; кілька днів — разом з братами Романом і Мсти­славом Ростиславичами), князь Білгородський, великий князь Київський (кінець літа — поча­ток осені 1180 р. — літо 1181 р.), князь Білгородський і Вручий- ський, великий князь Київський (1.VIII. 1194 — літо 1201), князь Вручийський і «Всієї Руської землі», великий князь Київський (16.11.1203 — початок лютого 1204), чернець, великий князь Київський (бл. 25.VI.1205 — середина серпня 1206), князь Вру­чийський, великий князь Київ­ський (жовтень 1206 — квітень 1207), князь Вручийський, вели­кий князь Київський (кінець жовтня 1207 — весна 1210), князь Чернігівський (не всі перипетії князювання Рюрика простежу­ються точно) 45, 64, 76, 92, 117, 131, 148, 183, 189, 192 Рюрикович! 33, 41, 94, 183, 253 Рязань, город у Муромо-Рязанській землі, столиця Рязанської землі на правому березі Оки між лівим берегом ручая Серебрянки і пра­вим берегом ручая Чорна річка, нині городище, вали, рови біля Старої Рязані Спаського р-ну Ря­занської обл. Російської Федера­ції 78, 171,255, 256

C

Савельева Н. В. 266, 287

Саків, город у Переяславській землі на лівому березі заплави Дніпра (рукава Млинка), нині с. Проців, до якого адміністративно ввійшло с. Сальків Бориспільського р-ну

Київської обл. 38,40

Сакзя, Половецький хан, брат Ба- губарса й Осіня 36

Саклабія, ця назва означає Скіфію давніх греків, кочові і напівосілі племена, що жили (перед сарма­тами) на території степової і лісо­степової зон сучасної України від гирла Дунаю до Дону, пізніше— на території північного Причор­номор’я в басейні нижньої течії Дніпра і в Криму, нині Запорізька обл., південно-західна частина Дніпропетровської та південно- східна частина Миколаївської обл., Херсонська і Кримська обл. (до Кримських гір) 135,136 Саксонія 150

Салах-ад-Дін (Salah ad-Dm), мусуль­манський емір, володар Єгипту, Сирії, у 1187 р. Єрусалиму 52,54,68 Салміна Марина Олексіївна, філо­лог, автор колективної моногра­фії «“Слово о полку Игореве” и па­мятники Куликовского цикла». Система доказів Салміної поля­гає у тому, що спочатку було на­писано «Слово», а потім «Задон- щина». Автору належать також тлумачення кількох «темних місць» у «Слові» і бібліографія праць Д. С. Лихачова про «Слово» 103, 131, 132, 229, 233, 287

Сальниця (Сальня), ріка, притока правої Попільнушки, права при­тока Попільної, ліва притока Бри- таю, права притока Береки, права притока Дону (Сіверського Дінця), нині Солона 43, 183

Самара, Снопорід, річка, ліва при­тока Дніпра, нині Самара 183,185

Самарканді, 199

Санкт-Петербург (СПб.) 10, 25, 26, 54,56,248,250,256,277—280,284 Сапаксі, село в околиці фортеці Тму- торокань у Папаґі (Черкесія) з ро­довищем нафти 95

Сапікій, село в провінції Дерзіна в околиці Тмуторокані з родови-

щем нафти 95 Саудівська Аравія 258 Саук, князь Половецький 33 Саул, біблійне, помер бл. 1004до н. е., син Kica з коліна Веніаміна, полко­водець, засновник Єврейського царства (Ізраїльсько-Іудейсько­го об’єднаного царства); царю­вав бл. 20 років, до смерті 121

Сверрір Сіґурдарсон, король Нор­вегії 74

Сверріс-сага, сага про короля Нор­вегії Сверріра Сіґурдарсона, пам’ятка давньоскандинавського епосу — прозовий твір із віршо­ваними вставками 74, 76

Святе Письмо, або Священне Писан­ня, збірка богонатхненних книг, що творять Біблію (грецьк. «біб- ліа» — книги), релігійного (істо­рично-повчального) змісту, на яких спирається єврейська та християнська віронаука. Святе Письмо поділяється на єврей­ський Старий Завіт з перед- християнських часів — 47 кн. (у т. зв. Олександрійському списку — каноні — грецького перекла­ду Сімдесятьох з III—II ст. до н. е.) і Новий Завіт — 27 кн., напи­саних апостолами про життя й навчання Icyca Христа впродовж другої половини І ст. Святе Письмо написане єврейською, арамій- ською й грецькою мовами, на цер­ковнослов’янську мову перекла­дено в IX—X ст. і разом з христи­янством прийшло з Болгарії на Py сь-У країну 24, 119

Святополк-Михайло Ізяславич, князь Полоцький, Новгородський, Туров- ський, великий князь Київський, син Ізяслава Ярославича 36—38, 41,42, 183, 190, 244

Святополк-Іван Мстиславич, князь Полоцький, Псковський, Берес­тейський, Новгородський, Воло- димир-Волинський, Луцький, син Мстислава Володимировича 116

Святополк Юрійович, князь Туров- ський, служебний князь Ярослава Володимировича, син Юрія Яро­славича 143, 190

Святослав Володимирович, князь Березийський, Вшижський, Bce- воложський і всіх городів поде- сенських, син Володимира Дави­довича 40—42, 141

Святослав-Михайло Всеволодович, Святослав «Слова», князь Туров- ський, Володимир-Волинський, Божський, Межибожський, Ko- тельницький та ще двох городів, князь Туровський, Пінський, Chob- ський та ще трьох городів, Новго- род-Сіверський, князь Чернігів­ський, великий князь Київський (15.IX. 1154—8.XII. 1154), разом з Вячеславом Володимировичем, князь Чернігівський, великий князь Київський (6.IX. 1173— 18.ХІІ.1173), князь Чернігівський, великий князь Київський (друга половина лютого 1174—початок березня 1174; 12 днів), князь Чер­нігівський, великий князь Київ­ський (20.VII. 1176 — кінець лип­ня 1176), князь Чернігівський, ве­ликий князь Київський (початок серпня 1176 — кінець літа — по­чаток осені 1180), князь Чернігів­ський, великий князь Київський (літо 1181—27. VII. 1194), син Все­волода Ольговича 8,45.92,100— 103,115—117,124,143.144,146— 148, 172, 173. 180—183, 189, 192. 205, 242, 243, 255, 256, 259

Святослав Глібович, князь Прон- ський, син Гліба Ростиславича 92 Святослав Давидович, удільний князь Муромський, син Давида Юрійовича 38

Святослав Ігоревич, князь Руський, великий князь Київський (осінь 945 — березень 972); до 957 р. ре­гентом біля нього була мати Ольга— Олена; від середини липня 969 р. до березня 972 р. у Києві сидів його намісник—Ярополк Свято­славич, син Ігоря Рюриковича 79, 81, 83, 96, 105, 123, 144, 146, 151, 155, 173, 174, 261

Святослав-Миколай (у ченцях Гав- риїл) Олегович, князь Новгород­ський, Смоленський, Стародуб- ський, Курський (з Посейм’ям), Слуцький, Чорторийський, Kne- чевський і всіх дреговичів, князь Чернігівський, син Олега Свято­славича 97, 141, 146, 171, 172

Святослав-Борис Ольгович, князь Рильський, син Олега Святосла­вича 123, 146, 170

Святослав Ярославич, князь Рязан­ський, Муромський, син Ярослава Святославича 32, 33, 84, 85, 211 Святославичі 38, 85, 173

Священна Римська імперія, середньо­вічна держава, до якої входили Ні­меччина та інші королівства, гер­цогства і землі (північна частина Італії, Чехія, Бургундське коро­лівство, Нідерланди, Швейцарія та ін.), нині центральна частина Західної Європи. Сирія, історична область на Близькому Сході між східним узбережжям Внутріш­нього (Середземного) моря і серед­ньою течією Євфрату, нині Си­рія, Ліван, Ізраїль та Йорданія 68, 112, 117, 181, 182, 185

Себіри (Hsien-pi), династія волода­рів Євразії, які впровадили інсти­туцію і титул «каган» 82

Севенч Бонякович, Половецький хан, син Боняка 244

Севортян Е. В. 185, 186, 225, 233, 234, 246, 287

Сейм, ріка, ліва притока Десни 171 Селивановський Семен Іонникі- йович, московський книговида­вець, який брав участь у першо­му виданні «Слова о полку Ігоре­вім», публікував багато видань Румянцевського гуртка, зокрема «Собрание государственных гра­мот и договоров», «Иоанн — эк­зарх Болгарский» К. Ф. Калай­довича, «Кирилл и Мефодий и др.» Й. Добровського, а також видав багато наукових праць М. М. Ка­рамзіна 51, 59, 278

Селіщев О. М. 69, 233, 287

Сельджуки (тюрки), гілка тюрків- огузів, названі за іменем їхнього вождя Сельджука (X — початок XI ст.), а також одна з назв ство­реної ним в XI ст. династії Сельджу- кидів. У XI ст. завоювали частину Середньої Азії, більшу частину Іра­ну, Азербайджану, Курдистану, Іраку, Вірменію, Малу Азію, Грузію та інші території. З 40-х років XI ст. держава Сельджуків почала роз­падатися на окремі султанати. В кінці XI ст. Палестину, Малу Азію та ін. завоювали хрестоносці, а в XIV ст. під владою Сельджуків знаходився Конийський султанат 45, 82, 171

Серебрянка, ріка, притока ріки Чу­сова 223

Середземне море, Внутрішнє море, нині Середземне море 211

Середня Азія 31,193,197,199,222,282 Серет, ріка, ліва притока Дністра 100, 160, 196, 262

Сибір 82,223, 244, 277,281, 284,289 Сибірське ханство, феодальна дер­жава у Західному Сибіру, яке ство­рилося в кінці XV ст.; центр Чим- ги-Тура, нині Тюмень 222

Сибірський літопис 223, 224

Сильвестр, ігумен Видобицького Ми­хайлівського монастиря у Києві, потім єпископ Переяславський, редактор (переписувач?) другої редакції ПВЛ 43, 259

Сир-Дарія, ріка в Середній Азії 193 Сирчан, Половецький хан, син UIa- руканя Старшого, брат Отрока (Атрака) 242

Сицилія 71

Сібір (Sibir), столиця Сибірського ханства в XVI ст. 223

Сіверський Донець (Донець), ріка,

впадає в Азовське море ЗО, 39— 44, 75, 218, 219, 222, 237, 238, 269 «Сказание о Мамаевом побоище», пам’ятка давньоруської літерату­ри, описує важливу подію росій­ської історії — битву великого князя Дмитрія Івановича з ордин­ським беклярибеком Мамаєм у 1380 р. на Куликовському полі (Куликовська битва, Мамаево побоїще). «Сказание» — головна пам’ятка Куликовського циклу, оповідання про підготовку події, про саме побоїще. Дійшло до нас у великій кількості списків, які діляться на 8 редакцій. У питанні співвідношення «Слова» і «Ска­зания» найбільше зацікавлення викликає «Печатный вариант» основної редакції «Сказания». Р. О. Якобсон вважав, що «Задон- щина» разом з текстом «Слова» у своєму первісному вигляді скла­дає диптих: «Только признав су­ществование такой редакции диптиха «Слова» и «Задонщины», возможно объяснить тот факт, что разные рукописи «Задонщи­ны» имеют различные заимство­вания из «Слова», так же можно объяснить и текстовые сдвиги внутри самой «Задонщины» (Ja- kobson R. Introduction // Sofo- nija’s Tale of the Russian-Tatar Battle on the Kulikovo Field. / Ed. by R. Jakobson and D. S. Worth. — The Hague, 1963. — P. 7—27; та­кож у kh.: Jakobson R. Selected Writings. — The Hague, 1966. — Vol. 4. — P. 1—54). P. О. Якобсон вважав, що автор і редактор «Ска­зания» звертався не тільки до дру­гої частини диптиха—до «Задон­щины», а й першої частини—до «Слова» 23, 26, 50, 54—56, 250 «Сказание об Индии богатой» 23 Сказкін С. Д. 213, 281, 287 Скальдична поезія і «Слово». Думка

про подібність «Слова» із скаль- дичним епосом уперше була ви­словлена у 1834 р. І. І. Давидо­вим, вона наближала пам’ятку давньоруської словесності з іс­ландськими сагами. У листі до С. П. Шевирьова (1845 р.) М. П. По- годін стверджував, що Давня Русь мала «целую пиитическую лите­ратуру» (Москвитянин. — 1845. — 4.1.—№ 1. — С. 14). Він вважав: відгомін саг відчувається у ска­заннях про Аскольда і Діра, про смерть Олега. Вказівка на пісні Бояна, на його погляд, також під­тверджує існування саг. Пам’ят­ку можна «считать только отрыв­ком большого “Слова” или поэмы, саги о всех русских происшестви­ях» (с. 18). Деякі із цих ідей М. ∏. ∏o- годіна були розвинуті ним у стат­ті «Замечание о наших былинах», опублікованій у 1870 р. У листі до М. П. Погодіна (1845 р.) М. О. Мак­симович заперечує висловлену думку дослідником про вплив скандинавської народної поезії на давньоруську, він наполягає на самобутності і своєрідності дав­ньоруської поезії, яка «должна быть соображаема не с исланд­скими сагами, а песнями западно­славянскими...» (Москвитянин. — 1845. — Ч. 2. — № 3. — С. 4). «Слово» має відмінності від саги, бо це не імпровізація, а авторський твір, вважає Максимович. У дру­гому листі до М. П. Погодіна, опублікованому у тому ж 1845 р., Максимович сформулював свої остаточні висновки про те, що: 1) скандинавська сага не залишила в давньоруській «исторической поэзии» помітного сліду; 2) «ис­торическая поэзия» на Русі існу­вала до приходу варягів, джере­лом її є власна історія народу; 3) писемна поезія на Русі існувала з давніх часів; 4) усна поезія оспіву­вала не тільки сучасні, а й мину­лі події. Проблемі впливу скаль- дичної поезії на «Слово» присвя­чена стаття О. П. Толочка (1987 р.). Згідно з ідеєю дослідника, твор­чість Бояна знаходилася в руслі скальдичної поезії. На його дум­ку, велес міг бути богом грошей. Називаючи Бояна «велесовим внуком», автор «Слова», як вва­жає О. П. Толочко, підкреслює небайдужість співця до винагоро­ди, тому це у скальда, а відтак і у Бояна, який був пов’язаний із скаль- дичною поезією, не викликало сорому (див. Энциклопедия «Сло­ва». — Т. 4. — С. 303—306). Та­ким чином, питання про скаль- дичний вплив на «Слово» до ви­ходу у світ цієї книжки було контро- версійним. О. Пріцак, щоб дійти до істини, спочатку написав «По­ходження Русі» (тт. 1,2)—дослі­дження про скандинавські джере­ла у зв’язку з цією проблемою. Перша частина праці — це дані саг про Русь і Східну Європу (до

XII ст.), а завершив учений цикл наукових досліджень про Давню Русь саме вивченням проблеми історичності «Слова». О. Пріцак дійшов до таких висновків: автор «Слова» був не народним бар- дом-співцем, а галицьким бояри­ном; з погляду давньоруської лі­тератури «Слово» належить до Галицької школи, за визначенням Д. Чижевського, «доби орнамен­тального стилю» 74,75, 139—156

Скандинавія 46, 90, 135, 276 «Скептики», на противагу вченим, які полемізували про можливість датування «Слова» впродовж кіль­кох десятиліть після походу Ігоря Святославича на Половців, т. зв. «скептики» взагалі не визнають «Слово» пам’яткою XII—початку

XIII ст., вважаючи його або пізні­шим (XVI ст.) записом усної твор­чості, або творінням письменника XVIII ст. (див. Иконников В. Скептическая школа в русской исто­риографии и её противники. — К., 1871). Представниками т. зв. «скептиків» є М. Г. Каченовський, О. I. Сенковський, С. М. Строев, I. !.Давидов, М.Н. Катков, С. П. Ру­мянцев, К. С. Аксаков, О. О. Зі- мін; у французькій історіографії— Луї Леже, Андре Мазон; в амери­канській — Е. Кінан. Скептичну точку зору щодо «Слова» у пи­танні впливу скальдичної поезії на пам’ятку в українській історіо­графії висловлює О. П. Толочко (З приводу скальдичних традицій у творчості Віщого Бояна // Укра­їнський історичний журнал. — 1987.—№8. —С. 121—125),див. також «Скальдична поезія і “Сло­во”» 24—27,50—60

Скіфія, кочові і напівосілі племена, що жили на території сучасної України від гирла Дунаю до Дону, пізніше на території Причорно­мор’я і в Криму 135

Скржинська О. Ч. 229, 281 «Слово о законе и благодати» 83,88 «Слово о полку Ігоревім» 1, 3—5, 7—11,15—27,45,46,49—52,54— 60, 63—66, 68, 70, 72, 73, 75—81, 84—86, 88—91, 93, 94, 97—105, 108, 110, 112—117, 119—136, 139—141, 143—147, 152, 153, 156—158, 160, 164—166, 169— 171,173—177,184—189,191,195, 198,202—205,208—213,215,224, 227—229, 231—238, 242, 245— 268, 273, 277—290

Смідович П. Г. 284

Снов, ріка, права притока Десни 32 Собеслав І, король Польщі 116 Согдійці, Согдіани, іранці Серед­ньої Азії 197, 199, 217, 232

Содвак Кулобицький, Полове­цький хан 45

Соколова Л. В. 72, 111, 213, 288 Соловйов О. В. 84, 86, 88, 170, 177, 188, 189, 191, 198, 203, 204, 288

Соломон, Угорський король 34,290 Солхата, стародавнє місто в Криму 232

Софія, місто 87, 176, 177, 245, 277

Софія, дочка Угорського короля Коломана, мати Галицького кня­зя Ярослава Осмомисла 53

Софоній, рязанський священик 56 Спасо-Ярославський монастир 23 Спасо-Ярославський хронограф див. Гранаграф

Спіш, город в Угорському королів­стві 159

Срезневський 1.1. 11, 128, 129, 132, 196, 200, 288

Срехіаваракс, село в провінції Цілі- аперт, де знаходилося родовище нафти біля фортеці Тмуторокань 95 Старий Завіт див. Святе Письмо Стародуб, город у Чернігівській землі, центр удільного князівства, нині м. Стародуб Брянської обл. Російської Федерації 172

Степові імперії (Степові держави) 9, 42, 102, 163, 199,216,218

Стефан (Іштван) І Святий (бл. 975 — 15.VIII.1038), син Гейзи (Гези), Угорський князь (принц) (з 997), перший Угорський король (1000— 1038)112

Стрийковський Мацей, литовсько- польський історик XVI ст. 166,188 Стугна, ріка, права притока Го­рині 36

Сугдая (Сурож), грецький город на південно-східному узбережжі Кримського півострова; давньо­руська назва Сурож, нині м. Су­дак 127, 197, 270, 287

Cyrp, Половецький хан 41,225,229 Сугров, город у Половецькій землі, названий за іменем хана Сугра, знаходився на правому березі Ci- верського Донця, нині, ймовірно, Зміїв, районний центр Харків­ської обл. 43, 218—220

Суздальская летопись 11, 286 Сула, річка, ліва притока Дніпра 36, 41—43, 228, 270

Сулейман II Величавий, Османський султан 228

Сулима Микола Матвійович, док­тор філологічних наук, член-кор. НАНУ, заступник директора з наукової роботи Інституту літе­ратури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ. Автор понад 300 наукових праць (книг, статей, рецензій), зокрема про українське віршування XVI— XVIII ст. та драматургію цього періоду 4

Сурбар (Siirbar), Половецький хан, помер 4.IV.1103 р. 40

Сурож див. Сугдая

Сутінь, ріка, впадає в Меотиду (Азов­ське море), нині Молочна 40,178, 184. 186, 245

Суюнчев X. Н. 234, 286 Суяб, рефуґій у Туркестан! 83 Східна Європа 29, 30,45, 52, 53, 83, 87, 113, 133, 134, 140, 229, 271, 272, 284

Східний каганат, знаходився в Мон­голії на р. Орхон з рефуґієм Otii- ken 83

Сюже (Suget), абат, автор життєпи­сів французьких королів Людові- ка VI і Людовіка VIl 75

Сян, ріка, права притока Вісли, нині Сян або Сан 34

T

Тааз, Половецький хан, брат Поло­вецького хана Боняка 41, 228

Таврія, Тавріанія, грецька назва Кримського півострова, нині Крим, Кримська обл. 29, 38, 65, 95, 96, 127,128,197,228,232,244,277,285 Тавроскити, архаїчна назва для означення Давньої Русі 196

«Таємна історія монголів» 197,201,299 Тамар (Тамара, між 1168 і 1172 — 1213), дочка царя Грузії Георгія III, Свята, цариця Грузинська (з 1178 (1179) — співправителька батька, у 1184—1213—самостій­но), жінка (першим шлюбом) кня­зя Юрія Андрійовича 44

Танаїс див. Дон

Танг’, китайська династія 199

Тангути, Тангутська земля, дер­жава Сі-ся (982—1227) у північно- центральному Китаї, населена спорідненими з тібетцями племе­нами тангутів, повністю знищена монголами, нині провінції Цін- хай, Ганьсу, Нінся і західна части­на провінції Шеньсі, Китай ЗО

Тарбанд (Отрар), брід через Сир- Дарію 193

Тарсук, Половецький хан 45 Tapx, Половецький хан 45 Татищев Василь Микитович, держав­ний діяч, історик, географ, підготу­вав до друку «Судебник 1550» і «Русскую правду». Основна праця вченого—дві редакції «Истории Российской с древнейших времен». В обох редакціях «Истории Рос­сийской» є оповідання про похід Ігоря Святославича, яке відрізня­ється деякими подробицями із відомих літописних повістей, воно не пов’язано безпосередньо зі «Словом»; цей факт відіграв певну роль у питанні про автентичність пам'ятки. А. Мазон вважав працю Татищева джерелом для пізнього автора «Слова». О. О. Зімін повер­нувся до питання про літописні джерела Татищева — Іпатіїв- ського і Радзивіллівського літо­писів, які могли бути відомі піз­ньому автору «Слова». У працях Р. О. Якобсона, Д. С. Лихачова, Ю. Сазонової підкреслюється, що автор «Слова» нейтральний сто­совно оповідання Татищева. Все це свідчить, що «Слово» не могло бути створено після «Истории Российской» Татищева 11,49,78, 80, 105, 108, 170, 176, 198, 199, 256, 281, 288

Татуш, Печенізький володар у Маке­донії 35

Твердята Остромирич, боярин Київ­ський, посол Романа Мстиславича до Константинополя 168,169

Тверський ізвод 259

Творогов Олег Вікторович, філолог- медиєвіст, один з провідних фа­хівців з історії давньоруської лі­тератури, автор праць про руське літописання, хронографію, пере­клади літератури Давньої Русі, спеціаліст з проблем «Слова», від­повідальний редактор «Энцикло­педии “Слова о полку Игореве”», для якої вчений написав близько двохсот статей. Автор дотриму­ється наукової позиції про автен­тичність «Слова», велику увагу зосереджує на питаннях про текст пам’ятки 11, 59, 76, 80, 103, 111, 122, 125, 136, 204, 228, 233, 267, 280, 286, 288—290

Тель-Авівський університет в Із­раїлі 120

Теодоріх Великий, король остготів 72 Теофанія (Феофано) Музалон (My- залониса), візантійська патри­ціанка, архонтеса м. Росія поблизу Тмуторокані, жінка (перша) Олега Святославича 81,86,96,211,213, 257, 290

Теофіл, імператор Візантії 83

Теребовль, город у Галицькій землі, центр удільного князівства на правому березі Нізди, нині м. Теребовля Тернопільської обл. 146, 261

Тернопіль, місто, розташоване в південно-східній частині гали­цького Поділля на лівому березі горішнього Серету, який творить тут широку долину і штучний став 13

Терські Сельджуки, гілка племен тюрків-огузів 45

Тертер-опа, Половецька династія у Другому Болгарському царстві 46

Тимковський Роман Федорович, фі­лолог, археограф, студіював ан­тичну філософію в Лейпцігу і Геттінгені, фахівець давньоруської словесності. В 1811—1812 рр. підготував до видання Лаврен- тіївський літопис (1824 р.), у 1814 р. віднайшов список «Сказания о Мамаевом побоище», пізніше ви­даний І. М. Снєгирьовим. Тим- ковський написав велике до­слідження про «Слово», яке зали­шилося в рукописі й загубилося після смерті вченого. Уявлення про це дослідження вченого можна отримати з опублікованих праць і архівних матеріалів його учнів— К. Ф. Калайдовича, І. М. Снєги- рьова, М. О. Максимовича: дослі­дження є поширеним комента­рем до «Слова» з поясненнями «темних місць» 251, 266, 287 Тиса, ріка, притока Дунаю 35 Тифліс 49, 279

Тихомиров Михайло Микитович, академік РАН, історик, археограф, палеограф, автор досліджень давньоруської писемності, дже­релознавства, книгодрукування, палеографії. Тихомиров розгля­дає особистість Бояна і його вплив на автора «Слова». На дум­ку Тихомирова, Боян оспівував Чернігівського князя, відтворю­вав у своїй пісні події на Чернігів­щині між 1022 і 1093 рр.; автор «Слова», говорячи про ці події, використовував свідчення Бояна, а не літописи 11, 49, 110, 211— 213, 286, 289

Тімур (Тамерлан), середньоазіат­ський державний діяч, полково­дець, розгромив Золоту Орду 223 Тінґейрар, місто на північному за­ході Ісландії 74

Тітов А. О. 226, 289

Толковини, плем’я іранського похо­дження, котре, ЯК СОГДІЙЦІ І XO- резмійці, було спочатку у складі напівкочового або кочового союзу племен, а в IX—XIII ст. ввійшло до складу Київської Русі в якості перекладачів східних мов 9, 163, 205, 270, 287

Толстовський список Новгород­ського І літопису 219

Тмуторокань, Тмутаракань, Тама- тарха, город, столиця Тмуторо- канського князівства Київської Русі на Таманському півострові біля південного узбережжя Ta- манської затоки (Керченська про­тока між Понтом (Чорним морем) і Меотидою (Меотією, Азов­ським морем), нині городище в станиці Тамань Темрюкського р-ну Краснодарського краю Ро­сійської Федерації 7, 8, 51, 70,72. 77—80, 83—86, 95—97, 99, 107. 125,128—131,210,211,251,255— 258, 261, 270, 280, 282, 286

Тобольськ, місто в Тюменській обл., центр російської колонізації Си­біру в XVI ст. 222

Тоган Ахмет Заки Валіде 136

Тоглій, Половецький хан, брат Бок- миша 179, 180, 243

Токсобичі, ординці з роду Поло­вецького хана Токсоби, що жили в межиріччі середньої течії Ос­колу і Дону (Великого Дону), нині південно-східна частина Бєлгород­ської обл і південна частина Воро­незької обл. Російської Федерації 33 Тор, ріка, права притока Сівер- ського Дінця 40, 42, 238

Торки (земля і народ), кочові тюрк­ські племена, що прийшли з При- аралля (Середня Азія); частина їх осіла в басейні Росі і на Пере­яславщині; див. ще Чорні Клобу­ки, нині південна і південно-за­хідна частина Київської обл. і північна частина Черкаської обл. 31,36, 38,40,41, 194

Торонто 215, 239, 276

Торчський, город у Київській землі, центр удільного князівства, город торків і берендичів на лівому бе­резі Горохуватки (ліва притока Росі), нині городище біля с. Шар- ків Рокитнянського р-ну Київської обл. 36, 64, 65

Тохтамиш, хан Золотої Орди 223

Трансоксіанія, держава Хозарів і Ka- раханідів у Західному Тюрксько­му каганаті у Монголії 83, 193

Треполь, город у Київській землі, центр удільного князівства на пра­вому березі Дніпра, нині горо­дище у с. Трипілля Обухівського р-ну Київської обл. 36, 64

Троада, історична область (з руїна­ми м. Трої) на північному заході Малої Азії на південь від Геллес­понта (Дарданелльської протоки), біля Місії другої, нині південно- західна частина Чанаккале, Туреч­чина 7, 70—72, 78, 270, 285, 288

Трубачов О. М. 129, 289

Трубіж, річка, ліва притока Дніпра 37

Трубчевськ (Трубецьк), город у Чер­нігівській землі, центр удільного князівства на правому березі Десни, нині м. Трубчевськ (городище), районний центр Брянської обл. Російської Федерації 123,172

Тувім Юліан 15, 289

Тугоркан, Половецький хан, тесть Святополка Ізяславича 35, 37, 243, 244, 246

Тура, ріка у Західному Сибіру 223 Туреччина 24, 51, 82

Туров, город у Київській землі, центр удільного князівства на правому березі Прип’яті біля пра­вого берега устя Язди, нині се­лище Туров (городище-дитинець, Замкова гора, передгороддя) Жит- ковицького р-ну Гомельської обл. Білорусі 190

Туровська династія 38

Туркестан, територія в Середній і Центральній Азії, населена тюрк­ськими народностями. Східний Туркестан — провінції Західного Китаю, Західний Туркестан—су­часна Туркменія і північна части­на Афганістану 29, 31, 83, 221, 236, 277

Тучин, город у Київській землі 42 Тюмень (Чимги-Тура), місто на р. Ту­ра, обласний центр Тюменської обл. Російської Федерації 223,226 Тюркський каганат, держава племін­ного тюркського союзу у 552— 745 рр. на території Центральної Азії, Північного Китаю, значна частина Середньої Азії до річки Аму-Дарії. На початку VII ст. роз­пався на Західний Тюркський ка­ганат (сер.-азіат; до 740 р.) і Схід­ний Тюркський каганат (центр.- азіат.), в 745 р. переможений уй­гурами ЗО, 79, 82, 83, 87, 171

У

Угри білі, угри чорні, Угорська земля, (земля і народ), угро-фінські пле­мена (пізніше — народність), що прийшли з прабатьківщини Вели­кої Угорщини (басейн нижньої і середньої течії Ками) і оселились у басейні середньої течії Дунаю; у 837—839 рр. — перша хвиля, білі угри, які в VII ст. жили разом з болгарами і хозарами у Великій Болгарії; у 896 р. — друга хвиля, чорні угри, нині Угорщина 8,20, 30, 34, 35, 46, 53, 67, 68, 78, 112, 113,145,150,151,254,255,258,260 Уйгури, протомонгольські племена, що були споріднені з тюрками у 740 р., зайняли територію Схід­ного каганату; див. ще Східний каганат 83

Уйгурська держава Ґан-су, прото- монгольська держава, що в XI ст. в результаті мандрівки кочівників зайняла території від кордонів Китаю до Давньої Русі; прото- монголи мали назву Sari = тюрк- CbKesariy—«блідо-жовтий», звідти руська назва Половці 30

Україна, держава (територія), межує на заході з Чехією, Словаччиною, Польщею, на північ і схід із Біло­руссю й Російською Федерацією, на південний захід із Молдовою, Румунією й Угорщиною, на півдні прилягає до Чорного й Азовського морів. Назва «Україна» має давнє історичне походження і стосується території, на якій проживали схід­ні слов’яни. Вперше згадується в Іпатіївському літописі під 1187 р. у зв’язку з смертю в Переяславі князя Володимира Глібовича. У 1189 р. літопис подає, що князь Ростислав прибув «ко украйне Галичькой», тобто на південну територію Галицького князівства. На початку XIII ст. Україною в літописі називалися західні землі Галицько-Волинського князівства. Одночасно з назвою «Україна» в офіційних документах, літописах і літературних творах вживалася назва «Русь» 17, 57, 64, 88, 102, 110, 114, 129, 151, 153, 176, 187, 197, 199, 200, 203, 212, 229, 230, 268, 271, 276, 277, 279, 281, 285

Улашевичі, ординці з роду Полове­цького хана Улаша, керівне плем’я Лівобережних Половців 183,184, 186

Ундольський В. М. 120

Урусоба, Половецький хан 40, 42, 185

Урусбиев И. X. 234, 286

Урусобичі, два онуки Урусоби, По­ловецькі хани 182—185

Успенський Ф. 168,177,200,278,289

Ф

Фасмер Макс 127, 129,188, 207, 289 Фатеміди, арабська держава (1279— 1390) в Сирії і Єгипті 181

Февр Люсьєн, французький історик і соціолог, засновник французької історичної школи «Анналів» 18, 19.21,289

Федора Романівна, дочка Романа Мстиславича, жінка Василька Володимировича 145, 150, 154

Федотова М. А. 289

Фердінанд І, король Німеччини, ім­ператор Священної Римської імперії 228

Філіпп II Август, король Франції 53, 67

Фомін О. І. 88, 289

Фрайбург, місто в Німеччині 97 Франко Іван 64

Франція 53, 71, 217

Фрідріх І Барбаросса, із династії Штауфенів, король Німецький (з 1152 р.), імператор Священної Рим­ської імперії (1155—1190) 53, 67

X

Хамух, село за фортецією Тмуторо- кань, де знаходилося родовище нафти 95

Харалуг, династія Каролінгів (Фран­ків), засвідчена у ПВЛ у давньо­руській мові (Королязі), а форма Carolung, Charolung дала форму Харалуг. Назва Каролінги похо­дить від імені Карла Великого, спадкоємці якого були волода­рями в нинішніх країнах Франції, Італії, Німеччині 8,132—135,270, 289

Харитонович Д. Е. 21, 289 Харків 136, 234, 282, 287

Херасков Михайло Матвійович, дра­матург, поет, прозаїк. У другій редакції поеми «Володимир» (1796 р.) Херасков до імені Оссі­ана зробив доповнення: «Недав­но отъискана рукопись под на­званием «Песнь полку Игореву», неизвестным писателем сочинен­ная. Кажется, за многие до нас веки в ней упоминается Боян, рос­сийский песнопевец». Л. О. Дми- трієв вважає, що Херасков був ознайомлений зі «Словом» завдя­ки одному із списків перекладу пам’ятки, а не з давньоруським текстом (Энциклопедия «Сло­ва».—Т. 5. —С. 178) 251

Хилок (Kilga)₅ ріка, доплив до ріки Селенги в Монголії 222

Хіровоск Георгій, візантійський письменник 140

Хлєбніковський літопис 184

Ходина, ім’я, яке не засвідчене у «Слові», а тільки неправильно ін­терпретоване деякими вченими і продовжує своє існування у спе­ціальних словниках до «Слова». В дійсності автор «Слова» цитує твір Бояна із невеликими зміна­ми 9, 163, 209,213, 270, 288

Хозари (земля і народ), напівкочові тюркські племена іудейського віровизнання, що жили між Хва- лійським (Каспійським) та Азов­ським (Меотидою) морями в Хо­зарському каганаті (державі); сто­лиця Ітіль, нині північна час­тина Краснодарського та Став­ропольського країв, південна час­тина Ростовської обл. та Кал­мицької, Чечено-Інгуської, пів­нічна частина Дагестанської авто­номій, а також південно-західна частина Астраханської обл. Ро­сійської Федерації і східна час­тина Кримської обл. 29, ЗО, 72, 79, 83, 85, 171,255

Хозарський каганат (Хозарська дер­жава, Хозарія) 87, 96, 211, 283, 284

Хоніатес Нікетас (Хоніята Никита), візантійський історик 167—169, 196, 200

Хорезм, давня держава Середньої Азії 39

Хорезмшах Ікінджі, правитель Хо­резму 31,222

Хорол, ріка, права притока Псла 41,43, 92, 228

Хортиця, ріка, права притока Дніпра, нині Верхня Хортиця, права при­тока Річища, права притока рука­

ва Дніпра 160, 168

Хроніка з Кельна 72

Хроніка Польська Вікентія Кад- лубка 203

Хроніка Угорська (Нотарій короля Бели) 203

Хронограф див. Гранаграф

Ібн Хурдадбег, арабський географ і історик, автор праці «Про купців Раданія» 134, 135, 281

ц

Цесароград, Константиноград, Кон­стантинополь, город на Європей­ському березі південної частини Босфорської протоки, столиця Ві­зантійської імперії, нині м. Стам­бул, центр вілайєту, Туреччина 34, 35, 67, 72, 85, 94, 105, 131, 167—169,211,217, 243

Центральна Азія 208, 272, 283

Ціліаперт, провінція, у якій побли­зу села Срехіаваракс знаходило­ся родовище нафти 95

Ч

Чарг, галицький боярин, приятель князя Галицького Ярослава Во­лодимировича Осмомисла 143

Ченеґреп, Половецький хан, по­мер 4.ІѴ.1103 р. 40

Черепній Л. В. 212, 290 Черкесія 86, 95, 96, 211 Черн, брід на Дніпрі 196 Чернігів, город, столиця Черні­гівської землі на правому березі Десни біля устя Стрижня, нині м. Чернігів 16, 32, 34, 37, 42, 79, 84—86, 108, 143, 146, 171—173, 180, 256, 258, 270

Чернігівський ізвод 259

Чехи, Чеська земля (земля і народ), західнослов’янські племена, пред­ки чехів, що жили в історичній області Чехії в басейні Влтави

(лівої притоки Лаби—Ельби) і верхньої Лаби, нині Чехія 25 Чешуїв див. Шарукань Чижевська Тетяна 127,128,131,237 Чижевський Дмитро Іванович, ви­значний український славіст і історик, автор численних дослі­джень з літератури, історії, філо­софії, суспільної думки слов’ян­ських народів. Близько ста кни­жок Чижевського вийшли дру­ком 15-ма європейськими мова­ми. Вчений вважав «Слово» ви­сокохудожнім твором давньої ук­раїнської літератури XII ст. — «доби орнаментального стилю», що переходить із пізнього серед­ньовіччя до Ренесансу. Визнача­ючи жанр «Слова», Чижевський говорить про нього як про світ­ський ліро-епічний «інструмен- тир», про поему особливого виду. На стилістику «Слова» вплинула поезія скальдів типу «копие изло­мити», одначе поезія скальдів (дра­ли на честь конунгів) не дає чіт­кого уявлення про творчість Бо­яна, бо драпи записані лише в XIII ст. Метафори Бояна вільно відтворюють абстрактні поняття і більше прив’язані до християн­сько-біблійної поетики, ніж у скальдів. Чижевський прихиль­ник автентичності «Слова» і при­святив спеціальну статтю крити­ці концепціїт. зв. «скептика» А. Ма­зона, вважаючи її ненауковою 140 Чінґґіз хан (власне ім’я Темучін, бл. 1155 — 25. VIIL1227), син Ecy- гея-батура, вождя монгольсько­го племінного об’єднання, полко­водець, засновник Монгольської держави, великий Монгольський хан (1206—1227) 83,226,245,278 Чорний ліс, лісовий масив обабіч

Дону (Сіверського Дінця), по­близу устя Осколу, нині ліси на північ Слов’янського р-ну До­нецької обл. і на південь Ізюм-

ського р-ну Харківської обл. 183 Чорні Клобуки, Чорний Клобук (земля і народ), кочові і напів­кочові тюркські племена берен- дичів (берендіїв), ковуїв, печені­гів, торків, турпіїв, що оселилися в басейні Росі і на півночі від Пе­реяславля понад лівим берегом Дніпра, нині південна частина Київської, північно-східна части­на Вінницької і Черкаської обл. 31,64, 149, 180, 181, 192

Чорнобиль, город у Київській землі на правому березі Прип’яті біля лівого берега устя Уші, нині горо­дище біля м. Чорнобиля, район­ний центр Київської обл. 64

Чу, ріка в Туркестані 83, 216 Чуґучак, місто над озером Ала-куль у Східному Туркестані, у VII— IX ст. столиця Карлуків 221

Чусова, ріка на Уралі 223

Чюрнаїв, город у Київській землі на межі з Половцями (належав Чор- ноклобуцькому ханові), був на лі­вому березі Тесмені, нині с. Чор­нявка Черкаського р-ну Черка­ської обл., або с. Чорна Кам’янка (на лівому березі Гірського Тіки- чу, правої притоки Тікичу, пра­вої притоки Синюхи, лівої при­токи Бога — Бугу) 181

Ш

Шапошніков В. М. 46, 290

Шарукань (Чешуїв), город хана Ша- руканя у Половецькій землі на правому березі Дону (Сіверського Дінця), біля правого берега устя Чугівки, нині м. Чугуїв (городи­ще), районний центр Харків­ської обл. ЗО, 43,219,220,222,225 Шарукань (Шароканъ), Полове­цький хан, ймовірно, син хана Осеня, про смерть якого в ПВЛ говориться під роком 1082, дід Кончака. Точне місце, де знахо­дилися половецькі городи, назва­ні за іменами їх ханів, — Шару- кань і Сугров, невідоме, ймовірно, близько до середнього Донця, в районі якого було родове кочо­вище і де стояв улус, який нази­вався Шарукань. У «Слові» UIa- рукань згадується у такому пасу- сі: «Се бо готскія красныя дѣвы въспѣша на брезѣ синему морю... поють время Бусово, лелѣють месть Шароканю». Цей пасус з Шаруканем учені називали «тем­ним місцем». Зокрема проф. А. М. Робінсон вважав, що тут йдеться про помсту за взяття у по­лон Половецького хана Шарука- ня у 1068 р. Якщо прадід князя Ігоря, Святослав Ярославич, за­хопив у полон Шаруканя, діда Кончака, то полон князя Ігоря був помстою за безчестя діда. Князівські сини та онуки продов­жували політику батьків і дідів; онуки, згідно з ментальністю Ки­ївської Русі, характеризувалися за дідом; існувало поняття про родову честь, славу і про родову помсту Шаруканю — засновнику роду Половецьких ханів, назва­них у «Слові» поруч з Олегом Святославичем. Згадка про Шару­каня в «Слові» свідчить, що автор «Слова» добре був ознайомлений як із родоводом Половецьких ха­нів, так і з боротьбою руських князів з Половцями в II половині XI — першому десятилітті XII ст., що фактично відтворює менталь­ність доби Київської Русі 32, 39, 41, 44, 220, 228, 229, 239, 242

Шахматов Олексій Олександрович, мовознавець, історик літератури, автор численних досліджень з істо­рії російської літератури. Спеці­ально «Слово» Шахматов не до­сліджував, але є важливі зауваги вченого, зокрема про вплив «Сло­ва» на «Задонщину» і про згадку у «Слові» двох лексем: «толкови- ни» і «готські діви». В обох випад­ках Шахматов подає свою точку зору на історію тексту «Слова» і його жанр. М. К. Гудзій підкрес­лює, що Шахматов у своєму до­слідженні «Историческая морфо­логия русского языка» наводить із «Слова» 99 цитат. У некролозі Ф. Є. Коршу Шахматов відзна­чає увагу вченого до питання рит­мічного складу «Слова» і подає його висновок, згідно з яким вір­шування «Слова» має подібні риси «с великорусскими былина­ми и малорусскими думами», і що «попытка великого знатока метрики и ритмики заслуживает всякого внимания специалистов». Чому ж Шахматов не досліджу­вав «Слово» як лінгвістичне дже­рело, чи, може, він був т. зв. «скеп­тиком»? У некролозі Ф. Є. Коршу Шахматов дає відповідь на це пи­тання. Оскільки текст «Слова», який дійшов до нас у списку, без сумніву, зіпсований, зокрема орфо­графія, тому він не використову­вав «Слово» як джерело у своїх дослідженнях. Таким чином, уче­ний вважав «Слово» оригіналь­ним твором, але список, що дійшов до нас, був зіпсований і віддзер­калює не стільки оригінал XII ст., скільки його «книжкову оброб­ку» 80

Шаш, столиця оази, нині Ташкент­ська обл. Узбекистану 193

Шварц Бертольд, німецький алхі­мік, франціанський абат із Фрай­бурга, винайшов у XIII ст. порох 97 Шевельов Юрій, славіст, мовозна­вець, історик української літера­тури, літературний і театральний критик. Закінчив Харківський університет, професор філології в Колумбійському університеті, президент УВАН (1959—1961, 1981—1986 рр.). Учень Л. Була-

ховського і В. Симовича, який залучив Шевельова до фонологіч­них методів Празької школи. Ав­тор понад 100 наукових праць. У центрі його наукових зацікав­лень було написання історичної фонології української мови, що показувала б її розвиток від пра­мови до сучасної мови на широ­кому історичному діалектному міжмовному й текстуальному грун­ті з установленням системно-при­чинних зв’язків між окремими фонетичними змінами 203, 274

Шевченко Ігор, історик-візантолог, студіював у Кардовому універ­ситеті в Празі, професор Гарвад- ського Університету, директор Центру Візантійських Студій Гар­вардського Університету, автор близько 600 праць із візантології (історія, історія культури, літера­тури та мистецтва, візантійсько- слов’янські взаємини), україн­ської історії 4

Шевченко Тарас Григорович, гені­альний український поет. Автор перекладу двох фрагментів «Сло­ва» —«Плачу Ярославни» й опису битви на р. Каялі. «Плач Ярослав­ни» написаний 4-стопним ямбом з використанням народнопоетич­них засобів: «В Путивлі граді вранці рано / Співає, плаче Яро­славна, / Як та зозуленька кує, / Словами жалю додає. /—Полечу, каже, зигзицею, / Тією чайкою- вдовицею, / Та понад Доном по­лечу, / Рукав бобровий омочу / В ріці Каялі. І на тілі, / На княжім білім, помарнілім, / Омию кров суху, отру / Глибокії тяжкії ра­ни... /.» Фрагмент опису битви на р. Каялі більш близький до рит­міки «Слова»: «І бились день, /1 другий билися, / Та коло полудня на третій / Поникли Ігореві стя­зі». У своєму перекладі пам’ятки Шевченко точно передав зміст і

особливості оригіналу «Слова»

60, 177, 248, 249, 265, 276

Шедер (Schaeder) Ганс Гайнріх, ви­датний німецький вчений, профе­сор Берлінського та Ґеттінґен- ського університетів, знавець всесвітньої історії, сходознавець (іраніст, тюрколог, семітолог), філолог, знавець світових літера­тур. Відомий як дослідник Ста­рого Завіту, творчості Гете, Г. фон Гофманшталя, Данте. Філософ, релігіознавець і професійний піаніст. О. Й. Пріцак був учнем Шедера, який познайомив його з працями англійського вченого А. Тойнбі, котрий досліджував всесвітню історію, соціолога Макса Вебера та істориків Сходу Й. Марк- варта, В. В. Бартольда. Шедер дав стимул дослідженню О. Й. Прі- цака про першу ісламсько-каган- сько-тюрську династію Kapaxa- нідів, що в 840—1212 рр. володі­ла обома Туркестанами: резуль­татом став захист останнім у Гет­тінгені в 1948 р. докторської ди­сертації «Караханідські студії». Шедер навчив своїх учнів — уче­них світового рівня, що є тільки одна всесвітня історія. Хоча не­можливо одній людині повністю оволодіти всіма джерелами світо­вої історії, все-таки, студіюючи історію однієї країни, не можна трактувати її в ізоляції. Власне «національна» історія — це скла­дова частина всесвітнього істо­ричного процесу 15

Шефтель М. 189 Шеховцов В. О. 10, 47, 286 Ширван, історична область і серед­ньовічна держава в Азербай­джані, з III ст. до кінця VIII ст. володарями були ширваншахи. В середині XVI ст. стає складовою частиною, провінцією Ірану, з 1748 р. самостійне Ширванське ханство, яке в 1805 р. приєднане j∖q Росії,, нині територія Азер­байджану 45

Шишков О. С. 51

Шишман, Половецька династія ханів (1323—1396), які у боротьбі проти Візантії заснували Друге Болгарське царство 46

Штурм Г. 60, 290

Шунков В. І. 226, 281

Щ

Щурат Василь 15, 285

Ю

Юг, ріка, права притока Північної Двіни 223

Юда (Judah), давньоєврейська дер­жава 120

Юмне див. Велін

Юнгман Йозеф (Jungmann Josef), чеський поет, лінгвіст, перекла­дач, закінчив Празький універ­ситет (за фахом філософ, філолог і правознавець). У 1810 р. Юнг­ман під керівництвом Й. Добров- ського зробив переклад «Слова» на чеську мову, але він залишив­ся в рукописі. За визначенням Юнгмана, жанр «Слова» — па­м’ятка красномовності. Відносно автора «Слова» Юнгман вважав, що це був малорос або чернець. У трактуванні «Слова» як ритмічної прози із віршованими вставками Юнгман розділив на вірші зачи­ни Бояна, зробив спробу понови­ти структуру першої строфи («Не буря соколы занесе»), що була порушена, на його думку, в про­цесі переписування, вводячи до перекладу двоскладові слова, також розбив на вірші характе­ристику курян, «цитату» із Бояна в кінці «Слова» і слова автора. Юнгман відтворював текст «Сло­ва» в латинській транскрипції: я означено як а або je, подібно транскрибував російські тексти і Добровський. «Темні місця» Юнг­ман перекладав обережно, не вдаючись до тлумачення. Руко­пис перекладу Юнгмана, який відзначався високим філологіч­ним і літературним рівнем, був використаний В. Ганкою у празько­му виданні «Слова» 1821 р. 56, 265, 285

Юр’єв, город у Київській землі на лівому березі Росі біля правого берега устя Рута Великого, нині м. Біла Церква (городище Замко­ва гора), районний центр Київ­ської обл. 37

Юрій-Георгій Володимирович Довго­рукий (Долгорукий, I(M)—16.V.1157), князь Ростово-Суздальський, Пере­яславський, великий князь Київ­ський, син Володимира Всеволо­довича Мономаха Великого 42, 141

Юрій Кончакович, Половецький хан, син великого Половецького хана Кончака 45

Юрій-Георгій Ярославич, князь Ty- ровський і Пінський, син Яро­слава (Ярославця) Святополко- вича 190, 199

Юрійовичі, династія, молодша лінія Мономаха 191

Я

Ябґу, держава Огузьких Туркменів 33

Ягич І. В. 56, 264, 268, 290

Яїк, Гиик, ріка, впадає в Хвалійське (Каспійське) море, нині Урал44,240 Якобсон Роман Осипович, визначний вчений-славіст XX ст., росій­ський і американський мовозна­вець, літературознавець, спеціа­ліст із семіотики. Закінчив Лаза­ревський інститут східних мов у Москві й університет. Один з твор­ців Празького лінгвістичного гуртка і лінгвістичного структу­ралізму, професор Гарвардського Університету. Два сюжети були характерні для дружніх стосунків двох велетів науки — О. Й. Прі- цака і Р. О. Якобсона. Редагуючи лінгвістичну частину своїх «Ви­браних творів», Якобсон просив О. Й. Пріцака допомогти йому у складних питаннях тюрко-мон- гольської порівняльної грамати­ки. Другий сюжет був пов’яза­ний із хрестоносним походом Якобсона в обороні автентичнос­ті «Слова». Спочатку вчений про­сив О. Й. Пріцака опрацювати орієнтальні елементи «Слова», а потім подати історичний комен­тар до запланованого ним ви­дання пам’ятки. О. Й. Пріцак із за­палом взявся до вивчення історич­ності «Слова», але виявилося, що насамперед треба було з’ясувати початки Русі (див. Походження Русі, тт. 1—3). Якобсон так і не по­бачив нової версії монографії про «Слово», яка залишилася в рукопи- сі О. Й. Пріцака. Якобсон встиг ви­ступити проти гіпотези т. зв. «скеп­тиків», зокрема А. Мазона, у праці «La Geste du prince Igor’» (1948). Вчений спростував чимало лінг­вістичних аргументів А. Мазона, а саме, що знайдені останнім «мо- дернізми» читаються не тільки в «Слові», але і в «Задонщине», що «Слово» більше пов’язано із опо­віданням про похід Ігоря в Іпаті- ївському літописі, ніж з «Исто­рией Российской» В. М. Тати­щева 5, 15, 16, 80, 140, 165, 170, 210, 237, 249, 2П, 290 Якубовський А. Ю. 200, 279 ЯкушХ. П. 185 Ян Вишатич, воєвода 41 Ян Длугош, польський історик 170 Янин В. Л. 16, 88, 213, 290 Яремчук Д. Д. 103, 185, 281

Ярополк Володимирович (1082— 18.11.1139), князь Смоленський, Переяславський, великий князь Київський, син Володимира Все­володовича 41, 42, 44, 218, 220

Ярополк Томзакович, Половецький князь 45, 182

Ярослав-Федір Всеволодович, син Всеволода Юрійовича (8.ІІ. 1190— 30.ІХ.1246), князь Переяслав­ський, Переяслав-Залєський, Ря­занський, Новгородський (чоти­рикратно), Торжковський, великий князь Київський (весна 1236 — 10.IV.1236,січень 1238—10.Ш.1238), князь Володимир-Суздальський, великий князь Київський (весна 1243 — ЗО. IX. 1246), княжив через посадника Дмитра Єйковича 148—150, 166, 259

Ярослав Всеволодович, великий князь Чернігівський, син Всево­лода Ольговича 124, 147, 172, 173, 182, 259, 262

Ярослав-Іван Ізяславич, князь Ty- ровський, Новгородський, Воло- димир-Волинський, Луцький (ра­зом з Мстиславом Ізяславичем), ве­ликий князь Київський (1 173.20.ХП— друга половина лютого 1174; поча­ток березня 1174 — кінець 1174), князь Луцький, син Ізяслава Мсти- славича 143, 191

Ярослав-Георгій Володимирович Мудрий (977—20.11.1054), князь Ростовський, Новгородський, вели­кий князь Київський (27.ХІ.1015— 14.VIII.1018), князь Новгород­ський, великий князь Київський (зима 1018—19.11.1054), третій син Володимира Святославича 79, 83—85, 113, 211, 213, 256, 270 Ярослав Володимирович Ocmo- мисл, князь Галицький, син Воло­димира (Володимирка) Волода- ревича 20, 21, 52—54, 60, 66—68, 100, 104—106, 108, ПО, 112, 113, 125, 128, 140—148, 153, 158, 168, 169, 173, 174, 177, 190, 236, 259,

260, 262, 265, 280

Ярослав (Ярославець)-Іван Свято- полкович (Святополчич), князь Володимир-Волинський, син Свято- полка Ізяславича 42

Ярослав-Панкратій (в ченцях Кос­тянтин) Святославич, князь Ря­занський, Чернігівський, Муромо- Рязанський, Святий, син Свято­слава Ярославича 38, 171, 259

Ярослав Юрійович, князь Пінський, син Юрія Ярославича 189, 190

Ярославль, город у Ростово-Суздаль­ській землі, центр удільного кня­зівства на правому березі Волги біля лівого берега устя Koto- рослі, нині м. Ярославль (руб­лений та земляний городи на Стрілці), обласний центр Росій­

ської Федерації 22, 23

Ярославна, жінка князя Ігоря Свя­тославича, дочка Ярослава Ocmo- мисла 21, 108, 109, 125, 140, 145, 151, 158, 173, 260

Яси, Аси, відгалуження східноіран- ської племінної групи Аланів 220 Ясиня, жінка Ярополка Володими­ровича 220

Ясський мирний договір 23, 251

Ятвяги, Ятвязька земля (земля і на­род), литовське плем’я, що жило між правобережжям Нарева і ліво­бережжям Німану, нині північна частина Бялистоцького воєводства та Сувалкське воєводство, Польща, і південно-західна частина Литви 7,63—65,166,188,198,255,270,289

А

al-^tAbbas b. Muhammad ЗО

Adam of Bremen 290

Alexis I Comnene 291

AlI-Khan 223

Alivizatos A. S. 160, 290 «Alphabetum Persium, Comanicum et

Latinum» 215

Amil 39, 221

Amsterdam 72, 265, 294 Ankara 246, 273, 294

Annamarie von Gabain 87, 186, 224,

230, 233, 292, 293

Anne Comnene. Alexiade 243,246,290 Annales Bertiniani 87, 290

Asen I 245

Aspron 207

Atalay Besim 199, 292 Athens 160, 290

B

al-Balaδuπ 199, 290

Barroux Robert 73, 290

Bang Willy 207

Barkcsi Geza 225, 290

Barthold Wilhelm 224—226, 290, 296 Bazin Louis 208, 291

Beck Hans-Georg 291

Begliik 184

BekkerL 176, 291

Berlin 12,47,48, 69, 87, 154,186,215, 272, 290, 293—296

Berolini 246, 292

Besharov Justina 153, 291

Bloch Mark 21, 291

BlochetE. 114

Bohdan I. 110, 291

Bonn 98, 176, 291,299

Bonnae 136, 295

Boor Carl de 246, 292

Boston 73, 297

Boyle John Andrew 114, 224, 226, 290 Sir John Bowring 250

Brand Charles M. 99, 245, 291, 295 Breslau 272

Bretschneider Emil 48, 291

Brockelmann Carl 69, 98,199,226,291

Bruges 229, 293

Bruxelles 267, 291,295, 298

Bucarest 11,215, 234, 291,292

Budapest 11, 47, 48, 99, 208, 225, 234,

275, 290, 291, 293, 295—298

Burgere А. 21, 291

By’ndr, Bayandur 33

Byzantium 12, 21,47,48, 99, 129, 249,

267, 291, 294—296, 298, 299

C

Cambridge 12,27,46,47,99,274—276, 294, 295, 297, 299

Chavannes Edward 199, 292

Cheynet J. C. 267, 291

Chin 225, 245

Ch’ing 245

Chiyu 82

Cinggis Khan 217, 223

CizevskaTatjana 11,129,132,238,291 Choniates Niketas 176, 177, 289, 291 Ch’u-ch’-ii 39

Clauson Gerard sir 215, 233, 292, 298 Francis W. Cleaves 197, 226, 291, 298 Codex Comanicus 214, 215 Collingwood Robin George 158, 291 Columbus 212, 276

Constable Giles 21, 294

Constantine Porphyrogenitus (De Ad- ministrando Imperio) 11, 98, 208, 291

Copenhagen 47, 69, 293

Crakow див. Krakow

Cumania 196

Curtius Emst Robert 73, 291

Czegledy Karoly 291

D

DankoffRobert 47, 224, 292, 294

Dares Phrygius 71, 73, 292

Darmala (Joci Darmala) 197, 198

Darmstadt 226, 292, 296

Dehkhoda A. A. 98, 296

Dictys Cretensis 73, 292

ad-DimisqT 184, 200, 292

DTvan Iugat at-Turk 199, 292

Dlugossi seu Longini 292

Dobrovsky Josef 7, 12, 27, 55, 58, 100, 295

Doerfer Gerhard 82, 87, 230, 233, 246,

292

Drimba VIadimir 11,215, 292

E

Eberhard Wolfran 292

Editio princeps (The Igor’ Tale) 11, 22,

23,26,51,52,55,58,59,69,72,132,

135, 170, 177, 204, 209, 212, 213,

229, 232, 233, 252, 253, 265, 268 Enoki Kazuo 292

Eurasiae 11

Evert-Kappesowa Halina 212, 292

F

Fahir Iz. 234, 299 Febvre Lucien 21, 292

Feist Sigmund 229, 292 Francis J. Tschan 290, 294

G

GardIzT 32

Gdansk 65, 296

«Gesta Hammaburgensis Ecclesiae Pon- tificum» 95

Gheyn J. 230, 293

Giaioukdtai 207

Giry Arthur 298

Goeje Michael Janus de 199, 290, 299

Golb Norman 87, 276

Golden Peter B. 46, 47, 87, 184, 215, 226, 245, 293

Gombocz Zoltan 225, 293

Gottingen 48, 199, 272

Grano Johan Gabriel 224, 296

Gregoire H. 177, 198, 293, 299

Grey Jan 90, 293

Gronbech Kaare 47, 69, 215, 230, 233, 234, 237, 272, 293

Groot de J. J. M. 87, 224, 293

Gyorffy Gyorgy 234,293

Giiyiik 221

H

Haenisch Erich 201,245, 246, 293, 295

Halasi-Kun Tibor 241, 246, 293

Hallo William W 121, 122, 293

Halphen Louis 293

Hambis Louis 48, 201, 225, 297

Hamburg 87, 177, 272

Hannover 12, 87, 290

Hansen Olaf 224, 293

Harvard 12,21,47,225,226,245,274— 276, 286, 293, 294, 298

Hasii Carles B. 136, 295

Heidelberg 12, 198, 204, 208, 229, 298

Heissig W 226, 296

Heliopolis 95

Helsingfors 87, 199, 224, 294, 298, 299

Helsinki 12,46, 69, 185, 224, 225, 237, 245, 293, 296—298

Hermann Albert 225, 293

Homan Balint 47, 69, 154, 294

Hony H. C. 234, 299

Horbatsch Olexa 212, 276

Houtsma Martin Theodor 225, 294

Hsien-pi 82

298

T

At-TabarTTaYTkh (Annales) 199, 299

Taipei 48, 297

Tamerlan 223

Tatar 33

Tay Buγa (Tayang Khan) 223

Tbilisi 294

Teheran 98, 296

Tekin Talat 299

Tel-Aviv 299

Teodericus Bemesis 72

Teubneri B. G. 73, 292

«The Igor’ Tale» 7, 12, 27, 50, 59, 163, 212, 266, 274, 276

Thomsen Vilhelm 82, 87, 199, 224, 299

Tiesenhausen Waldemar de 200, 299

Timur 223

Togan Ahmet Zeki Validi 273, 299

Tokyo 292

Toqs-oba 33

Tomaschek Wilhelm 229, 299

Tomasini Jacobi Philippi 215

Tonyuquq 82

Tomberg Carolus Johannes 47, 290

Toronto 273

Tounqatai 207

Trask W. R. 291

Tschan Francis J. 290, 294

Tschizewskij Dmitrij 274

Tura (Oimga-tura) 223

Turghai 222

Turkut 193, 213

Tutuqa 221

Tyrkland 72

Wallace-Hadrill John Michael 73, 299

Warszawa 65, 103, 176, 198, 293, 296, 299

Washington 21, 294

Wassaf 221

Weiers M. 226

Wellesley 17

Wienna 230, 299

Wiesbaden 11,47, 87, 88, 98,200, 201, 225, 230, 272, 273, 292—297

Wiskonsin 69, 294

Witsen N. K. 226

Wittfogel Karl A. 246, 299

Wroclaw 65, 185, 296, 299

U

Ukraine 273

Upsaala 290

Urus-oba 40

Ussishkin David 120, 299

V

Vasary Istvan 299

Vasmer Max 12, 198, 208, 298

Vasojevic A. 99, 299

Veit V 226

Vullers Joannes Augustus 93, 98, 299

W

Waitz Georg 87, 290

X

Xfc ^,q, Xipcaq=Turkiit 33

Y

Yabghu 33

Ych-IuTa-Shih 221

Yeke Monggol 33

Ymak 33

Yiian 245

Yiian chao pi shih 221, 245, 299

Z

Zajqczkowski Ananiasz 181, 185, 272, 299

Ziegler Konrat 297