Види конституційно-правової відповідальності

Конституційно-правова відповідальність у широкому зна­ченні представлена власне конституційною відповідальністю, адміністративною відповідальністю та кримінальною відпові­дальністю за порушення норм конституційного права.

Пріоритетним видом юридичної відповідальності у кон­ституційному праві України є конституційно-правова відпові­дальність. На сьогодні цей вид відповідальності сформував як інститут конституційного права та елемент системи гарантій конституційного права України.

На думку Л. Р. Наливайко, конституційно-правова відпові­дальність - це вид соціальної та юридичної відповідальності, який існує у сфері конституційно-правових відносин, перед­бачений нормами конституційного права, характеризується специфічним колом суб’єктів, механізмом реалізації та санкці­ями й полягає у примусовому перетерпіванні засобів впливу за протиправне діяння (ретроспективний аспект) та у відповідаль­ному стані зобов’язаного суб’єкта (позитивний аспект), виступає найважливішою гарантією реалізації і захисту Конституції^[53]. Існують й інші визначення конституційно-правової відповідаль­ності.

Узагальнюючи існуючі визначення, конституційно-правову відповідальність можна визначити як самостійний вид юри­дичної відповідальності, визначений нормами конституційно­го права, що передбачає заохочення державою позитивного діяння суб'єкта конституційно-правових відносин, наслідки якого перевищують вимоги конституційно-правових приписів (позитивний аспект) або негативну реакцією держави на кон­ституційний делікт (правопорушення).

Конституційно-правовій відповідальності властиві загальні та особливі ознаки, що визначають особливості її правової при­роди. До загальних ознак можна віднести такі: вона є видом со­ціальної відповідальності: конституційно-правова відповідаль­ність має позитивне (проспективне) і негативне (ретроспективне) значення; конституційно-правова відповідальність є наслідком конституційного делікту; вона є інститутом відповідної галузі права тощо.

До особливих ознак конституційно-правової відповідальності належать:

1. Конституційно-правова відповідальність має конститую- ючий (системоутворюючий) характер, тобто визначає загальні принципи для інших видів юридичної відповідальності.

2. Конституційно-правова відповідальність відповідно до осо­бливостей предмета конституційно-правового регулювання має чітко виявлений політичний характер, оскільки відповідальність настає за порушення суспільних відносин, пов’язаних зі здій­сненням влади в державі.

3. Конституційно правова відповідальність передбачає кон­ституційні санкції як міру юридичної відповідальності. Кон­ституційно-правові санкції передбачають такі особливі міри і форми юридичної відповідальності, як дострокове припинення повноважень органу держави, органу або посадової особи міс­цевого самоврядування: відмова у реєстрації політичної партії, громадської організації: скасування чи призупинення дії кон­ституційного нормативно-правового акта тощо.

4. Специфічність підстав конституційно-правової відпові­дальності: підставою ретроспективної відповідальності є юри­дичний факт конституційного делікту, а проспективної - юри­дичний факт набуття статусу суб'єкта конституційно-правової відповідальності.

5. Особливе коло суб’єктів конституційно-правової відпові­дальності. що є вужчим за коло суб’єктів конституційного права. Суб’єктами конституційно-правової відповідальності можуть бути лише орган публічної влади або його посадова особа (об'єд­нання громадян, державні органи й органи місцевого самовря­дування). Людина та громадянин не наділені конституційною деліктоздатністю. Навіть порушення людиною конституційних обов’язків є підставою адміністративної, кримінальної чи ци­вільної відповідальності в конституційному праві, але не кон­ституційно-правової.

6. Конституційно-правова відповідальність є функціональ­ним інститутом конституційного права, що об'єднує сукупність конституційно-правових норм що регулюють суспільні відноси­ни у сфері проспективної та ретроспективної юридичної відпо­відальності деліктоздатних суб’єктів за порушення норм, кон­ституційного права України.

7. Конституційно-правова відповідальність є важливим еле­ментом механізмом правового захисту і охорони Конституції України та чинного конституційного законодавства.

8. Конституційно-правова відповідальність є гарантією всіх основних інститутів конституційного права, що виступають об єктами конституційно-правової відповідальності (інститут основ конституційного ладу, інститут громадянства, інститут прав, свобод і обов’язків людини і громадянина, інститут форм безпосереднього народовладдя, інститут парламентаризму, ін­ститут президентства, інститут виконавчої влади, інститут судо­вої влади, інститут конституційної юстиції, інститут контроль­но-наглядової влади. інститут територіального устрою, інститут місцевого самоврядування).

9. Джерелами конституційно-правової відповідальності є не лише норми Конституції України, але й всі інші конституційно- правові норми, об’єктивізовані в системі чинного конституцій­ного законодавства.

10. Для конституційно-правової відповідальності властиві особливі процесуальні форми її реалізації. В окремих випадках процедура конституційно-правової відповідальності регулюєть­ся комплексом конституційних та інших галузевих норм чинного законодавства.

Конституційно-правова відповідальність є складовим елемен­том всіх основних інститутів конституційного права (інститут основ конституційного ладу, інститут конституційно-правового статусу людини і громадянина, інститут форм безпосередньо­го народовладдя, інститут парламентаризму, інститут прези­дентства. інститут виконавчої влади, інститут судової влади, інститут конституційної юстиції, інститут контрольно-наглядо­вої влади, інститут територіального устрою, інститут місцевого самоврядування).

Зокрема, для інституту президентства властиві нормативно- правові приписи, що регламентують конституційно-правову відповідальність Президента України за вчинення ним дер­жавної зради або іншого злочину (ст. 111 Конституції України). Стаття 111 Основного Закону визначає підстави конституційно- правової відповідальності Президента України, процедуру усунен­ня Президента України в порядку імпічменту та конституційно- правову санкцію - усунення Президента України з поста.

Важливим питанням конституційно-правової відповідаль­ності є коло суб’єктів, перед якими учасники конституційно- правових відносин несуть юридичну відповідальність. До таких суб’єктів слід відносити народ України, людину, органи держав­ної влади та органи місцевого самоврядування.

Пріоритетною інстанцією, перед якою суб’єкти конституцій­но-правової відповідальності несуть юридичну відповідальність, є Український народ. Частина 3 ст. 5 Основного Закону декларує. що право визначати і змінювати конституційний лад України належить виключно народові і не може бути узурповане держа- вою, її органами і посадовими особами. Тобто Український народ є пріоритетним суб’єктом конституційно-правових відносин. Відповідно до цього конституційного припису всі суб’єкти кон­ституційної відповідальності несуть юридичну відповідальність за порушення норм конституційного права саме перед Україн­ським народом.

Важливою інстанцією конституційної відповідальності в Україні є людина (громадянин України, іноземець, особа без громадянства). Частина 2 ст. З Конституції України визначає, що держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвер­дження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’яз­ком держави. Порушення прав і свобод людини є підставою для конституційної відповідальності держави та її органів і посадо­вих осіб перед людиною. У частині 3 ст. 9 Конституції України зазначено, що звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Основного Закону гарантується.

Істотною інстанцією, щодо якої суб’єкти конституційно-пра­вових відносин несуть юридичну відповідальність, є Українська держава, органи державної влади, органи місцевого самовряду­вання. їх службові та посадові особи.

Особливістю конституційно-правової відповідальності й є розширене коло суб’єктів, уповноважених розглядати справи про конституційні правопорушення (делікти). Ними, зокрема, є: Верховна Рада України. Президент України, Кабінет Міністрів України, органи правосуддя, органи місцевого самоврядування.

Санкції конституційно-правової відповідальності, тобто її форми і міри відрізняються особливою різноманітністю. Утім їх об єднуючою ознакою залишається політичний характер санк­цій і подальші негативні політичні наслідки для суб’єктів, що здійснили конституційний делікт.

Основними видами конституційно-правових санкцій є: від­мова у реєстрації політичної парти (ст. 11 Закону України «Про політичні партії в Україні»); втрата депутатського мандата (статті 79,81 Конституци); дострокове припинення повноважень Верхо­вної Ради України (ст. 90, п. 8 ст. 106 Конституції); усунення з по­ста Президента України в порядку імпічменту (п. 10 ст. 85, ст. 111 Конституції); прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінету Міністрів України, що має наслідком відставку Уряду (ст. 115 Конституції України); рішення Конституційного Суду України про неконституційність законів та інших право­вих актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради АРК. що має наслідком їх скасування (ст. 150 Конституції Укра­їни); скасування Президентом України рішень голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції України та законам України (ст. 118 Конституції України): висловлення обласною чи районною радою недовіри голові відповідної місце­вої державної адміністрації (ст. 118 Конституції України); звіль­нення Верховною Радою АРК за погодженням із Президентом України з посади ГЬлови Ради Міністрів АРК (ст. 136 Конституції України); зупинення органами суду рішень органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи за­конам України (ст. 144 Конституції України) та ін.

Конституційні санкції можуть поділятися на основні та до­даткові. Для прикладу, ст. 111 Конституції України передбачає такі санкції у вигляді усунення Президента України з поста Вер­ховною Радою України у порядку імпічменту (основна санкція), а ст.

Наступним видом конституційно-правової відповідальності у широкому значенні є адміністративна відповідальність за порушення норм конституційного права.

Далеко не всі адміністративні правопорушення, передбачені чинним адміністративним законодавством України, пов’язані з порушенням норм конституційного права. І Іідставою для ад­міністративної юридичної відповідальності в конституційному праві є ті адміністративні правопорушення, що посягають на об'єкти, які безпосередньо охороняються чинним конституцій­ним законодавством України.

У першу чергу, до адміністративних правопорушень, що по­сягають на об’єкти, що захищаються конституційним правом України, належать правопорушення у сфері прав і свобод люди­ни і громадянина. Глава 15 «Адміністративні правопорушення. пто посягають на встановлений порядок управління» Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП) перед­бачає юридичну відповідальність за порушення порядку орга­нізації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демон­страцій (ст. 185^і); створення умов для організації і проведення з порушенням установленого порядку зборів, мітингів, вуличних походів або демонстрацій (ст. 185²); порушення законодавства України про вибори Президента України і народних депутатів (ст. 186²); порушення законодавства про референдум (ст. 186⁴); порушення законодавства про об’єднання громадян (ст. 186⁵). Обов'язковою умовою зазначених адміністративних правопо­рушень є порушення норм чинного конституційного законодав­ства про політичні права громадян України.

Зокрема, підставою д ля адміністративної відповідальності за ст. 186² КУпАП є порушення положень Конституції України про вибори Президента України, народних депутатів України, орга­нів місцевого самоврядування та відповідних законів України.

Так у статті 186² передбачено, що публічні заклики або агі­тація за бойкотування виборів Президента України або народ­них депутатів, опублікування або поширення іншим способом неправдивих відомостей про кандидата в Президенти України або депутата, а так само агітація за або проти кандидата в день виборів тягнуть за собою накладення штрафу від трьох до шести неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

До адміністративних правопорушень, що посягають на об’єк­ти. що захищаються конституційним правом України, відно­сяться і порушення положень Конституції України про право власності Українського народу на землю. її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси її континентального шельфу. Згідно зч. 1 ст. 13 Основного Закону, від імені Україн­ського народу це право власності здійснюється органами дер­жавної влади та органами місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Кодексом України про адміністративні правопорушення пе­редбачена юридична відповідальність за порушення права дер­жавної власності на надра (ст. 47); порушення права державної власності на води (ст. 48); порушення права державної власності на ліси (ст. 49); порушення права державної власності на тварин­ний світ (ст. 50). Зазначені положення застаріли 1 не відповіда­ють чинній Конституції, оскільки Основний Закон не передбачає «державної власності» на надра, води, ліси, тваринний світ.

Наступною групою адміністративних правопорушень, що посягають на об’єкти, що захищаються конституційним пра­вом України, є природа та культурна спадщина. Піава 7 КУпАП «Адміністративні правопорушення в галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам'яток історії та культури» передбачає юридичну відповідальність за пору­шення цитованого вище конституційного обов'язку. Зокрема, ст. 92 КУпАП регламентує, що порушення правил охорони і ви­користання пам'яток історії та культури тягне за собою поперед­ження, або накладення штрафу на громадян від трьох до семи неоподаткованих мінімумів доходів громадян і попередження, або накладення штрафу на посадових осіб - від п'яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Адміністративна відповідальність за посягання на об'єкти, що захищаються конституційним правом України, також регу­люється законами України. Зокрема. Закон України «Про над­звичайний стан» від 26 червня 1992 р. у ст. ЗО визначає, що пору­шення особою вимог режиму надзвичайного стану, за винятком правил комендантської години, тягне за собою адміністративне стягнення у вигляді штрафу до п'яти неоподаткованих мініму­мів доходів громадян або адміністративний арешт на строк до п'ятнадцяти діб. якщо ці порушення не тягнуть за собою кримі­нальної відповідальності.

Певну фрагментарність адміністративно-правової відпові­дальності за порушення норм конституційного права вдалося частково подолати з прийняттям Верховною Радою України 6 липня 2005 р. Кодексу адміністративного судочинства України (КАСУ), що набув чинності 1 вересня 2005 р. Цей Кодекс не тіль­ки детально врегулював основні положення адміністративного процесу, сприяв формуванню системи адміністративних судів України, а й вдосконалив механізм адміністративної юридич­ної відповідальності за порушення норм конституційного права України.

Зокрема. Піава 6 «Особливості провадження в окремих ка­тегоріях адміністративних справ» визначила особливості про­вадження у справах щодо оскарження рішень, дій або безді­яльно иборчих комісій, комісій з референдуму, членів цих комісій (ст. 172): особливості провадження у справах щодо оскар­ження рішень, дій або бездіяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, засобів масової інформації, підприємств, установ, організацій, їхніх посадових і службо­вих осіб, творчих працівників засобів масової інформації, які порушують законодавство про вибори та референдум (ст. 174); особливості провадження у справах щодо оскарження дій або бездіяльності кандидатів. їхніх довірених осіб, партії (блоку), місцевої організації партії (блоку місцевих організацій партій), їхніх посадових осіб та уповноважених осіб, Ініціативних груп референдуму, інших суб’єктів ініціювання референдуму, офіцій­них спостерігачів від суб’єктів виборчого процесу (ст. 175); осо­бливості провадження у справах щодо скасування реєстрації на пост Президента України (ст. 176); особливості судових рішень за наслідками розгляду справ, пов’язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму, та їх оскарження (ст. 177); особливості здійснення представництва у справах, пов'язаних із виборчим процесом чи процесом референдуму (ст. 178); особливості об­числення строків у справах, пов’язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму, та наслідки їх порушення (ст. 179); особливості провадження у справах про дострокове припинення повноважень народного депутата України в разі невиконання ним вимог щодо несумісності (ст. 180); особливості проваджен­ня у справах за адміністративними позовами суб’єктів владних повноважень про обмеження щодо реалізації права на мирні збори (ст. 182); особливості провадження у справах за адміні­стративними позовами про усунення обмежень у реалізації пра­ва на мирні зібрання (с. 183). Тобто Іїіава 6 КАСУ безпосередньо визначає особливості адміністративного провадження у спра­вах, пов’язаних з реалізацією конституційних політичних прав громадян на вибори, референдуми та мирні збори.

Окремі, найбільш суспільно небезпечні види конституційно- правових деліктів тягнуть за собою настання кримінально- правової відповідальності. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р.. що набув чинності 1 вересня 2001 р. в ч. 1 ст. 2 визначає, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого Кримінальним кодексом Украї­ни (ККУ). Об єктами значної кількості злочинів, передбачених ККУ, є суспільні та державні цінності (блага), що визначаються і гарантуються Конституцією України.

Кримінальний кодекс України в Особливій частині виділяє декілька груп злочинів, спрямованих на об'єкти конституцій­ного права, які умовно можна розділити на злочини проти сус­пільства; злочини проти держави і місцевого самоврядування; злочини проти конституційних прав і свобод людини і громадя­нина. Утім ККУ не розмежовує ці групи злочинів в окремих роз­ділах. Кожен із розділів ККУ може містити склади злочинів, що посягають на ряд основних об'єктів конституційного права.

Зокрема, злочини проти суспільства, держави та місцевого самоврядування об'єднані в трьох самостійних розділах ККУ. Ткк Розділ І «Злочини проти основ національної безпеки Украї­ни» передбачає кримінальну відповідальність за дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади (ст. 109): посягання на терито­ріальну цілісність і недоторканість України (ст 110); державну зраду (ст. 111); посягання на життя державного чи громадського діяча (ст. 112); диверсію (ст. 113); шпигунство (ст. 144). Інші роз­діли також визначають підстави кримінальної відповідальності за злочини проти суспільства, держави та місцевого самовря­дування. Розділ XIV ККУ «Злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканості державних кордонів, забезпечен­ня призову та мобілізації»; розголошення державної таємниці (ст. 328); незаконне переправлення осіб через державний кордон України (ст. 332) та ін. Розділ XV ККУ «Злочини проти автори­тету органів державної влади, органів місцевого самоврядуван­ня та об'єднань громадян»; наруга над державними символами (ст. 339); втручання у діяльність державного діяча (ст. 344): по­гроза або насильство щодо державного чи громадського діяча (ст. 346); захоплення представника влади або працівника право­охоронного органу як заручника (ст. 349); самоправство (ст. 356) та ін. Розділ XVIII «Злочини проти правосудця»: втручання в ді­яльність судових органів (ст. 376): погроза або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного (ст. 377); посягання на життя судді народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя (ст. 379); невиконання судового рішення (ст. 382) та ін. Розділ XX «Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку»; пропаганда війни (ст. 436); застосування зброї масового знищен ня (ст. 439); геноцид (ст. 442) та ін.

Злочини проти прав і свобод людини та громадянина, ви­значені у Конституції України, містяться у розділах II «Злочи­ни проти життя та здоров’я». III «Злочини проти волі, честі та гідності особи». IV «Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи». V «Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина». VI «Зло­чини проти власності», VIII «Злочини проти довкілля». XII «Зло­чини проти громадського порядку та моральності», XV «Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян». XVI «Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'юте­рів). систем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку». XVIII «Злочини проти правосуддя» ККУ. Групи прав і свобод лю­дини і громадянина, що захищають від злочину відповідні роз­ділу ККУ не співпадають з прийнятою в конституційному праві класифікацією цих прав і свобод на громадянські, політичні, економічні, соціальні, культурні (духовні), екологічні. Хоча за­галом усі основні конституційні права і свободи людини і гро­мадянина захищені кримінальним законодавством України від протиправних посягань.

Зокрема, така важлива група прав громадян, як політичні права захищаються відповідними статтями в різних розділах ККУ. Ткк. РозділУ «Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина» ККУ передбачає кримінальну відповідальність за перешкоджання здійсненню виборчого права (ст. 157); неправомірне використання виборчих бюлетенів, підлог виборчих документів або неправильний під­рахунок голосів чи неправильне оголошення результатів виборів (ст. 158); порушення таємниці голосування (ст. 159); порушення законодавства про референдум (ст. 160). а Розділ XII «Злочини проти громадського порядку та моральності» ККУ передбачає кримінальну відповідальність за незаконне перешкоджання ор­ганізації або проведенню зборів, мітингів, походів і демонстрацій (ст. 340).

Конституційно-правова відповідальність у широкому розу­мінні гіпотетично може передбачати й інші види юридичної відповідальності. Наприклад, дисциплінарну та цивільну, але застосування цих видів юридичної відповідальності в консти­туційному праві потребує належного теоретичного обґрунту­вання.