Стаття 5. Принципи державної політики у сфері надання безоплатної правової допомоги

1. Державна політика у сфері надання безоплатної правової до­помоги ґрунтується на таких принципах:

1) верховенство права;

2) законність;

3) доступність безоплатної правової допомоги;

4) забезпечення якості безоплатної правової допомоги;

5) гарантоване державне фінансування.

Встановлені статтею 5 цього Закону принципи, на яких має базува­тися державна політика в галузі надання безоплатної правової допомо­ги, загалом, носять типовий характер, оскільки повторюють загальні принципи, закріплені в Конституції та законах України.

Зокрема, принцип верховенства права в контексті даного Закону означає, що оскільки згідно ст. 8 Конституції України в Україні визна­ється і діє принцип верховенства права, за якого норми Конституції є нормами прямої дії і звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Консти­туції України гарантується, то надання безоплатної правової допомоги, а так само і право на її отримання, передбачене статтею 59 Конституції, є обов’язком держави незалежно від закріплення відповідних механіз­мів реалізації цього права в законах чи інших нормативно-правових ак­тах України.

Законність у сфері надання безоплатної правової допомоги означає, що її надання в Україні можливе виключно на засадах, передбачених Конституцією, цим Законом, іншими законами України, міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Доступність безоплатної правової допомоги означає гарантування державою доступу до безоплатної правової допомоги кожній особі, яка має на неї право відповідно до Конституції України та норм цього За­кону, які встановлюють категорії осіб, що можуть звертатися до упов­новажених органів за отриманням безоплатної первинної і вторинної правової допомоги.

Якість правових послуг, які надаються в межах безоплатної первин­ної і вторинної правової допомоги, виключно правовими засобами га­рантувати неможливо. Цією нормою резюмується, що держава в особі уповноважених нею органів, забезпечуючи кожному право на отриман­ня безоплатної правової допомоги, забезпечує також якість і ефектив­ність такої допомоги, встановлюючи відповідні професійні та інші кри­терії до суб'єктів, які цю допомогу мають право/зобов'язані надавати.

Жодна послуга, в тому числі, правова, не може надаватися безкош­товно, оскільки в такому випадку реалізація права одних громадян на отримання правової допомоги порушувала б права інших громадян на отримання винагороди за свою працю. Відтак, забезпечення можливос­ті вільного доступу до безкоштовних правових послуг напряму зале­жить від обсягів державного фінансування надання цих послуг профе­сійними адвокатами та іншими особами, уповноваженими законом надавати такі послуги (допомогу).