Стаття 7. Поняття безоплатної первинної правової допомоги
1. Безоплатна первинна правова допомога — вид державної гарантії, що полягає в інформуванні особи про її права і свободи, порядок їх реалізації, відновлення у випадку їх порушення та порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
2. Безоплатна первинна правова допомога включає такі види правових послуг:
1) надання правової інформації;
2) надання консультацій і роз’яснень з правових питань;
3) складення заяв, скарг та інших документів правового характеру (крім документів процесуального характеру);
4) надання допомоги в забезпеченні доступу особи до вторинної правової допомоги та медіації.
Безоплатна первинна правова допомога — це спосіб інформативного забезпечення державою осіб, які перебувають під її юрисдикцією, про права і свободи в частині зобов'язань держави. Тобто держава забезпечує безкоштовний спосіб надання інформації про права і свободи особи відносно державних органів (в т.ч. місцевого самоврядування) і їх посадових/службових осіб, а також інформування щодо: порядку реалізації цих прав і свобод; відновлення прав і свобод у разі їх порушення; порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної лади та місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Послуги, які можуть бути надані особі при наданні первинної правової допомоги, обмежуються загально-правовим рівнем, без поглиблених спеціальних знань, а саме: інформування про права і свободи; консультування та роз'яснення з цих питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру (тобто таких, які пов'язані з реалізацією та відновленням прав і свобод); допомога в забезпечення доступу до вторинної правової допомоги та медіації. Стаття містить заборону щодо складання документів процесуального характеру, оскільки це відноситься до вторинної правової допомоги.
Інколи більш дієвим є звернення не по правову допомогу, а по публічну інформацію.
Законом України «Про доступ до пуд бічної інформації» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2011, № 32, ст. 314) встановлено, що Публічна інформація — це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації. Вона є відкритою і безкоштовною. Розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п’яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п’яти робочих днів з дня отримання запиту. Тому з точки зору часових меж запит не про правову допомогу, а про публічну інформацію є простішим (суть таких звернень дуже близькі й відрізняються переважно кваліфікацією їх авторами звернень).