Причини, за яких необхідне реформування місцевого самоврядування
Конституція України від 28 червня 1996 року вперше в історії незалежної України на конституційному рівні у статті 7 визнала і гарантувала місцеве самоврядування в Україні. Місцевому самоврядуванню в Основному Законі присвячено розділ ХІ (статті 140—146).
Стаття 146 Конституції передбачила прийняття окремого закону для врегулювання питань організації місцевого самоврядування, формування, діяльності та відповідальності органів місцевого самоврядування. Таким законом став Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» прийнятий 21 травня 1997 р. Згідно зі статтею 2 вказаного Закону місцеве самоврядування в Україні — це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади — жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста — самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст. Стаття 5 згаданого Закону передбачає систему місцевого самоврядування в Україні, до якої входять наступні елементи:• територіальна громада;
• сільська, селищна, міська рада;
• сільський, селищний, міський голова;
• виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;
• районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст;
• органи самоорганізації населення[122].
У містах з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради відповідно до цього Закону можуть утворюватися районні в місті ради. Районні в містах ради утворюють свої виконавчі органи та обирають голову ради, який одночасно є і головою її виконавчого комітету.
Для забезпечення ефективного функціонування і розвитку системи місцевого самоврядування в Україні протягом останніх 15 років, окрім вказаного Закону «Про місцеве самоврядування в Україні», була прийнята ціла низка законодавчих актів, серед яких:• Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07 червня 2001 р.;
• Закон України «Про органи самоорганізації населення» від 11 липня 2001 р.;
• Закон України «Про ратифікацію Європейської хартії місцевого самоврядування» від 15 липня 1997 р.;
• Закон України «Про асоціації органів місцевого самоврядування» від 16 квітня 2009 р.;
• Закон України «Про всеукраїнський та місцевий референдуми» від 03 липня 1991 р.;
• Закон України «Про статус депутатів місцевих рад» від 11 липня 2002 р.;
• Закон України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 10 липня 2010 р. тощо.
Фундаментальну роль у функціонуванні місцевого самоврядування відіграють Бюджетний, Земельний та Податковий кодекси України. Протягом останнього десятиліття інтенсивно розвивалася система локального законодавства, що врегульовує діяльність місцевого самоврядування України, шляхом нормотворчої діяльності представницьких та виконавчих органів місцевого самоврядування. Зокрема в багатьох населених пунктах місцевими радами були прийняті статути територіальних громад, що стали своєрідними «конституціями місцевого самоврядування». Позитивний вплив на розвиток місцевого самоврядування мала низка рішень Конституційного Суду України, якими було дане офіційне тлумачення положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 140, ч. 1 ст. 142, ч. 1 ст. 143, ст. 144 Конституції України. За останні роки значно видозмінилась і сама система місцевого самоврядування в Україні. Намітилась стійка тенденція до поступової ліквідації районних у містах рад як неефективної в умовах ринкової економіки ланки місцевого самоврядування, що залишилась у спадок від радянського минулого.
Цей процес відбувається не тільки на рівні міст обласного, республіканського підпорядкування, не оминув він і столицю України. Так, наприклад, у вересні 2010 року після внесення відповідних змін до Закону України «Про столицю України — місто-герой Київ» Київська міська рада прийняла рішення про ліквідацію районних у місті Києві рад.У той же час у багатьох населених пунктах України за ініціативою мешканців та з дозволу місцевих рад були створені десятки і сотні органів самоорганізації населення, що слід оцінювати як позитивну тенденцію та свідчення відродження та розвитку в Україні традицій так званої низової демократії. У той же час, не зважаючи на усі здобутки становлення і розвитку системи місцевої публічної влади в Україні, слід констатувати недостатню ефективність діяльності системи місцевого самоврядування в Україні. Місцеве самоврядування все ще не здатне в силу різних причин виконувати ті завдання, що на нього покладені державою, в першу чергу забезпечувати соціально-економічний розвиток територій, якісний рівень надаваних населенню публічних послуг, що відповідають європейським стандартам тощо.
Причин, якими зумовлена неефективність місцевого самоврядування в Україні, його невідповідність потребам суспільства, є досить багато, серед них:
• неоптимальний, нечіткий, економічно не виправданий законодавчий розподіл повноважень між державною владою і місцевим самоврядуванням, а також між органами місцевого самоврядування різного рівня;
• колізійне і з прогалинами законодавство щодо місцевого самоврядування, що не відповідає європейським стандартам, зокрема, ратифікованій Україною Європейській хартії місцевого самоврядування;
• недостатня матеріально-фінансова основа місцевого самоврядування, зокрема, низька наповнюваність доходної частини місцевих бюджетів, що не дає можливості органам місцевого самоврядування ефективно виконувати свої функції;
• неготовність державних службовців, посадовців органів місцевого самоврядування працювати в нових умовах, використовуючи нові (відкриті для громадськості) форми і методи діяльності;
• правова необізнаність та неготовність громадян займати активну позицію, обстоювати свої права, співпрацювати з владою, створювати і активно використовувати можливості органів самоорганізації населення;
• відсутність належної співпраці між органами самоорганізації населення, органами місцевого самоврядування і державними органами;
• низька ефективність державної політики, спрямованої на підвищення правової культури як населення, так і посадових осіб органів місцевого самоврядування, депутатів місцевих рад, а також незначна ефективність заходів боротьби із корупцією тощо.
Таким чином, у сфері місцевого самоврядування в Україні існує низка проблем економічного, політичного, соціального та юридичного характеру, які слід вирішувати лише у комплексі. Засобом комплексного вирішення вказаних проблем є започатковані в Україні реформи, а саме: адміністративна, муніципальна, а також реформа територіального устрою.
18.2.