Питання 1. Поняття конституційної юстиції та конституційного контролю.
Як слушно відмітив відомий російський вчений - конституціоналіст академік М. Баглай, „яким би досконалим не був парламент, періодично неминуче ухвалення ним законів, що не відповідають або суперечать конституції країни.
По-перше, тому що законів та інших нормативних правових актів приймається багато і розробляються вони парламентарями та фахівцями з неоднаковою ступенем кваліфікованості. По-друге, на прийняття законів впливають різні політичні сили, які часто ставлять свої партійні чи кон'юнктурні цілі вище всіх інших. Нарешті, настільки складній справі, як розробка та прийняття законів, властиві елементарні людські помилки. Однак шкода від неконституційних законів, а тим паче від антиконституційних, дуже велика, бо від таких законів розмивається конституційний порядок і страждають права й свободи громадян”.Тому в західних країнах вже на ранній стадії будівництва правової держави була усвідомлена необхідність надати судової влади функцію контролю за конституційністю законів, а також нормативних правових актів, які виходять від виконавчої влади. Першим цю функцію взяв на себе Верховний суд США (1803 р.), що у рамках повноважень суду загальної юрисдикції оголосив один із законів неконституційним, тобто недійсним. Пізніше, вже у XX ст., у Європі виникли конституційні суди, які стали спеціальними судовими органами конституційного контролю (так звана конституційна юстиція).
Конституційна юстиція - це здійснення спеціалізованого конституційного контролю органом конституційної юрисдикції.
Поняття «конституційна юстиція» («конституційне правосуддя») охоплює два види правовідносин, які пов’язані з характеристикою Конституційного Суду:
1) як державного інституту судової влади;
2) як органу, що здійснює свою діяльність у формі конституційного судочинства.
Нині такі суди діють у більшості країн Європи. Функцію забезпечення конституційної законності в сфері нормотворчості не можна цілком довіряти парламенту, оскільки він приймає закони і навряд чи міг би стати ефективним середовищем самоконтролю.
Цю функцію може виконувати глава держави, але він здебільшого є главою виконавчої влади, а тому контролювати законодавчу владу не повинен. Більш логічно наділити правом конституційного контролю судову владу, оскільки вона незалежна від законодавчоїПоняття „конституційний контроль” часто вживається в одному значенні з поняттям „конституційний нагляд”, хоча контроль і нагляд терміни не ідентичні.
Під контролем звичайно розуміють право певного органу перевіряти діяльність іншого, підконтрольного органу, включаючи можливість скасування його актів.
Нагляд зводиться до спостереження, що дозволяє вказати на неналежно прийнятий або незаконний акт, який піднаглядний орган повинен змінити або скасувати сам.
Для конституційної юстиції більше підходить термін „контроль”, що, однак, не означає підпорядкування їй законодавчих і виконавчих органів. Отже,
конституційний контроль - це спеціалізована діяльність органів державної влади, пов'язана з перевіркою відповідності правових актів конституції.
Зміст конституційного контролю в різних правових системах не однозначне. Творці цих систем, однак, одностайні в тому, що мова не повинна йти про можливості непредставницького і невибраного органу, яким є суд, довільно скасовувати акти, які приймаються демократично обраним представницьким органом (парламентом).
У правових державах цю можливість пов'язують із найважливішим завданням, якому підпорядковані всі органи державної влади, а саме захистом прав і свобод людини й громадянина. Додатково до цього судовим органам, що здійснюють конституційний контроль, надають функції тлумачення конституції, вирішення спорів про компетенцію органів державної влади, визнання дійсності або недійсності загальних виборів, встановлення конституційності правозастосовчої практики й конкретних дій виконавчої влади та ін..
Таким чином, конкретна наповненість функції конституційного контролю в різних країнах виглядає по-різному. Нині в зарубіжних країнах склалися дві основні моделі судового контролю.
Американська модель, заснована на досвіді США, надає право виносити рішення про неконституційність законів Верховному суду країни (це США, Канада, Японія, Австралія, Індія, Скандинавські країни, Швейцарія та ін.) Тут вищий суд загальної юрисдикції має право оголосити неконституційним будь-який закон, який підлягає застосуванню в конкретній справі.
Європейська модель (Австрія, Німеччина, Угорщина, Іспанія, Італія та ін..) відрізняється тим, що спеціальні конституційні суди розглядають питання про конституційність закону незалежно від наявності конкретного судової справи. Крім того, деякі з них розглядають такі питання в зв'язку зі скаргами громадян. Перша модель передбачає конкретний контроль, а друга абстрактний. Окремо стоїть Франція, де конституційна рада має право попереднього контролю, тобто перевірки закону до його вступу в силу.
Як бачимо, правова держава обов’язково наділяє судову владу функцією конституційного контролю, хоча організаційні форми здійснення цієї функції можуть бути різними.