Конституційне право як наука і навчальна дисципліна

Конституційне право України як галузь національного права, знаходить своє логічне продовження у відповідній галузевій на­уці та освіті.

Наука конституційного права дозволяє виявити і досліди­ти обєктивно існуючі явища конституційно-правового життя, створити теоретичне підгрунття для подальшого генезису кон­ституційного права України як галузі права, передбачити та упередити можливі прорахунки і недоліки подальшого розвитку і вдосконалення національного конституційного права і пре тіди- ти позитивний зарубіжний досвід конституційного будівництва і правотворення зарубіжних країн з метою його використання в Україні.

Конституційно-правова наука є порівняно молодою у системі юридичних наук України. Вона почала формуватися у другій посіб^^д^ОоГ^^Ів/' ^К0нсти^^1йн°-™віце-президент Ф. Г. Бурчак, академіки М. В. Костицький та І. А. Тймченко були включені до складу Конституційної комісії. Брали участь у під- готовці проекту Конституції України та її експертизі академіки Ю. С. Шемшученко, Ю. М. Грошовий, В. В. Копейчиков, В. 1. Семчик. М. В. Цвік та член-кореспонденти О. Л. Копиленко, О. П. Коцюба. В. Ф. Погорілко. Г. О. Мурашин, Ю. М. Тодика таін.

Досліджуючи актуальні проблеми теорії та практики кон­ституційного права, вітчизняні вчені приділяють увагу науко­вому забезпеченню освіти в галузі конституційного права. Зо­крема, в 1999 р. було видано перший вітчизняний підручник «Конституційне право України» за редакцією В. Ф. Погорілка, який витримав декілька перевидань. Ґрунтовні підручники та навчальні посібники у сфері конституційного та муніципального права були підготовані О. М. Баймуратовим. Ю. Г. Барабашом, Ю. М. Бисагою. А. 3. ІЬоргіцою, В. С. Журавським, В. В. Кравченком, О. В. Совгирею, В. ЯЛіщієм, О. Ф. Фрицьким, Ю. С. Шемшученком, Н. Г. Шукліною та ін.

На сьогодні наука конституційного права є єдиною наукою в системі загальнотеоретичних, історичних, галузевих, порів­няльно-правових 1 прикладних юридичних наук.

Наука конституційного права є системою ідей, концепцій, теорій, вчень про конституційне право як галузь національного права.

Конституційне право, як 1 будь-яка інша юридична наука, має свій предмет і методологію. Предмет і метод науки кон­ституційного права характеризується єдністю і взаємодією - у специфіці предмета виражається і специфіка методу науки конституційного права.

Предметом науки конституційного права є актуальні теоре­тичні та практичні проблеми галузі конституційного права України і зарубіжних країн. Поряд із системою конституційного права, його джерелами та функціями, конституційно-право­вими відносинами і конституційною відповідальністю, пред­метом науки є й історія цієї галузі права, законодавства, науки і навчальної дисципліни: доктрина конституційного права; ме­тодологічний і науково-категоріальний апарат тощо.

Предмет науки конституційного права тісно пов’язаний з її методологією, тобто вченням про методи, які використовуються в науці конституційного права для пізнання конституційно-пра­вових властивостей об'єкта цих досліджень.

Формування сучасної наукової методології конституційно­го права в Україні відбувається декількома шляхами. По- перше. шляхом трансформації уже апробованих методів науки радянського державного права; по-друге, шляхом запозичення позитивно зарекомендованої наукової методології, яка не ви­знавалася в науці радянського державного права, але прак­тикувалася в зарубіжній науці конституційного права; по- третє, шляхом залучення до методологічного апарату науки конституційного права методів, що використовуються в ін­ших науках - соціології, політології, психології, статистиці, кібернетиці, в теорії управління, синергетиці тощо.

Методологія має за основу систему різнопорядкових за своїм змістом і формою методів. Першоосновою методології є метод науки конституційного права як сукупність принципів.

правил. прийомів і способів пізнання конституційно-правових явищ. Метод науки конституційного права є шляхом юридично­го пізнання від об’єкта конституційного права до його предмета, ві д емпіричних знань про конституційні відносини та інститути конституційного права та інші конституційно-правові яви­ща до теоретичних знань про ці об’єкти.

Наука конституційного права має свою систему, що визнача­ється структурою її предмета та системою галузі. Структурні елементи представлені відносно відособленими ідеями, гіпоте­зами, концепціями і теоріями, які у своїй сукупності утворюють основні напрямки досліджень в науці конституційного права. Напрямки наукових досліджень іноді визначаються як «розді­ли» та «підрозділи».

Протягом останніх років з системи науки конституційного права почало рельєфно виокремлюватися муніципальне пра­во України, що сприяло затвердженню постановою президії ВАК України нової редакції паспорта наукової спеціальності 12.00.02 - «конституційне право; муніципальне право». Нині пріоритетними напрямками конституційно-правових дослі­джень визнано такі питання: поняття, предмет і метод консти­туційного права; конституційно-правові норми, конституційно- правові інститути, система конституційного права України: конституційно-правові відносини - їх суб'єкти, об’єкти, види, підстави виникнення, зміни і припинення; джерела конститу­ційного права як галузі права; колізії в конституційному праві; поняття та предмет науки конституційного права; функції, мето­ди та джерела науки конституційного права; конституціоналізм і головні етапи його становлення; поняття та сутність консти­туції, п юридичні функції та властивості; конституційний роз­виток сучасних держав; реалізація та тлумачення Конституції України: конституційний лад і його засади; людина як найвища соціальна цінність; конституційне закріплення народного суве­ренітету та форм його реалізації; конституційні зася ти держав­ного суверенітету та його гарантії; конституційне закріплення форм правління, конституційний принцип поділу влади; кон­ституційний принцип верховенства права; державні символи та конституційно-правове регулювання порядку їх викорис­тання: юридична відповідальність у конституційному праві; конституційно-правові засади взаємодії держави та громадян­ського суспільства; конституційно-правовий статус політич­них партій і громадських організацій в Україні; конституційно- правові засади інформаційних відносин; конституційно-правові основи взаємовідносин держави та релігійних організацій; по­няття та принципи громадянства: конституційно-правовий статус особи та його елементи: конституційні права та свободи людини та їх види; конституційні обов’язки людини і громадя­нина; поняття та принципи конституційно-правового статусу національних меншин, їх права та обов’язки; конституційний режим надзвичайного стану, умови його запровадження та при­пинення; форми безпосередньої демократії та їх конституційно- правове унормування; конституційні засади виборів і референ­думів в Україні; поняття виборчої системи і виборчого права; конституційні принципи виборчого права; виборчий процес; конституційне закріплення системи органів державної влади; державно-правові конфлікти: парламент і парламентаризм: за­конодавчий процес та інші парламентські процедури; підстави та порядок дострокового припинення повноважень парламенту: парламентський контроль; конституційно-правовий статус пар­ламентаріїв; інститут президентства та конституційний статус органів при президентові; виконавча влада та система її орга­нів - конституційний статус уряду та інших органів виконавчої влади; конституційний контроль і його види; конституційне правосуддя; конституційно-правовий статус судів загальної юрисдикції, суддів цих судів.

До проблем, які досліджуються в контексті муніципального права, наукова спеціальність 12.00.02 відносить такі питання: поняття та принципи місцевого самоврядування; співвідношен­ня та взаємодія державної влади та місцевого самоврядування: історія та сучасність: сучасні тенденції розвитку місцевого само­врядування в зарубіжних країнах: державна політика в сфері розвитку місцевого самоврядування; реформування системи місцевого самоврядування в Україні; особливості місцевого са­моврядування в містах Києві та Севастополі; поняття та систе­ма органів місцевого самоврядування: конституційно-правові основи взаємодії органів місцевого самоврядування з органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями; система місцевого самоврядування; інститути та форми локаль­ної безпосередньої демократії; місцеві вибори і референдуми в Україні: органи місцевого самоврядування та'їхправовий статус, правовий статус сільських, селищних, міських голів і депутатів місцевих ряд; органи самоорганізації населення, особливості регулювання служби в органах місцевого самоврядування: га­рантії місцевого самоврядування та ін.

Очевидно, що саме наведені вище напрямки конституцій­но-правових досліджень і досліджень у сфері муніципального права України є найбільш перспективними для здійснення по­дальших наукових досліджень. їх зміст буде визначати сутність та спрямування відповідної юридичної науки у найближчі 10-20 років.

Конституційне право як навчальна дисципліна з’являється пізніше, ніж відповідна галузь права та наука. Перші курси з конституційного (державного) права починають викладатися в університетах європейських країн на кінець XIX ст. В Україні конституційне (державне) право як навчальна дисципліна почи­нає викладатися з 1863 р. у Київському університеті, а з 1865 р. іуНоворосійськомууніверситеті.

Ця навчальна дисципліна набуває якісно нового значення і в західноукраїнських землях у зв’язку з конституційною ре­формою 1861 р. В українських землях, що входили до складу Російської імперії, роль конституційного права як навчальної дисципліни підвищується після конституційних перетворень 1905 р. Якісні зміни у викладанні відповідного курсу піп час під­готовки українських правознавців нівелювалися тим, що з огля­ду на відсутність національної державності не могло бути і мови про вивчення конституційного права України. Майбутні юристи вивчали державне право Австро-Угорщини та Росії.

Після революційних подій 1917 р. конституційне право як навчальна дисципліна переживає складний етап, що охаракте­ризувався спробою створити самостійну навчальну дисциплі­ну, яка б вивчала конституційне право України (1918-1921), та

Конституційне право як галузь права, наука і навчальна дисципліна 31 формуванням системи освіти у галузі радянського державного права.

За часів національно-визвольних змагань 1918-1921 років послідовні спроби відродити юридичну освіту в Україні, зокрема 1 в галузі конституційного права, здійснювалися П. Скоропад­ським. Протягом літа 1918 р. з’явилося 54 українських гімназії, 6 жовтня 1918р. було урочисто відкрито у Києві перший Держав­ний Український університет, а 22 жовтня - другий Український університет у Кам’янець-Подільському. Але нетривалість Існу­вання Гетьманату не дозволила реалізувати плани щодо розви­тку навчальної дисципліни конституційного права України.

Конституційне право як навчальна дисципліна вивчалося й у Київському юридичному Інституті. Навчальна програма Інсти­туту за 1918 р. передбачала вивчення конституційного права на суспільно-юридичному факультеті. Зокрема, державне право вивчалося на II курсі судового відділу (4 год).

У перші роки встановлення радянської влади в Україні (1917— 1921) радянська правова доктрина спочатку керувалася ідеями миттєвої побудови комунізму, за якого не потрібні будуть ні дер­жава ні право, але подальший перебіг подій підтвердив хибність такої позиції. Починаючи 31918-1919 років почалася підготовка спеціалістів у галузі радянського права.

Впродовж всього існування колишнього СРСР навчальна дис­ципліна «Радянське державне право» була пріоритетною в систе­мі навчальних дисциплін, які вивчалися у радянських ВНЗ. Саме на навчальну дисципліну «Радянське державне право» поклада­лася ідеологічна функція у підготовці професійних радянських правознавців.

Поряд Із цією навчальною дисципліною викладалися й інші дисципліни та спецкурси: «Державне будівництво». «Державне будівництво та місцеве самоврядування». «Державне право зару­біжних соціалістичних країн та країн, що розвиваються» та ін.

Після проголошення незалежності України починається но­вий етап становлення і розвитку конституційного права України як навчальної дисципліни. Ця дисципліна стала обов’язковою для вивчення у державних і недержавних вищих юридичних закладах освіти III—IV рівнів акредитації.

З 1996 р. створено належну навчально-методичну базу ви­кладання навчального курсу з конституційного права України. В 1999 р. було видано перший підручник із конституційного права України за редакцією В. Ф. Погорілка, який витримав вже декілька видань та підручник з конституційного права Укра­їни за редакцією В. Я. Тація, В. Ф. Погорілка і Ю. М. Тодики. На сьогодні в Україні існує декілька ґрунтовних підручників з конституційного права України. Зокрема, йдеться про відпо­відні підручники за авторством і редакцією М. В. Баймуратова, Ю. Г. Барабаша. О. В. Батанова, В. С. Журавського, 1. Я. Заяць. В. П. Колісника, В. В. Кравченка, В. Ф. Погрілка, О. В. Совгирі, В. Л. Федоренка, О. Ф. Фрицького, В. І. Чушенко, В. М. Шапова­ла. П. П. Шляхтуна, Н. Г. Шукліної та ін.

У 2006-2008 роках з'явилося фундаментальне навчальне ви­дання «Конституцию право України. Академічний курс в 2-х то­мах* (том перший - за редакцією В. Ф. Погорілка; том другий - за редакцією Ю. С. Шемшученка). в якому на високому теоретико- методологічному рівні викладені всі основні питання теорії та практики сучасного конституційного права України. Побачили світ численні навчальні посібники зі спецкурсів, які виклада­ються в системі конституційно-правової освіти. - прав і свобод людини, виборчого права України, референдного права і про­цесу, парламентського права, муніципального права України. Очікувано, що в зв’язку зі зміною назви наукової спеціальнос­ті 12.00.02 - «конституційне право; муніципальне право» - має з'явитися й концептуально новий підручник з конституційного та муніципального права України.

За вісімнадцять років незалежності в Україні сформувала­ся комплексна система державних і недержавних вищих юри­дичних закладів освіти. На сьогодні конституційне право як навчальна дисципліна викладається у таких провідних вищих закладах освіти Ш-ІУ рівнів акредитації, як Національна юри­дична академія України імені Ярослава Мудрого, Одеська наці­ональна юридична академія, юридичні факультети Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Львівського національного університету ім. Івана Франка. Ужгородського на­ціонального університету. Чернівецького національного універ­ситету ім. Юрія Федьковича, Київський університет права НАН України, Національний університет внутрішніх справ України, Національна академія Служби безпеки України та інших закла­дах освіти. Зазначені центри освіти у галузі конституційного права сприяють розвитку національної юридичної освіти у сфері конституційного права і передовсім, розвитку навчальної дис­ципліни конституційного права України.

Навчальна дисципліна конституційного права України - це система знань у галузі конституційного права, одержаних наукою конституційного права та практикою кої іституційно- го будівництва і реалізації конституційного права.

Система навчальної дисципліни з конституційного права представлена, в першу чергу, такими самостійними навчаль­ними дисциплінами, як «Конституційне право України» та «Конституційне право зарубіжних країн», а також спеціальни­ми навчальними курсами, що деталізують основні інститути конституційного права.

Пріоритетною навчальною дисципліною є Конституційне право України, яке викладається після фундаментальних теоре­тичних й історичних юридичних навчальних дисциплін, таких як «Теорія держави і права», «Юридична деонтологія», «Історія держави і права України», «Історія держави і права зарубіжних країн», «Історія політичних і правових вчень». «Філософія права» тощо. Одночасно конституційне право України викладається першим у системі галузевих юридичних навчальних дисци­плін.

У межах навчальної дисципліни Конституційного права Укра­їни традиційно існують розділи і теми, що розкривають осно­вні закономірності та особливості розвитку і функціонування інститутів конституційного права і базуються на відповідних напрямках наукових досліджень. Як правило, на вивчення ви­носяться теми, присвячені теорії конституційного права, осно­вам конституційного ладу України, конституційно-правовому статусу людини, формам та інститутам безпосередньої демокра­тії. конституційно-правовим основам організації і здійснення державної влади в Україні, територіальному устрою та місце­вому самоврядуванню, конституційній юстиції та правовому захисту Конституції України тощо. Тобто теми, які відповідають основним інститутам конституційного права як галузі права та основним напрямкам наукових досліджень у галузі конститу­ційного права.

3-9-1131

Разом із тим. на сьогодні об’єктивно назріла необхідність упорядкування системи навчальної дисципліни «Конституціне право України», приведення її у відповідність до багатоаспек- тної системи конституційного права України і реальних завдань нинішньої конституційної правотворчої та правозастосовної діяльності. Конституційне право України має викладатись не лише системно, а й систематизовано. Так, ще на початку ми­нулого століття Ф. Ф. Кокошкін виділяв у державно-правовій науці та освіті «загальне державне право» й «особливе держав­не право»^[5]. Високий рівень структурованості та систематизації навчального матеріалу в підручниках з конституційного права спостерігається й у постсоціалістичних державах Європи, до прикладу, в Чехії®.

Отже, перспективною видається система навчальної дис­ципліни «Конституційного права України», яка передбачає свій поділ на Загальну частину та Особливу частину. Перша з них присвячуватиметься вивченню теорії конституційного права, конституціоналізму та Конституції України, а також функціо­нальним інститутам конституційного права (інституту функцій конституційного права, інституту джерел конституційного пра­ва, інституту конституційно-правової відповідальності тощо). У свою чергу. Загальна частина конституційного права України на перспективу повинна мати в своєму складі виокремлений елемент- розділ (підрозділ), присвячений міжнародному чи єв­ропейському конституційному праву та питанням його взаємодії з національним конституційним правом.

Особлива частина, яка вивчає предметні інститути консти­туційного права (інститут основ конституційного ладу, інсти­тут конституційних засад безпосередньої демократії, інститут конституційно-правового статусу людини, інститут парламенту та парламентаризму тощо), має містити дві частини: матеріаль­ну та процесуальну. Остання, незважаючи на стан утвердження відповідних 11ідгалузей конституційного права, має вивчати кон­ституційні основи виборчого та референдного процесу, парла­ментського та законодавчого процесу, процесу конституційної юстиції, муніципального процесу.

З огляду на те, що сучасний конституційний процес є доволі суперечливим і конфліктним у силу колізійності конституційно­го законодавства, в структурі навчальної дисципліни «Консти­туційне право України» доцільно передбачити підрозділ парний типовому конституційному праву - «Конституційне колізійне право», У ньому було б доцільно вивчати юридичну природу кон­ституційних конфліктів та шляхи їх упередження і подолання.

Як уже зазначалося, навчальна дисципліна «Конституційне право України» є головною, але не єдиною в системі навчаль­них дисциплін у галузі конституційного права України. У вищих юридичних закладах освіти також викладаються такі самостійні навчальні дисципліни, як: «Конституційне право зарубіжних країн» (присвячена узагальненій характеристиці конституційно- правової теорії і практики зарубіжних держав); «Муніципаль­не право України» (спрямована на вивчення нагальних питань теорії та практики місцевого самоврядування): «Порівняльне конституційне право», - предметом якої є конституційна ком­паративістика; «Конституційне процесуальне право України», присвячена вивченню конституційних процесів тощо.

Окремі, найбільш важливі та практично значущі теми, від­повідно до специфіки вищого закладу освіти та професійної спрямованості в підготовці спеціалістів, викладаються у формі спеціальних навчальних курсів, що доповнюють систему на­вчальних дисциплін у галузі конституційного права України («Конституційні права, свободи і обов’язки людини і громадяни­на», «Виборче право України». «Парламентське право України». «Референдне право України» та ін.).