Інші повноваження Президента України.

Конституція України відносить до компетенції Президента України деякі інші повноваження, необхідні для здійснення функцій глави держави. Так, Президент України:

- присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини;

- нагороджує державними нагородами; встановлює президентські відзнаки та нагороджує ними;

- вирішує питання громадянства, приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України;

- приймає рішення про надання притулку в Україні;

- створює в межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби.

Названі групи повноважень нерозривно пов’язані із сутністю посади Президента як глави держави. Тому Президент не може передавати (делегувати) свої повноваження іншим особам або органам.

Для забезпечення виконання своїх повноважень Президент наділяється правом видавати укази і розпорядження, які є обов’язковими для виконання на всій території України. Ці акти мають створюватись на основі Конституції і законів України, їм відповідати, спрямовуватися на виконання їх положень. У свою чергу, укази і розпорядження Президента виступають правовою базою видання органами виконавчої влади їх актів. За юридичними ознаками укази і розпорядження Президента можуть бути нормативними, в яких містяться або правила поведінки загального характеру, розраховані на багаторазове застосування, або індивідуальні, що стосуються конкретних відносин чи осіб і мають одноразовий характер (призначення на посаду, нагородження).

Остання частина ст.106 Конституції України передбачає положення, за яким акти Президента, які видаються в межах його повноважень, передбачених пунктами 3,4,5,8,10,14,15,17,18, 21, 22,23,24 цієї статті скріплюються підписами Прем’єр-міністра України і міністра, який безпосередньо відповідальний за акт його виконання.

Такий порядок досить поширений у сучасному світі. У ряді країн, наприклад у ФРН, він, як і в Україні, необхідний лише для певної частини актів Президента. В інших, наприклад в Італії, жодний акт Президента не є дійсним, якщо він не підписаний відповідним міністром.

Повноваження Президента України припиняються при вступі на посаду новообраного Президента України (після закінчення чотирьохрічного терміну повноважень), а також достроково у випадках:

- смерті Президента України, неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я;

- усунення з поста в порядку імпічменту та в разі відставки (ст.108 Конституції України).

У міжнародній практиці конституціоналізму,

імпічмент - особлива процедура обвинувачення вищих посадових осіб держави у вчиненні злочинів та службових правопорушень.

Президент України в разі вчинення державної зради або іншого злочину може бути усунений з поста парламентом України. Питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту має право ініціювати не менше половини народних депутатів України від конституційного складу парламенту. Після того Верховна Рада повинна створити спеціальну Тимчасову слідчу комісію, до складу якої входять спеціальний прокурор і спеціальні слідчі. Висновки даної комісії підлягають перевірці Конституційним Судом України на предмет дотримання конституційної процедури розслідування, а Верховний Суд України повинен розглянути справу про імпічмент і дати висновок про те, що діяння, в яких звинувачено Президента України, містять ознаки державної зради або іншого злочину. Тільки після дотримання названої процедури Верховна Рада України може розглянути питання про усунення Президента з поста в порядку імпічменту. Для прийняття рішення останнього необхідно, щоб за це проголосувало не менше % народних депутатів України від конституційного складу парламенту (тобто не менше як 338 народних депутатів України, ст.111).

Отже, сама процедура імпічменту включає такі стадії:

• ініціювання питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту більшістю від конституційного складу Верховної Ради України;

• прийняття Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу рішення про звинувачення Президента України;

• прийняття Верховною Радою України не менш як трьома четвертими від її конституційного складу рішення про усунення Президента України з поста.

У разі дострокового припинення повноважень Президента України його обов’язки до вступу на пост нового Президента України мають бути покладені на Голову Верховної Ради України. При цьому на значну частину важливих повноважень Президента України (призначити Всеукраїнський референдум, припиняти повноваження Верховної Ради України, здійснювати помилування тощо) Голова Верховної Ради України не має права. Ці повноваження є винятковою компетенцією Президента (ст.112).

Вважається, що інститут імпічменту має насамперед запобіжне значення, бо притягнення президента до судової відповідальності через імпічмент трапляється у практиці держав порівняно рідко.

Процедура та порядок здійснення імпічменту у різних країнах світу не одинакові. У США, наприклад, нижня палата американського Конгресу виступає в ролі слідчого і обвинувача, а верхня - в ролі суду. Результатом їхньої роботи може бути усунення президента з посади. Однак у США на цьому юридичні наслідки імпічменту не закінчуються. Якщо в діях Президента США є склад кримінального злочину, то справа далі передається у звичайний суд.

Своєрідністю відрізняється процедура імпічменту у Франції. У разі притягнення до відповідальності президента держави звинувачення пред’являється обома палатами, які мають винести ідентичні рішення абсолютною більшістю свого складу. Сама справа розглядається Високою палатою правосуддя.

В Італії президент у порядку імпічменту підлягає відповідальності перед парламентом - на спільному засіданні його палат, відповідне рішення приймається абсолютною більшістю голосів його членів.

У Російській Федерації президент може бути усунутий з посади Радою Федерації лише на підставі висунутого Думою обвинувачення в державній зраді або у скоєнні іншого тяжкого злочину, підтвердженого відповідними висновками Верховного Суду і Конституційного Суду. Рішення Державної Думи і Ради Федерації мають бути прийняті двома третинами голосів від загальної кількості депутатів кожної з палат.

Рада національної безпеки та оборони України.

Для забезпечення успішної діяльності при Президенті України й під його головуванням утворюється Рада національної безпеки та оборони України (ст.107).

Під національною безпекою і обороною слід розуміти конкретний напрямок діяльності, пов’язаний з упередженням, виявленням та подоланням того, що деструктивно впливає на стабільне існування країни, її громадян, важливих суспільних і державних інституцій.

Конституція встановлює, що координаційним органом з питань здійснення національної безпеки і оборони є Рада національної безпеки і оборони України.

Основними її завданнями слід вважати визначення життєво важливих національних інтересів і пріоритетів України, виявлення внутрішніх і зовнішніх загроз національній безпеці й обороні України. Розробку стратегії та створення програм забезпечення національної безпеки і оборони України. Координацію діяльності органів виконавчої влади в процесі планування і здійснення заходів по виконанню прийнятих рішень і т.ін. У цілому Рада національної безпеки і оборони України має координаційні і контрольні завдання і функції щодо діяльності органів виконавчої влади у відповідній сфері.

Головою Ради національної безпеки і оборони є Президент України. Він формує персональний склад Ради, керує її роботою, головує на її засіданнях, планує питання, що виносяться на розгляд, вводить своїми указами у дію рішення Ради національної безпеки і оборони України і т.д.

Конституцією встановлено, що до складу Ради за посадою входять Прем’єр-міністр України, Міністр оборони України, Голова Служби безпеки України, Міністр внутрішніх справ України, Міністр закордонних справ.

Організаційною формою діяльності Ради є її засідання, у яких може брати участь Голова Верховної Ради України. Більш детально компетенція та функції Ради мають бути визначені спеціальним законом, про який іде мова у тексті цієї статті Конституції.

Слід зазначити, що аналогічні органи у такому чи іншому вигляді існують у більшості країн світу. Так, у Франції президент є не тільки головнокомандуючим збройними силами, а й головує у спеціальних органах - радах і вищих комітетах національної оборони. В Румунії, Хорватії і Югославії президенти очолюють вищі ради оборони.

Конституції інших країн передбачають створення спеціальних органів з питань зовнішньої і внутрішньої безпеки, які діють під безпосереднім керівництвом глав держав. Так, утворення ради безпеки, що має працювати під головуванням глави держави, передбачено основними законами Білорусії, Македонії, Туреччини. У США закон “Про національну безпеку” був прийнятий ще двадцять шостого червня 1947р., і він спрямований на забезпечення національної безпеки за рахунок створення і діяльності міністерства оборони, системи національних військових відомств та координації їх діяльності з діяльності інших міністерств і відомств, що займаються питаннями національної безпеки.

Отже, розглянувши питання теми ми прийшли до висновку, що Президент України не входить безпосередньо до жодної з гілок державної влади і займає особливе місце в системі її органів. Проте статус Президента як глави держави наділяє його повноваженнями, згідно з якими він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина. Оскільки ці повноваження більшою чи меншою мірою властиві всім органам державної влади, то Президент, здійснюючи об’єднуючу функцію, впливає на їх діяльність у процесі здійснення ними державної влади.

Отже, Президент України - це офіційна особа, яка займає провідне місце в системі органів державної влади, здійснює верховне представництво України у внутрішньополітичному житті і у відносинах з іншими державами.

З іншого боку, Президент як глава Української держави - це один з найвищих її органів, який має повні компетенційні преференції щодо всіх трьох гілок державної влади, однак структурно не входить до жодної з них, виконує посередницьку роль по відношенню до інших інститутів державної влади, забезпечуючи взаємодію та узгоджене функціонування всіх органів держави, і є символом єдності Українського народу та державної влади.