ІІІ. КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ СОЦІАЛЬНИХ, ЕКОНОМІЧНИХ ТА КУЛЬТУРНИХ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА В УКРАЇНІ

Економічні права та свободи людини і громадянина - це самостійний вид прав та свобод у загальній системі конституційних прав та свобод людини і громадянина, під якими слід розуміти можливості людини та громадянина володіти, користуватися та розпоряджатися економічними благами, а також набувати та захищати їх у порядку, межах, формах і спосіб, передбачених Конституцією та законами України.

За об'єктною ознакою виділяють такі економічні права та свободи людини і громадянина:

1. право приватної власності (ст. 41 Конституції України);

2. право на підприємницьку діяльність (статті 15, 42 Конституції України);

3. право громадян на користування об'єктами права публічної (суспільної) власності: власності Українського народу, державної та комунальної власності (статті 13, 14 Конституції України).

До соціальних прав та свобод людини і громадянина належать:

право кожного на житло (ст. 47 Конституції України). У конституціях зарубіжних держав дане право, як правило, не формулюється як суб'єктивне конституційне право, а тому не захищається судом. Певною мірою про таке розуміння даного конституційного права і в Україні свідчить те, що в ст. 47 Конституції України закріплено положення, відповідно до якого держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду;

право кожного на працю (ст. 43 Конституції України). Реалізація права на працю є досить проблемним питанням. Проблема ця полягає у тому, що в умовах ринкової економіки таке право не може мати юридичного механізму реалізації, якщо його розуміти у тому значенні, в якому воно закріплювалося у соціалістичних конституціях: як право на отримання гарантованої роботи з оплатою праці за її кількістю і якістю (ч. 1 ст. 118 Конституції СРСР 1936 р.). При закріпленні цього права потрібно знайти оптимальне формулювання, яке б, з одного боку, задовольняло соціальні очікування, однак з іншого - не допустило подання до суду позовів до держави з вимогою надати робоче місце на підставі конституційної норми.

Статтею 43 Конституції України також визначено, що держава гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. Однак реалізація цього права також залежить від наявності попиту, і воно також практично не може бути захищеним у судовому порядку.

У той же час передбачені ст. 43 Конституції України права на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, на захист від незаконного звільнення, на своєчасне одержання винагороди за працю захищаються юридично;

право кожного, хто працює, на страйк (ст. 44 Конституції України).

У демократичних державах це право зазвичай не виносять на конституційний рівень, хоча воно визнається і детально регулюється чинним законодавством. У постсоціалістичних конституціях право на страйк зустрічається досить часто. Це є реакцією на минуле, оскільки соціалістичні конституції таке право рідко визнають, виходячи із того, що працівники - власники всієї економіки, а тому страйкувати їм немає сенсу;

право кожного, хто працює, на відпочинок (ст. 45 Конституції України).

право громадян на соціальний захист (ст. 46 Конституції України). Зазвичай у такому формулюванні дане право у конституціях не записується, чим знімається питання про його судовий захист як конституційного права, однак ті права у цій сфері, які передбачені у чинному законодавстві, захищаються у судовому порядку;

право кожного на достатній життєвий рівень (ст. 48 Конституції України). Це право слід розглядати у двох взаємопов'язаних аспектах: з одного боку, держава створює умови, за яких кожна здорова, дієздатна людина має реальні можливості забезпечити такий рівень свого життя, який відповідає її уявленням, а з іншого - держава зобов'язана використовувати усі свої матеріальні, політичні, організаційні та інші ресурси задля забезпечення достатнього життєвого рівня соціально незахищених верств населення;

право кожного на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (ст.

При цьому щодо змісту ч. З ст. 49 Конституції України Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 29.05.2002 р. № 10- рп/2002 визначив, що положення ч. З ст. 49 Конституції України «у державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно» треба розуміти так, що у державних та комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається всім громадянам незалежно від її обсягу та без попереднього, поточного або наступного їх розрахунку за надання такої допомоги.

Хоча, враховуючи дійсний стан справ у цій сфері, при тлумаченні цього положення більш прийнятною, з нашої точки зору, є позиція Міністерства економіки України, висловлена при розгляді даної справи Конституційним Судом України. Міністерство зазначило, що термін «безоплатність» узагалі не може мати достатнього обґрунтування в умовах ринкової моделі економіки, оскільки видатки на «безоплатну медичну допомогу» завжди оплачуються (раніше чи пізніше) самим пацієнтом шляхом відрахувань від заробітної плати (доходів) до бюджетів. Тому «положення ч. 3 ст. 49 Конституції України про безоплатність... є одним з рецидивів планової економіки... і зовсім не враховує ринкових принципів». На думку Міністерства, «безоплатну медичну допомогу» доцільніше розглядати як благодійну, що оплачується іншими членами суспільства (п. 2 мотивувальної частини зазначеного Рішення);

право кожного на безпечне для життя і здоров'я людини довкілля (ст. 50 Конституції України). Порядок реалізації даного права визначається чинним екологічним законодавством.

До культурних прав і свобод людини і громадянина належать:

право кожного на освіту (ст. 53 Конституції України). В Україні прийнято низку законів, що спрямовані на деталізацію конституційного права на освіту, зокрема, Закон України «Про освіту» від 23.05.1991 p., зі змінами і доповненнями, Закон України «Про професійно -технічну освіту» від 10.02.1998 p., зі змінами і доповненнями, Закон України «Про загальну середню освіту» від 13.05.1999 p., зі змінами і доповненнями, Закон України «Про позашкільну освіту» від 22.06.2000 p., зі змінами і доповненнями, Закон України «Про дошкільну освіту» від 11.07.2001 p., зі змінами і

доповненнями, Закон України «Про вищу освіту» від 17.01.2002 p., зі змінами і доповненнями.

Слід звернути увагу на те, що суть даного права у сфері вищої освіти полягає у взятті на себе державою зобов'язання забезпечити певний рівень обов'язкової освіти, а не автоматичне надання кожній людині можливості отримати освіту. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 04.03.2004 р. № 5-рп/2004 безоплатність вищої освіти означає, що

громадянин має право здобути її за стандартами вищої освіти без унесення плати в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі (ч. 4 ст. 53 Конституції України) в межах обсягу підготовки фахівців для загальносуспільних потреб (державного замовлення);

свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості громадян, право на захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності (ст. 54 Конституції України). Порядок реалізації цієї групи прав визначений чинним законодавством у сфері інтелектуальної власності.

ВИСНОВКИ ДО ТРЕТЬОГО ПИТАННЯ

Реалії сьогодення України свідчать про те, що із дотриманням міжнародних стандартів у сфері економічних, соціальних і культурних прав пов'язані найгостріші проблеми. Зокрема, Комітет ООН з економічних, соціальних та культурних прав зазначив, що перехід держави до ринкової економіки негативно вплинув на реалізацію прав, передбачених у Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права, призвів до високого рівня бідності переважної більшості населення. Так, за критерієм бідності, встановленим Світовим банком, який дорівнює денному споживанню на 3 долари США, до категорії бідних в Україні треба зарахувати майже 70 відсотків її населення. В основі проблеми бідності в Україні, де існують розвинуті промисловість і сільське господарство, де високий рівень освіченості населення, лежить насамперед брутальне порушення прав більшості членів українського суспільства на доступ до ресурсів, до національного багатства.

IV.