Вступ
Проблеми конфліктної взаємодії в суспільстві залишаються актуальними протягом всього існування цивілізації. Вони загострюються у зламні моменти історії — період війн, революцій і криз, заколотів і смут, під час боротьби за владу чи власність, унаслідок тоталітарного терору, через нестримне прагнення одних панувати над іншими, через кримінальне та інші форми насильства тощо.
Тож XXI століття поставило перед людством безальтерна- тивну дилему: або оволодіти наукою й мистецтвом розв’язання і попередження конфліктів, або втратити перспективи виживання людства на Землі через їх фатальні наслідки.Конфлікти виникають в усіх галузях суспільних відносин: у політиці та економіці, державному управлінні й соціальній сфері, у релігійному, духовному та етнокультурному житті. Це цілком природний процес, який супроводжує соціальну еволюцію, реформи, модернізаційні зміні, а особливо — транзитивні перетворення, що тягнуть за собою не лише болісне руйнування старих соціальних норм та інститутів, а й глибинні прогресивні наслідки для всіх суб’єктів соціальної дії. Певна ж частка суспільних стосунків, які містять проблему правового спору або конфлікту, потребує не лише соціо- примирювальних заходів, але неодмінного юридичного втручання, взагалі більшість установ, інституцій, органів держави не здатні ефективно, безконфліктно функціонувати поза правовим врегулюванням.
Як об’єкт конфліктологічного аналізу постають різноманітні соціальні конфлікти з усіма їх базовими ознаками, структурними елементами й особливостями розвитку в тій конкретній сфері життя соціуму (чи буття людини), котра зацікавила дослідників. Конфліктологію як науку з правознавством поєднує генетично-конфліктна природа багатьох юридичних фактів, що становлять буттєвий зміст юридичної практики і відповідно — онтологічні підвалини правової науки. Будь-яка система, у тому числі правова, час від часу відчуває деструктивні впливи і тенденції, що є результатом її внутрішньої суперечливості: між часткою і цілим, структурою та функціями, через процеси дезорганізації та дезінтеграції, оновлення й рутинізації тощо.
Чимало конфліктних ситуацій відбувається власне у галузі правовідносин; об’єктивно вони є наслідком спірних юридичних фактів і суперечливих правових стосунків. Ці конфлікти набувають юридичного характеру і від початку до завершення пронизані правовими зв’язками між опонентами, отже, й вирішуватись мають саме в юридичний спосіб.Конфліктологічна доктрина посідає належне місце у змісті вищої юридичної освіти України, і слід зазначити, що теоретико-інструментальний характер конфліктології дозволяє поглибити фахову ерудицію й закріпити професійні уміння та навички майбутніх правників. Передусім це стосується юристів, професійна діяльність яких пов’язана з правотворчістю і правовим регулюванням публічних та приватних правовідносин як у системі органів державного управління, так і в позадержавному секторі. Отже, саме цим аргументується значущість конфліктологічного знання у гуманітарній складовій фахової підготовки сучасного юриста — правознавця і правозас- тосовника.