ЗМІСТ ЕКОЛОГІЧНИХ ЗАКОНІВ

М.Ф. Реймерс (1994), класифікуючи і узагальнюючи закони, принципи, правила, аксіоми, афоризми, метафори, догми, намагається створити пев­ний ієрархічний блок екологічних законів.

1) закон обмеженості природних ресурсів. Деякі вчені вважають сонячну енергію практично невичерпною, однак при цьому не беруть до уваги, що серйозною перепоною для її використання є біосфера, антро­погенна зміна якої понад допустиму межу (за правилом — 1%) може призвести до серйозних і тяжких наслідків: штучне привнесення енергії в біосферу досягло вже значень, близьких до граничних;

2) зменшення природно-ресурсного потенціалу — в межах однієї суспільно-економічної формації чи способу виробництва й одного типу технології — веде до того, що природні ресурси стають щораз менше доступними і вимагають збільшення затрат праці й енергії на їх добу­вання та транспортування;

3) піраміди енергій — з одного трофічного рівня екологічної піраміди переходить на інші рівні не більше 10% енергії, цей закон дає змогу обчислювати необхідні земельні площі для забезпечення населення продуктами харчування тощо;

4) рівнозначності всіх умов життя — всі природні умови середо­вища, необхідні для життя, відіграють рівнозначну роль;

5) розвиток природної системи за рахунок навколишнього середо­вища — будь-яка природна система може розвиватися лише за умови використання матеріально-енергетичних та інформаційних можливо­стей навколишнього середовища; абсолютно ізольований саморозвиток неможливий. Із цього закону випливає декілька наслідків:

а) абсолютно безвідходне виробництво неможливе;

6) будь-яка високоорганізована біотична система, використовуючи та видозмінюючи своє життєве середовище, є потенційною загрозою для більш високоорганізованих систем (завдяки цьому в земній біосфері неможливе нове зародження життя — воно буде знищене організмами більш високоорганізованими, ніж первісні форми живого);

в) біосфера Землі як система розвивається не тільки за рахунок ресурсів планети, але й опосередковано, за рахунок і під впливом роз­витку космічних систем;

б) системогенетичний — багато природних систем, зокрема геологічні утворення, особини, біотичні спільноти, екосистеми тощо, в індиві­дуальному розвитку повторюють у скороченій (в закономірно зміненій та узагальненій) формі еволюцію своєї системної структури; цей закон зумовлює необхідність урахування при управлінні природними проце­сами закономірного проходження ними проміжних фаз.

7) системоперіодичний, який, наприклад, проявляється у періодичній системі хімічних елементів чи у гомологічних рядах. Базою для ство­рення періодичних таблиць (не лише хімічних елементів чи генетичних взаємозв’язків) служить встановлена глобальна ієрархія природних систем. Дослідження з використанням цього закону дають змогу глиб­ше зрозуміти склад і функціонування природних систем, їх спів- підпорядкованість, визначити кількісний вираз прояву іншого закону — закону оптимальності;

8) сукупності (спільної дії) природних факторів — наприклад, вро­жай залежить не від окремого, нехай навіть дуже важливого, фактора, а від сукупності екологічних факторів; коефіцієнт дії кожного окремого фактора в їх спільному впливові різний і може бути обчислений;

9) сукцесивного уповільнення — процеси, які відбуваються у зрілих урівноважених системах, як правило, виявляють тенденцію до упо­вільнення; звідси безперспективними є спроби “творити” природу гос­подарськими заходами без виведення її системи з рівноваги чи ство­рення якихось інших особливих умов для здійснення господарської акції. Наприклад, акліматизація нового виду культурних рослин дає спочат­ку ефект, далі популяційний вибух згасає, і якщо цей вид не стає масо­вим шкідником, то його господарське значення різко зменшується;

10) прискорення еволюції — швидкість формоутворення з бігом геологічного часу збільшується, а середня тривалість існування видів всередині більш крупної єдності (групи) знижується, тобто високо- організовані форми існують менше часу, ніж низькоорганізовані. При­скорення еволюції передбачає і більш швидке зникнення видів, їх ви­мирання, яке відбувається повільнішими темпами, ніж формоутворен­ня, внаслідок чого кількість видів у біосфері в процесі еволюції зростає. Протилежний процес — наростання темпів винищення окремих видів тварин і рослин — пов’язаний із антропогенним впливом, а не з дією заз­наченого вище закону;

11) еволюції, які виявляються в трьох аспектах:

а) як спілкування тварин зі зовнішнім світом, або двоякості живих елементів;

б) поступового утворення всього сущого — в природі ніщо не вічне, все має свою історію;

в) ускладнення організації — полягає в ускладненні організації як окремого організму, так і екосистем завдяки зростанню диференціації функцій і органів, які виконують ці функції;

12) екологічні кореляції — в екосистемі, як і в будь-якому цілісному природному утворенні, всі її компоненти функціонально відповідають один одному; випадання однієї частини системи (знищення виду) не­минуче призводить до виключення всіх тісно пов’язаних з цією части­ною системи інших її частин і до функціональної зміни цілого в рам­ках дії закону внутрішньої динамічної рівноваги.

Незважаючи на велику різноманітність екологічних факторів, у характері їх впливу на організми і у відповідних реакціях живих істот можна виявити ряд загальних закономірностей:

1) закон оптимуму;

2) неоднозначність дії фактора на різні функції організму чи угру­повання;

3) мінливість, варіабельність і різноманітність відповідних реакцій на дію факторів середовища в окремих особин виду;

4) пристосування видів до кожного з факторів середовища відбувається відносно незалежним шляхом;

5) несумісність екологічних спектрів окремих видів;

6) взаємодія факторів;

7) правило лімітуючих факторів.

М.Ф. Реймерс (1994) поряд із виділенням законів, принципів і пра-

_________________________ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ В ЕКОЛОГІЇ_________________________ 27 вил, які діють на рівні моноцена, демоцена і плеоцена, розрізняє їх і на рівні біосфери, зокрема, закони біогенної міграції атома та константності кількості живої речовини В.І.Вернадського, перший, другий, третій і четвертий закони екодинаміки, правило автоматичної підтримки глобаль­ного середовища життя. Одночасно він виділяє закони соціальної екології, природокористування, охорони життєвого середовища.

Американський еколог Б.Коммонер (1974) сформулював чотири екологічних закони-афоризми, які можна було б назвати “зарубками на пам’ять”:

1) все пов’язане зі всім;

2) все повинно кудись подітися;

3) природа знає краще;

4) ніщо не дається задарма.

Олесь Бердник, український письменник-фантаст, назвав свої еколо­гічні закони “основними принципами нового бачення світу”. Ix сім:

1) спільності — все у всьому;

2) протея — вічної втечі, плинності, те, що сучасні теоретики визна­чають як принцип неозначеності;

3) вічного метаморфозу;

4) аналогії, тотожності;

5) кореляції — миттєвої взаємодії у Всесвіті;

6) насиченості — повноти чи збитковості;

7) призначення — все в бутті “призначено” для чогось, як у будь- якому організмі; значна кількість катастроф і непорозумінь спричине­на порушенням цього принципу.

Екологія — справді молода наука, і тим, хто опановує її ази, відкрита дорога до пізнання, формування екологічних законів, які, як бачимо, сьогодні ще відкривають.

1.5.