БІОЛОГІЧНІ МЕТОДИ БОРОТЬБИ ЗІ ШКІДНИКАМИ

Біологічні методи боротьби зі шкідниками — це використання живих організмів для зменшення або повного усунення шкоди, яку наносять шкідники тваринам, людині, сільськогосподарським культурам.

Біологічні методи боротьби замінили малоефективні, а часто і шкід­ливі, інсектицидні методи. Метою біологічних методів боротьби є не пов­не винищення виду, а утримання його кількості на оптимальному рівні.

Першим напрямом у біологічній боротьбі проти видів, що підлягають усуненню їх з біоценозу, є використання комах, які є шкідниками або паразитами. Використання хижаків стало перемогою методу біологічної боротьби. І першим видом-хижаком було австралійське сонечко, котре стримує розмноження апельсинового хробака.

Другий напрям біологічної боротьби — використання патогенних мікроорганізмів, які характеризуються вибірковою здатністю. Наприк­лад, токсини, які виробляє бактерія Bacileus thuringnsis, є нешкідливими для хребетних і багатьох комах. Водночас вони є згубними для гусе­ниць, метеликів. Виявляється, що кристали білка, які є складовою токсинів, розчиняються лише в лужному середовищі, яке є характерним для ки­шечника гусениць (pH вище 9).

Серед біологічних методів є і автоцидний (самовбивчий), який по­лягає у розведенні і розповсюдженні стерильних особин (чоловічої статі), які, копулюючись, залишають самок стерильними. Цей метод більш ефек­тивний, ніж інсектицидний.

Біологічні методи використовують і для боротьби з бур’янами. У 1912 р. в Австралію був завезений один з видів кактусів (.Opuntia), який захоплював щороку 400 тис. га землі і в 1920 р. зайняв 20 млн га. Кінець цьому поклав метелик — кактусова вогнівка. Аналогічну проблему в Австралії створив європейський звіробій, який вдалося зупинити за допо­могою двох жуків — листоїда і златки, завезених з Європи.

Сьогодні також використовують інтегровані методи боротьби: опти­мальне одночасне поєднання хімічних і біологічних методів.

Розробка екологічного методу захисту рослин включає такі основні напрями:

1) планомірне виявлення корисних ентомофагів і мікроорганізмів, вивчення їх ролі у динаміці чисельності шкідливих видів залежно від природно-господарських умов — біологічна оцінка найбільш перспек­тивних видів;

2) вивчення взаємовідносин організмів у біоценозах з використан­ням сучасних досягнень суміжних дисциплін, вивчення зв’язку ентомофагів з патогенними мікроорганізмами для використання перших як переносників і поширювачів інфекції;

3) розробка прийомів, які сприяють нагромадженню ентомофагів, атогенних мікроорганізмів і антагоністів; стимуляція природних та ство­рення штучних джерел інфекції; підвищення ефективності ентомофагів і вірулентності мікроорганізмів добором відповідних форм, використан­ням методів селекції і впливу фізичних або хімічних факторів;

4) поєднання біологічного, агротехнічного і хімічного методів, вико­ристання біопрепаратів з невеликими дозами інсектицидів і фунгіцидів, встановлення оптимальних строків застосування; проведення локальних обробок;

5) розробка методів біологічної боротьби з хворобами рослин та бу­р’янами.

Особливо велику увагу приділяють застосуванню мікроорганізмів, вплив яких на вживання і фізіологічний стан потомства шкідників не- зворотний, оскільки вони прирікають їх на повільне вимирання. До та­ких хвороботворних організмів належать перш за все вірусні, грибні, протозойні збудники хвороб комах. Ще до кінця не розкриті великі потенційні можливості використання явища синергізму, тобто підсилення ефекту від застосування змішаних інфекцій і біологічних препаратів разом з інсектицидами.

8.6.