Особливості технічного й технологічного знання

Одна із центральних проблем філософії техніки - визначення специфіки технічного знання. Яка природа технічного знання? Які об'єкти досліджує техніка? Які цілі ставить вона перед собою? Розв’язання подібних питань припускає звернення до проблеми співвідношення різних форм людського знання, і в першу чергу наукового і технічного знання.

Розглядаючи коротко історію взаємин науки і техніки, ми вказували на те, що рецептурно-технічне знання досить довго протиставлялося науковому знанню, а про особливе науково-технічне знання взагалі питання не ставилося. "Наукове" і "технічне" належали фактично до різних культурних сфер. У більш ранній період розвитку людської цивілізації і наукове, і технічне знання були органічно вплетені в релігійно-міфологічне світосприйняття і ще не відокремлювалися від практичної діяльності. Визначаючи раніше техніку, ми розглядали її, крім іншого, і як сукупність технічних знань - від спеціалізованих рецептурно-технічних до теоретичних науково-технічних і системотехнічних знань.

Сьогодні до сфери техніки належить не тільки використання, але і саме виробництво науково-технічних знань. Крім того, сам процес застосування наукових знань в інженерній практиці не є таким простим, як часто вважали, і пов'язаний не тільки з застосуванням уже наявних, але й з одержанням нових знань.

Предмет технічного знання - це галузь створюваного, яке перебуває в процесі становлення, яке знаходить своє існування. Як відзначалося раніше, технічне знання можна розглядати як поєднальне теоретичне і досвідне знання. Проте технічні знання втілюються не тільки через технічну діяльність в різного роду технічних пристроях, але й у статтях, книгах, підручниках і т. д., оскільки без налагодженого механізму продукування, нагромадження і передання знань ніякий технічний розвиток у нашому сучасному суспільстві був б неможливий.

Це чітко відзначив ще наприкінці XIX століття німецький інженер Франц Рело: «Не вещи или изобретения, но сопровождающие их идеи представляют то, что должно вызвать изменения, новшества... У нас пробило себе дорогу сознание, что силы природы при своих действиях подчиняются определённым неизменным законам, законам природы, и никогда, ни при каких обстоятельствах не бывает иначе...». Залучення до технічної цивілізації, вважав Рело, не дається однією лише купівлею досконалих технічних пристроїв - воно повинно прищеплюватися вихованням, навчанням, переданням технічних знань. Доказом цьому служить, на думку Рело, сучасний йому Китай, «где весь отличный европейский материал, приобретённый покупкою, оказывается, по- видимому, бесполезным перед правильным нападением....» західних країн [1]. Але це ж відноситься і до промислової сфери. Як тільки Китай відійшов від традиційної схеми закупівлі на Заході машин і перейшов до перебудови всієї економічної, освітньої й технологічної сфери, відразу ж намітився виразний технічний та економічний ріст.

Технічне знання відрізняє чіткість сформульованих завдань з досить обґрунтованими міркуваннями щодо експериментальних даних; його особливість - у спрямованості на виробництво і конструювання. Процес виробництва в технічному знанні містить у собі такі етапи, як уявне конструювання об'єкта, створення проекту, розроблення конструкції. Ця важлива особливість дозволяє бачити в технічному знанні засіб для здійснення цілей.

Порівнюючи процеси виробництва в технічному знанні та виникнення, породження в природі, грецькі мислителі вважали, що, незважаючи на те, що в технічному знанні процес виробництва є більш складним, ніж процес породження і становлення в природі, по своїй суті вони аналогічні. Однак на відміну від природи, техніка здатна моделювати і вдосконалювати те, що нею створюється, причому вдосконалювати, виходячи з потреб людини. У владі техніки - змінювати напрямок розвитку природи. Таким чином, техніка, з одного боку, діє аналогічно природі, а з іншого боку - змінює її відповідно до потреб людства.

У філософії техніки, розглядаючи технічне знання і намагаючись підкреслити його зрілість, часто використовують термін “технічна наука”. Цей термін використовується також у наукознавстві, наприклад, при поділі наук на три великі групи - природничі, суспільні (або соціально- гуманітарні) і технічні.

Нерідко пов'язують технічне знання із природничими науками, співвідносячи природничі знання з природою, а технічні - з природою і технічними системами. Співвідносячи технічне знання з природничими науками, пов'язують природничі знання з природними об'єктами, а технічні знання - з технічними або природно-технічними системами. У цьому плані наукове знання, на відміну від технологічного, вказує на те, що можна зробити тепер, але й на те, що принципово не можна зробити ніколи, не порушуючи законів природи (наприклад, побудувати вічний двигун, досягти яким-небудь рухомим апаратом швидкості світла і под.). Тут також доведеться врахувати і зміни, які відбулися в наших поглядах на саму природу: природа тепер розглядається не сама по собі, а в єдності (правда, не завжди органічній) з активною діяльністю людини, зокрема, з технікою. Техніка ж розуміється не тільки як система машин, механізмів, споруд (артефактів), але і як технічна діяльність у широкому розумінні, який ближче, швидше, до античного змісту слова “technе”. Цей зміст тепер включає також й інженерну діяльність, технологію і проектування.

Технологічне і наукове знання розрізняються не лише у відношенні їхньої предметної визначеності. Не менш важливо їхнє розходження за метою. Як відомо, головна мета науки - одержання об'єктивно-істинного знання, що має, зокрема, пояснювальну і передбачувальну функції; мета ж технології - привести оптимальним шляхом до одержання предмета- продукту з потрібними властивостями (наприклад, надійність технічної системи, ефективність технології і под.). Покроковий, алгоритмічний опис технологічної діяльності (можливо, за допомогою наукової мови) веде до технологічного знання про процес виробництва певного продукту.

Розрізняються і способи досягнення результату: у науці це орієнтація наукового методу на адекватність досліджуваному об'єкту, а в технології - це ефективність, оптимальність діяльності. Істинність наукового знання являє собою характеристику знання в його відношенні до реальності, у той час як ефективність технологічного знання характеризує діяльність, що приводить (оптимальним - тобто простим, “коротким” і зручним, “ощадливим” шляхом) до певного результату-продукту.

Але все-таки не слід переоцінювати настільки жорстко-інструмента- лістський підхід до трактування технології й технологічного знання, тим більше що на це орієнтує відзначена вище сучасна тенденція все більшого зближення науки і технології. Відзначимо в цьому зв'язку позицію відомого сучасного фахівця з філософських проблем технології Р. Кьюральто. Він підкреслює ту обставину, що існуюче використання технології істотно змінює традиційне співвідношення між теоретичними і прагматичними цілями наукового мислення і пропонує при цьому (на противагу традиційному, чисто інструменталістському підходу) розглядати технологічне знання не стільки як інструмент, скільки як своєрідне "епістемологічне посередництво (mediation)" науки [2]. Тут акцент робиться на розрізненні інструмента і посередника. Під інструментом мають на увазі щось, що використовують для одержання деяких певних результатів, а потім залишають, як тільки ці результати були досягнуті; залишають до наступного разу, коли це може знадобитися для якихось цілей. Інакше кажучи, інструмент означає, так би мовити, використання і відсторонення. Посередник же, згідно з Р. Кьюральто, - це щось більше. Це «постійні засоби, причому такі, які визначають діяльність, що має до них відношення. Відповідно, посередництво впливає на природу діяльності у вирішальному ступені... Коротше кажучи, інструмент підлеглий певній діяльності, однак посередництво визначає цю діяльність прийнятним способом» [3].

Сучасні філософи техніки виділяють специфічні риси, властиві технічному знанню.

Сферу технічного знання можна розділити на технологічне знання і технічні науки. Останні (тобто такі дисципліни, як деталі машин, опір матеріалів, системотехніку, теорію машин і механізмів та ін.) не ізольовані від технологій. Відмітимо, що технічне знання не обов'язково завжди має статус наукового знання, тому що, наприклад, технологічні знання люди мали ще до появи перших наукових дисциплін.

Технічні науки виникають приблизно наприкінці XVIII - початку XIX ст. у процесі раціонального узагальнення техніки (докладніше - див. [5]). Таке теоретичне узагальнення окремих галузей технічного знання в різних сферах техніки відбувалося, насамперед, з метою наукової освіти інженерів при орієнтації на природничу картину світу. “Наукова техніка” означала спочатку лише застосування до техніки природознавства.

У цьому плані доречно навести невеликий фрагмент зі статті відомого американського філософа та історика Е. Лейтона. Він писав, що в

XIX столітті «... техническое знание было вырвано из вековых ремесленных традиций и привито к науке. Техническое сообщество, которое в 1800 г. было ремесленным и мало отличалось от средневекового, становится "кривозеркальным двойником" научного сообщества. На передних рубежах технического прогресса ремесленники были заменены новыми фигурами - новым поколением учёных-практиков.

Найбільш яскраво ця лінія розвитку виразилася в програмі наукової підготовки інженерів у знаменитій Паризькій політехнічній школі. Цей навчальний заклад був заснований в 1794 р. математиком та інженером Гаспаром Монжем (1746-1818), творцем нарисної геометрії. У програму була закладена орієнтація на глибоку математичну та природничу підготовку майбутніх інженерів. Не дивно, що Політехнічна школа незабаром стала центром розвитку математики і математичного природознавства, а також технічної науки, насамперед прикладної механіки. За зразком даної Школи створювалися згодом багато інженерних навчальних закладів Німеччини, Іспанії, США, Росії.

Технічні науки, які формувалися, насамперед, як додаток різних галузей природознавства до певних класів інженерних завдань, у середині

XX століття утворили особливий клас наукових дисциплін, що відрізняються від природничих наук як за об'єктом, так і за внутрішньою структурою, але також мають особливу дисциплінарну організацію.

Нарешті, вищий на сьогодні щабель раціонального узагальнення в техніці являє собою системотехніка як спроба комплексного теоретичного узагальнення всіх галузей сучасної техніки і технічних наук при орієнтації не тільки на природничу, але і гуманітарну освіту інженерів, тобто при орієнтації на системну картину світу.

Системотехніка являє собою особливу діяльність зі створення складних технічних систем і в цьому сенсі є, насамперед, сучасним видом інженерної, технічної діяльності, але в той же час містить у собі особливу наукову діяльність, оскільки є не тільки сферою застосування наукових знань. У ній відбувається також і вироблення нових знань. Таким чином, у системотехніці наукове знання проходить повний цикл функціонування - від його одержання до використання в інженерній практиці.

8.2.