Глосарій

В глосарій включені лише основні поняття. Якщо в означенні якого- небудь поняття використовуються поняття, які також подаються в даному глосарії, то вони виділяються жирним шрифтом.

Абдукція (abduction) - загальнологічний метод (прийом), спосіб міркування, орієнтований на пошук правдоподібних пояснювальних гіпотез. Вперше в методологію науки А. ввів американський логік Ч. С. Пірс. Порівнюючи її з традиційними формами умовиводів, він підкреслював, що "індукція розглядає гіпотези і вимірює ступінь їхньої узгодженності з фактами. Тому вона не може створити яку-небудь ідею взагалі. Не більше може зробити і дедукція. Всі ідеї науки виникають за допомогою А. А. складається в дослідженні фактів і в побудові гіпотези, що пояснює. А. і індукція починають з фактів, але по-різному досліджують. Якщо індукція шукає факти, що підтверджують її висновок, то А. спрямована на установлення певної регулярності між фактами. Ця регулярність виражається у вигляді попередньої гіпотези, що після багаторазових уточнень змогла б пояснити дані факти. Специфіка методу А., що у сутності своїй піднімається до основоположника англійського емпіризму Ф. Бекону, полягає в тому, що тут дозволяється відома дилема індукції і дедукції. Індукція, як відомо, не дає знання необхідного, а дедукція - знання нового. Зазначену дилему спробували дозволити через нове знання у формі гіпотези, тобто знання ймовірного, але загального. Потім гіпотеза повинна бути підтверджена в результаті того, що з неї дедукується факт. Цей метод згодом одержав назву гіпотетико-дедуктивного методу.

Абстрагування (abstracting) - загальнологічний прийом (метод) наукового дослідження об’єкта, який поєднує в собі відокремлення від не скінечного числа властивостей, які найбільш важливі для вирішення поставленої задачі.

Аксіоматичний метод (axiomatic method) - один із розповсюджених теоретичних методів наукового пізнання (див.

Аналіз (analysis) - загальнологічний метод наукового пізнання, який полягає в поділі деякого цілого (об’єкта) на окремі частини, як правило, більш доступні для дослідження. Додатковим методом відносно аналізу є синтез.

Аналогія (analogy) - загальнологічний метод (в тому числі і як науковий метод), суть якого є пошук загального в різних за природою об’єктів. Аналогія є підґрунтям методу моделювання.

Артефакт (artefact) - дослівно - те, що спродуковане вмінням, мистецтвом; загальна назва всього, що створене людиною шляхом перетворення природи. В процесі такого перетворення природні речі по- новому структуються, впорядковуються та набувають нових, не властивих їм у природному середовищі функцій. Одними з первинних в історії людства А. були знаряддя праці та зброя.

Гіпотеза (наукова) (scientific hypothesis) - форма наукового знання; частіше відноситься до теоретичного рівня наукового пізнання. Гіпотеза є висловлюванням (чи системою висловлювань), істиннісне оціювання якої не є достовірним, а ймовірним, і тому гіпотеза потребує обґрунтування і підкріплення, щоб стати справжньою науковою теорією.

Гіпотетико-дедуктивний метод (hypothetic-deductive method) - різновидність аксіоматичного методу, який використовується в фактуальних науках (зокрема, в природознавстві), причому в ролі аксіом виступають фундаментальні закони природи (як принципи) або природничо-наукові гіпотези.

Дедукція (deduction) - загальнологічний метод, суть якого полягає в логічному висновку з деяких загальних суджень (аксіом, принципів, законів тощо) окремих, більш конкретних суджень. В певному смислі (наприклад, з точки зору “направленості” думки), дедукція протилежна індукції.

Детермінізм (determinism) - концепція, послідовники якої

стверджують упорядкованість, причинну обумовленість довкілля. Детермінізм стверджує, що світ - це зв’язне ціле, і що явища в ньому чимось обумовлені, в тому числі причинно. Фундаментальні поняття детермінізму - “зв’язок”, “взаємодія”, “причинність”, “закон”. На формування детермінізму помітно вплинув розвиток науки (див. в цьому плані поняття “наукова картина світу”). Крім онтологічного, детермінізм має і гносеологічний аспект; в цьому смислі з детермінізмом тісно пов’язано поняття раціональності. Детермінізм є філософський, науковий ( див. науковий детермінізм), теологічний тощо.

Експеримент (науковий) (scientific experiment) - емпіричний метод, в рамках якого досліджується будь-яке явище завдяки активному впливу на нього за допомогою створення нових умов, які відповідають меті дослідження, або ж способом зміни тривалості процесу в потрібному напрямку. Науковий експеримент тісно пов’язаний з іншими емпіричними методами - спостереженням і вимірюванням; його матеріальними засобами є інструменти, прилади тощо.

Емпіричний рівень наукового пізнання (empiric level of scientific cognition) - рівень, який характеризується діяльністю суб’єкта з явними об’єктами, нерідко такими, що чуттєво сприймаються. Через це методи наукового пізнання, що діють при цьому рівні, і форми наукового пізнання, що функціонують на цьому рівні, називають емпіричними (наприклад такі форми, як науковий факт, емпіричний закон тощо).

Закон науковий (scientific law) - форма наукового знання, яка виражає об’єктивний зв’язок явищ.

Знання наукове (scientific knowledge) - одне з трьох складових науки. Знання наукове - це такий вид знання, який має такі властивості: а) системність; б) об’єктивність змісту (об’єктивну істинність); в) предметну визначеність; г) прогресивність (необхідність росту знання). В (а) входять такі форми наукового знання (як елементи чи підсистеми), як теорії, гіпотези, закони, факти. З (б) пов’язані такі властивості наукового знання, як перевірність, підтверджуваність, доказовість, обґрунтованість.

Ідеалізація (idealization) - теоретичний метод наукового пізнання, який поєднує в собі абстрагування та граничний перехід мислення до об’єкта чи ситуації, яких в принципі не існує в природі. Термін “ідеалізація” використовують як для позначення процесу реалізації відповідного теоретичного методу, так і для позначення ідеалізованого об’єкта як результату (методу) його застосування. Ідеалізація - необхідна складова частина теоретичної діяльності в науці.

Індукція (induction) - загальнологічний метод (див. також метод науковий), це вид міркувань (розсудів) від множини одиничних фактів чи даних до загального судження (в ідеалі - емпіричного закону). В науці використовуються як дедуктивні (див. дедукція), достовірні, так і правдоподібні міркування, серед яких часто зустрічаються і індуктивні висновки.

Математика (mathematics) - наука про ідеальні форми, які можуть відображати як кількісні, так і якісні відношення.

Метод (method) - відносно стійка система правил і принципів діяльності досягнення деякого результату. Метод, який пов’язаний з виробництвом і використанням наукового знання і який має ознаки науковості, відносять до наукових методів (див. метод науковий).

Метод науковий (scientific vethod) - це метод, який характеризується основними ознаками науковості знання і науковості діяльності. Метод науковий - це відносно стійка система правил і принципів діяльності досягнення істинного і ефективного результату у науці, наприклад, у вигляді наукового знання, яке є істинне і яке може застосовуватись. За тим, на якому рівні наукового знання розглядаються методи наукові, вони поділяються на емпіричні, теоретичні і загально логічні. Емпіричні - це ті методи наукові, які діють на емпіричному рівні наукового пізнання (спостереження, вимірювання, експеримент), теоретичні - це ті, які діють на теоретичному рівні наукового пізнання (ідеалізація, аксіоматичний метод, метод математичного моделювання, уявний експеримент, гіпотетико-дедуктивний метод). Загально- логічними методами називають ті методи наукові, які діють на обох рівнях наукового пізнання і навіть поза сферою науки ( абстрагування, аналіз і синтез, аналогія, індукція і дедукція моделювання).

Методологічний принцип (methodological principle) - певна форма пізнавальної діяльності в науці, причому більш експліцитна, ніж звичайні регулятивні принципи наукового пізнання. Більша частина ефективно працюючих в науці методологічних принципів сформувались в фізиці і математиці.

Методологія (methodology) - вчення про методи. В загально- філософському плані говорять про загальну методологію. В вузькому сенсі, відносно конкретної наукової дисципліни говорять про методологію фізики, методологію математики тощо.

Механіцизм (mechanicism) - філософсько-методологічна концепція, суть якої полягає в абсолютизації місця і ролі законів і принципів механіки. Згідно з механіцизмом, будь-яке складне і незнайоме явище можна пояснити на основі механічних моделей і законів механіки.

Мова науки (scientific language) - форма виразу наукового знання, що характеризується однозначністю, чіткістю і точністю смислу, (а також інтерпретації) понять і символів. Багато в чому досконалість мови науки пов’язана з розвитком математики, її засобів і методів.

Моделювання (modeling) - загальнологічний метод наукового пізнання, який полягає в побудові моделей і їх використанні.

Модель (наукова) (scientific model) - певна форма наукового пізнання. Об'єкт М називають моделлю іншого об'єкта Х (якого, в свою чергу, називають оригіналом, прототипом), якщо:

а) є суб'єкт S, який моделює і є мета Р, заради досягнення якої вибирається чи створюється М;

б) М подібний Х.

Таким чином модель як форму наукового пізнання можна уявити в вигляді упорядкованої четвірки “Х, М, S, Р”. Моделі бувають ідеальними і матеріальними. Різноманіття ідеальних моделей М можна поділити на моделі класу Мі з переважно репрезентативною функцією і моделі класу М₂, переважно з інтерпретивною функцією. В реальній практиці наукового моделювання класи М1 і М₂, взагалі, пересікаються.

Наука (science) - певна цілісність як єдність трьох складових ’’частин”:

а) знання (див. знання наукове);

б) певної діяльності (див. метод науковий);

в) соціальних форм її організації (див. наукове товариство).

Наукова дисципліна (scientific discipline) - галузь наукового знання, яка має досить визначену предметну область і досить розвинені наукові методи дослідження.

Наукова картина світу (scientific picture of world) - форма наукового знання, що являє собою історично конкретну теоретичну модель реальності, яку створює домінуюча в духовній культурі суспільства на даному етапі його історичного розвитку наукова дисципліна. Наукова картина світу XVIII ст. - першої половини XIX ст. носила механістичний характер, в ній домінував механіцизм.

Наукова теорія (scientific theory) - одна із найдосконаліших в логічному і концептуальному відношенні форм наукового знання на теоретичному рівні його розвитку. В логіко-лінгвістичному плані наукової теорії - це система висловлювань про об'єкти з її предметної області, які (об’єкти) в свою чергу відображають, репрезентують певні фрагменти дійсності. Основні функції наукової теорії - опис, пояснення. Основні структурні елементи наукової теорії - це концептуальний базис (аксіоми, принципи), теоретичні моделі, теоретичні закони (див. закон науковий), визначення, операційні засоби та ін. Основні функції наукової теорії - опис, пояснення, передбачення.

Науковий детермінізм (scientific determinism) - різновидність детермінізму; це концепція, згідно з якою світ - це упорядковане, закономірне ціле, динаміка якого описується науковими законами.

Науковий факт (scientific fact) - форма емпіричного знання, особливого роду речення з стійкою істиннісною оцінкою і таке, що фіксує емпіричне знання. Емпіричне знання, науковий факт, протиставляються науковій теорії чи науковій гіпотезі.

Об’єкт (науки) (object of science) - фрагмент дійсності, який вступає в активну взаємодію з суб’єктом в процесі репрезентації і наукової діяльності, з використанням різних засобів, прийомів, методів. В реальній науковій практиці, наприклад, вчений фізик має справу не з об’єктивно існуючими елементарними частинками, а з експериментально “приготовленими” частинками, або з відповідними теоретичними об'єктами, які репрезентують об'єктивно існуючі частинки. В цьому плані корисно відрізняти, з однієї сторони, об'єкт експерименту чи об'єкт фізичної теорії, і з іншої - фізичний об’єкт.

Опис (description) - процес (чи результат) відображення, виражений мовою (мовою науки, якщо мають на увазі науковий опис) деякої реальності з предметної області науки, теорії, гіпотези чи моделі, поряд з поясненням і передбаченням. Опис є важливою функцією науки, теорії чи закону.

Парадигма (paradigma) - з давньогрецької - взірець, еталон; поняття, яке спочатку в поетиці та риториці означало ті твори, в яких найбільш повно та виразно подавались характеристики певного жанру; в філософії науки і сучасному наукознавстві - сукупність вихідних складових науково-пізнавальної діяльності, що складається в певну історичну епоху та визначає стиль наукового мислення практично в усіх науках. Зміна наукової П. розглядається як наукова революція. В сучасному наукознавстві фігурують поняття класичної, некласичної та посткласичної наукової П. У філософію і методологію науки поняття П. увів Т. Кун.

Передбачення (prediction) - одна з найважливіших (разом з описом і поясненням) функцій наукової теорії або закону (або взагалі науки), полягає в знаходженні нових фактів або законів, як правило, з допомогою логічних засобів і операцій. За своєю логічною структурою передбачення однакове з поясненням.

Пояснення (explanation) - одна з найважливіших функцій науки, теорії чи закону. Науковий факт вважається поясненим, якщо йогоможна підвести під будь-який науковий закон, наукову модель чи наукову теорію. В філософії науки однією з найбільш розповсюджених моделей наукового пояснення є так звана номологічна модель Гемпеля - Оппенгейма, згідно з якою те, що пояснюється, логічно виводиться з того, що пояснює, яке являє собою найчастіше науковий закон чи систему таких, тобто наукову теорію. Пояснення має, взагалі, таку ж логічну структуру, як і передбачення.

Принцип (науковий) (scientific principle) - висловлення, що є вихідним пунктом наступного розгортання змісту теорії. В ролі принципу в науковій теорії може виступати закон (див. науковий закон ). В більш загальному плані принцип - це вихідний пункт діяльності. Якщо остання здійснюється в сфері науки, то принцип тісно пов'язаний з методом (див. метод науковий), тобто є смисл говорити про регулятивний принцип наукової діяльності або інакше про методологічний принцип, наприклад, про принцип спостережуваності, принцип відповідності, принцип симетрії тощо.

Принцип редукції (зведення) (principle of reduction) - методологічний принцип, суть якого полягає в тому, що складний, невідомий раніше об’єкт досліджується шляхом зведення (редукції) ряду його властивостей і особливостей до більш простих і відомих. Застосування принципу редукції тісно пов’язано з аналітичним підходом (див. аналіз ), що домінував у класичній науці. Абсолютизація принципу редукції веде до редукціонізму.

Проблема (problem) - в науці - внутрішня суперечність знання, яка виникає внаслідок послідовного розгортання якої-небудь наукової теми; в загальному плані - це є знання про незнання. П. - початковий етап здійснення доцільного та осмисленого наукового пошуку: певне невирішене питання в науці опрацьовується так, щоби воно набуло характеру П. У методологічному плані П. можна розглядати як вихідний пункт циклу науково-теоретичного дослідження: “П. - гіпотези - теорія П. - „,”.

Реальність (reality) - те, що встановлено як існуюче згідно з наявними засобами, як емпірично, так і теоретично. В цьому плані на емпіричному рівні наукового пізнання реальність тісно пов’язана з такими поняттями, як перевірність (верифікованість), підтверджуваність, спостережуваність тощо. На теоретичному рівні наукового пізнання реальність пов’язана з принципами заборони, принципами симетрії, законами збереження.

Революція наукова (scientific revolution) - якісні перетворення в науці, пов’язані зі зміною наукової картини світу, фундаментальної наукової теорії або найбільш характерних для даної епохи способів пояснення і засобів опису реальності. Багато хто вважає однією з певних наукових революцій утвердження геліоцентричної системи Н. Коперника і формування першої справді наукової теорії - механіки Г алілея - Ньютона, яка пізніше набула парадигмального статуту, ставши ядром механістичної картини світу.

Регулятивні принципи наукового пізнання (regulative principle of scientific cognition) - норми пізнавальної діяльності в науці, хоча і менш визначені і менш експіцитні, ніж методологічні принципи (наприклад, такі норми, як простота, краса, гармонія тощо або як принцип простоти, принцип естетичної досконалості, принцип гармонії тощо). Термін «регулятивний принцип наукового пізнання» вживається і в більш широкому смислі, характеризуючи, інакше кажучи, будь-які норми пізнавальної діяльності в науці.

Редукціонізм (reductionism) - філософсько-методологічна концепція, прихильники якої абсолютизують статус принципу редукції, припускаючи повне зведення складного до простого, більш високоорганізованої форми руху матерії до менш організованої форми, наприклад, біологічного до хімічного, тобто припускається можливість пояснення сутності біологічних процесів на основі законів хімії або фізики. Іншими словами, в межах редукціонізму заперечується якісна специфіка більш високоорганізованої форми руху матерії. Окремим випадком редукціонізму є механіцизм.

Синтез (synthesis) - загальнологічний метод наукового пізнання, що полягає в поєднанні, інтеграції елементів-частин у якусь цілісність. Взаємно додатковим методом відносно синтезу є аналіз.

Системний аналіз (підхід) (systems analysis (approach) - спосіб вивчення характеристик системних об’єктів на основі використання таких категорій, як “система”, “елемент”, “структура”, “зв’язок”, “відношення”, “зміст”, “форма”, “частина”, “ціле”, “функція”, “взаємодія”.

Теоретичний рівень наукового пізнання (theoretical level of scientific cognition) - рівень, який характеризується діяльністю суб’єкта з абстрактними та ідеалізованими об’єктами. Через це методи наукового пізнання, що діють на цьому рівні, і форми наукового пізнання, що функціонують на цьому рівні, називають теоретичними.

Теорія (в логіко-лінгвістичному плані) (theory) - це система висловлень, упорядкована за допомогою відношення випливання. В широкому смислі (наприклад, теорія в аспекті діяльності) теорія протилежна практиці, емпірії, експерименту.

Техніка (technics) - сукупність артефактів, що створюються і використовуються людиною - це особлива діяльність з виробництва артефактів і особливе знання для такого виробництва. В сучасній філософії техніки розрізняють три значення цього терміна: а) сукупність штучно створених людьми матеріальних засобів діяльності; б) результат матеріалізації знань про властивості та закономірності дійсності, що покликаний підвищувати ефективність людської діяльності і що являє собою складне інженерне утворення; в) фундаментальна характеристика людської діяльності взагалі, яка проявляється у намаганні на основі часткового, врегульованого та контрольованого опанувати цілим, стихійним та самодостатнім. В останньому значенні Т. постає неодмінним атрибутом людського способу буття. Проте негативні наслідки сучасної людської технічної діяльності змушують придивитись до східних закликів виробляти та культивувати Т. духовних самозосереджень, самовдосконалень, медитації та ін., на відміну від Т. як опанування природою, що традиційно культивується на Заході. За сучасними уявленнями, Т. проходить такі стадії розвитку: знаряддя, машини, автомати. В дещо більш широкому розумінні техніка виступає як особливий, технічний підхід до будь-якої сфери людської діяльності. Технічний підхід знаходиться у взаємодоповнювальному відношенні з природничо-науковим підходом і науковими методами. Відносно самостійним предметом філософського аналізу техніка стала в ХХ ст. в межах особливої галузі філософії - філософії техніки, тісно пов’язаної з філософією науки. Див. також: технократія, технологічний детермінізм, технологія.

Техногенне (technogeneous) - те, що породжене технікою; одна із потужних складових сучасного стану ноосфери, що постає результатом науково-технічної ходи та інженерної діяльності.

Технократичне мислення (technocratic thinking) - мислення, підпорядковане владі техніки, тим способом діяльності, яке панує в ній. Технократичне мислення характеризується деякою обмеженістю, вузькістю, що виявляється, зокрема, в недостатньому врахуванні соціокультурних наслідків технічних систем, що створюються і використовуються.

Технократія (technocratic) - дослівно влада техніки в сучасній філософській, соціологічній та громадській думці - це є позиція, що проголошує техніку не тільки провідною силою сучасного соціального розвитку, але й здатною усунути негативні наслідки техногенної діяльності.

Технологічний детермінізм (technological determinism) - концепція, за якою розвиток техніки та технології визначає історичний розвиток суспільства, характер та зміну історичних епох.

Технологія (technology) - 1) система правил (алгоритм) і засобів для виробництва якого-небудь артефакту; 2) особливе знання для такого виробництва.

Техносфера (technosphere) - шар процесів на поверхні планети, що за складом являє колосальну кількість технічних засобів, пристроїв, обладнання і що має особливі властивості та закономірності функціонування.

Форми наукового пізнання (forms of scientific cognition) - відносно стійкі результати наукової діяльності, які виражаються, як правило, на емпіричному або теоретичному рівні наукового пізнання. Відповідно до цього виділяють такі емпіричні форми наукового пізнання, як науковий факт, емпіричний закон, і теоретичні форми наукового пізнання, такі як ідеалізація, гіпотеза, теоретична модель, наукова теорія та ін.

Цикл наукового дослідження (cycle of scientific research) - розроблене, головним чином, К. Поппером уявлення про хід наукового дослідження як приріст знання. Цей цикл складається з таких стадій (етапів): а) постановка проблеми; б) її аналіз і висунення гіпотез; в) обґрунтування й селекція гіпотез і формування наукової теорії; г) виникнення нової проблеми тощо.