Емпіричний і теоретичний рівні наукового знання
Наукове знання і сам процес його отримання характеризуються, як ми вже відзначали, системністю та структурованістю. Система наукового знання кожної дисципліни - неоднорідна. У ній можна виявити різні форми знання: емпіричні факти, закони, принципи, гіпотези, моделі, теорії різного типу і ступеня спільності й т.
д. Всі ці форми можуть бути віднесені до двох основних рівнів організації знання - емпіричного і теоретичного. Відповідно можна виділити два типи пізнавальних процедур, які породжують ці знання.Підстав для виділення емпіричного і теоретичного рівнів у науковому дослідженні існує декілька. Зокрема, ці два рівні в науковому дослідженні розрізняються:
- за гносеологічною спрямованістю дослідження;
- за характером і типом отримуваного знання;
- за використовуваними методами і формами пізнання;
- за пізнавальними функціями;
- за співвідношенням чуттєвого і раціонального корелятів пізнання та низкою інших ознак.
За гносеологічною спрямованістю емпіричний і теоретичний рівні дослідження відрізняються тим, що на емпіричному рівні пізнання орієнтоване на вивчення явищ і “поверхневих” зв'язків між ними, без поглиблення в сутнісні зв'язки і відносини, а на теоретичному етапі пізнання головним гносеологічним завданням є розкриття сутнісних зв'язків між явищами. На цьому заснована відмінність в пізнавальних функціях, реалізованих на цих рівнях наукового пізнання.
Категорії “теоретичне” та “емпіричне”, що відображають відповідні рівні наукового знання (і пізнання), є базисними, вихідними епістемологічними і методологічними “одиницями”, на підставі яких тільки й можливе подальше уточнення і деталізація структурних уявлень про наукове пізнання. Інакше кажучи, передбачається, що подальші структурні підрозділи в науковому дослідженні можливі тільки всередині теоретичного і емпіричного рівнів. Все, що виходить власне за рамки теоретичного або емпіричного знання, до “тіла” наукового знання не належить.
Головним пізнавальним завданням суб'єкта-дослідника на емпіричному рівні є опис явищ, збір наукових фактів, первинне їхнє узагальнення, а також перевірка і підтвердження (або спростування) теоретичних систем. На теоретичному ж рівні основним пізнавальним завданням є сутнісне пояснення досліджуваних явищ, їхнє концептуально- теоретичне узагальнення та в ідеалі - побудова для них наукової теорії.
Найбільш чітка відмінність між виділеними двома рівнями наукового пізнання проявляється в характері одержуваних результатів (тобто форм наукового знання). Основною формою знання, одержуваного на емпіричному рівні, є науковий факт і сукупність емпіричних узагальнень, наприклад, у вигляді емпіричних законів. На теоретичному рівні одержуване знання фіксується у формі наукової проблеми, наукової гіпотези, теоретичних законів, принципів і наукових теорій, у яких і розкривається сутність досліджуваних явищ. Відповідно розрізняються і методи, використовувані при одержанні цих форм знання. Основними методами, використовуваними на емпіричному етапі пізнання, є спостереження, вимірювання, науковий експеримент. На теоретичному рівні використовуються такі методи, як ідеалізація, аксіоматичний і гіпотетико-дедуктивний методи, математичне моделювання, формалізація та ін.
Відмінність між емпіричним і теоретичним рівнями проявляється також у різному співвідношенні чуттєвого та раціонального корелятів пізнавальної діяльності. Перш ніж обговорювати це питання, варто зупинитися на проблемі співвідношення пар категорій “чуттєве - раціональне” та “емпіричне - теоретичне”. До становлення в методології та філософії науки другої пари категорій перша пара вживалася для характеристики будь-яких (не тільки наукових) пізнавальних ситуацій. Що ж стосується категорій “емпіричне” і “теоретичне”, то в даному контексті вони вживаються для характеристики саме наукового пізнання і його результатів.
“Чуттєве” і “раціональне” характеризують лише пізнавальні здатності людини, але не етапи або види знання.
При використанні в людському пізнанні вони не відірвані одне від одного. Навряд чи може бути чуттєве (втім, як і раціональне) знання як таке, хоча можна виділяти емпіричний і теоретичний рівні наукового знання. Співвідношення ж чуттєвого і раціонального корелятів в емпіричному і теоретичному пізнанні різне. В емпіричному пізнанні домінує чуттєвий корелят, а в теоретичному - раціональний. Відповідно різне співвідношення чуттєвого і раціонального корелятів знаходить своє відображення і в методах, використовуваних на кожному рівні. Ясно, що метод спостереження, використовуваний на емпіричному рівні, базується в основному на чуттєвій пізнавальній здатності, але тією мірою, в якій спостереження має цілеспрямований характер, а його результати фіксуються у мовній формі, воно містить у собі також використання і раціонального пізнання. Аналогічним чином, оскільки на теоретичному рівні в основному використовується здатність до абстрактного, понятійного мислення, у ньому домінує раціональний корелят, але тією мірою в якій будь-яке поняття асоціюється з певною сукупністю сприйняттів, уявлень і наочних образів, у ньому присутній і чуттєвий компонент.Треба, однак, мати на увазі, що емпіричне і теоретичне знання відрізняються одне від одного рефлексивною орієнтацією і можуть перетворюватися одне в одне шляхом рефлексивних перетворень. Емпіричне знання не існує поза зв'язком з теоретичним, і навпаки. Пояснюючи спостережувані явища, ми будуємо теоретичне знання; використовуючи ці ж спостереження для розвитку або обґрунтування теоретичних побудов, ми реалізуємо емпіричне дослідження. Все залежить від того, яке завдання ми ставимо.
При всіх відмінностях чіткої межі між емпіричним і теоретичним пізнанням не існує. Так, емпіричне дослідження, хоча й орієнтоване на пізнання і фіксацію явищ, постійно проривається на рівень сутності, а теоретичне дослідження шукає підтвердження істинності своїх результатів в емпірії. Науковий експеримент, будучи у фактуальних науках одним з важливих методів емпіричного пізнання, є “теоретично навантаженим”, а будь-яка абстрактна теорія у фактуальних науках повинна мати - хоча б в остаточному підсумку, хоча б непряму - емпіричну інтерпретацію. Однак при всій нечіткості меж між емпіричним і теоретичним знанням введення цих категорій знаменувало собою прогрес у розвитку методології науки, оскільки сприяло конкретизації наших уявлень про структуру пізнавальної діяльності в науці. Зокрема використання цих категорій дозволило уточнити структуру наукового пізнання в цілому, сприяло формуванню конструктивного підходу до вирішення проблеми емпіричного обґрунтування наукового знання, привело до більш повного виявлення специфіки теоретичного мислення в науковому дослідженні, дозволило уточнити логічну структуру виконання наукою основних пізнавальних функцій, а також сприяло розв’язанню багатьох фундаментальних проблем логіки і методології наукового пізнання.
3.2.