В 1945 р. раптово, відразу по Другій світовій війні, «екзистенціалізм» набув у середовищі освіченої публіки простотаки дивовижної популярності.

В дещо «вульгаризованій» формі екзистенціалістські доктрини проникли навіть у повсякденне життя. Хоча лише один Сартр, разом із Сімоною де Бовуар, висловили прямі претензії на цю назву, а Гайдеґер, у строгому розумінні, взагалі чужий цьому підходові, Ясперс і, поза всяким сумнівом, Мерло-Понті можуть бути включені до цієї філософської школи, яка приділяє головну увагу конкретному існуванню та людській свободі. Правда, Мерло-Понті ступив — і передусім у своїх останніх творах — на стежку онтології, але, з огляду на його наполегливі спроби прояснити існування у світі, він цілком заслуговує честі представляти цю лінію.