Застосування логічних сполучників до деонтичних висловлювань
Використання заперечення. Логічний сполучник «не» застосовується до деонтичних висловлювань (норм-формулювань) двома спо47
собами.
Один служить для того, щоб виразити заперечення того факту, що існує норма, яка зафіксована у певному словесному виразі. Інший спосіб призначений для того, щоб перейти від фрази «не є обоє 'язковим, що...» до виразу «дозволяється, щоб...» й від фрази «не дозволяється то, щоб...» до виразу «є обов’язковим, що не...». Іншими словами, цей перехід є зсувом логічного сполучника з його місця перед нормою- формулюванням загалом на місце перед символами, які виражають зміст норми. Тільки при другому способі заперечення, шо виражає деяку норму, отримують інше речення, яке також виражає норму. Запереченням зобов’язуючої норми із певним змістом є дозволяюча норма зі змістом, який суперечить змісту цієї норми (P ~ р є нормою-запереченням стосовно норми Op). Нормою-запереченням стосовно дозволяючої норми Pp є зобов’язуюча норма із суперечливим змістом -O ~ р.Використання кон’юнкції. Логічний сполучник «кон’юнкція» в конструкції (Pp ^ Pq) може функціонувати лише якщо конструкція використовується в дескриптивному модусі, іншими словами, для інформування або суб’єкта норм, або кого-небудь ще про існування двох дозволів. Але він не придатний для того випадку, коли ця ж конструкція використовується у прескриптивному модусі, інакше кажучи, втілює в собі нову норму, отриману із двох інших.
Подібна ситуація наявна й у випадку формули (Op ^ Pq). Її можна витлумачити наступним чином: деяка річ є обов’язковою, а інша - дозволеною. Вона не утворює иорми-«г/брмда» із зобов’язуючої та дозволяючої норми. Таким чином, об’єднання формулювань норм за допомогою логічного сполучника кон’юнкції дає речення, яке констатує факт, який полягає у тому, шо були введені (або вже наявні) норми, виражені цими формулюваннями.
Використання диз’юнкції. Розглянемо фразу «повинно бути так, що р, або повинно бути так, що q». Природний спосіб її розуміння вважати, що вона проголошує обов’язковим, щоб один із двох досліджуваних станів справи безумовно мав місце; але при цьому не повідомляється, до якого із них вона відноситься. Таким чином, не зрозуміло, яка ж саме норма була введена в дію. Це положення можна зрозуміти як норму, що повідомляє про те, як потрібно діяти так, щоб виконувався стан справ, описаний у висловлюванні за допомогою диз’юнкції (р v q).
Розглянемо фразу «може бути так, що р, або може бути так, що q». Найприродніше розуміти її так, як повідомлено про те, що був даний дозвіл на щось одне із двох. Але її можна було би, й також неприродно використати як повідомлення дозволяючої норми зі змістом, що виражений шляхом диз’юнкції (р v q).
Використання імплікації. За допомогою логічного сполучника імплікації виражається логіко-нормативне випливання норм. Відношення логіко-нормативного випливання між нормами пов’язане з відношенням логічного випливання між змістом відповідних норм.
Логіко-нормативне випливання відрізняється від звичайного логічного випливання. Норми не є ні істинними, ні хибними. Відповідно логіко-нормативне випливання не може означати (як це має місце у випадку звичайного логічного випливання), що якщо одна норма є істинною, тоді й друга з необхідністю істинна. Логіко-нормативне випливання означає лише, що норма або деяка множина норм є несумісною із запереченням деякої норми.
У всіх випадках, коли логічні сполучники використовуються для того, щоб побудувати складні конструкції із норм-формулювань (або складні нормативні висловлювання), й у тих випадках, коли зсув логічного сполучника з точки зору інтуїції допускається (не спотворює значення), й у тих випадках, коли він не вважається прийнятним, складні конструкції піддаються природній інтерпретації - в смислі виразу ними істинних чи хибних суджень про факти, які полягають у тому, що наявні (існують, були введені в дію, входять в певний «кодекс» тощо) такі-то й такі-то О-норми і/або P-норми. Таким чином, основним способом використання логічних сполучників в області деонтичної пропозиційної логіки є побудова складних норм-формулювань (які виражають певні факти про діючі норми), а не формулювання нових норм.
3.