Порівняльна характеристика природної і формалізованої мов
Як уже зазначалося, прогрес у сучасній науці, особливо в логіці, значною мірою пов’язаний із застосуванням формалізованої мови. Але, надаючи переваги формалізованій мові над природною, треба підкреслити, що свого сучасного вигляду вона набула не одразу.
Хоча з самого початку для вивчення логічних форм і законів застосовувалася формалізована мова, її первісний вигляд був далеким від того, який вона має зараз.Тому, щоб краще збагнути ефективність методу формалізації, треба показати, чому не природна мова (яка також є формалізацією інформації), а формалізована мова стала методом дослідження логічних форм.
Природна мова не могла стати методом логіки з кількох причин. Головні з них такі:
а) багатозначність мовних виразів;
б) семантична замкненість;
в) аморфність, невизначеність правил побудови мовних виразів і правил надання значень мовним виразам.
Прокоментуємо кожну із названих причин.
З багатозначністю виразів природної мови ми зустрічаємося постійно.
Розглянемо, наприклад, кілька суджень:
1. Будь-який трикутник є геометричною фігурою.
2. Місяць є природним супутником Землі.
3. Є гіпотези, які не мають обгрунтування.
4. Платон є давньогрецьким філософом.
Спільним для цих чотирьох судженнь є те, що у них вживається слово «є», яке має, проте, різні значення. У першому судженні — слово «є» позначає відношення включення одного класу предметів до іншого, у другому — відношення рівності, тотожності двох предметів, у третьому — існування певного предмета, у четвертому — відношення належності індивідуального предмета до певного класу предметів. Тобто, з наведених прикладів стає очевидним, що виразам природної мови характерна багатозначність мовних виразів, коли одне і те саме слово вживається у різних смислах.
Під семантичною замкненістю мови розуміють ситуацію одночасного існування в мові поряд з кожним висловлюванням його оцінки: «істинне висловлювання», «х визначає у», «хибно», «доведено» тощо.
З цим явищем ми постійно стикаємось у природній мові. І, до певної межі, нам це не заважає досить ефективно користуватися мовою. Але коли потрібно досконаліше проаналізувати інформацію, яку несуть мовні засоби, тоді виникають серйозні труднощі.Явище семантичної замкненості природної мови можна прослідкувати на парадоксі під назвою «Брехун», відкритому давньогрецьким філософом Евбулідом (ІУ ст. до н.е.).
Евбулід формулює цей парадокс так:
Але ніхто не забороняє продовжити міркування таким чином:
Внаслідок наведеного міркування ми маємо ситуацію, коли логічно правильне міркування приводить до взаємо- виключаючих результатів, які не можна віднести ні до істинних, ні до хибних.
В історії логіки були численні спроби усунути це скрутне становище, до якого приводить дане міркування. Одна з них зводилася до того, що тут порушується закон достатньої підстави. Справді, висновок про те, що все сказане Епіменідом є брехнею, ми робимо, виходячи із твердження «Епіменід — брехун». Але ж насправді немає такого брехуна, який говорив би тільки брехню. А весь парадокс побудований на абстракції, що брехун говорить брехню, а небрехун говорить тільки правду. В житті так не буває. У брехуна істина перемішана з брехнею. В цьому вся складність.
Отже, дане міркування має хибний засновок, що і є серйозним порушенням закону достатньої підстави. Можна навести інші спроби подолання цього парадокса. Але потрібно мати на увазі, що логіка не займається пошуками того, як ліквідувати цей чи інший парадокс, це по-перше. А, по -друге, ці парадокси не можна і не потрібно розв’язувати. Вони в анекдотичній, загальнодоступній формі лише вказують на серйозні проблеми, які виникають у світі науки (саме там, де наша думка відривається від реальності, полишає грунт конкретних вражень, реально існуючих предметів, властивостей і відношень, де орієнтирами не можуть бути посилання на чуттєву достовірність, інтуїцію, здоровий глузд).
Наведений парадокс вказує на те, що окрім природної, розмовної мови є мова науки, у даному випадку саме логіки. У цій мові необхідно розрізняти два рівні: рівень, де описується світ досліджуваних предметів, і рівень, де даються пояснення мовним засобам, за допомогою яких ми описуємо цей предметний світ. Про ці рівні йдеться далі.Щодо аморфності, невизначеності правил побудови мовних виразів природної мови можна сказати ось що. Природна мова складалася стихійно (у певному розумінні), відповідно до потреб спілкування у процесі діяльності, насамперед знаряддєвої. Тому немає якихось чітких параметрів, чому те чи інше слово має таку форму, або чому саме з ним співвідносять певний предмет.
Наприклад, чому слово «дім» має таку послідовність знаків, чому саме це слово позначає цей предмет. У мові ж науки кожен термін повинен мати суворе визначення. А в мові логіки, яка своїм предметом має мову науки (у широкому розумінні), і поготів.
3.