А. ЛОГІКА ВИСЛОВЛЮВАНЬ

Логіка висловлювань — це перша частина класичної логіки, яка є порівняно простою логічною теорією. Вона посідає особливе місце серед інших логічних систем, оскільки її концепції та методи враховуються, викорис­товуються і розвиваються у більш багатших і складні­ших теоріях.

Центральною категорією класичної логіки є вислов­лювання. Висловлювання — це ім’я множини розповід­них речень, зміст яких можна оцінити як істинний або хибний.

У логіці висловлювань не аналізується внутрішня стру­ктура простого висловлювання. А також у ній відволіка­ються від смислового змісту висловлювання. Висловлю­вання порівнюються лише за значеннями («істина», «хиба»). У зв’язку з цим серед завдань, які вирішує логі­ка висловлювань, головними є два питання:

а) яким чином із простих висловлювань утворюють­ся складні ? і

б) як залежить значення складного висловлювання від значень простих висловлювань, що входять до його складу?

Отже, із вище зазначеного логіку висловлювань (або пропозиційну логіку) можна визначити як логічну теорію, мова якої складається із одного типу нелогічних символів — пропозиційних змінних, а також одного типу логічних си­мволів — пропозиційних зв’язок.

Логіка висловлювань включає в себе алгебру (або, як іноді її називають, морфологічну побудову логіки вислов­лювань) і числення. Саме у такій послідовності і буде здій­снюватися виклад логіки висловлювань.