ОДНАЖДЫ НА ЛЫСОЙ ГОРЕ

Эта история произошла в тот сезон, когда у нас украли байдарку. По за­мыслу Олега Валентиныча, мы должны были провести археологиче­скую разведку северо-восточного побережья Каховского моря, продви­гаясь тремя лодками от села Балки до Лысой горы.

Мы плыли вдоль обрывистых берегов, высматривая черные профи­ли хозяйственных ям, как вдруг Валентиныч скомандовал высаживать­ся на берег. Зачистив один из таких профилей, мы обнаружили остатки скифского погребения с шикарным бронзовым зеркалом. Находка была настолько непрогнозируемой и случайной, что Валентиныч даже целую теорию развил, мол, для того, чтобы мы могли найти это зеркало, долж­но было совпасть столько самых разных обстоятельств, что сама веро­ятность находки уверенно приближается к нулю. Судите сами — чтобы яма была видна с воды, земля на обрыве должна была обвалиться, по­гребение разрушиться, но ровно настолько, насколько это случилось — ни больше, ни меньше. Из десятков и сотен подобных ям глаз нашего предводителя остановился именно на этой, а не на той, что справа или слева. Сработало чутье археолога, и он приказал чалиться. Наконец, имен­но это полуразрушенное захоронение оказалось с инвентарем. Попро­сту говоря, случилось чудо. Разверзся временной портал, и кто-то свыше позволил нам подобрать древний артефакт. Археология вообще строит­ся на чудесах.

Подобные размышления хорошо иллюстрируют натуру Валентины- ча. Не то чтобы он не доверял научным методикам или пренебрегал об­щепринятыми правилами, нет. Тут дело совсем в другом. Я, например, воспринял находку зеркала как должное, ну нашли и нашли, делов-то. А Валентиныч — вот что главное — не разучился удивляться. «Философия начинается с удивления», — любил повторять Аристотель, и уже в силу этого Валентиныч может быть причислен к сонму философов.

Через несколько дней нашего плавания мы стали лагерем на Лысой горе, где в середине 1980-х годов большинство из нас делало первые шаги в археологии под руководством С.Н. Кравченко — непревзойден­ного Шефа. Теперь шефом был Валентиныч, и после завтрака, усевшись по-турецки, он разделил между участниками разведки невесть как по­павшую к нам дыню. Вручая каждому сочную скибку, он признался, что именно так он и представлял себе идеальную экспедицию: яркое авгу­стовское солнце, днепровский берег, много дынь и арбузов. Разумеется, мы не могли не вспомнить наши набеги на лысогорский баштан в да­леком 1984: нагруженные вещмешками мы ползком проникали на ох­раняемую полуслепым сторожем территорию и всегда возвращались с богатой добычей. Правда, и без стрельбы не обходилось.

Отдавшись воспоминаниям, Валентиныч даже посетовал, что под ру­кой нет мешочной тары, чтобы повторить подвиги детства. Представьте же мое удивление, когда буквально десять минут спустя на соседней с лагерем полянке я увидел на поваленном дереве абсолютно новенький армейский вещмешок. «Вот это совпадение, — подумал я, — Только по­говорили об этом, и сбылось. Круче, чем с зеркалом».

Но, как оказалось, это была уже совсем другая история...

Роман Додонов д-р филос. наук, профессор, зав. кафедры философии Донецкого национального университета имени Василя Стуса Винница

У житті кожної людини трапляється сила силенна зустрічей, деякі зали­шаються миттєвостями та з неабиякою плинністю розпорошуються у часі. Іншим випадає цікава можливість трансформуватись у стосунки, яким доведеться відчути на собі гартування часом і набути терпкуватого присмаку витримки. Саме така зустріч з Олегом Тубольцевим відбулася у нас обох у 1990 році під час розвідок та розкопок у Західному Надозів'ї. Йдеться про дослідження на пам'ятках Чапаївка (Надія Котова, експеди­ція Інституту археології НАН України) та Кам'яна Могила (Лариса Спі- цина, студентська практика Запорізького національного університету).

Відтоді спільне тяжіння до дослідження старожитностей поєднало наші дорожні карти. Розвідки та розкопки, організовані на Півдні Ук­раїни, сприяли утворенню цікавої команди, доробок якої додавав і про­довжує додавати справжні перли до європейської археологічної дже­рельної бази.

Перша спільна експедиція була присвячена розкопкам поселення Семенівка 1 на околицях м. Мелітополь, відкритому директором запо­відника «Кам'яна Могила» Б.Д. Михайловим. На поселені були отрима­ні унікальні матеріали Сурської, Азово-Дніпровської та Середньостогів- ської культур. Керамічна колекція пам'ятки і досі залишається найбільш представницькою та виразною у Західному Надозів'ї. Крім того, саме в цій експедиції ми отримали чудову можливість трохи погосподарювати, коли на прохання мешканців сусіднього населеного пункту два тижні опікувались коровою, бичком та телятком.

За ці роки було стільки цікавого та несподіваного, що складно ви­окремити щось найбільш вагоме. Кожна із досліджених пам'яток була унікальною. Звісно, що багато яскравих спогадів залишив по собі пер­ший спільний сезон. Смачні грецькі хліб (розміром з колесо легкової ав- тівки) та масло, лимонні пахощі шавлії та шепіт стрімкого Кальміусу. А незабутні недільні розвідки, коли повертаючись глибокими ярами піс­ля 20 км пішого переходу у повній темряві за орієнтир ми мали лише полум'я вогнища нашої експедиції' на роздольненському мисі, що майо­ріло на декілька кілометрів південного степу. Саме тоді цікавим досві­дом став вихід на танковий полігон з боку умовного супротивника в той момент, коли танки готувалися до імовірної атаки, а ми обстежували берег Кальміусу. Перевірка взаєморозуміння відбулася під час спритної втечі соняшниковим та кукурудзяним полями від місцевих злодіїв. Тоді Олег поділився набутими та апробованими навичками оборони, пояс­нюючи чому лопата є цілковито доречним засобом особистого захисту, а ніж — украй небажаним. Ну і, звісно, алмази...

Цікавими були досліди на поселенні Кам'яні Могили на Донеччи­ні, до якого ми діставалися «екскурсійним» потягом Одеса—Ясинувата.

За результатами польових студій та на підставі дослідження наяв­них матеріалів Олег підготував цікаву роботу про Сурську культуру. Ми маємо великі сподівання, що вона як найшвидше вийде у вигляді над­рукованої монографії', яка посяде поважне місце серед досліджень нео­літичної доби.

З 2011 року у рамках українсько-швейцарського наукового проекту ми разом досліджуємо археологічний комплекс пам'яток, розташованих у межах охоронної зони Національного заповідника «Кам'яна Могила», серед яких особливо вирізняється поселення Кам'яна Могила 1, де ре­презентовано потужний хронологічний пласт від мезоліту до раннього енеоліту Західного Надозів'я. Тож маємо приємність працювати разом з Олегом і сподівання на плідну працю й цікаві знахідки.

Олеже, якщо покладатися на японців, а вони варті довіри, ти свят­куєш першу третину життєвого шляху. Насправді перша третина — це досвід, який дає змогу навчитись отримувати задоволення від того, що чекає попереду.

Дякуємо за зустріч, Подорожній! Щасти тобі! Гайда далі! Подорож триває.

Надія Котова д-р іст. наук, старший науковий співробітник Інституту археологіїї НАН України Київ

Лариса Спіцина канд. іст. наук, науковий співробітник Інституту археологіїї НАН України Київ